Календар медицини

Ініціатива проведення цього дня належить Всесвітній організації охорони здоров’я. Він покликаний підвищити поінформованість суспільства про захворювання і надати підтримку пацієнтам та їхнім родинам. У 1997 р. Європейська асоціація пацієнтів із хворобою Паркінсона у співпраці з ВООЗ прийняла Хартію прав пацієнтів із даною патологією.

Хвороба Паркінсона входить до числа чотирьох найбільш поширених нейродегенеративних захворювань серед людей похилого віку. Це хронічне прогресуюче захворювання центральної нервової системи. За оцінками експертів, у світі налічується близько 4 млн пацієнтів, а до 2040 р. їхня кількість сягне 14,2 млн. Згідно зі статистикою МОЗ України, поширеність хвороби Паркінсона – 61,4 на 100 000 населення. Кожного року діагноз ставлять 2,5 тис українців.

Ця патологія вперше була описана в 1817 р. англійським лікарем Джеймсом Паркінсоном. Основними є три ознаки хвороби:

• тремтіння (тремор зазвичай починається з голови й руки, яка розслаблена);
• брадикінезія (уповільнення руху, пересування маленькими кроками);
• ригідність (скутість і напруга у м’язах, що може призвести до болісних м’язових спазмів – дистонії).

Пацієнтам притаманна характерна постава: голова нахилена вперед, коліна та лікті напівзігнуті, спина згорблена.

Хвороба Паркінсона розвивається внаслідок утрати нервових клітин у тій частині мозку, що відповідає за виробництво допаміну, який бере участь у контролі та координації рухів тіла. Втрата нервових клітин є повільним процесом, тож симптоми захворювання зазвичай починають проявлятися, коли близько 80% нервових клітин вже були втрачені. Ця недуга призводить до інвалідності, залишаючи повну ясність свідомості.

Етіологія захворювання залишається невідомою. На думку науковців, розвитку патології сприяє генетична схильність, вік і фактори зовнішнього середовища (пестициди й гербіциди, що використовуються в сільському господарстві, та промислові забруднення). Взаємодія цих факторів ініціює процеси дегенерації у нейронах головного мозку.

На сьогодні хвороба Паркінсона є не виліковною, але доступні методи, що допомагають полегшити симптоми та підтримувати якість життя:

• підтримувальна терапія, зокрема фізіотерапія;
• лікарські засоби;
• в деяких випадках хірургічні втручання.

У фондах ННМБУ ви зможете ознайомитись з літературою за цією темою:

1. Григорова І.А. та ін. Неврологія: національний підручник для студентів медичних закладів вищої освіти. – Київ, 2020.
2. Ломадзе В.Л. Диференційоване хірургічне лікування леводопаіндукованих рухових розладів у пацієнтів з хворобою Паркінсона : автореферат дис. … канд. мед. наук. – Київ, 2019.
3. Карабань І. М., Карасевич Н. В., Гасюк Т. В. Рекомендації щодо харчування та гімнастики для пацієнтів їз хворобою Паркінсона. – Київ, 2020.
4. Цимбалюк В. І., Попов А. О. Динаміка Леводопа-замісної терапії у пацієнтів з хворобою Паркінсона після однобічної палідотомії// Ендоваскулярна нейрорентгенохірургія. – №2 – 2018 – С.30-36.
5. Поворознюк В. В., Бистрицька М. А., Карабань І. М., Карасевич Н. В. Статеві особливості мінеральної щільності кісткової тканини в пацієнтів із хворобою Паркінсона// Боль. Суставы. Позвоночник. – Том 8, № 1. – 2018. – С. 31-37.
6. Цимбалюк В. І., Попов А. О. Антидискінетичний ефект стереотаксичних втручань у ділянці вентроінтермедіального ядра таламуса у пацієнтів із хворобою Паркінсона // Український нейрохірургічний журнал. – №2 – 2018 – С.40-46.
7. Чеборака Т. О., Слободін Т. М., Головченко Ю. І., Горева Г. В. Особливості афективних порушень у пацієнтів із хворобою Паркінсона на фоні коморбідної патології // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського – Т. 6, дод. 1 – 2018 – С.39-40
8. Чеборака Т. О. Особливості вегетативної дисфункції у пацієнтів із хворобою Паркінсона на тлі аутоімунної патології// Сімейна медицина. – № 3. – 2018. – С. 75-80.

Примак Федір Якович (1899-1981) терапевт, доктор медичних наук (1936), професор (1939), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1964), член правління Українського  республіканського наукового товариства терапевтів. Закінчив Київський медичний інститут (1924).

За запрошенням академіка Ф.Г. Яновського працював ординатором у терапевтичній клініці Київського медичного інституту (1925-1928). У 1932-1936 – науковий співробітник клінічного відділу Київського НДІ експериментальної біології і патології, 1936-1940 – Київського НДІ клінічної медицини, 1938-1940 – НДІ клінічної фізіології АН УРСР. За сумісництвом у 1937-1940 – доцент кафедри факультетської терапії Київського медичного інституту. У 1941 завідував кафедрою факультетської терапії Львівського медичного інституту. У 1941-1946 – головний терапевт військових шпиталів у Башкирії, за сумісництвом у 1942-1943 – професор кафедри факультетської терапії медичного інституту в Уфі. У 1947-1952 – професор кафедри факультетської терапії, 1952-1973 – завідувач, 1973-1978 – професор кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб Київського медичного інституту.

Напрями наукових досліджень: проблеми ангіології, зокрема вивчення ролі змін білкового складу крові, судинної стінки в патогенезі набряків; зміни капілярів шкіри при ревматизмі, капілярів і судинного русла організму при анафілаксії й алергічних реакціях; гістофізіологія лімфатичної системи серця в нормі та патології; діагностика, клініка та лікування туберкульозу, гіпертонічної хвороби, раневого сепсису, гіпоксичних станів тощо.

У фонді ННМБУ зберігаються праці, підготовлені Примаком Ф. Я. одноосібно або у співавторстві:

• Гипоксические и дистонические состояния, их клиника и терапия: материалы Респ. науч.-практ. конференции (1967). Шифр зберігання: 616.00 Г-505
• Методические рекомендации по комплексному, с применением кислорода и новоиманина, лечению больных неспецифическим язвенным колитом и их диспансерному обслуживанию (1975). Шифр зберігання: Б-17656
• Сердечно-сосудистая неполноценность и гипоксидозы во внутренней патологии (1963). Шифр зберігання: 616.1 С-324
• Термінальні набряки м’язів. (Дегенеративно-регенеративні зміни м’язової системи при термінальних набряках і значення їх для клініки) (1937). Шифр зберігання: 616.00 П-764

Крамарьов Сергій Олександрович (1954) педіатр, інфекціоніст, доктор медичних наук (1991), професор (1993). Закінчив Київський медичний інститут (1977), де від­тоді й працює (нині Національний медичний університет): від 1994 – завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб. Головний дитячий інфекціоніст МОЗ України (від 1991).

Вивчає патогенез і проблеми терапії гострих кишкових, нейроінфекцій, дифтерії в дітей.
Наукові праці: “Псевдотуберкулез у детей” (1997); “Поражение нервной системы при инфекционных заболеваниях у детей” (2004); “Гострі кишкові інфекції у ді­­тей” (2007); “Менінгіти у дітей” (2008); “Атлас інфекційних хвороб” (2010).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Крамарьова С. О., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

• Інфекційні хвороби у дітей (2023) В-10603
• Атлас інфекційних хвороб (2017) В-9800
• Лікування та профілактика COVID-19. Охорона психічного здоров’я в умовах пандемії (2020) Б-100425
• Інтегроване ведення хвороб дитячого віку (2021) В-10366
• Тактика дій лікаря загальної практики – сімейної медицини у терапії найбільш поширених захворювань у дітей (2014) Б-99071

Скловський Євген Львович (1869-1930) педіатр, доктор медицини, професор (1922), перший завідувач кафедри охорони дитинства Київського інституту удосконалення лікарів (1918-1930). Після закінчення медичного факультету університету Св. Володимира працював земським лікарем (1892-1896), згодом співробітником університету. У 1906 організував першу в Києві консультацію для новонароджених, у 1911 – перші дитячі ясла, у 1918-1920 керував відділом охорони материнства та дитинства Київського округового відділу охорони здоров’я. Один із засновників Київського інституту удосконалення лікарів, дитячих лікувально-профілактичних закладів м. Києва, громадського руху “Крапля молока” на користь бідного населення Києва.

Науковий напрям: туберкульоз у дітей, дифтерія й інші дитячі захворювання, боротьба з дитячою смертністю тощо.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені Скловським Є. Л. одноосібно:

К вопросу о борьбе с детской смертностью ( Об устройстве конструкции для грудных детей)

Бец Володимир Олексійович (1834-1894) анатом, гістолог, громадський діяч, доктор медицини (1863), професор. Закінчив Київський університет (1860). Працював на кафедрі анатомії цього університету. Від 1868 – екстраординарний професор кафедри анатомії.

Брав активну участь у громадському житті Києва, зокрема в створенні Товариства дослідників природи, був членом багатьох наукових товариств, директором Анатомічного театру в Києві, членом Паризького антропологічного театру, Лейпцизького етнографічного музею, Імператорського товариства любителів природи та ін. Палкий патріот міста та Київського університету, подарував останньому величезну колекцію гістологічних препаратів мозку (10 тис. штук).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Бец В. О., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

• К топографии и анатомии человеческого мозга, (1871) Шифр зберігання: 611.8 Б-565
• Морфология остеогенеза. Систематический очерк истории развития и роста костей человека, (1887) Шифр зберігання: 611 Б-56
• Анатомические и гистологические исследования, (1950) Шифр зберігання: 611 Б-56

Ініціатива проведення Всесвітнього дня боротьби з гемофілією належить Всесвітній федерації гемофілії та затверджена ВООЗ. Його мета – привернення уваги світової громадськості, політиків, чиновників галузі охорони здоров’я та медичного персоналу до проблем хворих на гемофілію, підвищення обізнаності щодо спадкового захворювання, пов’язаного з порушенням процесу згортання крові.

Для проведення цього Дня 17 квітня було обрано на знак поваги засновнику Всесвітньої федерації гемофілії Френку Шнайбелю, який народився саме в цей день.
Гемофілія зазвичай є спадковим захворюванням, спричиненим мутацією в одному з генів, що забезпечує утворення білків, які беруть участь у зупинці кровотеч. Білки, які називають факторами згортання крові, впливають на формування стабільного згустку (тромбу). Пацієнти з гемофілією мають низький рівень факторів згортання крові VIII або IX, що в свою чергу може призводити до спонтанних кровотеч, а також масованих виливів крові після травм або хірургічних втручань.

Гени, що зумовлюють розвиток гемофілії, пов’язані з Х-хромосомою, тому хвороба передається по жіночій лінії. А от хворіють на неї винятково чоловіки. Жінки зазвичай є носіями мутованого гена і передають недугу своїм синам.

Захворювання діагностують в 1 на 5000 народжених хлопчиків. До того ж вроджену гемофілію виявляють майже у 70% пацієнтів, а близько 30% припадає на спонтанні форми гемофілії, які з часом трансформуються у спадкові.

Геморагічне захворювання, яке виникає внаслідок набутого зниження активності фактору VIII, називають набутою гемофілією. Її діагностують набагато рідше, ніж спадкову, а частота становить 2 випадки на 1 млн населення. Занедужати на цю форму хвороби можуть і чоловіки, і жінки. Частіше хвороба розвивається у людей середнього або літнього віку на фоні злоякісних новоутворень, автоімунних захворювань, прийому лікарських засобів. Але під загрозою появи набутої гемофілії є також молоді жінки, які завагітніли вперше і перебувають на пізніх термінах вагітності або нещодавно народили. Найбільш важкими проявами набутої гемофілії вважають масивні післяпологові кровотечі та віддалені (на 3–150-й день) маткові кровотечі.

На сьогодні хвороба вважається невиліковною, але її перебіг можна контролювати за допомогою ін’єкцій дефіцитного фактору згортання крові.

У фондах ННМБУ ви можете ознайомитись із літературою на цю тему:

1. І. П. Цимбалюк-Волошин. Дитяча гемофілія: проблеми діагностики та лікування // Современная педиатрия. – 2016. – № 8. – С. 33-37.
2. Ведення вагітності та пологів при спадкових порушеннях згортання крові. Хвороба Віллебранда. Гемофілія. // Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2017. – № 7/8. – С.25-29.
3. С. В. Видиборець, Ю. Ю. Дерпак, Ю. Ю. Попович. Гемофілія // Сімейна медицина. – 2018. – № 6. – С. 61-66.
4. І. П. Цимбалюк-Волошин, О. Ю. Кучкова. Спадкова та набута гемофілія А: сучасні підходи до лікування з клінічними прикладами // Укр. мед. часопис. – 2021. – № 5. – С. 58-63.
5. О. В. Стасишин. Набута імунокоагулопатія (набута гемофілія) у практиці акушера-гінеколога: клінічний випадок // Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2021. – № 1. – С. 16-21.