Календар медицини

135 років від дня народження патолога, доктора медицини, академіка АМН СРСР, члена-кореспондента АН УРСР Олександра Дмитровича Тимофеєвського (1887-1985)

Патолог, доктор медицини (1919), академік АМН СРСР (1945), член-кореспондент АН УРСР (1939), заслужений діяч науки УРСР (1947). Закінчив медичний факультет Томського університету (1912). Працював на посадах завідувача кафедри загальної патології Томського університету (1922-1934), завідувача експериментально-біологічного відділення Центрального Українського рентгенологічного інституту (Харків, 1934-1941), завідувача відділу експлантації тканин Інституту клінічної фізіології імені О.О. Богомольця (Київ, 1941-1954), завідувача відділу етіології і патогенезу пухлин (1954-1963), завідувача лабораторії біології культивуючих пухлин (1963-1971) Інституту експериментальної патології і терапії раку (Москва).

Основні напрями наукової діяльності: вивчення ґенезу елементів крові людини в умовах норми та при лейкозах, реакцій клітин на туберкульозну та лепрозну інфекції, дослідження гістоґенезу, біологічних властивостей та етіології пухлин; виконав працю з культивування лейкоцитів людини; застосовуючи метод культивування тканин, вирішив деякі питання генетичних відношень клітин крові та сполучної тканини, гістоґенезу сарком і меланобластом, процесів диференціації пухлинних тканин; уперше здійснив малігнізацію тканин в експлантатах при комбінованій дії канцерогенних речовин і вірусоподібного чинника (фактора молока) та довів здатність лейкозних клітин до диференціації.

100 років від дня народження судового медика, доктора медичних наук, професора Ірини Володимирівни Крижанівської (1922-1992)

Судовий медик, доктор медичних наук (1970), професор (1972). Закінчила Київський медичний інститут (1944), де відтоді й працювала; водночас 1945-1951 – у Київському обласному бюро судово-медичної експертизи; від 1951 – у Чернівецькому медичному інституті: 1953-1980 – завідувач кафедри судової медицини, 1980-1985 – завідувач, 1985-1992 – професор однойменного курсу кафедри патологічної анатомії.

Основний напрям наукових досліджень: встановлення давності та зажиттєвості пошкодження м’яких тканин.

Наукові праці: “К вопросу о кровоизлияниях в лим­фатические узлы” (1960); “Скоропостижная смерть при некоторых заболеваниях сердечно-сосудистой сис­темы” (1965); “Гистологическое изучение нуклеино­вых кислот при регенерации ран” (1971); “Особенности заживления ран при различных состояниях человека” (1976).

115 років від дня народження патологоанатома, доктора медичних наук, професора Михайла Валентиновича Войно-Ясенецького (1907-1993)

Патологоанатом, доктор медичних наук (1945), професор (1945). Закінчив Ташкентський медичний інститут (1931). Працював лікарем; завідувачем кафедри патологічної анатомії Львівського медичного інституту (1945-1952); завідувачем лабораторії інфекційної патології (1952-1964), завідувачем відділу патологічної анатомії (1964-1983) Інституту експериментальної медицини АМН СРСР (Ленінград).

Досліджував морфо- та патогенез тропічної малярії; інфекційні процеси, викликані вірусами та близькими до них мікроорганізмами, грибами, бактеріями; дію на організм токсичних продуктів, вироблених мікробами, за різних станів організму, зокрема після видалення наднирників. Розробив методи патоморфологічного дослідження інфекційних захворювань.

Наукові праці: “Патологическая анатомия и некоторые вопросы патогенеза малярии” (1950); “Источники ошибок при морфологических исследованиях” (1970); “Биология и патология инфекционных процессов” (1981).

200 років від дня народження терапевта та гігієніста, доктора медицини, професора Фрідріха Фрідріховича Мерінга (1822-1887)

Терапевт і гігієніст, доктор медицини (1845), професор. Закінчив медичний факультет Лейпцизького університету (1845). 1845-1849 працював на посаді лікаря в лікарні графа Сперанського; з 1849 – прозектор 1-го сухопутного військового госпіталю в Санкт-Петербурзі; за порадою М.І. Пирогова взяв участь у конкурсі на заміщення посади керівника кафедри спеціальної патології і терапії Університету св. Володимира; 1851-1853 працював у с. Качанівці Чернігівської губернії на посаді приватного лікаря відомого мецената науки та мистецтв Г.С. Тарновського; 1853-1857 – ад’юнкт-професор кафедри державного лікароведення (судової медицини) Університету св. Володимира4 1857-1864 – завідувач кафедри спецальної патології та терапії; 1865-1886 – завідувач кафедри факультетської терапії; 1858 удосконалювався в Німеччині, Бельгії, Франції, Англії; 1856 під час Російсько-турецької війни перебував у Південній армії, де вивчав тифозну епідемію, пізніше брав участь у боротьбі з епідеміями тифу в Києві; 1878 присвоєне звання заслуженого професора Університету св. Володимира.

Багато зробив для організації в Україні Клінічного товариства студентів-медиків; мав широку популярність як лікар-практик; пріоритет першої зажиттєвої діагностики тромбозу вінцевих судин (1883) у Російській імперії належить йому.

165 років від дня народження гігієніста, епідеміолога, доктора медицини, професора, академіка АН УРСР Овксентія Васильовича Корчак–Чепурківського (1857-1947)

Гігієніст, епідеміолог, доктор медицини (1898), професор (1918), академік АН УРСР (1921; 1928-1934 – секретар Президії). Навчався в Університеті св. Володимира в Києві (від 1877), звідки був відрахований за участь у студентських заворушеннях. Закінчив Харківський університет (1883). Працював земським санітарним лікарем у Полтавській і Херсонській губерніях. 1891-1897 очолював санітарне бюро Бессарабського губернського земства в Кишине­­ві, де запровадив медичну звітність. Згодом – завідувач санітарного відділу Київської міської управи, 1907 був звільнений з посади через “неблагонадійність”. Водночас від 1903 – в Ки­­ївському медичному інституті: засновник і завідувач кафедри загальної і соціальної гігієни (1918-1923), організатор і декан медичного факультету (1921-1922); від 1921 – засновник і завідувач кафедри народного здоров’я та соціальної медицини (згодом санітарії та гігієни) АН УСРР, реорганізованої 1934 в Інститут демографії та санітарної статистики АН УРСР, де 1934-1938 керував санітарно-статистичним відділом; був консультантом Інституту клінічної фізіології АН УРСР (1938-1941; усі – Київ). Очолював санітарний департамент Міністерства народного здоров’я й опікування Української Держави (1918), а також Міністерство (1919). Співорганізатор Всеукраїнської спілки лікарів (1917).

Брав участь у виданні першого на Наддніпрянщині українського науково-медичного часопису “Українські медичні вісті”, в діяльності медичної секції ВУАН, Російського товариства лікарів у пам’ять М. Пирогова; займався санітарно-просвітницькою роботою в Київському товаристві народної грамотності, читав лек­­ції про інфекційні хвороби, влаш­­тував протихолерну виставку. Започаткував часопис “Вісті Всеукраїнської академії наук” (1928). Засновник соціальної медицини в Україні, обстоював необхідність її викладання, 1906 першим в Україні почав читати курс із соціальної гігієни і громадської медицини в Ки­­ївському комерційному інституті. Досліджував стан здоров’я та демографічні характеристики населення України та Росії, основи організації санітарної справи, проблеми використання ста­­тистичних методів під час вивчення стану здоров’я населення, різні аспекти медичного обслуговування населення, зокрема фінансування та забезпечення лікарськими препаратами. Вивчав також епідеміоло­­гію дифтерії, сформулював закон періодичності її епідемій, положення про антагонізм між епідеміями дифтерії та інших дитячих інфекцій.

Наукові праці: “Эпидемические вопросы в сис­­теме исследования санитарного состояния населения России” (1886); “Дифтерит в Херсонском уезде” (1891); “Материалы для истории земской медицины в Бессарабской губернии” (1893); “О пригодности метрических дан­­ных о смертности для целей изучения эпидемий сельского населения России” (1896); “Отношение между губернским и уездным земствами в деле организации земской медицины” (1900); “Проект обязательных постановлений по постройке жилых помещений в г. Киеве” (1903-1904); “Войны и эпи­­де­­мии” (1904); “Наши общественно-санитарные нужды настоящего времени” (1905); “Їжа та здоров’я людини” (1927); “Основні етапи будування та розвитку вищої медичної школи в Києві за перше десятиліття існування радянської влади на Україні” (1928).

Став відзначатися медичною громадськістю за ініціативою Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) з 2002 р.

Мета цього дня – залучення широкої громадської уваги до проблем, пов’язаних з поширеністю імунних захворювань, а також зі збереженням і зміцненням імунітету загалом.