Календар медицини

24 березня – Всесвітній день боротьби з туберкульозом. Ця дата обрана ВООЗ не випадково, адже в цей день у 1882 році Роберт Кох оголосив про виявлення бактерії, що спричиняє захворювання.

Туберкульоз — інфекційне захворювання, що викликають мікобактерії з групи Mycobacterium tuberculosis complex — M. tuberculosis, M. bovis i M. africanum. Це одна з найбільш смертоносних інфекцій у світі. За даними ВООЗ, щодня на туберкульоз захворюють понад 28 000, а вмирають близько 4 000 людей. Експерти вважають, що чверть світового населення заражена туберкульозними паличками. І хоча більшість з цих людей не є хворими або заразними, але вони мають високий ризик розвитку патології у майбутньому. Це залежить від різних факторів, найважливішим з яких є імунологічний статус людини.

До групи підвищеного ризику інфікування мікобактерією туберкульозу належать особи, які:

• ВІЛ-інфіковані;
• перебували в контакті з хворими на туберкульоз;
• вживають наркотики та алкоголь, курять;
• мають ослаблену імунну систему через недоїдання або імуносупресорну чи глюкортикоїдну терапію;
• хворі на цукровий діабет;
• страждають на ниркову недостатність;
• мають в анамнезі онкологічні захворювання, ревматоїдний артрит, хворобу Крона, псоріаз, червоний системний вовчак.

Туберкульоз може бути у активній формі, що в свою чергу поділяється на відкриту (хворий виділяє назовні мікобактерії туберкульозу) і закриту (хворий не є заразним), та латентній (прихованій). Важливо, що в світі поширюється туберкульоз із множинною лікарською стійкістю. У 2015 році таку форму захворювання діагностували у 480 тис. осіб в світі. На сьогодні Україна посідає друге місце у світі за поширеністю саме туберкульозу резистентного до антибіотиків.

Симптоми активної (відкритої) форми туберкульозу є:

• нав’язливий кашель, що триває понад 3 тижні;
• у мокротинні виявляються сліди крові;
• біль у грудях;
• відчуття постійної втоми, слабкість;
• втрата апетиту і зниження маси тіла;
• нічне потовиділення;
• підвищення температури тіла 37-38 °С або навпаки її зниження 35,5 °С.

1 лютого 2023 р. було оголошено тему цьогорічного Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом: «Так! Ми можемо покінчити з туберкульозом». Фахівці наполягають, спільними зусиллями ми можемо покінчити з туберкульозом до 2030 року. Для цього варто зосередитись на декількох напрямках: прискорити дослідження із розробки нової протитуберкульозної вакцини, забезпечити доступність населення до нової швидкої молекулярної діагностики та більш коротких та ефективніших схем лікування і профілактики туберкульозу.

Фтизіатрія – розділ клінічної медицини, що вивчає причини виникнення, закономірності поширення та механізми розвитку туберкульозу, викликані ним патологічні процеси в організмі людини та методи його профілактики, діагностики та лікування. Дата проведення професійного свята лікарів-фтизіатрів вибрана не випадково, саме 24 березня 1882 Роберт Кох зумів виділити бактерію, що викликає туберкульоз.

Своє професійне свято відзначають лікарі-нефрологи.

Нефрологія – це галузь медицини, що вивчає функції та хвороби нирок, діагностику хвороб нирки та їх лікування. Перші кроки в становленні нефрології як науки відбулися ще на початку XIX сторіччя та були пов’язані з ім’ям англійського лікаря Р. Брайта.

В окрему клінічну спеціальність нефрологія виділилася в 60-ті роки ХХ сторіччя. Проте сьогодні нефрологія – один з розділів внутрішньої медицини, що розвиваються швидко та динамічно. Це обумовлено, з одного боку, зростанням кількості пацієнтів, які страждають на хронічні ураження нирок, більш частим і глибоким ураженням нирок в осіб із захворюваннями інших органів і систем, а з іншого – широким впровадженням у нефрологічну практику прижиттєвого морфологічного дослідження, використанням нових методів визначення функціонального стану нирок та візуалізації їхньої структури. Якщо ще 20 років назад нефрологічні захворювання складали 1 % у структурі захворювань внутрішніх органів, то сьогодні майже кожний 10 пацієнт клініки внутрішньої медицини має ознаки ураження нирок.

Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму встановлений у резолюції Генеральної Асамблеї ООН № A/RES/62/139, що прийнята 18 грудня 2007 р. Його відзначають щорічно 2 квітня.

У 1938 р. австрійський педіатр і психіатр Ганс Аспергер на одній зі своїх лекцій з дитячої психології почав використовувати термін, уведений швейцарським психіатром Ейгеном Блейлером. Саме Блейлеру належить сучасне поняття термінології аутизму.

Дитячий аутизм є результатом особливої патології, в основі якої лежить недостатність центральної нервової системи (ЦНС). Основні його причини – органічні ураження ЦНС внаслідок патології вагітності та пологів, запальних процесів головного мозку, перенесених черепно-мозкових травм. Згідно зі статистикою, діагноз “аутизм” трапляється досить часто – один випадок на 100-160 дітей. Проте ця цифра дуже приблизна. Частіше на аутизм страждають хлопчики, ніж дівчатка (приблизно у пропорції 4:1).

Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування та соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями. Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років. Захворювання має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, проте своєчасна реабілітація дитини з ранніх років життя дозволяє в багатьох випадках домогтися впевнених результатів у соціальній адаптації, що сприяє більш повноцінному життю.

Приблизно 60 % дітей, хворих на аутизм, котрі своєчасно пройшли лікування у віці 2-4 роки, в подальшому змогли успішно опанувати програму загальноосвітньої школи та досить непогано адаптуватися в суспільстві. Відомо, що 10 % аутичних дітей володіють видатними здібностями. У світовій науці є достатньо тому прикладів. Так, Ейнштейн у дитячому віці тримався відокремлено, не грався з однолітками, до 7 років нав’язливо повторював одні й ті самі речення, в 15 років покинув школу, впродовж усього життя не вмів організувати свій побут і добувати засоби для існування загальноприйнятим шляхом. Ньютон мав труднощі у спілкуванні, хоча добре викладав свої думки на папері. Серед відомих аутистів – Вінсент Ван Гог, Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман, Авраам Лінкольн, Вуді Аллен, Боб Ділан і багато інших. Досягнувши значних успіхів у кар’єрному рості, вони залишалися суспільно та сімейно дезадаптованими у зв’язку з проблемами вербальної комунікації. Сьогодні таким людям можна допомогти незалежно від віку.

У фондах ННМБУ можна ознайомитись з літературою на дану тему:

1. Волошин Т.Б. Клініко-психологічні особливості дітей з розладами аутичного спектру та їх реабілітація за системою інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації : автореферат дис. … канд. мед. наук: 19.00.04 – медична психологія. – Харків, 2018.
   Гальчин К.С. Розлади спектра аутизму в дітей: клініко-психопатологічні особливості перебігу. – Житомир, 2018.
2. Літвінов О.О. Клініко-психопатологічні та соціально-психологічні особливості розладів аутистичного спектра у повнолітніх : автореферат дис. … канд. мед. наук : 14.01.16 – психіатрія. – Київ, 2019.
3. Мирошников О.О. Клініко-нейрофізіологічні та структурні особливості нервової системи у дітей раннього віку з розладами аутистичного спектру: автореферат дис. … канд. мед. наук : 14.01.15 – нервові хвороби. – Харків, 2019.
4. Ткач Х. Обстеження мовленнєвого розвитку у дітей з аутизмом та тяжкими порушеннями мовлення на основі поведінкового підходу : практичний посібник. – Дрогобич, 2020.
5. Партінгтон Дж. Оцінювання базових мовленнєвих і навчальних навичок (ABLLS-R®) : у 2 кн. Пер. з англ. – Київ, 2020
6. Призант Б. Уникальный человек. Иной взгляд на аутизм. Пер. с англ. С. В. Бабанин. – Киев, 2021
7. Рудейчук Д.В. Роль генетичних досліджень у діагностиці аутизму. Синдром Фелан-Макдермід // Укр. наук.-мед. молодіжний журнал. – 2020. – N 2 спецвип. – С. 59-60
8. Марценковський І. Нові виклики для системи психіатричної допомоги дітям і дорослим молодого віку // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 5
9. Можливості та перспективи застосування фармакотерапії у пацієнтів із розладами аутистичного спектра // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 42-45
10. Вітомська М.В. Сучасні підходи до ерготерапії дітей з розладами аутистичного спектра // Український журнал медицини, біології та спорту. – 2021. – Т. 6, № 2(30). – С. 7-12.
11. Мальцев Д.В. Оцінка маркерів запалення та нейронального пошкодження у пацієнтів з розладами спектру аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу // Імунологія та алергологія. – 2021. – N 3. – С. 31-39
12. Борохович О.Г. Значення поліморфізму генів першої та другої фази детоксикації у розвитку розладів аутистичного спектра // Укр. наук.-мед. молодіжний журнал. – 2021. – №3, спецвипуск – С. 39.
13. Скрипник Т.О. Розлади аутистичного спектра та епілепсія: подвійна діагностика та терапевтичні стратегії (огляд літератури) // Укр. вісн. психоневрології. – 2021. – Том 29, Вип. 4. – С. 36-44
14. Мальцев Д.В. Нейрорадіологічні ознаки енцефалопатії у дітей з розладами спектра аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу // Український неврологічний журнал. – 2021. – N 3/4. – С. 16-30

Святкування Всесвітнього дня здоров’я приурочене до дня прийняття Статуту ВООЗ у 1948 році.

У грудні 1945 року дві країни Бразилія та Китай запропонували створити міжнародну організацію, яка б займалася питаннями охорони здоров’я на глобальному рівні та була абсолютно незалежною від будь-якої влади. Через півроку в Нью-Йорку був затверджений статут Всесвітньої організації охорони здоров’я, а чинності він набув 7 квітня 1948 року, коли угоду підписала 61 країна.

Мета Всесвітнього дня здоров’я полягає у відзначенні важливості здоров’я кожної людини для людства в цілому. Здоров’я – стан повноцінного фізичного, психічного та соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб чи фізичних вад. Часто психічним здоров’ям нехтують, але сьогоднішній стресовий спосіб життя дуже впливає на загальний стан людини, тому важливо заохочувати населення до відповідної терапії. Крім того, здоров’я залежить від гармонійного існування людини у навколишньому середовищі. І, звичайно, не слід забувати, що ми є те, що їмо, тож важливо дотримуватись збалансованого раціону.

Згідно з дослідженнями вчених, здоров’я залежить більше ніж на 50% від способу життя людини, на 40% від соціальних і природних умов і лише на 10% від спадковості.

У Всесвітній день здоров’я проводяться заходи, метою яких є підвищення обізнаності населення щодо цінності здоров’я, ролі здорового способу життя, профілактики захворювань, проблем охорони здоров’я, зокрема доступу до медичної допомоги.
Щороку ВООЗ пропонує іншу тему для цього дня, яку висвітлюють на школах, семінарах, майстер-класах і дискусійних форумах. Тема Всесвітнього дня здоров’я у 2023 – «Здоров’я для всіх!»

У фондах ННМБУ ви можете ознайомитись з літературою щодо здорового способу життя:

1. Феномен людини. Здоровий спосіб життя : збірник наукових праць / Захід. центр енергоінформац. наук, Укр. Міжнар. акад. профілакт. медицини НТШ. – Львів : ЗЦЕН, 2022. – Вип. 105 (171).
2. Індекс здоров’я. Україна – 2017: результати загальнонаціонального дослідження : звіт / Міжнар. фонд “Відродження”. – Київ, 2018.
3. Сущенко І. В. Рухова активність як засіб формування здорового способу життя студентської молоді//Україна. Здоров’я нації. – 2019 – №2 – С. 202-203.
4. Гарник Т.П. Природне харчування і здоровий спосіб життя: міжнародний конгрес, 12-15 липня 2018 р. Анкара (Туреччина) // Фітотерапія. Часопис. – 2018. – № 3. – С. 59-60.
5. Дуб М.М. Здоровий спосіб життя студентів – складова професійної компетенції// Україна. Здоров’я нації. – 2019. – № 2. – С. 168-169.
6. Крутов В.В. Традиційна та інформаційно-енергетична медицина: дві комплементарних системи знань на варті здоров’я людини //Фітотерапія. Часопис. – 2021 – № 3 – С.24-30.

Ініціатива проведення цього дня належить Всесвітній організації охорони здоров’я. Він покликаний підвищити поінформованість суспільства про захворювання і надати підтримку пацієнтам та їхнім родинам. У 1997 р. Європейська асоціація пацієнтів із хворобою Паркінсона у співпраці з ВООЗ прийняла Хартію прав пацієнтів із даною патологією.

Хвороба Паркінсона входить до числа чотирьох найбільш поширених нейродегенеративних захворювань серед людей похилого віку. Це хронічне прогресуюче захворювання центральної нервової системи. За оцінками експертів, у світі налічується близько 4 млн пацієнтів, а до 2040 р. їхня кількість сягне 14,2 млн. Згідно зі статистикою МОЗ України, поширеність хвороби Паркінсона – 61,4 на 100 000 населення. Кожного року діагноз ставлять 2,5 тис українців.

Ця патологія вперше була описана в 1817 р. англійським лікарем Джеймсом Паркінсоном. Основними є три ознаки хвороби:

• тремтіння (тремор зазвичай починається з голови й руки, яка розслаблена);
• брадикінезія (уповільнення руху, пересування маленькими кроками);
• ригідність (скутість і напруга у м’язах, що може призвести до болісних м’язових спазмів – дистонії).

Пацієнтам притаманна характерна постава: голова нахилена вперед, коліна та лікті напівзігнуті, спина згорблена.

Хвороба Паркінсона розвивається внаслідок утрати нервових клітин у тій частині мозку, що відповідає за виробництво допаміну, який бере участь у контролі та координації рухів тіла. Втрата нервових клітин є повільним процесом, тож симптоми захворювання зазвичай починають проявлятися, коли близько 80% нервових клітин вже були втрачені. Ця недуга призводить до інвалідності, залишаючи повну ясність свідомості.

Етіологія захворювання залишається невідомою. На думку науковців, розвитку патології сприяє генетична схильність, вік і фактори зовнішнього середовища (пестициди й гербіциди, що використовуються в сільському господарстві, та промислові забруднення). Взаємодія цих факторів ініціює процеси дегенерації у нейронах головного мозку.

На сьогодні хвороба Паркінсона є не виліковною, але доступні методи, що допомагають полегшити симптоми та підтримувати якість життя:

• підтримувальна терапія, зокрема фізіотерапія;
• лікарські засоби;
• в деяких випадках хірургічні втручання.

У фондах ННМБУ ви зможете ознайомитись з літературою за цією темою:

1. Григорова І.А. та ін. Неврологія: національний підручник для студентів медичних закладів вищої освіти. – Київ, 2020.
2. Ломадзе В.Л. Диференційоване хірургічне лікування леводопаіндукованих рухових розладів у пацієнтів з хворобою Паркінсона : автореферат дис. … канд. мед. наук. – Київ, 2019.
3. Карабань І. М., Карасевич Н. В., Гасюк Т. В. Рекомендації щодо харчування та гімнастики для пацієнтів їз хворобою Паркінсона. – Київ, 2020.
4. Цимбалюк В. І., Попов А. О. Динаміка Леводопа-замісної терапії у пацієнтів з хворобою Паркінсона після однобічної палідотомії// Ендоваскулярна нейрорентгенохірургія. – №2 – 2018 – С.30-36.
5. Поворознюк В. В., Бистрицька М. А., Карабань І. М., Карасевич Н. В. Статеві особливості мінеральної щільності кісткової тканини в пацієнтів із хворобою Паркінсона// Боль. Суставы. Позвоночник. – Том 8, № 1. – 2018. – С. 31-37.
6. Цимбалюк В. І., Попов А. О. Антидискінетичний ефект стереотаксичних втручань у ділянці вентроінтермедіального ядра таламуса у пацієнтів із хворобою Паркінсона // Український нейрохірургічний журнал. – №2 – 2018 – С.40-46.
7. Чеборака Т. О., Слободін Т. М., Головченко Ю. І., Горева Г. В. Особливості афективних порушень у пацієнтів із хворобою Паркінсона на фоні коморбідної патології // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського – Т. 6, дод. 1 – 2018 – С.39-40
8. Чеборака Т. О. Особливості вегетативної дисфункції у пацієнтів із хворобою Паркінсона на тлі аутоімунної патології// Сімейна медицина. – № 3. – 2018. – С. 75-80.