Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
185 років від дня народження гістолога та патолога, доктора медицини, професора Никанора Адамовича Хржонщевського (1836-1906)
Гістолог, патолог, доктор медицини (1859), професор. Закінчив медичний факультет Казанського університету (1859). У 1859-1860 – лікар у с. Поповка Казанської губернії; у 1861-1864 працював за кордоном під керівництвом І. Мюллера, К. Людвіга, Р. Вірхова; з 1865 – доцент курсу гігієни Харківського університету; водночас з курсом гігієни йому доручили також читання важливих дисциплін, як-от загальна патологія, гістологія, ембріологія, порівняльна анатомія, токсикологія та медична поліція; у 1866 організував гістологічну лабораторію при Харківському університеті; з 1867 – екстраординарний професор кафедри гістології, ембріології і порівняльної анатомії Харківського університету; з 1869 – ординарний професор кафедри загальної патології Київського університету; у 1869-1872 – декан медичного факультету; у 1869-1872 та 1886-1889 – очолював Товариство київських лікарів; 1870-1872 – президент Київського товариства природознавців.
Є одним з основоположників гістофізіології, а також санітарної освіти населення. Наукові праці були присвячені вивченню будови та функцій надниркових залоз, легень, кровоносних і лімфатичних судин, нирок, печінки тощо; запропонував метод фізіологічних ін’єкцій, що полягав у прижиттєвому введенні тваринам у кровоносну або лімфатичну систему розчинів індиферентних забарвлюючих речовин; експериментально довів здатність клітин печінки утворювати жовч; запропонував теорію сечовиділення; першим виявив наявність у капілярах, крім ендотелію, ще гомогенної основної пластинки.
Наукові праці: “Исследование эпителия легочных пузырьков, печени, почек и лимфатических сосудов с помощью физиологической инъекции” (1865); “О происхождении лимфатических сосудов” (1866); “О строении печени и ее отделительной деятельности” (1866).
У 2010 році на сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я було вирішено встановити та відзначати щорічно 28-го липня Всесвітній день боротьби з гепатитом.
Всесвітній Альянс боротьби з гепатитом за підтримки ВООЗ щорічно 28 липня проводить заходи з популяризації знань про вірусні гепатити для профілактики нових заражень серед населення.
Мета цих заходів – підвищення обізнаності світової громадськості про симптоми, методи діагностики, профілактики та лікування гепатитів, особливо групи В і С, а також привернення уваги урядів і неурядових організацій до необхідності надання підтримки людям, які живуть з гепатитом В і С.
Статистика невблаганна – в середньому кожна дванадцята людина у світі є носієм вірусу гепатиту В або C. Ця статистика перевищує показники ВІЛ-інфікованих або хворих на рак, проте рівень обізнаності людей про гепатит вкрай низький. Вірусні гепатити – це група дуже розповсюджених небезпечних захворювань, що вражають печінку людини. Захворювання починається поступово, перебігає без симптомів і не проявляється тривалий час, тому гепатит ще називають “ласкавий вбивця”. Саме гепатит є основною причиною цирозу та раку печінки.
Стратегію з гепатиту було розроблено вперше в історії та в ній встановлені глобальні цілі боротьби проти вірусного гепатиту. Зокрема, до 2020 року пропонується знизити кількість нових випадків захворювання гепатитом В і С на 30 %, скоротити смертність на 10 %. Стратегія спирається на такі ключові підходи, як розширення програм вакцинації від гепатиту А і В; запобігання передачі гепатиту В від матері до дитини; підвищення безпеки ін’єкцій, крові та хірургічних втручань; зниження шкоди для уживачів ін’єкційних наркотиків; розширення доступу до лікування гепатиту В і С.
Лікування гострих вірусних гепатитів у місті Києві здійснюють інфекційні відділення міських клінічних лікарень. Кваліфіковану медичну допомогу хворим на хронічні вірусні гепатити в Києві надає гепатологічний центр на базі Київської міської клінічної лікарні № 15 та інфекційне відділення для хворих на вірусний гепатит Київської міської клінічної лікарні № 5.
90 років від дня народження медичного генетика, доктора біологічних наук, професора, члена-кореспондента НАНУ, академіка НАМНУ Віталія Арнольдовича Кордюма (1931)
Генетик, доктор бiологічних наук (1970), професор (1993), член-кореспондент НАН України (1991), академік НАМН України (2000), заслужений діяч науки і техніки України (2008). Закінчив Київський університет (1955). У 1958-1973 працював у Інституті мікробіології і вірусології АН УРСР; від 1973 – в Інституті молекулярної біології і генетики НАНУ (обидва – Київ): завідувач відділу регуляторних механізмів клітини.
Наукові дослідження в галузi генної терапії. Вивчає особливості функціонування генів людини, введених у складі рекомбінантних молекул у клітини різних тканин. Засновник нового напряму генної бiтехнологiї – фагозалежного суперсинтезу, за допомогою якого отримано людський рекомбiнантний iнтерферон α-2 – “Лаферон”. Розробляє технології генної терапії інсулінзалежного діабету й атеросклерозу.
Наукові праці: “Эволюция и биосфера” (1982); “Генетическая инженерия фитопатогенных бактерий” (1988); “Изучение некоторых физиологических и молекулярных свойств мышей, предрасположенных к спонтанным новообразованиям” (2009); “Биополимеры и клетки в измерении архитектуры микроценозов. 1. Феноменология” (2009).
65 років від дня народження акушера-гінеколога, доктора медичних наук, професора Ірини Іванівни Воробйової (1956)
Акушер-гінеколог, доктор медичних наук (2009), професор. Медичну освіту здобула на лікувальних факультетах Запорізького (1973-1975) і Київського (1975-1979) медичних інститутів. Працювала на посадах молодшого наукового співробітника (1981-1988), старшого наукового співробітника (1988-2010) відділення фізіології та патології вагітності та пологів, головного наукового співробітника (2010-2011), наукового керівника відділення наукових проблем невиношування вагітності (від 2011) Інституту педіатрії, акушерства та гінекології НАМНУ.
195 років від дня народження дерматолога, терапевта, доктора медицини, професора Людвіга Казимировича Горецького (1826-1885)
Дерматолог, терапевт, доктор медицини (1855), професор. Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1848). Працював на посадах ординатора університетської терапевтичної клініки (1848-1851), директора акушерської клініки (1851-1854), помічника при професорі – завідувачі клінічного відділення терапевтичної госпітальної клініки Медичного факультету Університету св. Володимира (з 1854); у 1858-1859 виконував обов’язки завідувача терапевтичної госпітальної клініки; у 1861 удосконалювався в клініках Парижу та Відня; у 1866 був обраний на посаду штатного доцента по кафедрі спеціальної терапії; 1864-1880 керував дерматологічною клінікою Університету св. Володимира; 1869 заснував Київське товариство природодослідників.
Наукові праці були присвячені вивченню клініки шкірних хвороб.
210 років від дня народження фізіолога, зоолога, анатома, доктора медицини, професора Едуарда Ернестовича Мірама (1811-1887)
Фізіолог, зоолог, анатом, доктор медицини (1842), професор. У 1829 вступив до Медико-хірургічної академії (Санкт-Петербург), звідки в 1831 перевівся на медичний факультет Дерптського університету, який закінчив у 1833. У 1833-1836 навчався у Віленській медико-хірургічній академії; з 1833 працював на посадах помічника прозектора (1833-1836), прозектора (1836-1839) з порівняльної анатомії, ад’юнкта по кафедрі зоології (1839-1840) при Віленській медичній академії, де викладав анатомію та зоологію; в 1840-1842 спеціалізувався з фізіології в лабораторіях відомих європейських фізіологів (Й. Мюллер, Е. Вебер, К. Бернар); надалі працював на посадах ад’юнкта (1842), екстраординарного (1942-1943), ординарного (1843-1862) професора кафедри фізіології здорової та хворої людини, декана медичного факультету (1854-1862) Університету св. Володимира. Викладав загальну та спеціальну фізіологію, фізіологію народження, історію розвитку зародка, порівняльну анатомію; вперше ввів у викладання фізіології проведення досліджень на лабораторних заняттях. Також працював на посадах лікаря в Київській поштовій конторі та Київському військовому госпіталі. Під час епідемій холери (1847, 1857) завідував лікарнями в Печерській і Плоській частинах м. Києва.