Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
135 років від дня народження патолога, доктора медицини, академіка АМН СРСР, члена-кореспондента АН УРСР Олександра Дмитровича Тимофеєвського (1887-1985)
Патолог, доктор медицини (1919), академік АМН СРСР (1945), член-кореспондент АН УРСР (1939), заслужений діяч науки УРСР (1947). Закінчив медичний факультет Томського університету (1912). Працював на посадах завідувача кафедри загальної патології Томського університету (1922-1934), завідувача експериментально-біологічного відділення Центрального Українського рентгенологічного інституту (Харків, 1934-1941), завідувача відділу експлантації тканин Інституту клінічної фізіології імені О.О. Богомольця (Київ, 1941-1954), завідувача відділу етіології і патогенезу пухлин (1954-1963), завідувача лабораторії біології культивуючих пухлин (1963-1971) Інституту експериментальної патології і терапії раку (Москва).
Основні напрями наукової діяльності: вивчення ґенезу елементів крові людини в умовах норми та при лейкозах, реакцій клітин на туберкульозну та лепрозну інфекції, дослідження гістоґенезу, біологічних властивостей та етіології пухлин; виконав працю з культивування лейкоцитів людини; застосовуючи метод культивування тканин, вирішив деякі питання генетичних відношень клітин крові та сполучної тканини, гістоґенезу сарком і меланобластом, процесів диференціації пухлинних тканин; уперше здійснив малігнізацію тканин в експлантатах при комбінованій дії канцерогенних речовин і вірусоподібного чинника (фактора молока) та довів здатність лейкозних клітин до диференціації.
100 років від дня народження судового медика, доктора медичних наук, професора Ірини Володимирівни Крижанівської (1922-1992)
Судовий медик, доктор медичних наук (1970), професор (1972). Закінчила Київський медичний інститут (1944), де відтоді й працювала; водночас 1945-1951 – у Київському обласному бюро судово-медичної експертизи; від 1951 – у Чернівецькому медичному інституті: 1953-1980 – завідувач кафедри судової медицини, 1980-1985 – завідувач, 1985-1992 – професор однойменного курсу кафедри патологічної анатомії.
Основний напрям наукових досліджень: встановлення давності та зажиттєвості пошкодження м’яких тканин.
Наукові праці: “К вопросу о кровоизлияниях в лимфатические узлы” (1960); “Скоропостижная смерть при некоторых заболеваниях сердечно-сосудистой системы” (1965); “Гистологическое изучение нуклеиновых кислот при регенерации ран” (1971); “Особенности заживления ран при различных состояниях человека” (1976).
115 років від дня народження патологоанатома, доктора медичних наук, професора Михайла Валентиновича Войно-Ясенецького (1907-1993)
Патологоанатом, доктор медичних наук (1945), професор (1945). Закінчив Ташкентський медичний інститут (1931). Працював лікарем; завідувачем кафедри патологічної анатомії Львівського медичного інституту (1945-1952); завідувачем лабораторії інфекційної патології (1952-1964), завідувачем відділу патологічної анатомії (1964-1983) Інституту експериментальної медицини АМН СРСР (Ленінград).
Досліджував морфо- та патогенез тропічної малярії; інфекційні процеси, викликані вірусами та близькими до них мікроорганізмами, грибами, бактеріями; дію на організм токсичних продуктів, вироблених мікробами, за різних станів організму, зокрема після видалення наднирників. Розробив методи патоморфологічного дослідження інфекційних захворювань.
Наукові праці: “Патологическая анатомия и некоторые вопросы патогенеза малярии” (1950); “Источники ошибок при морфологических исследованиях” (1970); “Биология и патология инфекционных процессов” (1981).
200 років від дня народження терапевта та гігієніста, доктора медицини, професора Фрідріха Фрідріховича Мерінга (1822-1887)
Терапевт і гігієніст, доктор медицини (1845), професор. Закінчив медичний факультет Лейпцизького університету (1845). 1845-1849 працював на посаді лікаря в лікарні графа Сперанського; з 1849 – прозектор 1-го сухопутного військового госпіталю в Санкт-Петербурзі; за порадою М.І. Пирогова взяв участь у конкурсі на заміщення посади керівника кафедри спеціальної патології і терапії Університету св. Володимира; 1851-1853 працював у с. Качанівці Чернігівської губернії на посаді приватного лікаря відомого мецената науки та мистецтв Г.С. Тарновського; 1853-1857 – ад’юнкт-професор кафедри державного лікароведення (судової медицини) Університету св. Володимира4 1857-1864 – завідувач кафедри спецальної патології та терапії; 1865-1886 – завідувач кафедри факультетської терапії; 1858 удосконалювався в Німеччині, Бельгії, Франції, Англії; 1856 під час Російсько-турецької війни перебував у Південній армії, де вивчав тифозну епідемію, пізніше брав участь у боротьбі з епідеміями тифу в Києві; 1878 присвоєне звання заслуженого професора Університету св. Володимира.
Багато зробив для організації в Україні Клінічного товариства студентів-медиків; мав широку популярність як лікар-практик; пріоритет першої зажиттєвої діагностики тромбозу вінцевих судин (1883) у Російській імперії належить йому.
165 років від дня народження гігієніста, епідеміолога, доктора медицини, професора, академіка АН УРСР Овксентія Васильовича Корчак–Чепурківського (1857-1947)
Гігієніст, епідеміолог, доктор медицини (1898), професор (1918), академік АН УРСР (1921; 1928-1934 – секретар Президії). Навчався в Університеті св. Володимира в Києві (від 1877), звідки був відрахований за участь у студентських заворушеннях. Закінчив Харківський університет (1883). Працював земським санітарним лікарем у Полтавській і Херсонській губерніях. 1891-1897 очолював санітарне бюро Бессарабського губернського земства в Кишиневі, де запровадив медичну звітність. Згодом – завідувач санітарного відділу Київської міської управи, 1907 був звільнений з посади через “неблагонадійність”. Водночас від 1903 – в Київському медичному інституті: засновник і завідувач кафедри загальної і соціальної гігієни (1918-1923), організатор і декан медичного факультету (1921-1922); від 1921 – засновник і завідувач кафедри народного здоров’я та соціальної медицини (згодом санітарії та гігієни) АН УСРР, реорганізованої 1934 в Інститут демографії та санітарної статистики АН УРСР, де 1934-1938 керував санітарно-статистичним відділом; був консультантом Інституту клінічної фізіології АН УРСР (1938-1941; усі – Київ). Очолював санітарний департамент Міністерства народного здоров’я й опікування Української Держави (1918), а також Міністерство (1919). Співорганізатор Всеукраїнської спілки лікарів (1917).
Брав участь у виданні першого на Наддніпрянщині українського науково-медичного часопису “Українські медичні вісті”, в діяльності медичної секції ВУАН, Російського товариства лікарів у пам’ять М. Пирогова; займався санітарно-просвітницькою роботою в Київському товаристві народної грамотності, читав лекції про інфекційні хвороби, влаштував протихолерну виставку. Започаткував часопис “Вісті Всеукраїнської академії наук” (1928). Засновник соціальної медицини в Україні, обстоював необхідність її викладання, 1906 першим в Україні почав читати курс із соціальної гігієни і громадської медицини в Київському комерційному інституті. Досліджував стан здоров’я та демографічні характеристики населення України та Росії, основи організації санітарної справи, проблеми використання статистичних методів під час вивчення стану здоров’я населення, різні аспекти медичного обслуговування населення, зокрема фінансування та забезпечення лікарськими препаратами. Вивчав також епідеміологію дифтерії, сформулював закон періодичності її епідемій, положення про антагонізм між епідеміями дифтерії та інших дитячих інфекцій.
Наукові праці: “Эпидемические вопросы в системе исследования санитарного состояния населения России” (1886); “Дифтерит в Херсонском уезде” (1891); “Материалы для истории земской медицины в Бессарабской губернии” (1893); “О пригодности метрических данных о смертности для целей изучения эпидемий сельского населения России” (1896); “Отношение между губернским и уездным земствами в деле организации земской медицины” (1900); “Проект обязательных постановлений по постройке жилых помещений в г. Киеве” (1903-1904); “Войны и эпидемии” (1904); “Наши общественно-санитарные нужды настоящего времени” (1905); “Їжа та здоров’я людини” (1927); “Основні етапи будування та розвитку вищої медичної школи в Києві за перше десятиліття існування радянської влади на Україні” (1928).