Календар медицини

Олексій Андрійович Івакін – анатом, ембріолог, доктор медицини, автор перших українських підручників анатомії та біології.

О. А. Івакін народився 20 лютого 1883 р. у Катеринославі. Закінчив природничий відділ фізико-математичного факультету (1914) та медичний факультет (1916) Харківського університету. Учень В. П. Воробйова – видатного вченого-анатома, основоположника української наукової школи анатомів, одного з організаторів Українського інституту експериментальної медицини імені І. І. Мечнікова.

Працював у Катеринославі, Харкові. У 1924–1930 рр. – професор, завідувач кафедри анатомії, а в 1941–1942 рр. – професор гістології Київського медичного інституту. При кафедрі було створено музей для навчальних цілей, але його цінні колекції загинули під час війни.

Наукова діяльність О. А. Івакіна проходила в світлі ідей О. М. Северцова та І. І. Шмальгаузена і була присвячена питанням експериментальної морфології, анатомії, гістології, трансплантації.

Олексій Андрійович брав участь у розробленні української наукової термінології. Автор перших українських підручників з анатомії та біології, природознавства й оригінальних наукових праць з ембріології. У 1936 р. О. А. Івакін видає «Короткий курс анатомії людини з елементами гістології і ембріології». Підручник отримав високу оцінку і був перевиданий наступного року. Професор О. А. Івакін виступив також редактором і співавтором кількох підручників з анатомії українською та російською мовами.

Педагогічна робота О. А. Івакіна відзначалася змістовними лекціями високого наукового рівня, насиченими новим фактичним матеріалом. Читав лекції українською мовою, через що зазнав утисків тоталітарного режиму.

У роки німецької окупації Олексій Андрійович брав участь у відновленні роботи Київського медичного інституту, організував навчальний процес, готував молодих науковців, писав нові праці.

У фонді ННМБУ зберігаються праці О. А. Івакіна, підготовлені одноосібно, у співавторстві або під його редакцією:

1. Анатомия человека. Т. 1. Введение. Аппарат опоры и движения (сома) (1932).
2. Анатомія людини. Т. 1. Вступ. Апарат опору і руху (1934).
3. Анатомія та фізіологія : підручник із природознавства (1927).
4. Короткий підручник анатомії людини. Т. 1. Вступ. Апарат опору і руху (1936).
5. Короткий підручник анатомії людини. Т. 2. Нутрощі, що проводять рідини. Шляхи, що проводять подразнення. Органи чуття (1938).
6. До морфології поперекової мускулатури // Укр. мед. вісті. – 1927. – № 6/7. – С. 58–71.

Відзначати Всесвітній день боротьби з енцефалітом було запропоновано Encephalitis Society у 2013 року. Encephalitis Society – це Група підтримки пацієнтів з енцефалітом, яка є благодійною організацією. Всесвітній день боротьби з енцефалітом був створений з метою інформування суспільства про небезпеку захворювання та залучення до його профілактики. Задля цього пропонують використовувати специфічні методи – планові щеплення проти кору, епідемічного паротиту та краснухи, вітряної віспи, грипу, поліомієліту, сказу тощо. Та неспецифічні методи – уникання контакту з дикими звірями та бродячими собаками і котами; заходи охорони від кліщів (захисний одяг і використання спеціальні засобів проти кліщів, огляд тіла після прогулянок в лісі).

Енцефаліт – запалення головного мозку, яке характеризується клінічними ознаками порушення роботи центральної нервової системи. Поширеність захворювання складає 0,7-13,8 випадків на 100 тисяч населення. У дітей ці показники є вищими – від 10,5 до 13,8 на 100 тисяч населення щорічно.

Причиною захворювання можуть бути:

1. Віруси простого герпесу, вітряної віспи, цитомегаловірус, вірус Епштейна-Барра, ВІЧ, аденовіруси, грип А, ентеровіруси, віруси кору, паротиту та краснухи, сказ та інші.
2. Бактерії (Мycobacteria tuberculosis, Mycoplasma pneumoniae, Listeria monocytogenes, Borrelia burgdorferi, лептоспіри, бруцели, легіонелла).
3. Грибки (криптокок, аспергільоз, кандидоз, кокцидіомікоз, гістоплазмоз, північноамериканський бластомікоз).
4. Паразити (африканський трипаносомоз людини, церебральна малярія, Toxoplasma gondii, Echinococcus granulosus, шистосомоз).
5. Рикетсії (Rickettsia rickettsiae, Rickettsia typhi, Rickettsia prowazeki , Coxiella burnetti, Ehrlichia chaffeensis).

Найпоширенішим носієм енцефаліту є кліщ. Відомо, що близько 13% цих тварин заражені інфекціями, здатними викликати запалення головного мозку.

Розрізняють первинний енцефаліт (самостійне захворювання, яке спричинили нейротропні збудники) та вторинний (патологія, що розвинулась на фоні основного захворювання).

У багатьох випадках першими симптоми є грипоподібний стан, діарея, лихоманка, лімфаденопатія або симптоми основного захворювання (до прикладу, кору, епідемічного паротиту, вітряної віспи). У гострій фазі – епілептичний статус, психотичні порушення, порушення пам’яті, деменція, афазія. Якщо лікування не розпочато вчасно, прогноз захворювання поганий, летальність особливо висока при інфікуванні ВІЧ (без специфічного лікування 70–80%; якщо лікування розпочато швидко, перед втратою свідомості – 30%).

У фонді ННМБУ ви зможете знайти літературу по цій темі:

1. Інфекційні хвороби: підручник для студентів вищих медичних навчальних закладів. Київ : Медицина , 2018.
2. Клінічне обстеження дитини: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Вінниця : Нова кн., 2019
3. Імунопрофілактика інфекційних хвороб: навчально-методичний посібник. Київ: Медицина, 2018.
4. Атлас дитячих інфекційних хвороб. Червона Книга = Red Book Atlas of Pediatric Infectious Diseases: для студентів медичних закладів вищої освіти, лікарів-інтернів, клінічних ординаторів, дитячих інфекціоністів і лікарів-практиків: двомовне вид. / ред. К. Дж. Бейкер. Київ: Медицина, 2019.
5. Неврологія: національний підручник для студентів медичних закладів вищої освіти. Київ : Медицина, 2020.
6. Маркданте К. Дж. Основи педіатрії за Нельсоном: переклад 8-го англійського видання: у 2 томах. – Київ: Медицина, 2020.
7. Епідеміологія: протиепідемічні заходи. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти IV рівня акредитації та лікарів. Вінниця: Нова кн., 2020.
8. Літовченко Т.А. Роль вірусних енцефалітів у розвитку епілептичних нападів і епілепсії// Міжнародний неврологічний журнал. – 2021. – Т. 17, № 2. – С. 73-80.
9. Щербатюк Н. Ю. Особливості перебігу вірусних енцефалітів у дітей старшого віку// Дитячий лікар: видання для лікаря-практика.- 2021- № 4 – С.12-15.
10. Філюк І. О. Геморагічний енцефаліт внаслідок перенесеної хвороби COVID-19 (Клінічний випадок)// Український журнал медицини, біології та спорту : наук.-практ. журнал. -2021р. – т.6 № 6(34) – С.152-157.
11. Стеценко Т. І. Випадок аутоімунного енцефаліту з ураженням мозочка, асоційований з антитілами до глютаматдекарбоксилази (анти-GAD65) у дитини// Український вісник психоневрології: Наук.- практ. Журн.- 2019 – т.27, Вип. 3 – С.102-103.
12. Сухоручкин Ю. О. Енцефаліт Расмуссена//Нейроnews: Наук.-практ. Журн. – 2020 – № 3 – С.52-55.

Омелян Трохимович Михайленко народився 23 лютого 1933р. в с. Солочині Свалявського району Закарпатської області в сім’ї робітників. Після закінчення неповної середньої школи, з 1948 р. по 1951 р. навчався в Береговському медичному училищі. В 1951 р. вступив на медичний факультет Ужгородського державного університету, який закінчив в 1957 р. До 1960 р. Омелян Трохимович працював районним акушером-гінекологом Воловецького району Закарпатської області.

У 1960 р. вступає до аспірантури на кафедру акушерства і гінекології № 1 Київського медичного інституту. У 1963 р. успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Динамика накопления актомиозина матки, его АТФ-азная активность в различные сроки беременности и в родах». Після закінчення аспірантури продовжував працювати на кафедрі спочатку асистентом до 1965 р., в подальшому до 1979 р. доцентом.

У 1974 р. захистив докторську дисертацію на тему «Слабость родовой деятельности: современные вопросы клиники, патогенеза, лечения и профилактики», в 1981 р. йому присвоєно вчене звання професора.

3 1980 р. перейшов на роботу до Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України, де обіймав посаду заступника директора інституту з наукової роботи та наукового керівника акушерсько-гінекологічного відділу інституту. Працював на цій посаді до кінця життя.

О. Т. Михайленком була розроблена експериментальна модель слабкості пологової діяльності, були з’ясовані тонкі механізми нейрогуморальних змін в організмі матері, біоенергетичні і морфологічні порушення скоротливого апарату матки у пологах, патофізіологічні і патоморфологічні зміни в міометрії під час кесаревого розтину.

Професор О. Т. Михайленко, з метою профілактики та лікування слабкості пологової діяльності, розробив і науково обґрунтував комплексний метод допологової підготовки вагітних високого ризику. Завдяки впровадженню цього методу значно зменшилась патологія в пологах та перинатальна смертність.

Напрямок досліджень відображають опубліковані автором чотири монографії: «Слабость родовой деятельности» (1978), «Биохимия родового акта и его регуляция», (1980), «Транспорт кальция и функция гладких мышц» (1981), «Индукция родов и их регуляция» (1988).

Активно вивчав проблему гіпотонічних та коагулопатичних кровотеч в акушерстві. Ним розроблений і впроваджений у практику високоефективний метод зупинки післяпологових гіпотонічних маткових кровотеч. Інший напрямок наукових пошуків О. Т. Михайленка пов’язаний з проблемою перинатальної охорони плода та механізмами затримки його розвитку. Вагомим доробком даного наукового періоду є опубліковані праці: «Тромбогеморагічні ускладнення в акушерстві» (1984), «Затримка розвитку плоду» (1988), «Вагітність і роди при захворюванні гепатобіліарної системи» (1990).

О. Т. Михайленко – автор 600 наукових праць, серед них – 10 монографій, 4 підручники для студентів медичних інститутів та 3 посібники для практичних лікарів. Професором О. Т. Михайленком підготовлено 7 докторів та 35 кандидатів наук.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій О. Т. Михайленка:

1. Динамика накопления актомиозина матки, его АТФ-азная активность в различные сроки беременности и в родах (1963).
2. Слабость родовой деятельности: современные вопросы клиники, патогенеза,
   лечения и профилактики (1974).

У фонді бібліотеки також зберігаються праці О. Т. Михайленка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Биохимия родового акта и его регуляция (1980).
2. Гинекология : пособие по программированному обучению (1979).
3. Диагностика, профилактика и лечение задержки (гипотрофии) плода (1992).
4. Индукция родов и их регуляция (1988).
5. Лекарственные растения в акушерстве и гинекологии (2005).
6. Ситуационные задачи по акушерству (1987).
7. Физиологическое акушерство (1982).

Аркадій Федорович Греджев – хірург, професор, член правління Донецького обласного та Українського республіканського товариств хірургів, Заслужений діяч науки УРСР.

Народився в с. Мала Улижка Вінницької обл. Медичну освіту (з відзнакою) здобув у Сталінському медичному інституті (нині – Донецький національний медичний університет).

Навчався в клінічній ординатурі (1952–1955), працював на посадах асистента (1955–1962) та доцента (1962–1963) кафедри факультетської хірургії, доцента (1963–1970) та завідувача (1970) кафедри хірургії факультету удосконалення лікарів, завідувача (1970–1990) та професора (1990–1991) кафедри факультетської хірургії Донецького медичного інституту.

У 1960 р. захистив кандидатську дисертацію «Холецистография, холангиография на операционном столе и в послеоперационном периоде в хирургии желчных путей», а в 1970 р. – докторську дисертацію «Узловые вопросы хирургии желчных путей».
Під керівництвом Аркадія Федоровича кафедра стала однією з провідних у Донецькому медичному інституті.

Основні напрями наукової діяльності А. Ф. Греджева: опрацювання реконструктивних та відновлювальних операцій на жовчних протоках, шлунку та кишківнику. Вперше в Україні була розроблена і впроваджена система надання цілодобової спеціалізованої хірургічної допомоги при важких травмах грудей.

Автор 215 наукових публікацій, зокрема 1 монографії та 3 авторських свідоцтв на винаходи. Науковий консультант і керівник 4 докторських та 15 кандидатських дисертацій.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій А. Ф. Греджева:

1. Холецистография, холангиография на операционном столе и в послеоперационном периоде в хирургии желчных путей (1960).
2. Узловые вопросы хирургии желчных путей (1970).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці А. Ф. Греджева, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Хирургическая патология перикардо-диафрагмальных углов (1979).
2. Травматические повреждения и заболевания диафрагмы // Хирургия. – 1991. – № 5. – С. 93–97.
3. Устройство для извлечения инородных тел из полых трубчатых органов // Клиническая хирургия. – 1985. – № 1. – С. 75–76.
4. Хирургическое лечение новообразований вилочковой железы // Грудная хирургия. – 1986. – № 4. – С. 59–64.

Отамановський Валентин Дмитрович – український історик, бібліограф, краєзнавець, громадський і політичний діяч – народився в селі Яблунівка Смілянської волості Черкаського повіту Київської губернії (нині – Смілянський район Черкаської області). Закінчив 5-ту Київську гімназію із золотою медаллю і вступив на юридичний факультет Київського університету. В 1913 р. перейшов до Київського політехнічного інституту. У КПІ належав до напівлегальної студентської організації «Українська громада», де працював головою термінологічної комісії при гурткові «Натураліст», складаючи українську наукову термінологію.

У серпні 1929 р. Валентина Дмитровича заарештовано у сфальшованій справі Спілки визволення України. Він дістав 5 років таборів суворого режиму та 2 роки заслання до Татарстану. Після звільнення йому було заборонено виїжджати з Казані. Викладав іноземні мови у медичних вишах Казані, Ташкента, Краснодара, Саратова… У цей час ним були опрацьовані багатотомні твори класиків західноєвропейської науки лікування та праці вітчизняних медиків. Він уперше подав переклад опису не відомого в науці методу лікування чуми в своїй праці «Отечественные лекари-новаторы второй половины ХVIII в.». Його роботи з медицини містять багато додатків – цінних документів, більшість яких вперше вводилася до наукового обігу.

З 1958 р. професор В. Д. Отамановський жив і працював у Харкові. Йому заборонялося викладати історію права, тому читав латину в медичному інституті. Помер учений 10 березня 1964 р. Посмертно реабілітований 11 серпня 1989 р.

25 січня 2018 р. Вчена рада Харківського національного медичного університету присвоїла Центру медичного краєзнавства ім’я професора В. Д. Отамановського.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються праці В. Д. Отамановського:

1. Борьба медицины с религией в древней Руси (1965).
2. Отечественные лекари-новаторы второй половины ХVIII в., создавшие более прогрессивное направление в лечении чумы, и роль их как зачинателей рациональной терапии (1958).
3. До історії медицини та аптечної справи у Вінниці й Вінницькому повіті ІІ половини XVIII ст. // Збірник пам’яті Т. Г. Яновського. – Київ, 1930. – С. 322–338.
4. Перші аптеки на Україні // Фармацевтичний журнал. – 1960. – № 2. – С. 60–68.
5. Реформы в речи Посполитой, направленные на создание государственной системы здравоохранения, и их значение для Правобережной Украины // Советское здравоохранение. – 1959. – № 7. – С. 35–41.
6. Розвиток аптечної справи на Україні з середини XVII до початку ХІХ ст. // Фармацевтичний журнал. – 1963. – № 6. – С. 56–67.
7. И. А. Ролле и Ю. Д. Талько-Грынцевич (к истории русско-польских связей) // Советское здравоохранение. – 1962. – № 8. – С. 75–77.

Володимир Адольфович Трігер, відомий лікар-терапевт, народився 27 лютого 1898 р. в м. Одеса.

У 1920 р. закінчив Одеський медичний інститут і призначений асистентом кафедри факультетської терапії.

Упродовж 1941–1944 pp. працював начальником евакогоспіталю, а згодом – головним терапевтом евакогоспіталів Кемеровського облздороввідділу. Протягом 1944–1950 pp. – завідувач кафедри факультетської терапії Одеського медичного інституту.

У 1944 р. захистив докторську дисертацію «Про зміни печінки і жовчовивідних шляхів при гастродуоденітах» під керівництвом професора Л. Б. Бухштаба. У 1946 р. йому присвоєно вчене звання професора.

У 1950 р. наказом Міністра охорони здоров’я УРСР призначений завідувачем кафедри госпітальної терапії Чернівецького медичного інституту (нині – Буковинський державний медичний університет), звідки через рік повернувся в Одесу. З квітня 1952 р. знову очолив кафедру госпітальної терапії Чернівецького медичного інституту. Очолював гастроентерологічний, кардіологічний та ендокринологічний напрямки вітчизняних терапевтичних досліджень у Північній Буковині. Володимир Адольфович очолював бригаду практичних лікарів, проводив велику роботу в місті по вивченню серцево-судинної захворюваності. Кардіологічний напрямок досліджень професора В. А. Трігера пов’язувався з гемодинамічними дослідженнями, вивченням згортальної та протизгортальної систем при широкому спектрі діагнозів – гострому інфаркті міокарда, атеросклерозі, гіпертонічній хворобі.

Автор 50 наукових праць. Підготував 3 докторів та 18 кандидатів наук. Його ім’я внесено до галереї фундаторів наукових шкіл Буковинського державного медичного університету.

Володимир Адольфович Трігер представлений у фондах ННМБУ:

1. До питання про діагностику жовчнокам’яної хвороби // Патологія і фізіологія органів травлення : тези доп. конференції. – Чернівці, 1966. – С. 112–114.
2. Значение лейкопенической реакции при внутренних заболеваниях // Рефераты докладов 32-й научной конференции Черновицкого медицинского института. – Черновцы, 1957. – С. 63–65.
3. Исходы и лечение инфаркта миокарда по данным диспансерного наблюдения в Сталинском районе г. Черновцы за 5 лет // Сборник научных работ Черновицкого медицинского института. – Черновцы, 1958. – Вып. 7. – С. 344–349.
4. К вопросу об оформлении диагноза у больных холецеститом // Сборник научных работ Черновицкого медицинского института. – Черновцы, 1959. – Вып. 10. – С. 19–23.
5. Кислородная терапия больных с недостаточностью кровообращения // Предупреждение и лечение сердечно-сосудистой недостаточности. – Киев, 1957. – Вып. 1. – С. 193–195.
6. Клинические и эксперементальные исследования состояния печени и желчного пузыря при гастродуоденитах // Клиническая медицина. – 1941. – Т. 19, № 6. – С. 105–107.
7. О лейкопенической реакции при внутренних заболеваниях // Сборник научных работ Черновицкого медицинского института. – Черновцы, 1959. – Вып. 9. – С. 224–227.
8. О применении гипотиазида при коронарной недостаточности // 8-й съезд терапевтов УССР : тезисы докладов. – Киев, 1965. – С. 334–335.
9. Синдром грудной жабы у больных бронхиальной астмой // Врачебное дело. – 1961. – № 12. – С. 37–40.
10. Стенокардия при заболеваниях желчных путей // Клиническая медицина. – 1938. – Т. 16, № 10. – С. 1367–1371.
11. Трансаминазная активность и белковые фракции крови при инфаркте миокарда // Врачебное делло. – 1964. – № 1. – С. 13–17.