Календар медицини

125 років від дня народження офтальмолога, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента АМН СРСР Віталія Миколайовича Архангельського (1897-1973)

Офтальмолог, доктор медичних наук (1938), професор (1939), член-кореспондент АМН СРСР (1944). Закінчив медичний факультет Московського університету (1922), де й працював доцентом (1930-1938); у Куйбишевському медичному інституті: завідувач кафедри офтальмології та клініки (1938-1942); у Військовій медичній академії (Ленінград): професор (1942-1944); від 1944 – завідувач кафедри очних хвороб Київського медичного інституту; 1945-1949 – старший науковий співробітник Інституту клінічної фізіології АН УРСР (Київ); від 1952 очолював Московський НДІ очних хвороб, кафедру очних хвороб 1-го Московського медичного інституту (1953-1971), одночасно – Головний офтальмолог МОЗ СРСР.

Наукові дослідження в галузі фізіологічної оптики.

Наукові праці: “Введение к микроскопическому исследованию глаза” (1926); “Опыт лечения помутнений стекловидного тела переливанием крови” (1931); “Пигментальный эпителий глаза в его нормальном и патологическом состоянии” (1931); “Очні хвороби” (1950); “Практическое руководство по патологогистологической технике для офтальмологов” (1957); “Многотомное руководство по глазным болезням” (1959-1962); “Морфологические основы офтальмоскопической диагностики” (1960); “Учебник глазных болезней” (1963); “Вопросы практической офтальмологии” (1964); “Глазные болезни” (1969); “Методическое руководство к преподаванию курса глазных болезней для лечебного факультета” (1970).

65 років від дня народження ботаніка, доктора біологічних наук, професора Валентини Миколаївни Мінарченко (1957)

Ботанік, доктор біологічних наук (2012), професор (2014). Закінчила Луцький педагогічний інститут (1980). Відтоді працювала в спеціальному ПТУ № 4 (м. Камінь-Каширський Волинської області); від 1982 – в Інституті ботаніки НАНУ: від 1994 – завідувач лабораторії ботанічного ресурсознавства, від 2014 – провідний науковий співробітник; водночас від 2002 – доцент, від 2014 – завідувач кафедри ботаніки та фармакогнозії Національного медичного університету.

Наукові дослідження присвячені видовій різноманітності лікарських рослин України, їхнім еколого-ценотичним і флороценотичним особливостям, хорології, стану та динаміці ресурсів; розробленню шляхів і методів раціонального використання наявних ресурсів, їх відтворення після заготівлі, збагачення чи охорони.

Наукові праці: “Атлас лікарських рослин України” (2002); “Лікарські судинні рослини України (медичне та ресурсне значення)” (2005); “Медична ботаніка” (2009); “Medicinal plants of Ukraine: diversity, resources, legislation” (2011); “Ресурсознавство. Лікарські рослини” (2014); “A Review of the Medicinal Ferns of Ukraine” (2017).

70 років від дня народження терапевта, академіка НАМНУ, доктора медичних наук, професора Тетяни Олексіївни Перцевої (1952)

Терапевт, академік НАМН України (2021), доктор медичних наук (1992), професор (1993), Заслужений працівник народної освіти України (1992), Відмінник охорони здоров’я України (1986), ректор Державного закладу “Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров’я України” (2017).

Основний напрям наукової діяльності: пульмонологія й особливості перебігу, діагностики, лікування та профілактики захворювань органів дихання, розробки схем лікування хворих з урахуванням впливу лікарських препаратів на серцево-судинну систему та шлунково-кишковий тракт, розробка методів реабілітації хворих з урахуванням їхнього впливу на якість життя. Є співавтором українських консенсусів з діагностики та лікування бронхіальної астми, хронічного обструктивного захворювання легень, пневмонії. Нею створені і функціонують “Астма-школа” та “Школа для хворих на хронічний бронхіт”, відкриті регіональні консультативно-діагностичні кабінети “Пульміс” і “Спіро”. Низка наукових розробок присвячена питанням ендокринології, кардіології, психофізіологічним і психотерапевтичним аспектам при захворюваннях внутрішніх органів.

Наукові праці: “Болезни органов дыхания” (2001); “Диференційований підхід до діагностики і лікування артеріальної гіпертензії при цукровому діабеті” (2002); “Сепсис и нозокомиальная инфекция” (2002); “Невідкладні стани в клініці внутрішніх хвороб” (2002); “Основи інгаляційної терапії при хронічному обструктивному бронхіті та бронхіальній астмі” (2004); “Сепсис и полиорганная недостаточность” (2005); “Курс лекций по клинической пульмонологии” (2005); “Основи інгаляційної терапії при хронічному обструктивному захворюванні легень та бронхіальній астмі” (2005); “Медико-соціальна експертиза при дифузних хворобах сполучної тканини органів дихання та травлення” (2007); “Клініко-ЕКГ синдроми” (2008); “Основы изучения вентиляционной функции легких: клинико-диагностическое значение” (2008); “Роль матриксних металопротеїназ у визначенні особливостей системного запалення при хронічному обструктивному захворюванні легень” (2012); “Особенности течения, диагностики и лечения пневмонии при наличии модифицирующих факторов” (2012); “Immune and inflammatory predictors of survival in patients with severe community-acquired pneumonia” (2014); “Особливості психічного статусу хворих на хронічне обструктивне захворювання легень у різні фази патологічного процесу” (2016); “Adherence to continuous inhalation therapy in patient with chronic obstructive pulmonary disease, living in the Dnieper region” (2017).

75 років від дня народження гігієніста, доктора медичних наук, професора Сергія Івановича Гаркавого (1947)

Гігієніст, доктор медичних наук (2003), професор (2005). Закінчив Київський медичний інститут (1971), де й працює від 1973 (нині Національний медичний університет): від 2004 – професор, в. о. завідувача кафедри комунальної гігієни та екології людини.

Основний напрям наукових досліджень: санітарна охорона ґрунту, підземних і поверхневих джерел водопостачання населення від забруднення стічними водами.

Наукові праці: “Руководство к лабораторным занятиям по коммунальной гигиене” (1990); “Загальна гігієна: Пропедевтика гігієни” (1995); “Общая гигиена: Пропедевтика гигиены” (2000); “Комунальна гігієна” (2003).

125 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Олексія Олександровича Федоровського (1897–1981)

Хірург, доктор медичних наук (1949), професор, заслужений діяч науки УРСР (1959). Закінчив Харківську медичну академію (1921). Працював на посадах ординатора факультетської хірургічної клініки (1921-1925) та асистента кафедри госпітальної хірургії (1925-1926) Харківського медичного інституту, асистента, старшого асистента та доцента кафедри хірургії Українського інституту удосконалення лікарів (1926-1934); за сумісництвом – у Харківському інституті переливання крові та невідкладної хірургії; надалі – на посадах заступника директора з наукової роботи (1934-1935) та директора (1935-1941) Київського інституту переливання крові, завідувача кафедри невідкладної хірургії і переливання крові Київського інституту удосконалення лікарів, завідувача (за сумісництвом) кафедри невідкладної хірургії та переливання крові Київського інституту удосконалення лікарів; 1941-1946 перебував на військовій службі в діючій армії здебільшого на посадах провідного хірурга евакошпиталів; 1946-1948 працював у МОЗ УРСР та завідував кафедрою в Київському інституті удосконалення лікарів; надалі – на посадах професора кафедри факультетської хірургії (з 1949), завідувача (засновник) кафедри госпітальної хірургії педіатричного факультету (1953-1969), професора-консультанта (1971-1981), декана педіатричного факультету (1957-1958) Київського медичного інституту. 1958 за його ініціативою був створений перший опіковий центр в Україні. З 1948 – головний гематолог МОЗ УРСР.

Основні напрями наукової діяльності: питання експериментальної та клінічної хірургії, гематології, трансфузіології, організації служби крові та спеціалізованої допомоги хворим з опіками.

125 років від дня народження рентґенолога, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента АН УРСР Олексія Опанасовича Городецького (1897-1967)

Рентґенолог, доктор медичних наук (1940), професор (1945), член-кореспондент АН УРСР (1957). Закінчив Саратовський університет (1924). Працював лікарем. 1935-1941 та 1943-1944 – доцент Башкирського медичного інституту (м. Уфа); під час 2-ї світової війни – у військових шпиталях; від 1946 – в Інституті клінічної фізіології АН УРСР (згодом у складі Інституту фізіології АН УРСР, Київ): від 1953 – завідувач лабораторії біофізики, від 1963 – завідувач сектору біофізики і радіобіології; водночас 1944-1957 – завідувач кафедри медичної радіології Київського інституту удосконалення лікарів.

Проводив рентґенологічні дослідження діяльності серця, біологічної дії ядерних випромінювань, надвисокочастотних спектромагнітних полів, ультрафіолетового випромінювання та випромінювання оптичних квантових генераторів. Автор методів рентґенокінематографічних досліджень функціональних порушень серця, рентґенотерапії вогнепальних ран, лікування гострої променевої хвороби, способу прискореного виведення з організму радіоактивних ізотопів.

Наукові праці: “Застойное сердце в рентгеновском изображении” (1935); “Рентгенотерапия фронтитов” (1936); “Роль рентгеновского исследования в диагностике крупозных пневмоний” (1938); “Биологическое действие ионизирующих проникающих излучений” (1955); “Електронномікроскопічне дослідження нирок при гострій променевій хворобі, викликаній радіоактивним стронцієм” (1960); “Очерки по радиобиологии” (1961); “Противолучевые свойства галлатов” (1963); “Противолучевые свойства ариламидов и арилгидразидов тиокарбоновых кислот” (1964).