Календар медицини

150 років від дня народження фтизіатра, доктора медицини, професора Давида Яковича Епштейна (1871-1946)

Фтизіатр, доктор медицини (1925), професор (1940). Закінчив Віденський університет (1896). Працював у Київському медичному інституті: завідувач кафедри туберкульозу (1929-1946). Одним з перших в Україні почав застосовувати штучний пневмоторакс для лікування туберкульозу.

Наукові праці: “Душа туберкулезного больного” (1927); “Туберкулез и вегетативная система” (1931); “Штучний пневмоторакс” (1931); “Туберкулез, его предупреждение и лечение” (1943); “Пам’ятка туберкульозного хворого” (1946).

У 2007 році 10 міжнародних організацій, які опікуються питаннями планування сім’ї, висунули ідею про роль контрацептивів у прийнятті планового рішення щодо створення сім’ї та вагітності. Всесвітня організація охорони здоров’я у Порядку денному сталого розвитку до 2030 року зазначає необхідність «забезпечити загальний доступ до послуг сексуального та репродуктивного здоров’я, включаючи планування сім’ї, інформацію та освіту, а також інтеграцію репродуктивного здоров’я в національні стратегії та програми». На сьогодні Всесвітній день контрацепції підтримують 15 міжнародних неурядових організацій, медичних і наукових спільнот, а також урядових організацій для поширення знань про сексуальне та репродуктивне здоров’я.

Багато жінок, які хочуть уникнути вагітності, не використовують жодні безпечні методи контрацепції. Серед причин: занепокоєння щодо побічних ефектів прийому лікарських засобів; неправильні уявлення про їх довгостроковий вплив на фертильність жінки; заборона використання чоловіком, партнером або родичами в наслідок релігійних уявлень; відсутність доступу до сучасних методів. Разом із тим, жінка має право вибирати кількість, час і інтервал між народженням дітей. Тож контрацепція є невід’ємною частиною прийняття нею усвідомлених рішень.

У Всесвітній день контрацепції прийнято проводити онлайн і офлайн кампанії з метою поширення інформації про способи та методи контрацепції, ризики незахищеного сексу (материнська смертність, аборти) для сексуального та репродуктивного здоров’я жінки.

60 років від дня народження педіатра, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента НАМНУ Олександра Петровича Волосовця (1961)

Педіатр, доктор медичних наук (1998), професор (2000), член-кореспондент НАМН України (2010), заслужений діяч науки і техніки України (2009). Закінчив Київський медичний інститут (1984), де відтоді й працює (нині Національний медичний університет): від 1997 – завідувач кафедри педіатрії № 2 з курсами медичної генетики та неонатології. Головний дитячий кардіоревматолог МОЗ України (від 1998). Заступник директора Департаменту кадрової політики освіти та науки МОЗ України, начальник відділу освіти та науки цього Департаменту (від 2005).

Досліджує проблеми дитячої кардіоревматології, екологічної педіатрії, ультразвукової діагностики.

Наукові праці: “Неотложные состояния в педиатрии” (1994); “Кардіоміопатії у дітей” (1996); “Синдром дизадаптації серцево-судинної системи у дітей, які зазнають негативного впливу екотоксичних факторів довкілля” (1998); “Інфекційний ендокардит” (1999); “Неонатологія” (2000); “Антибиотики в поликлиническом и начальном стационарном этапе лечения бактериальных поражений дыхательной системы у детей” (2002).

55 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук Андрія В’ячеславовича Верби (1966)

Хірург, доктор медичних наук, заслужений лікар України (2011). Закінчив Військово-медичну академію. Працював на посадах головного хірурга Військово-медичного центру Центрального регіону (2007-2014), директора Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України (з 2014); генерал-майор медичної служби (2015).

110 років від дня народження лікаря-уролога, доктора медичних наук, професора Соломона Давидовича Голігорського (1911-1985)

Лікар-уролог, доктор медичних наук (1961), професор (1964), заслужений діяч науки Молдавської РСР (1966). Закінчив Яський університет (Румунія, 1934). До 1940 працював лікарем у Бухаресті, під час 2-ї світової війни – в РФ та Середній Азії; в 1945-1966 провадив науково-педагогічну діяльність у Кишиневі; від 1966 – в Київському медичному інституті: 1966-1968, 1970-1979 – завідувач кафедри урології; водночас – у Київському НДІ урології та нефрології: завідувач відділу хірургічної нефрології (до 1973). У 1980 емігрував до Ізраїлю, згодом – у США.

Вивчав проблеми діагностики урологічних захворювань, лікування пієлонефриту, ниркової недостатності. Розробляв пластичні операції в урології.

Наукові праці: “Очерки урологической диагностики” (1966, 1971); “Острая почечная недостаточность” (1969); “Основы детской урологии и нефрологии” (1973); “Гидронефротическая трансформация” (1975); “Пиелонефрит” (1977); “Почечнокаменная болезнь” (1978).