Календар медицини

Ініціатива проведення цього дня належить Всесвітній організації охорони здоров’я. Він покликаний підвищити поінформованість суспільства про захворювання і надати підтримку пацієнтам та їхнім родинам. У 1997 р. Європейська асоціація пацієнтів із хворобою Паркінсона у співпраці з ВООЗ прийняла Хартію прав пацієнтів із даною патологією.

Хвороба Паркінсона входить до числа чотирьох найбільш поширених нейродегенеративних захворювань серед людей похилого віку. Це хронічне прогресуюче захворювання центральної нервової системи. За оцінками експертів, у світі налічується близько 4 млн пацієнтів, а до 2040 р. їхня кількість сягне 14,2 млн. Згідно зі статистикою МОЗ України, поширеність хвороби Паркінсона – 61,4 на 100 000 населення. Кожного року діагноз ставлять 2,5 тис українців.

Ця патологія вперше була описана в 1817 р. англійським лікарем Джеймсом Паркінсоном. Основними є три ознаки хвороби:

• тремтіння (тремор зазвичай починається з голови й руки, яка розслаблена);
• брадикінезія (уповільнення руху, пересування маленькими кроками);
• ригідність (скутість і напруга у м’язах, що може призвести до болісних м’язових спазмів – дистонії).

Пацієнтам притаманна характерна постава: голова нахилена вперед, коліна та лікті напівзігнуті, спина згорблена.

Хвороба Паркінсона розвивається внаслідок утрати нервових клітин у тій частині мозку, що відповідає за виробництво допаміну, який бере участь у контролі та координації рухів тіла. Втрата нервових клітин є повільним процесом, тож симптоми захворювання зазвичай починають проявлятися, коли близько 80% нервових клітин вже були втрачені. Ця недуга призводить до інвалідності, залишаючи повну ясність свідомості.

Етіологія захворювання залишається невідомою. На думку науковців, розвитку патології сприяє генетична схильність, вік і фактори зовнішнього середовища (пестициди й гербіциди, що використовуються в сільському господарстві, та промислові забруднення). Взаємодія цих факторів ініціює процеси дегенерації у нейронах головного мозку.

На сьогодні хвороба Паркінсона є не виліковною, але доступні методи, що допомагають полегшити симптоми та підтримувати якість життя:

• підтримувальна терапія, зокрема фізіотерапія;
• лікарські засоби;
• в деяких випадках хірургічні втручання.

У фондах ННМБУ ви зможете ознайомитись з літературою за цією темою:

1. Григорова І.А. та ін. Неврологія: національний підручник для студентів медичних закладів вищої освіти. – Київ, 2020.
2. Ломадзе В.Л. Диференційоване хірургічне лікування леводопаіндукованих рухових розладів у пацієнтів з хворобою Паркінсона : автореферат дис. … канд. мед. наук. – Київ, 2019.
3. Карабань І. М., Карасевич Н. В., Гасюк Т. В. Рекомендації щодо харчування та гімнастики для пацієнтів їз хворобою Паркінсона. – Київ, 2020.
4. Цимбалюк В. І., Попов А. О. Динаміка Леводопа-замісної терапії у пацієнтів з хворобою Паркінсона після однобічної палідотомії// Ендоваскулярна нейрорентгенохірургія. – №2 – 2018 – С.30-36.
5. Поворознюк В. В., Бистрицька М. А., Карабань І. М., Карасевич Н. В. Статеві особливості мінеральної щільності кісткової тканини в пацієнтів із хворобою Паркінсона// Боль. Суставы. Позвоночник. – Том 8, № 1. – 2018. – С. 31-37.
6. Цимбалюк В. І., Попов А. О. Антидискінетичний ефект стереотаксичних втручань у ділянці вентроінтермедіального ядра таламуса у пацієнтів із хворобою Паркінсона // Український нейрохірургічний журнал. – №2 – 2018 – С.40-46.
7. Чеборака Т. О., Слободін Т. М., Головченко Ю. І., Горева Г. В. Особливості афективних порушень у пацієнтів із хворобою Паркінсона на фоні коморбідної патології // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського – Т. 6, дод. 1 – 2018 – С.39-40
8. Чеборака Т. О. Особливості вегетативної дисфункції у пацієнтів із хворобою Паркінсона на тлі аутоімунної патології// Сімейна медицина. – № 3. – 2018. – С. 75-80.

140 років від дня народження оториноларинголога, кандидата медичних наук, доцента Леоніда Іларіоновича Гіренка (1882-1972)

Оториноларинголог, кандидат медичних наук, доцент, заслужений лікар Української РСР (1958), в. о. завідувача кафедри оториноларингології Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (1938-1939, 1943-1944).

Розробив і впровадив у клінічну практику нові методи діагностики та лікування склероми й інших захворювань ЛОР-органів.

70 років від дня народження фізіолога, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента АМНУ Мечислава Романовича Гжегоцького (1952)

Фізіолог, доктор медичних наук (1998), професор (1999), член-кореспондент АМН України (2007), заслужений діяч науки і техніки України (2002). Закінчив Львівський медичний інститут (1975) та Львівську філію Української академії державного управління при Президентові України (1999). Від 1975 працює у Львівському медичному університеті: 1995-1998 – декан медичного факультету, від 1999 – завідувач кафедри нормальної фізіології, одночасно від 1998 – проректор з навчальної роботи.

Вивчає проблеми взаємодії організму та ксенобіотиків з позицій прикладної фізіології та профілактичної токсикології, зокрема досліджує механізми адаптаційно-компресорних процесів у організмі при екстремальних впливах довкілля, розробляє методи діагностики відхилень від нормального фізіологічного стану організму людини.

Наукові праці: “Проблема диференціації фізіологічних і токсичних реакцій на дію ксенобіотиків” (1995); “Анализ связей между гигиеническими нормативами ксенобиотиков в воздухе рабочей зоны и воде водоемов” (1996); “Порівняльна оцінка оральної і транскутанної токсичності деяких органофосфатів” (1997); “Ксенобіотики, гомеостаз і хімічна безпека людини” (1999); “Урологія” (2003); “Фізіологія людини” (2005); “Екологічні катастрофи у світі та в Україні” (2005).

80 років від дня народження провізора, доктора медичних наук, професора Георгія Миколайовича Войтенка (1942-2020)

Провізор, доктор медичних наук (1989), професор (1992). Закінчив Київський медичний інститут (1966). Працював у Київському НДІ фармакології і токсикології (1968-1978); Київському НДІ клінічної та експериментальної хірургії (нині Інститут хірургії та трансплантології АМНУ): старший науковий співробітник (1978-1979); від 1979 – в Київській медичній академії післядипломної освіти: завідувач кафедри клінічної фармації (від 1990).

Основні напрями наукових досліджень: фітотерапія та фармакологія. Розробляв і впроваджував у практику композиційні препарати з рослинних полімерів та антиоксидантів.

Наукові праці: “Корисні властивості ягідних рослин України” (1990); “Фітотерапія радіаційних уражень” (1991); “Фармакологічні властивості препаратів ехінацеї в експерименті та клініці” (1996); “Методичні рекомендації по використанню фітотерапії в комплексі санаторно-курортного лікування” (1998); “Фітотерапія і медолікування” (2001); “Клініко-лабораторна оцінка панкреатопротекторної ефективності вітчизняних поліфенольних фітопрепаратів у хворих із запально-некротичними захворюваннями підшлункової залози” (2002).

100 років від для народження лікаря, історика медицини Павла Йосиповича Пундія (1922-2015)

Лікар, історик медицини, почесний член Українського Лікарського Товариства Північної Америки (УЛТ ПА) (1995), дійсний член НТШ в Америці (1996), Doctor Honoris Causa Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (1996), почесний член СФУЛТ (1997), меценат і дійсний член Українського історичного товариства. Тривалий час входив до складу Управи УЛТ ПА, виконував обов’язки скарбника, потім — очолював архів і бібліотеку товариства. На основі архівних документів підготував і видав 14 томів “Українського медичного архіву”, що присвячені історії української медицини, видатним українським лікарям і медичним установам в Україні та діаспорі. Крім того, автор численних статей про історію та діяльність УЛТ ПА.

Ініціатива проведення Всесвітнього дня боротьби з гемофілією належить Всесвітній федерації гемофілії та затверджена ВООЗ. Його мета – привернення уваги світової громадськості, політиків, чиновників галузі охорони здоров’я та медичного персоналу до проблем хворих на гемофілію, підвищення обізнаності щодо спадкового захворювання, пов’язаного з порушенням процесу згортання крові.

Для проведення цього Дня 17 квітня було обрано на знак поваги засновнику Всесвітньої федерації гемофілії Френку Шнайбелю, який народився саме в цей день.
Гемофілія зазвичай є спадковим захворюванням, спричиненим мутацією в одному з генів, що забезпечує утворення білків, які беруть участь у зупинці кровотеч. Білки, які називають факторами згортання крові, впливають на формування стабільного згустку (тромбу). Пацієнти з гемофілією мають низький рівень факторів згортання крові VIII або IX, що в свою чергу може призводити до спонтанних кровотеч, а також масованих виливів крові після травм або хірургічних втручань.

Гени, що зумовлюють розвиток гемофілії, пов’язані з Х-хромосомою, тому хвороба передається по жіночій лінії. А от хворіють на неї винятково чоловіки. Жінки зазвичай є носіями мутованого гена і передають недугу своїм синам.

Захворювання діагностують в 1 на 5000 народжених хлопчиків. До того ж вроджену гемофілію виявляють майже у 70% пацієнтів, а близько 30% припадає на спонтанні форми гемофілії, які з часом трансформуються у спадкові.

Геморагічне захворювання, яке виникає внаслідок набутого зниження активності фактору VIII, називають набутою гемофілією. Її діагностують набагато рідше, ніж спадкову, а частота становить 2 випадки на 1 млн населення. Занедужати на цю форму хвороби можуть і чоловіки, і жінки. Частіше хвороба розвивається у людей середнього або літнього віку на фоні злоякісних новоутворень, автоімунних захворювань, прийому лікарських засобів. Але під загрозою появи набутої гемофілії є також молоді жінки, які завагітніли вперше і перебувають на пізніх термінах вагітності або нещодавно народили. Найбільш важкими проявами набутої гемофілії вважають масивні післяпологові кровотечі та віддалені (на 3–150-й день) маткові кровотечі.

На сьогодні хвороба вважається невиліковною, але її перебіг можна контролювати за допомогою ін’єкцій дефіцитного фактору згортання крові.

У фондах ННМБУ ви можете ознайомитись із літературою на цю тему:

1. І. П. Цимбалюк-Волошин. Дитяча гемофілія: проблеми діагностики та лікування // Современная педиатрия. – 2016. – № 8. – С. 33-37.
2. Ведення вагітності та пологів при спадкових порушеннях згортання крові. Хвороба Віллебранда. Гемофілія. // Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2017. – № 7/8. – С.25-29.
3. С. В. Видиборець, Ю. Ю. Дерпак, Ю. Ю. Попович. Гемофілія // Сімейна медицина. – 2018. – № 6. – С. 61-66.
4. І. П. Цимбалюк-Волошин, О. Ю. Кучкова. Спадкова та набута гемофілія А: сучасні підходи до лікування з клінічними прикладами // Укр. мед. часопис. – 2021. – № 5. – С. 58-63.
5. О. В. Стасишин. Набута імунокоагулопатія (набута гемофілія) у практиці акушера-гінеколога: клінічний випадок // Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2021. – № 1. – С. 16-21.