Календар медицини

Теличко Федір Федорович (1928-2003) – рентгенолог, доктор медичних наук (1974), професор Ужгородського національного університету.

Федір Федорович середню медичну освіту (з відзнакою) здобув у Берегівській фельдшерсько-акушерській школі (1949); вищу медичну освіту здобув на медичному факультеті Ужгородського державного університету (1949-1953), військовому факультеті Харківського медичного інституту та у Військового-медичній акаде-мії (м. Ленінград, 1953-1955); від 1955 до 1966 р. – служба в Радянській армії на посадах військового рентгенолога. У 1961-1963 рр. удосконалювався на кафедрі рентгенології та радіології Військово-медичної академії. Від 1966 р. працював в Ужгородському державному університеті
де пройшов шлях від асистента до завідувача курсу рентгенорадіології, у 1968 р. захистив кандидатську дисертацію «О рациональных условиях, определяющих минимальную дозу облучения при рентгенологических процедурах», а в 1974 р. – докторську дисертацію «Основные факторы, определяющие лучевую нагрузку на обследуемых при рентгенологических процедурах и пути ее снижения»; професор (1977); головний позаштатний рентгенолог Управління охорони здоровʼя Закарпатської обласної державної адміністрації: голова Закарпатського товариства рентгенологів та радіологів; член президії Українського та член правління Всесоюзного товариств рентгенологів та радіологів; керівник Закарпатської обласної організації «Спілка Чорнобиль»; академік Академії наук вищої школи України.

Автор понад 160 наукових публікацій, зокрема 6 монографій, 60 винаходів та рацпропозицій.

Розробив та впровадив у практику охорони здоров’я 56 раціоналізаторських пропозицій та винаходів. Опрацював комплекс заходів з оптимізації фізико технічних умов діагностичного дослідження з метою отримання високоякісної картини зображення при найменшій дозі опромінення хворого. Започаткував новий напрям у медичній радіології: мікрорентгенографію тонких біологічних середовищ, визначення атомно-молекулярної густини мікрооб’ємів патологічно зміненої тканини, спосіб управління оптичною густиною мікроструктур злоякісних пухлин та інших патологічних процесів з метою покращення ефективності променевої діагностики та променевої терапії.

Опрацював концепцію хіміко-квантової сутності і причини виникнення ряду вірусних захворювань, зокрема СНІДу, ревматизму, неспецифічного поліартриту.

Цей день був заснований в 2001 році на Генеральній конференції ЮНЕСКО. Відзначення Всесвітнього дня науки покликано формувати уявлення громадськості щодо необхідності використання науково-технічних досягнень в інтересах миру та розвитку цивілізації, сприяти популяризації науки як інструменту для сталого розвитку суспільства. Також його святкування має на меті інформування громадян про досягнення науки.

Наука здійснює значний вплив на повсякденне життя людей, має глибокі суспільні наслідки, зокрема етичного характеру. Отже наукова грамотність є необхідною умовою для ефективних демократичних процесів.

Щодо розвитку медичної науки, то вона безпосередньо впливає на тривалість і якість життя людей. Її досягнення щороку відзначаються Нобелівською премією. Так, за останні роки в галузі фізіології і медицини нагороди були присуджені за відкриття механізмів автофагії; молекулярних механізмів циркадних ритмів; терапії раку за допомогою гальмування механізмів негативної імунної регуляції; адаптації клітин до доступу кисню; природи вірусу гепатиту С; рецепторів температури й дотику тощо.

Наука допомагає людині отримати нові знання про себе і оточуючий світ.

Єфімов Андрій Семенович (1928-2017) ендокринолог, доктор медичних наук (1966), професор (1970), академік НАНУ (1992), АМНУ (1992), заслужений діяч науки і техніки України (1996). Закінчив Горьковський медичний інститут (нині м. Нижній Новгород, РФ, 1952), де й працював у 1958-1964. Від 1965 – в Інституті ендокринології та обміну речовин АМНУ (Київ): завідувач відділу діабетології, від 1996 – заступник директора з наукової роботи; водночас у 1986-1992 – завідувач кафедри терапії Київського медичного інституту; 1992-2003 – завідувач кафедри ендокринології Київської медичної академії післядипломної освіти. Віце-президент Асоціації ендокринологів України (від 1977).

Вивчає патогенез цукрового діабету та його ускладнень; обґрунтував роль контрінсулінових гормонів, оксидативного стресу, перекисного окислення ліпідів у патогенезі ангіопатій, що дало можливість створити ангіопротектор “Ізодибут” для лікування діабетичних ангіопатій, енцефалопатій, катаракти. За його участі розроблено вітчизняні експрес-аналізатори глюкози з індикаторними смужками, сорбційні методи, мікрохвильову резонансну терапію.

Наукові праці: “Диабетические ангиопатии” (1973, 1989); “Сахарный диабет” (1983); “Структура и функции инсулиновых рецепторов” (1987); “Сахарный диабет: проблемы наших дней” (1991); “Фитотерапия ожирения и сахарного диабета” (1993); “Клиническая диабетология” (1998); “Ендокринологія” (2004); “Использование стволовых клеток для лечения сахарного диабета (обзор литературы)” (2006); “Малая энциклопедия врача-эндокринолога” (2007).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Ефімова А.С., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Вибрані лекці з ендокринології (1991)
2. Диабетические ангиопатии (1973)
3. Инсулинотератия больных сахарным диабетом (2000)
4. Лікування анемії у хворих на інсулінозалежний цукровий діабет гемопоетичними клітинами ембріональної
   печінки людини (2002)
5. Малая энциклопедия врача эндокринолога (2007)
6. Неотложная эндокринология (1982)
7. Ожирение и сахарный диабет (1987)

Потоцький Іван Іванович (1898-1978) дерматовенеролог, доктор медичних наук (1940), професор, завідувач кафедри шкірних і венеричних хвороб Київського інституту удосконалення лікарів (1958-1960), Київського медичного інституту (1960-1974). Голова Українського наукового товариства дерматовенерологів (1959-1965).

Іван Іванович учень Л.А. Орбелі. У 1939 в Київському медичному інституті захистив докторську дисертацію “Роль нервной системы при воспалительных процессах кожи”.

Вивчав етіологію та патогенез ураження шкіри при захворюваннях кровотворних органів, псоріазі, червоному вовчаку, екземі. Розробляв нові методи лікування сифілісу та шкірних хвороб. Розробив спосіб лікування псоріазу з використанням гіпереритемних доз ультрафіолетових променів.

Наукові праці: “Заболевания кожи при лейкозах” (1978); “Кожные и венерические болезни” (1978).

Трахтенберг Ісаак Михайлович (1923-2023) гігієніст, еколог, член-кореспондент НАН України (1992), академік НАМН України (1997), доктор медичних наук (1964), професор (1967), завідувач лабораторії промислової токсикології та гігієни праці при використанні хімічних речовин Інституту медицини праці АМН України.

Ісаак Михайлович народився в Житомирі, медичну освіту здобув у Київському медичному інституті (1946); працював (1946-1972) на посадах асистента, доцента, професора кафедри гігієни праці Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця; у 1950 р. захистив кандидатську дисертацію «К токсикологии органических соединений ртути – этилмеркурфосфата и этилмеркурхлорида», а в 1964 р. – докторську дисертацію «Микромеркуриализм как гигиеническая проблема»; з 1972 р. – завідувач лабораторії промислової токсикології і гігієни праці при використанні хімічних речовин Київського інституту гігієни праці і профзахворювань (тепер – Інститут медицини праці НАМН України); професор (1965); академік НАМН України за спеціальністю «Гігієна» (1997), член-кореспондент НАН України (1992); член Наукової ради НАМН України з теоретичної та профі-лактичної медицини; голова Комісії НАМН України з питань боротьби з лженаукою та фальсифікацією наукових досліджень; заступник голови Комітету НАМН України з наукової термінології; головний фахівець МОЗ України з профілактичної токсикології; голова експертної комісії з лікарської токсикології Державного фармакологічного центру МОЗ України; голова комісії з науки правління Наукового товариства гігієністів; член наукових товариств гігієністів, токсикологів, фармакологів України; член редакційних колегій і рад низки наукових періодичних видань; голова Клубу творчої інтелігенції імені академіка в. В. Фролькіса; Заслужений діяч науки УРСР (1964); лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2002); лауреат трьох Академічних премій з профілактичної медицини АМ України (1995, 2002, 2009); лауреат премії імені О. О. Богомольця НАН України (2010).

Автор понад 500 наукових публікацій, зокрема 29 монографій, підручників та довідників.

Основні напрямки наукової діяльності – вивчення впливу на організм людини потенційно токсичних хімічних речовин, що застосовуються в сучасному виробництві, експериментальний аналіз дії ксенобіотиків, наукове обгрунтування профілактики патології та передпатології професійного й екологічного генезу.

Автор принципово нового положення про взаємозвʼязок загального та специфічного у реакції організму на екзогенну лію хімічних факторів. Розробник наукових проблем «норми», адаптації, передпатології хімічної етіології, вікової токсикології; науковий консультант й керівник 15 докторських та 41 кандидатської дисертації.

Основні наукові публікації: «Хронічна дія ртуті на організм» (1969); «Показники норми у лабораторних тварин в токсикологічному експерименті» (1978); «Методи ви-вчення хронічної дії хімічних і екологічних забруд-ників» (1987); «Ртуть та її сполуки в навколишньому середовищі» (1990); «Проблема норми в токсикологї» (1991); «Хімічні фактори виробничого середовища і серцево-судинна система» (1992); «Важкі метали в зовнішньому середовищі: сучасні гігієнічні та токсико-логічні аспекти» (1995); «Книга о ядах и отравлениях. Очерки токсикологии» (2000); «Основные показатели физиологической нормы у человека» (2001); «Нариси вікової токсикології» (2005); «Химическая безопасность в Украине» (2007); «Книга про отрути та отруєння.

Нариси токсикології» (2008); «Альтернативні методи і тест-системи» (2008); «Профілактична токсикологія та медична екологія» (2011); «Яды. Популярная энци-клопедия» (2011); «Промислова токсикологія: наукові пріоритети, досвід, підсумки» (2012); «Популярная токсикология: антология» (2016); «Нариси з токсикології важких металів» (випуск 2. Ртуть) (2016); «Нариси з токсикології важких металів» (випуск 3: Кадмій) (2017).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці І.М. Трахтенберга, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Очерки физиологии и гигиены труда пожилого человека. Ис-следования, рекомендации (2007)
2. Нариси вікової токсикології (2005)
3. Микромеркуриализм как гигиеническая проблема (1964)
4. Гігієна розумової праці (1972)
5. Гігієна праці та виробнича санітарія (1977)
6. Активний відпочинок як засіб підвищення працездатності і зміцнення здоровʼя (1957)
7. Яды (2011)
8. Хроническое воздействие ртути на организм (современный аспект проблемы меркуриализма и его профилактики) (1969)
9. Ртуть и ее соединения в окружающей среде (1990)

Також у фонді бібліотеки зберігається публіцистика І.М. Трахтенберга:

1. В начале нового века : в 3 т. (2015)
2. Из записных книжек и не только…: В 2 кн. (2003)
3. Избранные очерки (2020)
4. Мой Киев, мой киевляне: в 2 кн. (2013)
5. Остановиться, оглядеться… Воспоминания. Раздумья. Портреты: В 2 кн. (2008)
6. Пятьдесят эскизов времени (2011)
7. Слово об alma mater, ее выпускниках, учителях и мудрых предшественниках (2006)
   

Всесвітній день боротьби з пневмонією, який відзначається щорічно 12 листопада, з’явився в календарі з ініціативи Глобальної коаліції проти дитячої пневмонії. Так називається об’єднання міжнародних, урядових, неурядових і місцевих організацій, науково-дослідних і навчальних інститутів, фондів і громадян-активістів. Коаліція прагне привернути до проблеми пневмонії увагу державних діячів, фахівців охорони здоров’я.

Одним з інструментів, що допомагають досягненню цієї мети, став Всесвітній день боротьби з пневмонією. У цей день установи охорони здоров’я організовують профілактичні заходи, проводять медичні огляди. Крім того, безліч волонтерів розповідають людям про пневмонію та пов’язані з нею ризики, роздають інформаційні листівки та буклети.