Календар медицини

75 років від дня народження лікаря-психіатра, громадського діяча, правозахисника Семена Фішельовича Глузмана (1946)

Лікар-психіатр, громадський діяч, правозахисник. Закінчив Київський медичний інститут (1970). Працював лікарем. У 1971 здійснив заочну експертизу в справі П. Григоренка, довівши незаконність застосованих проти нього методів психіатричного лікування. У 1972 заарештований органами КДБ за звинуваченням в антирадянській агітації та пропаганді, засуджений до 7 років таборів і 3 років заслання в Сибір. Від 1982 працював на виробництві; від 1985 – лікарем; від 1990 – директором Українсько-американського бюро захисту прав людини. Засновник і відповідальний секретар Асоціації психіатрів України (від 1991). Засновник Центру реабілітації та вивчення жертв воєн і тоталітарних режимів (1995). Член Американського товариства психіатрів (1979), Королівського коледжу психіатрів Великої Британії (1980), Канадської псиxіатричної асоціації (1981), Товариства психіатрів і неврологів Німеччини (1990). У 1977 одній з клінік м. Сен-Дені (Франція) присвоєне його ім’я. Автор низки праць з питань психіатричної етики, прав людини, а також збірки поезій “Псалмы и скорби” (1994).

Наукові праці: “Пособие по психиатрии для инакомыслящих” (1975); “Згода в психіатрії: Виступ на Всесвітньому конгресі з біоетики” (1992).

З 2000 року Всесвітній день надання першої медичної допомоги проводиться щорічно в другу суботу вересня. Ініціатором його проведення виступають національні організації – члени Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Основне завдання при наданні першої медичної допомоги полягає в тому, щоб шляхом проведення необхідних найпростіших медичних заходів врятувати життя потерпілому, зменшити його страждання та попередити розвиток можливих ускладнень.

Глобальна ініціатива відзначати World Lymphoma Awareness Day (WLAD) була запропонована у 2004 році Коаліцією з лікування лімфоми, що об’єднує пацієнтів із 41 країни. Мета заходів, які проводяться 15 вересня, підвищення обізнаності громадськості щодо симптом різних видів лімфом, необхідності ранньої діагностики та підвищення доступу до лікування.

Лімфома – це різновид злоякісних пухлин клітин імунної системи, що вражають лімфатичну систему – лімфатичні вузли (невеликі закриті скупчення лімфоцитів), селезінку, вилочкову залозу, кістковий мозок. Всі види лімфоми поділяють на два типи: лімфома Ходжкіна та неходжкінські лімфоми (близько 80 видів).

У світі більше одного мільйона людей живе з цим діагнозом. Щодня патологію виявляють у близько тисячі пацієнтів. В Україні на неходжкінські лімфоми і хронічний лімфолейкоз страждають 15 тис. людей. Лише у 6% наших пацієнтів пухлину виявляють на першій стадії. А кожен п’ятий хворий дізнається про свій діагноз, коли лімфома вже на ІІІ або ІV стадії. Разом із тим, лімфома – один із небагатьох видів раку, який успішно піддається лікуванню. Так лімфому Ходжкіна можна вилікувати у 85–95 % пацієнтів, а неходжкінського типу – на ранніх стадіях (в залежності від різновида) лікуються у 70 %. Тож важливим є поширення інформації про лімфоми і своєчасна діагностика захворювання.

65 років від дня народження анатома, доктора медичних наук, професора Олени Олександрівни Шевченко (1956)

Анатом, доктор медичних наук (1989), професор (2005). Закінчила санітарно-гігієнічний факультет Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1979). Працювала на посадах асистента (1982-1991) і доцента (1991-1992) кафедри нормальної анатомії цього ж інституту; у 1992-1994 – завідувач кафедри нормальної анатомії, гістології та топографічної анатомії медичного факультету Сумського університету; надалі працювала на посадах доцента (1994-2003) і професора (з 2003) кафедри нормальної анатомії, професора кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, завідувача кафедри анатомії та фізіології Національного університету фізичного виховання та спорту України (з 2006).

Основний напрям наукових досліджень: структурні аспекти розвитку мікроциркуляторного русла в пренатальному періоді онтогенезу.

72-а Всесвітня асамблея охорони здоров’я (2019 р.) визнала безпеку пацієнтів як одну з пріоритетних задач і головних принципів надання медичної допомоги. Кожен вид, форма і умови її надання супроводжуються певними ризиками. Навіть за умови правильного надання медичної допомоги не можна виключити ймовірність несприятливих реакцій. А от серед найбільш поширених помилок відмічають неправильну діагностику, призначення чи використання лікарських засобів та медичних виробів. Крім того, значної шкоди пацієнтам можуть заподіяти лікарняні інфекції, ускладнення після хірургічних операцій. Потенційно небезпечними практиками є ін’єкції та переливання крові (існує ризик передачі ВІЛ-інфекції, гепатиту В та С) тощо. За оцінками ВООЗ, щороку в лікарнях трапляється понад 134 млн потенційно небезпечних для життя і здоров’я людей випадків, що обумовлює близько 2,6 млн смертей. Водночас 80 % таких випадків можна запобігти.

Якість та безпека — ключові аспекти, що визначають рівень охорони здоров’я країни. На разі українські лікарі можуть мінімізувати ризики, базуючи свої рекомендації на сучасних міжнародних настановах. Це убезпечує від надмірного призначення ліків сумнівної ефективності чи застарілих способів лікування.

85 років від дня народження ортопеда-травматолога, доктора медичних наук, професора Володимира Яковича Дроботуна (1936-1993)

Ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1981), професор (1983). Закінчив Київський медичний інститут (1960). Працював у Київському НДІ ортопедії (1960-1968): від 1964 – старший науковий співробітник; від 1968 – в Українському медичному університеті (Київ): професор кафедри ортопедії і травматології (від 1982), декан факультету підвищення кваліфікації викладачів (від 1990).

Вивчав ушкодження опорно-рухового апарату, дегенеративно-дистрофічні та запальні захворювання суглобів.

Наукові праці: “Отдаленные результаты лечения ложных суставов и дефектов костей голени чрескостным компрессионно-дистракционным остеосинтезом (1986); “Костная пластика при хирургии деформирующего артроза коленных суставов” (1990); “Консервативное лечение переломов диафиза плечевой кости” (1991).