Календар медицини

Олег Миколайович Борисенко (1961) — лікар-оториноларинголог, доктор медичних наук (2002), професор, фахівець у галузі мікрохірургії вуха та отонейрохірургії.

Освіта та професійна діяльність

Закінчив Київський медичний інститут у 1984 році. Відтоді працює в Інституті отоларингології ім. проф. О. С. Коломійченка НАМН України. Від 1993 року — провідний науковий співробітник відділення тимпанопластики. У подальшому очолив відділ мікрохірургії вуха та отонейрохірургії.

У 1993–1994 роках проходив спеціалізацію за напрямом «Отіатрія і отонейрохірургія» в Університеті Бордо (Франція). Також проходив професійне стажування у Франції та США.

У 1989 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Інфрачервона термографія в діагностуванні й оцінюванні ефективності лікування середніх отитів». У 2001 році представив докторське дослідження «Клініко-експериментальне обґрунтування методів хірургічного лікування хворих на хронічний гнійний середній отит».

Наукові дослідження

Основні напрями наукової діяльності Олега Миколайовича Борисенка — мікрохірургія вуха та отонейрохірургія, а також розробка методів консервативного та хірургічного лікування захворювань вуха.

Наукові дослідження охоплюють лікування хронічного гнійного середнього отиту, холестеатоми, секреторного середнього отиту, сенсоневральної приглухуватості, запаморочення, хвороби Меньєра, пухлин вуха та основи черепа, акустичної невриноми й уражень лицьового нерва.

Внесок у розвиток отонейрохірургії

Олег Миколайович Борисенко є одним із фахівців, які зробили значний внесок у розвиток отонейрохірургії в Україні. Серед напрямів його хірургічної роботи — складні втручання на вусі та основі черепа. За даними біографічних матеріалів, щороку він виконує понад 600 хірургічних операцій.

Професор також бере участь у підготовці фахівців та проводить курси з мікрохірургії вуха і отонейрохірургії.

Професійна діяльність

Олег Миколайович Борисенко очолює відділ мікрохірургії вуха та отонейрохірургії Інституту отоларингології ім. проф. О. С. Коломійченка НАМН України. Також є керівником Всеукраїнського громадського об’єднання «Українська асоціація отіатрів, отонейрохірургів та отоневрологів».

Наукові праці

«L’implantation cochleaire: Premiers resultats» (1994);
«Hearing after three techniques of tympanoplasty» (2001);
«Закрытый вариант этапной тимпанопластики с мастоидэктомией у больных хроническим гнойным средним отитом» (2001);
«Результати комплексного лікування хворих з раптовою та гострою сенсоневральною приглухуватістю» (2002).

Корейша Леонід Олександрович (1896–1973) – нейрохірург, фізіолог, доктор медичних наук (1940), професор (1940), заслужений діяч науки РРФСР (1962).

Освіта та професійна діяльність

Навчався у Варшавському університеті (1914–1915), закінчив Московський університет (1919), де й працював у 1922–1925 роках.

Від 1925 року працював у 2-му Московському медичному інституті; водночас — старший науковий співробітник, завідувач патофізіологічного відділу Медико-біологічного інституту.

• У 1926–1927 роках перебував у науковому відрядженні в Німеччині, де вивчав фізіологію нервово-м’язової діяльності.
• У 1932 році брав участь в організації Інституту нейрохірургії АМН СРСР у Москві. У 1933–1939 роках очолював у ньому хірургічний і фізіологічний сектори, а в 1946–1973 роках — клінічне відділення.
• У 1939–1941 роках — завідувач кафедри загальної хірургії 1-го Київського медичного інституту; водночас у 1940–1941 роках — керівник нейрохірургічної клініки Київського психоневрологічного інституту.

У 1941–1942 роках — завідувач кафедри хірургічних хвороб із військово-польовою хірургією Томського медичного інституту (РФ).

У 1943–1946 роках — професор кафедри факультетської хірургії 1-го Московського медичного інституту.

Наукова діяльність

Вивчав центральну та периферичну регуляцію серцево-судинної діяльності, вплив черепно-мозкової травми на внутрішні органи, кірково-підкіркові взаємозв’язки, взаємодію півкуль великого мозку та мозочка, патогенез травматичного шоку, а також питання хірургічного лікування гліом, запальних захворювань мозку та його оболонок.

Удосконалив і запровадив у нейрохірургічну практику метод перфорації кінцевої пластинки 3-го шлуночка при закритій водянці мозку.

Наукові праці

«К патологии шейного симпатического нерва» (1924);
«Современное состояние хирургии головного мозга» (1957);
«Электрическая активность мозжечка человека в норме и патологии» (1959);
«Динамика экзофтальма при опухолях задней черепной ямки» (1961);
«О принципах лечения внутримозговых опухолей» (1964).

70 років від дня народження мікробіолога, імунолога, доктора медичних наук, професора Валерія Григоровича Войцеховського (1951)

Мікробіолог. імунолог, доктор медичних наук (2004), професор (2004). Закінчив Київський медичний інститут (1973), де відтоді й працює (нині Національний медичний університет): від 2005 – професор кафедри мікробіології, вірусології та імунології.

Вивчає механізми розвитку та диференціації мікроорганізмів, закономірності спороутворення, аутоіндуктори розвитку, процеси міжклітинної взаємодії, хімічної комунікації в бактерій і систем, які регулюють експресію генів, що відповідають за фактори вірулентності, роль клітинних біополімерів у регуляції розвитку та диференціації мікроорганізмів.

Наукові праці: “Нові фази розвитку культури, що проходить стадію агрегації клітин” (1998); “Фази розвитку періодичної культури, обумовлені агрегацією бактерій” (2000); “Мікробіологічна модель дослідження регуляторних механізмів розвитку клітин” (2003); “Пріони: відкриття, пошуки, знахідки” (2007).

95 років від дня народження гігієніста, доктора медичних наук, професора Фелікси Максимівни Шлейфман (1926-2010)

Гігієніст, доктор медичних наук (1966), професор (1973). Медичну освіту здобула на санітарно-гігієнічних факультетах Казахського (1943-1944) і Київського (1944-1948) медичних інститутів. Працювала на посадах молодшого наукового співробітника (1955), старшого наукового співробітника (1955-1960), завідувача (від 1960) лабораторії гігієни виробничого мікроклімату Київського НДІ гігієни праці та професійних захворювань; заступник голови Київського міського й обласного товариств гігієністів.

Основні напрями наукової діяльності: дослідження виробничого мікроклімату в гарячих цехах металургійних заводів, цукрово-рафінадних заводах, заводах з вироблення технічного та художнього скла, хлібозаводах, опрацювання інтермітуючої дії виробничого мікроклімату, вивчення комплексної дії факторів мікроклімату та роботи різних ступенів напруженості.

Іськів Богдан Григорович (1936-2021) — лікар-отоларинголог, доктор медичних наук (1988), професор (1991).

Освіта та професійна діяльність

Закінчив Львівський медичний інститут (1960). Працював лікарем.

Від 1969 року працював у Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ):

• від 1991 року — завідувач кафедри отоларингології;
• від 2003 року — професор кафедри отоларингології.

Напрями наукових досліджень

Вивчав:

• імунологічний стан організму;
• зміни тканин середнього вуха при хронічних гнійних отитах;
• проблеми лікування хронічних ринітів;
• застосування тимпаномастоїдопластики;
• слухополіпшувальну мікрохірургію при хронічних середніх отитах;
• історію отоларингології.

Наукові праці

«Динамика приживления лоскутов, применяемых для тимпанопластики» (1968);
«Методика лечения больных хроническими ринитами с помощью автономного криодеструктора» (1981);
«Меатотимпанопластика у хворих на хронічний гнійний середній отит» (1997);
«Експериментальна та клінічна холестеатома» (2004);
«Історія дитячої оториноларингології» (2009).

Морозов Павло Іванович (1846-1927) – хірург, доктор медицини (1875).

Освіта та професійна діяльність

Закінчив Харківський університет (1872), де залишився працювати помічником прозектора на кафедрі анатомії.

У 1876–1886 роках — доцент, професор кафедри оперативної хірургії з топографічною анатомією.

Під час російсько-турецької війни 1877 року був військовим лікарем.

Працював в Університеті св. Володимира в Києві (медичний факультет згодом був реорганізований у Київський медичний інститут):

• у 1886–1910 та 1917–1922 роках — завідувач кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії;
• у 1906–1910 роках — проректор;
• у 1919 році — декан медичного факультету.

Внесок у розвиток медичної освіти

Був співзасновником медичного відділення при Вищих жіночих курсах (1907), на базі якого згодом був створений Київський жіночий медичний інститут.

У 1916–1920 роках — директор Київського жіночого медичного інституту.

Наукова діяльність

Наукові дослідження були присвячені питанням оперативної та військово-польової хірургії, топографічної анатомії.

Наукові праці

«О вліяніи способа растягиванія (Distactions method) на тазобедренный и коленный суставы» (1875);
«Современное состояніе вопроса о плавленіи пуль въ огнестрельныхъ ранахъ»;
«Курсъ военно-полевой хирургіи» (1883);
«О значеніи ожоговъ при выстрелахъ въ упоръ съ сосудисто-медицинской точки зрѣнія» (1886);
«Война, ее орудія и жертвы» (1892);
«Основы оперативной хирургии и топографической анатомии» (1926).