Календар медицини

Баглій Євген Ананійович (1939) онколог, доктор медичних наук (1985), завідувач лабораторії Київського інституту екогігієни і токсикології (1988). Основний напрям наукової діяльності: вивчення закономірностей змін інтенсивності біохемілюмінесценції тканин організму при хімічному, гормональному та вірусному канцерогенезі.

Євген Ананійович закінчив Київський медичний інститут (1962). Працював в Інституті хімічної фізики АН СРСР (1965-1967); у Київському НДІ експериментальної та клінічної онкології МОЗ УРСР (нині Інститут експериментальної патології, онкології й радіобіології НАНУ): молодший науковий співробітник, провідний науковий співробітник (1967-1988); від 1988 – завідувач лабораторії Інституту екогігієни і токсикології (Київ).

Основні напрями наукової діяльності: вивчення закономірностей змін інтенсивності біохемілюмінесценції тканин організму при хімічному, гормональному та вірусному канцерогенезі; встановлення особливостей механізму регуляції перекисного окислення ліпідів клітин мембран при канцерогенезі та рості пухлини, ролі змін молекулярно-динамічного стану структури клітинних мембран при трансформації нормальних клітин у злоякісні; дослідження канцерогенних властивостей багатьох хімічних речовин і розроблення методології оцінки онкогенної небезпеки в агрохімії.

Наукові праці: “Нейтральные гликолипиды поверхности нормальных и трансформированных клеток NRK” (1981); “Биохемилюминесценция клеток при опухолевом процессе” (1989); “Канцерогенная активность пестицида олгин в хроническом эксперименте на крысах” (1991); “Genotoxic effects of pesticides” (1996); “Проблемы канцерогенной безопасности при применении пестицидов” (1997); “Пошкодження структури ДНК різних органів щурів N-нітрозодібутіламіном” (1998).

Рустицький Йосип Олександрович (1839-1912) хірург, нейрохірург, доктор медицини (1870), професор кафедри оперативної хірургії Київського університету. Започаткував курс онкології на медичному факультеті. Дав детальний опис патологоанатомічної картини мієломної хвороби, т.з. «хвороби Рустицького-Калера» (1873).

Йосип Олександрович у 1861 закінчив університет св. Володимира. У 1870 там же захистив докторську дисертацію та вирушив за кордон. З 1876 – доцент університету св. Володимира. З 1893 – екстраординарний професор Казанського університету, завідувач кафедри оперативної хірургії з топографічною анатомією. З 1897 – ординарний професор; у тому ж році перейшов в університет св. Володимира.

Увів термін “множинна мієлома”, яку також називають хворобою Рустицького-Калера.

Туровець Йосип Григорович (1899-1987) доктор медичних наук (1953), професор кафедри факультетської хірургії Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (з 1953). Закінчив Київський медичний інститут (1926). Учень І.А. Зав’ялова, А.П. Кримова. У 1951 захистив докторську дисертацію “Гострі гнійні ускладнення вогнепальних поранень кульшового суглоба”.

Автор близько 100 наукових праць, присвячених різним розділам загальної, військово-польової хірургії та онкології. Особливе місце в його дослідженнях займали питання хірургічної коагуло-, флебо-, проктології, лікування гриж, облітеруючих захворювань судин, злоякісних пухлин, виразкової хвороби, хірургії щитоподібної залози.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат Туровця Й. Г.:

• Острые гнойные осложнения огнестрельных ранений тазобедренного сустава (1951). Шифр зберігання: 617.99 Т-885/li>

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені Туровцем Й. Г. одноосібно:

• Потенцированное обезболивание. Методическое письмо (1961). Шифр зберігання: 617.9 Т-885
• Профилактика тромбозов при оперативных вмешательствах на органах брюшной полости. Методическое письмо (1964). Шифр зберігання: 617.4 П-842

Захараш Михайло Петрович (1944) хірург, доктор медичних наук (1990), професор (1991), член-кореспондент НАМН України (2003).

Михайло Петрович закінчив Вінницький медичний інститут (1968). Працював лікарем. Від 1984 – у Національному медичному університеті (Київ): від 2000 – завідувач кафедри факультетської хірургії № 1; водночас у 1990-2009 – начальник Військово-медичного управління СБУ. Головний проктолог МОЗ України (від 2000). Президент Асоціації колопроктологів України. Очолює Український колопроктологічний центр (від 2000).

Наукові дослідження присвячені хірургії гепатопанкреатодуоденальної зони; реконструктивній хірургії кишечника; консервативному та хірургічному лікуванню хворих на неспецифічний виразковий коліт і хворобу Крона; застосуванню сорбційних методів детоксикації та плазмоцитаферезу в хірургії та проктології. Вперше застосував сорбційні методи детоксикації в поєднанні з ультрафіолетовим і лазерним опроміненням крові при лікуванні променевих уражень. Розробив методику оперативних втручань на кишечнику з використанням електрозварювальних технологій. Брав участь в укладанні “Російсько-українського словника медичної термінології” (1996) та “Російсько-українського медичного словника” (1997).

Наукові праці: “Анаэробная инфекция в хирургии печени и желчных путей” (1991); “Проблеми використання дезінтоксикаційної терапії, медико-комп’ютерні технології та індивідуалізована терапія ВС–УЛНА на ЧАЕС” (2001); “Факультетська хірургія” (2002); “Современная хирургическая тактика при неспецифическом язвенном колите” (2009); “Історичні аспекти становлення військово-медичної служби СБ України” (2009).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Захараш М. П., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

• Хірургія (Факультетська) (2006), В-7456
• Скринінг передракових змін і раку шлунку (2009), Б-89548
• Кишечні стоми: види стом, методики їх формування: медико-соціальна реабілітація стомованих хворих. Ускладнення кишечних стом, їх лікування (2015), Б-96297
• Ендоскопічна і морфлогічна діагностика, малоінвазивне лікування передракових змін слизової оболонки шлунка (2013), Б-93812
• Загальна хірургія (2018), В-9811
• Сучасні принципи діагностики і лікування геморою (2002), Б-95516

Коханевич Євгенія Вікторівна (1929-2012) акушер-гінеколог, доктор медичних наук (1972), професор (1985), завідувачка кафедри акушерства та гінекології № 3 Київської медичної академії післядипломної освіти (1980-2000). Науковий напрям – патологія шийки матки, вагітність і пологи, онкогінекологія, невиношування вагітності, генітальний ендометріоз. Засновник Київської школи онкогінекології.

Євгенія Вікторівна закінчила Вінницький медичний інститут (1954). Працювала ліка­рем. Від 1961 – у Київському рентґенорадіологічному та онкологічному інституті (нині Національний інститут раку): від 1969 – ст. н. с.; у 1980-2005 – завідувачка кафедри акушерства та гінекології № 3 Київської медичної академії післядипломної освіти.

Наукові дослідження були присвячені патології шийки матки, онкогінекології, невиношуванню вагітності, генітальному ендометріозу.

Наукові праці: “Комплексная диагностика и комбинированное лечение предрака шейки матки” (1976); “Диагностика пре­до­пухолевых и опухолевых процессов шейки матки” (1984); “Предупреждение онкологических заболеваний у женщин” (2001); “Довідник акушера-гінеколога” (2004); “Актуальные вопро­сы акушерства, гинекологии и репродук­тологии” (2006).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Коханевич Є.В. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Кольпоцервикоскопия (2004) Б-85501

Патология шейки и тела матки (2009) В-7401

Актуальные вопросы акушерства (2001) Б-80548

Процюк Раду Георгійович (1939) фтизіатр, пульмонолог, доктор медичних наук (1989), професор кафедри фтизіатрії з курсом пульмонології (з 2001 р.) Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Уперше розкрив раніше невідомі механізми, як лікуючої, так і пошкоджуючої дії інгаляцій аерозолів лікарських засобів на аерогематичний бар’єр легень.

Раду Георгійович народився в с. Верхні Синівці Глибоцького району Чернівецької обл.; медичну освіту здобув у Чернівецькому медичному інституті (1963), після закінчення якого працював на посаді головного фтизіатра у Млинівській ЦРЛ Рівненської обл.; у 1965-1968 рр. навчався в аспірантурі, а з 1968 р. працює на кафедрі фтизіатрії з курсом пульмонології Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця (тепер – Національний медичний університет імені О. О. Богомольця) на посадах асистента (1968-1976), доцента (1976-2001), професора кафедри (з 2001 р.); у 1968 р. захистив кандидатську дисертацію «Остаточные плевральные полости у больных туберкулезом», а в 1987 р. – докторську дисертацію «Аэрозольтерапия больных туберкулезом и ее влияние на сурфактант легких и гемодинамику малого
круга кровообращения»; заступник декана факультету підвищення кваліфікації викладачів.

Заслужений діяч науки і техніки України (2006); дійсний член, академік-секретар Відділення медицини та член президи АН вищої школи України; член редакційних колегій низки фахових журналів.

Автор понад 330 наукових публікацій, зокрема 2 монографій, 7 навчальних посібників, 13 авторських свідоцтв та патентів України на винаходи й корисну модель. Основні напрямки наукової діяльності: удосконалення методів діагностики, лікування і профілактики туберкульозу та неспецифічних захворювань органів дихання, екологічні проблеми фтизіатрії і пульмонології, вплив забруднення довкілля радіонуклідами на епідеміологогічні показники туберкульозу і неспецифічні захворювання легень.

У процесі наукових досліджень розкрив механізми, як лікуючої так і пошкоджуючої дії інгаляцій аерозолів лікарських засобів на аерогематичний барʼєр, запропонував нові підходи у використанні інгаляцій аерозолів протитуберкульозних препаратів, що сприяло збереженню функціонального стану аерогематичного барʼєру у хворих на туберкульоз легень, обгрунтував методику застосування аерозольтератії, розробив нові методи діагностики та лікування.