Календар медицини

Єршова Анастасія Степанівна (1919-?) доктор медичних наук, професор, завідувачка кафедри акушерства і гінекології Дніпропетровського медичного інституту (з 1980). Вивчала захворювання вагітних жінок на лістеріоз.

Анастасія Степанівна медичну освіту здобула в 2-му Московському медичному інституті (1941); під час німецько-радянської війни – лікар-хірург у діючій армії; у 1946-1949 рр. працювала в МОЗ СРСР; навчалася в аспірантурі в 1-го Московського медичного інституту (1949-1952).

Від 1952 р. працювала у Львівському НДІ педіатрії, акушерства та гінекології, зокрема на посаді старшого наукового співпрацівника (1960-1973); з 1974 р. працювала у Дніпропетровському медичному інституті, зокрема на посаді завідувача кафедри аку-шерства та гінекології факультету удосконалення лікарів (м. Кривий Ріг, 1980-1990); у 1952 р. захистила кандидатську дисертацію «Лечение сном рвоты беременных», а в 1970 р. – докторську дисертацію «Хронический листериоз у беременных женщин»; професор (1981).

Автор близько 40 наукових публікацій.

Основні напрями наукової діяльності: дослідження етіології й патогенезу, опрацювання діагностики та лікування ускладнень вагітності.

Виповнюється 200 років з дня народження видатного німецького хірурга Фрідріха Есмарха, прихильника впровадження антисептиків у медицині, розробника операції з ампутації плеча та автора «штучного знекровлення», одного із творців кровоспинного джгута з гумової стрічки, а також транспортної шини для іммобілізації кінцівки, еластичного бинта, наркозної маски, безлічі корисних хірургічних інструментів (зокрема ніж Есмарха), які широко використовують і в наш час, та інших засобів, таких от як кружка Есмарха.

Фрідріх Есмарх отримав освіту в університетах Кіля та Геттінгену. Брав участь у кількох війнах, опікуючись наданням медичної допомоги пораненим, працюючи в військових шпиталях і лазаретах Кіля, Фленсбурга, Зундевітта, Гамбурга та Берліна.

Фрідріх Есмарх сприяв поширенню в Німеччині самаритянських шкіл для догляду за хворими та пораненими. Лікар видав першу книгу–посібник «Перша допомога при раптових нещасних випадках», яка стала бестселером і перекладена 30-ма мовами світу.

Кайзер Вільгельм І на знак визнання заслуг Фрідріха Августа фон Есмарха посвятив його у лицарі в 1887 р.

Сміян Олександр Іванович (1929) педіатр, доктор медичних наук (1968), член – кореспондент АМН України (1994), професор (1973), завідувач кафедри педіатрії Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського (1970-2003), ректор Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського (1981-1997).

Його дослідження охоплюють широке коло проблем: розробка питань етіології, патогенезу, клініки і лікування захворювань гепатобіліарної, бронхолегеневої, сечової систем, гіпотрофії, патології періоду новонародженості. Олександр Іванович медичну освіту здобув у Тернопільському державному медичному інституті (1981); у 1981-1984 рр. навчався в клінічній ординатурі на кафедрі педіатрії післядипломної освіти Тернопільського медичного інституту; працював на посадах асистента та доцента кафедри педіатрії Запорізького медичного інституту, завідувача (з 1999 р.) кафедри педіатрії післядипломної освіти з курсами пропедевтичної педіатрії і дитячих інфекцій Медичного інституту Сумського державного університету.

Керівник клініки Сумської міської дитячої лікарні; у 1984 р. захистив кандидатську дисертацію «Состояние плазматических и внутриклеточных мембран лимфоцитов при различных клинических формах сахарного диабета у детей», а в 1996 р. – докторську

дисертацію «Ендокринні і морфофункціональні механізми адаптації недоношених новонароджених з внутрішньоутробною затримкою росту в ранньому неонатальному періоді»; професор; голова Асоціації педіатрів Сумської області. Головний редактор журналу Сумського державного університету «Журнал клінічних та експериментальних медичних досліджень»; академік Української академії наук; Заслужений лікар України (2018).

Автор понад 500 наукових публікацій; науковий керівник 9 кандидатських дисертацій.

Петрунь Микола Михайлович (1924-2013) доктор біологічних наук (1959), завідувач лабораторії біохімії Інституту медицини праці (1949-65). Наукові дослідження присвячені питанням вивчення фізіології шкірного дихання та його ролі для організму людини. У 1968 році переходить працювати до Інституту урології та нефрології АМН України (1968). Він розробляє нові методи ензимодіагностики хвороб нирок і сечовивідних шляхів. Саме йому належить розробка способу ранньої діагностики відторгнення пересадженої нирки.

Народився в селищі Ладижин Тростянецького району Вінницької обл.. У часи німецько-радянської війни брав участь у бойових діях на Ленінградському, Карельському, 1-му та 4-му Українських фронтах (1941-1945). Вищу освіту здобув у Київському ветеринарному інституті (1939-1941) та на біологічному факультеті Київського університету імені Т. Г. Шевченка (1945-1949).

Навчався в аспірантурі за спеціальністю «фізіологія» (1949-1952), працював на посадах завідувача лабораторії виробничого мікроклімату (1952-1953), завідувача лабораторії біохімії (1953-1968) та за сумісництвом – завідувача фізіологічного відділу (з 1960 р.) Київського НДІ гігієни праці та професійних захворювань, завідувача лабораторії біохімії (від 1968 р.) Київського НДІ урології та нефрології.

У 1952 р. захистив кандидатську дисертацію «Выделение углекислоты через кожу человека при высокой температуре воздуха», а в 1959 р. – докторську дисертацію «Дыхание через кожу и его значение для организма человека». Професор (1965); лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки
(1987); Заслужений діяч науки і техніки України.

Автор понад 300 наукових публікацій, зокрема 7 монографій, 10 винаходів.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення ролі дихання через шкіру для організму людини, опрацювання ензимодіагностики захворювань нирок та сечовивідних шляхів; уперше встановив значне збільшення поступлення кисню через шкіру в організм людини при підвищеній його концентрації в повітрі та при високій температурі навколишнього середовища; опрацював методику насичення киснем шкірного аутотрансплантата та зони пересадки шкіри при опіках шкіри з метою пришвидшеного його приживлення; встановив оптимально допустимі терміни первинної теплової ішемії донорської нирки; опрацював спосіб ранньої діагностики відторгнення пересадженої нирки. Удосконалив склад консервуючого розчину; науковий консультант і керівник 6 докторських та 24 кандидатських дисертацій.

Дроговоз Світлана Мефодіївна (1939) доктор медичних наук (1971), професор (1978), проректор з наукової роботи Харківського фармацевтичного інституту (1976-83). Під її керівництвом було розроблено інформаційно-пошукову автоматизовану систему лікарських препаратів «Фармінфо», що являє собою електронний каталог лікарських засобів (1996).

Народилася в с. Ольгіно Омської обл.; медичну освіту здобула на лікувальному факультеті Тернопільського медичного інституту (1958-1964); працювала на посаді лікаря Тернопільської обласної клінічної лікарні (1964-1965); началася в аспірантурі на кафедрі фармакології Тернопільського медичного інституту (1966-1969), працювала на посадах старшого викладача Київського інституту народного господарства (1969-1970), асистента (1970), старшого викладача (1970-1972), завідувача (1972-2011), професора (з 2011 р.) кафедри фармакології, проректора з наукової роботи (1976-1983) Харківського фармацевтичного інституту (тепер – Національний фармацевтичний університет).

У 1967 р. захистила кандидатську дисертацію «Желчеотделительная функция печени при стафилококковой инфекции и интоксикации», а в 1972 р. – докторську дисертацію «Сравнительное изучение и особенности действия желчегонных препаратов на желчеобразовательную функцию печени в норме и патологии». Професор (1980); керівник Харківського регіонального експертного відділення Державного експертного центру лікарських засобів МОЗ України; заступник голови Проблемної комісії «Фармація» МОЗ та НАМН України; Заслужений працівник освіти України (1991); Почесний професор Національного фармацевтичного університету та Тернопільського державного медичного унівеситету імені І. Я. Горбачевського.

Автор близько 700 наукових публікацій, зокрема 7 монографій, 8 підручників, 250 авторських свідоцтв та 28 патенту на винаходи.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення механізмів патогенезу захворювань та уражень печінки, розробка засобів, що застосовуються для лікування захворювань печінки, дослідження біологічно активних речовин із потенційною фармакологічною активністю різної спрямованості фармакологічної дії; співавтор понад 20 лікарських препаратів; розробив методику визначення вмісту холестеролу та жовчних кислот у жовчі; під керівництвом С. М. Дроговоз опрацьовано інформаційно-пошукову автоматизовану систему лікарських препаратів «Фармінфо», що являє собою електронний каталог лікарських засобів. Науковий консультант і керівник 13 докторських та 39 кандидатських дисертацій.

27 січня 1945 року війська 1-го українського фронту, неподалік польського Освенциму, звільнили вʼязнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау. Саме тому, 27 січня обрано Міжнародним днем Голокосту, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни, який проголошено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року. Співавторами цього документу виступили 100 держав світу, в тому числі і Україна.

Голокост — загальнолюдська трагедія. Наш моральний обов’язок – не допустити цього НІКОЛИ знову. Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту має нагадати всім тиранам і агресорам сьогоднішнього світу про небезпечність і наслідки їхніх дій. На жаль, і в наші дні, в деяких країнах світу панують диктатори-тирани, яких історія нічому не навчила. Це і Північна Корея, і Росія…

До Міжнародного дня Голокосту у виставковій залі ННМБ України експонується книжкова виставка до роковин Голокосту. Експозиція, як наголос про те, що всі люди цього світу – мають право бути вільними та рівними, незалежно від їхньої етнічної приналежності, кольору шкіри, мови чи віросповідання.

На виставці експонується грунтовне дослідження історика Тімоті Снайдера «Чорна земля», що вже встигло стати світовим бестселером, пропонує новий погляд на великий злочин XX століття й водночас розкриває ризики, з якими ми стикаємося в XXI столітті. На основі нових джерел зі Східної Європи і забутих свідчень вцілілих, «Чорна земля» визначає Голокост як подію, яка є ближчою і зрозумілішою ніж здається на перший погляд — і від того ще страшнішою.

Переосмислюючи уроки Голокосту, автор «Чорної землі» підсумовує: ми не зрозуміли сучасність і поставили під загрозу майбутнє. На початку нового століття доводиться оглядатися на початок минулого: боротьба за ресурси, продовольча криза супроводжуються ідеологічними викликами світового порядку. Тож Голокост – це не лише історія, але й застереження.

Також представлено видання у 2-х двох томах «Ми хотіли жити… Свідчення і документи» Бориса Забарка про «Меморіал Голокосту «Бабин Яр». У книзі зібрані документальні свідчення та спогади колишніх в’язнів нацистських концтаборів і гетто, людей, які пережили небачену в історії Катастрофу. Ці спогади — не тільки частинки пам’яті народу, вони мають наукове і виховне значення, як пам’ять історії.

Демонструється книга лауреата Нобелівської премії, письменника Елі Візеля «Ніч. Світанок. День». Байдужість Бога до людських страждань і смерті, зневіра людей та водночас їхні сподівання на гуманне до себе ставлення — наскрізна тема творів Елі Візеля. Він написав: «Тиша Біркенау — це інша тиша, не схожа на жодну. В ній крики, придушений шепіт молитви тисяч людських істот, приречених зникнути в темряві безіменності, це безкрайній попіл і прах. Мертва тиша в хорі смерті. Вічне мовчання під небесами, що згасають». Книги Елі Візеля стали свідченнями про одну з найстрашніших трагедій XX століття — Голокост.

Експонується книга Володимира Музиченка «Володимир Єврейський» розповідає про історію і трагічну загибель першої на Волині і однієї з найдревніших і найчисельніших в Україні – єврейської громади міста Володимира-Волинського. На основі великої кількості зібраних і досліджених матеріалів та ілюстрацій автор розповідає про особливості соціальних, економічних і культурних умов розвитку громади. У книзі зібрано свідчення очевидців найбільшої за всю історію міста трагедії – загибелі близько 22000 євреїв міста. Окремі розділи присвячені героям-українцям – Праведникам Народів Світу, котрі рятували приречених на смерть євреїв, а також долі врятованих і темі збереження пам’яті про єврейську громаду міста та інші роботи зарубіжних та українських авторів.

Сьогодні український народ бореться проти геноциду і знищення України як держави з Російською Федерацією, її ненавистю, расизмом та упередженостю. Цей день – ще одна нагода для міжнародної спільноти переосмислити поняття колективної безпеки та колективної відповідальності перед людством сучасного глобалізованого світу. Всі країни і народи мають право на безпеку та розвиток. Пам’ятаймо ж про це, згадуючи мільйони жертв Голокосту та вшановуючи їхню пам’ять.

1 з 5