Календар медицини

24 березня – Всесвітній день боротьби з туберкульозом. Ця дата обрана ВООЗ не випадково, адже в цей день у 1882 році Роберт Кох оголосив про виявлення бактерії, що спричиняє захворювання.

Туберкульоз — інфекційне захворювання, що викликають мікобактерії з групи Mycobacterium tuberculosis complex — M. tuberculosis, M. bovis i M. africanum. Це одна з найбільш смертоносних інфекцій у світі. За даними ВООЗ, щодня на туберкульоз захворюють понад 28 000, а вмирають близько 4 000 людей. Експерти вважають, що чверть світового населення заражена туберкульозними паличками. І хоча більшість з цих людей не є хворими або заразними, але вони мають високий ризик розвитку патології у майбутньому. Це залежить від різних факторів, найважливішим з яких є імунологічний статус людини.

До групи підвищеного ризику інфікування мікобактерією туберкульозу належать особи, які:

• ВІЛ-інфіковані;
• перебували в контакті з хворими на туберкульоз;
• вживають наркотики та алкоголь, курять;
• мають ослаблену імунну систему через недоїдання або імуносупресорну чи глюкортикоїдну терапію;
• хворі на цукровий діабет;
• страждають на ниркову недостатність;
• мають в анамнезі онкологічні захворювання, ревматоїдний артрит, хворобу Крона, псоріаз, червоний системний вовчак.

Туберкульоз може бути у активній формі, що в свою чергу поділяється на відкриту (хворий виділяє назовні мікобактерії туберкульозу) і закриту (хворий не є заразним), та латентній (прихованій). Важливо, що в світі поширюється туберкульоз із множинною лікарською стійкістю. У 2015 році таку форму захворювання діагностували у 480 тис. осіб в світі. На сьогодні Україна посідає друге місце у світі за поширеністю саме туберкульозу резистентного до антибіотиків.

Симптоми активної (відкритої) форми туберкульозу є:

• нав’язливий кашель, що триває понад 3 тижні;
• у мокротинні виявляються сліди крові;
• біль у грудях;
• відчуття постійної втоми, слабкість;
• втрата апетиту і зниження маси тіла;
• нічне потовиділення;
• підвищення температури тіла 37-38 °С або навпаки її зниження 35,5 °С.

1 лютого 2023 р. було оголошено тему цьогорічного Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом: «Так! Ми можемо покінчити з туберкульозом». Фахівці наполягають, спільними зусиллями ми можемо покінчити з туберкульозом до 2030 року. Для цього варто зосередитись на декількох напрямках: прискорити дослідження із розробки нової протитуберкульозної вакцини, забезпечити доступність населення до нової швидкої молекулярної діагностики та більш коротких та ефективніших схем лікування і профілактики туберкульозу.

Фтизіатрія – розділ клінічної медицини, що вивчає причини виникнення, закономірності поширення та механізми розвитку туберкульозу, викликані ним патологічні процеси в організмі людини та методи його профілактики, діагностики та лікування. Дата проведення професійного свята лікарів-фтизіатрів вибрана не випадково, саме 24 березня 1882 Роберт Кох зумів виділити бактерію, що викликає туберкульоз.

70 років від дня народження генетика, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента НАМНУ Наталії Григорівни Горовенко (1951)

Генетик, доктор медичних наук (2000), професор (2002), член-кореспондент НАМН України (2003), заслужений діяч науки і техніки України (2003). Закінчила Київський медичний інститут (1975), де й працювала до 1989; відтоді – в Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ): від 2000 – завідувач кафедри медичної генетики. Головний медичний генетик МОЗ України (від 2003).

Наукові дослідження присвячені генетиці вроджених вад розвитку та мультифакторіальних захворювань; молекулярній діагностиці; фармакогеноміці; генетиці, діагностиці та лікуванню алергічних захворювань, хронічного обструктивного бронхіту, муковісцидозу.

Наукові праці: “Стандартизація методів діагностики і лікування хворих різного віку на муковісцидоз” (1999); “Хронические обструктивные заболевания легких” (2001); “Novel mutations in arylsulfatase A gene in three Ukrainian families with metachromatic leucodystrophy” (2003); “Обґрунтування клінічної класифікації кропив’янки” (2003); “Врожденные несращения верхней губы и неба” (2003); “Генетические иследования в области профессиональной патологии” (2005); “Genetic polymorphisms of Glutathione-S-transferase (GST) M1 and bronchial asthma susceptibility in Ukrainian population” (2005); “The contribution of genetic polymorphisms of xenobiotic-metabolizing enzymes in the risk of breast cancer development in women” (2013); “Роль межгенных взаимодействий генов, кодирующих ферменты биотрансформации непрямых антикоагулянтов, и генов системы гемостаза в подборе дозы варфарина” (2014); “Характеристика генетичної структури населення України за поліморфними варіантами генів системи детоксикації ксенобіотиків” (2014); “Identification and characterization of six new mutations in GLB1 gene in Ukrainian patients with GM1 gangliosidosis and Morquio B disease” (2016); “Efficiency of application of different DNA probes in identifying marker chromosomes” (2016); “Молекулярно-генетичні та біохімічні фактори формування фенотипу пацієнтів з хворобою Гоше І типу” (2017).

115 років від дня народження судового медика, доктора медичних наук, професора Василя Пантелеймоновича Ципковського (1906-1976)

Судовий медик, доктор медичних наук (1942), професор (1944). Закінчив 1-й Харківський медичний інститут (1936). Працював на посадах асистента (1936-1939), доцента (1939-1940) кафедри судової медицини 2-го Харківського медичного інституту та за сумісництвом судово-медичного експерта Харківського бюро судово-медичної експертизи (1936-1939); у 1938 був заарештований органами НКВС; надалі працював на посадах завідувача кафедри судової медицини та криміналістики Львівського університету та за сумісництвом Львівського обласного судово-медичного експерта (1940-1941), завідувача кафедри судової медицини та криміналістики Харківського юридичного інституту (1941), завідувача кафедри судової медицини, заступника ректора Іжевського медичного інституту (1941-1944) та за сумісництвом наркома охорони здоров’я Удмуртської АРСР (1942-1944), завідувача кафедри судової медицини Київського інституту удосконалення лікарів (1945), завідувача кафедри судової медицини Львівського медичного інституту (1945-1950) та за сумісництвом завідувача кафедри криміналістики і судової медицини Львівського університету (1945-1947), завідувача кафедри судової медицини Вінницького медичного інституту імені М.І. Пирогова (1950-1972) і за сумісництвом головного судово-медичного експерта Вінницької області (з 1972).

Основні напрями наукової діяльності: криміналістика в судовій медицині, судово-медична експертиза наглої смерті, отруєнь, механічної асфіксії, самоушкоджень, авіаційної та залізничної травм, судово-медична експертиза уражень з різної зброї – дослідження одягу, ушкоджень освітлювальними та запалювальними ракетами, при вибухах мін, пострілах з обрізу, дослідження одягу в судово-медичній експертизі трупа, визначення ступеня тяжкості тілесних ущкоджень, казуїстика судової медицини.

185 років від дня народження хірурга, доктора медицини, екстраординарного професора Миколи Васильовича Скліфосовського (1836-1904)

Хірург, доктор медицини (1863), екстраординарний професор (1870). Закінчив медичний факультет Московського університету (1859). Працював ординатором хірургічного відділення Одеської міської лікарні; у 1866-1868 працював за кордоном у професорів Ланґенбека, Вірхова, Нелатона, Симпсона; повернувшись із-за кордону, очолив хірургічне відділення Одеської міської лікарні; у 1870-1871 за рекомендацією М.І. Пирогова працював на посаді екстраординарного професора Університету Св. Володимира (м. Київ); 1871-1880 – професор Медико-хірургічної академії (м. Санкт-Петербург); від 1880 – ординарний професор факультетської хірургічної клініки (1880-1893) і декан медичного факультету (впродовж 6 років) Московського університету; 1893-1900 – директор Клінічного інституту великої княгині Олени Павлівни в Санкт-Петербурзі.

Один з основоположників черевної (порожнинної) хірургії, антисептики й асептики. Автор оригінальних методик з’єднання кісток. Зробив вагомий внесок у розвиток воєнно-польової хірургії.

Своє професійне свято відзначають лікарі-нефрологи.

Нефрологія – це галузь медицини, що вивчає функції та хвороби нирок, діагностику хвороб нирки та їх лікування. Перші кроки в становленні нефрології як науки відбулися ще на початку XIX сторіччя та були пов’язані з ім’ям англійського лікаря Р. Брайта.

В окрему клінічну спеціальність нефрологія виділилася в 60-ті роки ХХ сторіччя. Проте сьогодні нефрологія – один з розділів внутрішньої медицини, що розвиваються швидко та динамічно. Це обумовлено, з одного боку, зростанням кількості пацієнтів, які страждають на хронічні ураження нирок, більш частим і глибоким ураженням нирок в осіб із захворюваннями інших органів і систем, а з іншого – широким впровадженням у нефрологічну практику прижиттєвого морфологічного дослідження, використанням нових методів визначення функціонального стану нирок та візуалізації їхньої структури. Якщо ще 20 років назад нефрологічні захворювання складали 1 % у структурі захворювань внутрішніх органів, то сьогодні майже кожний 10 пацієнт клініки внутрішньої медицини має ознаки ураження нирок.