Календар медицини

Болгов Юрій Олексійович (1935-2014) анатом, кандидат медичних наук (1972), доцент кафедри нормальної анатомії (1979), проректор з міжнародних зв’язків (1985) Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця. Доцент кафедри анатомії людини (з 1992), проректор з міжнародних зв’язків та виховної роботи Київського медичного інституту УАНМ (з 1996).

Народився  Юрій Олексійович в м. Мінеральні Води Ставропольського краю в сім’ї службовців Північно-Кавказької залізниці. Закінчив Північно-Осетинський   державний педагогічний інститут імені К. Хетагурова (1957). Проходив військову строкову службу на Чорноморському ВМФ (1957-1960). В 1967 році закінчив лікувальний факультет Київського ордена Трудового Червоного Прапору медичного інституту імені О.О. Богомольця. Учень професора Михайла Сергійовича Спірова. Працював в Київському медичному інституті асистентом (1967-1979), доцентом (1979-1992) кафедри нормальної анатомії, заступником секретаря парткому інституту (1973-1985), проректором з міжнародних зв’язків (1985-1992). З 1992 року – доцент кафедри анатомії людини Медичного інституту УАНМ; з 1996 по 2006 роки – проректор з міжнародних зв’язків та виховної роботи МІ УАНМ.

Основні напрямки його наукових досліджень – будова і розвиток центральної нервової системи людини, теоретичні та методологічні основи інтеграції морфології, системний підхід до вивчення загальних закономірностей морфогенезу, навчально-методична та виховна робота, сторінки історії КМІ та МІ УАНМ. За цією тематикою ним опубліковано біля 200 наукових робіт та більш ніж 100 наукових праць, які виконані під його керівництвом студентами та молодими вченими.

В останні роки свого життя Ю.О. Болгов написав і видав книгу “Памятью едины” (2010), в якій опублікував спогади ветеранів праці і війни співробітників медичного університету імені О.О Богомольця. Мотивацією для написання такого змісту видання була актуальна проблема морального і особливо патріотичного виховання молоді, єднання народів пам’яттю про справи доблесні, праведні наших славних батьків, дідів і прадідів.

В 2011 році Ю.О. Болгов написав і видав нову книгу “Наши стоики”, яка присвячена 170-річчю Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. В ній автор показує великі труднощі та високі духовні якості, проявлені співробітниками і студентами ВУЗу під час двох світових потрясінь – навали гітлерівців і аварії на ЧАЕС. Автором вперше подані списки всіх учасників-медиків, в тому числі і студентів ліквідації аварії на ЧАЕС.

У фонді ННМБУ зберігається автореферати Болгова Ю. О.:

1. Структура вегетативных ядер черепных нервов ромбовидного мозга человека. (В пренатальном периоде развития). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата медицинских наук. (1971). Шифр зберігання: Р- 2602.
2. Основания системного изучения общих закономерностей морфогенеза в индивидуальном развитии человека: Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора медицинских наук. (1984). Шифр зберігання: Р-30242.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Болгова Ю. О., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Системное исследование закономерностей морфогенеза человека: Методические рекомендации. (1981). Шифр зберігання: Б-39427.
2. Основания системного изучения общих закономерностей морфогенеза в индивидуальном развитии человека: Методические указания. (1984). Шифр зберігання: Б-47415.
3. Памятью едины.(2010) (Автограф Болгова Ю.О.). Шифр зберігання: Б-89670
4. Наши стоики: к 170-летию Национального медицинского института им. А.А. Богомольца. (2011). Шифр зберігання: В-8422
5. Проблемные вопросы анатомической терминологии. (2013). Шифр зберігання: Б-93668.

Венцківський Михайло Каспарович (1895-1961) – акушер-гінеколог, доктор медичних наук (1947), професор (1946),завідувач кафедри акушерства та гінекології Чернівецького медичного інституту (1945-48), Вінницького медичного інституту (1956-61). Напрями наукових досліджень: діагностика ранніх термінів вагітності; вивчення особливостей перебігу вагітності та пологів у жінок, хворих на туберкульоз; проблеми лікування асфіксії новонароджених та вивчення злоякісних пухлин матки.

Михайло Каспарович народився в м. Києві; у 1906-1911 рр. у Олександрійській ремісничій школі (м. Київ) здобув професію столярного майстра; у 1911-1914 рр. працював у різних столярних майстернях; з 1914 р. до 1920 р. – столяр
та технік з будування нових залізничних колій; у 1917-1919 рр. також навчався в Київській художній школі (спеціальність – виклалач малювання та креслення): у 1920 р. – послідовно член робітничо-селянської інспекції, комендант 15-х піхотних курсів червоних старшин та комендант Київської вишої школи артилеристів; у 1920-1921 рр. – помічник коменданта району Липки (м. Київ) з розміщення військ; у 1921-1924 рр. працював столяром на військовому електромеханічному заводі; у 1924-1926 рр. – столяр Київського спиртого-рілчаного заводу; серед кращих робітників профспіл-ковою організацією заводу «Металіст» направлений на навчання без відриву від виробництва в Київський медичний інститут, лікувальний факультет якого закінчив 1926 р.; у 1926-1927 рр. – лікар-стажист Київської міської лікарні імені Жовтневої революції, 1928-1929 рр. – лікар-інтерн акушерсько-гінекологічної клініки Київського медичного інституту (КМ); 1929-1930 рр. – аспірант-ординатор 1-ої акушерсько-гінекологічної клініки КМІ.

У 1931-1936 рр. – асистент, а у 1936-1943 рр. та у 1944-1945 рр. – доцент цієї ж клініки; у 1936-1938 рр. – помічник декана і декан лікувального факультету КМІ; у 1938-1939 рр. – секретар вченої кваліфікаційної комісії;
у 1935 р. – кандидат медичних наук, а у 1941 р. захистив докторську дисертацію «Туберкулез и беременность»; у 1941 р. перебував у діючій армії (5-а армія); потрапив в оточення і був полонений, з полону (м. Яготин) втік за допомогою яготинських лікарів; під час німецької окупації м. Києва (1942-1943) працював у підпільній організації Залізничного району; 1941 – 1942 р. – завідувач кафедри акушерства та гінекології і заступник директора з навчально-наукової роботи КМІ; 1942 – 1943 р. – лікар-гінеколог 4-ої поліклініки м. Києва з викликів населення; у 1943-1944 р. – завідувач кафедри акушерства та гінекології і заступник директора з навчально-наукової роботи КМІ; у м. Києві також працював за сумісництвом професо ром-консультантом лікарсько-санітарного управління Народного комісаріату охорони здоровʼя УРСР (1943-1945), 1-ої Центральної поліклініки (1938-1945), Спілки письменників УРСР (1943-1945); з 1945 р. до 1948 р. – завідувач кафедри акушерства та гінекології Чернівецького медичного інституту, директор акушерсько-гінекологічної клініки; звільнений з посади за політичну недовіру (під час війни перебував на окупованій території); з 1953 р. – завідувач кафедри акушерства та гінекології Куйбишевського медичного інституту; після повернення в Україну працював на посаді головного акушера-гінеколога Полтавської обл.; у 1956-1961 рр.-завідувач кафедри акушерства та гінекології Вінницького медичного інституту; редагував видання «Сборник научных трудов Винницкого государственного медицинского института» (1957-1958) та «Некоторые вопросы патологии беременности и родов» (1960).

Автор близько 50 наукових публікацій. Основні напрями наукової ді-яльності: опрацювання діагностики ранніх термінів вагітності, вивчення перебігу вагітності та пологів у жінок, хворих на туберкульоз та сифіліс, опрацювання лікування асфіксії новонароджених та раку тіла матки, розробка виявлення й лікування захворювань жіночих статевих органів; основні публікації: «Рак матки» (1946), «Мать и дитя» (1946), «Материалы к вопросу о беременности при заболеваниях сердца» (1953), «Причини неплідності та методи запобігання їй» (1959), «Гігієна дівчинки шкільного віку» (1962), «Акушерство и гинекология (учебник для медицинских училищ)» (1964).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Венцківського М. К., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Акушерство и гинекология: Учебник для учащихся медсестринских
   отделений медицинских училищ (1964) Шифр зберігання: 618.1 Р – 836
2. Гігієна дівчинки шкільного віку ( 1962) Шифр зберігання: 613.99 В – 298
3. Некоторые вопросы патологии беременности и родов ( Сборник статей) ( 1960)
   Шифр зберігання: 618.3 Н – 479
4. Рак матки ( 1946) Шифр зберігання: 618 В – 298

Вашетко Микола Памфілович (1880-1960) патофізіолог, діяч українського національного руху, доктор медицини (1913), професор, заслужений діяч науки УРСР (1960). Закінчив Університет св. Володимира в Києві (1908). Працював лікарем клінічно-судового відділу Київського військового шпиталю, одночасно займався науково-дослідною діяльністю під керівництвом В. Ліндемана.

Один з перших членів Медичної секції УНТ (1910), автор доповідей і праць у галузі медицини українською мовою. Під час 1-ї світової війни працював військовим лікарем, брав активну участь у становленні українських лікарських організацій, був секретарем комісії з підготовки 2-го Всеукраїнського з’їзду лікарів. Від 1918 – у Київському медичному інституті: професор кафедри загальної патології, на якій вперше почав викладати українською мовою, від 1922 – завідувач кафедри патофізіології, водночас у 1920-1924 очолював кафедру фармакології. У 1931 репресований і звільнений з Інституту; згодом висланий у м. Сталіно (нині Донецьк), де заснував і очолював кафедру патофізіології в медичному інституті.

У 1936 повернувся до Києва, працював завідувачем кафедри патофізіології Київського ветеринарного інституту. Під час 2-ї світової війни – на кафедрі патофізіології Медичного інституту, відкритого лікарями та науковцями в окупованому Києві. Після звільнення Києва його було звинувачено в співпраці з німцями, до викладацької та наукової роботи не допускався. Його наукові праці в УРСР були вилучені з бібліотек. Засновник української наукової школи патофізіологів. Досліджував патологію нирок і сечоутворення, токсикози, роль нервової системи в регуляції обмінних процесів, значення мікроелементів.

Наукові праці: “Краткое практическое руководство по изготовлению муляжей” (1909); “К вопросу об обратном всасывании в почке: Эксперим. исследование из лаб. общей патологии Император. ун-та св. Владимира” (1913); “К вопросу об отравлении щавелевой кислотой и ее солями” (1913); “Етіологія нефритів” (1918); “До характеристики токсичних експериментальних нефритів” (1925); “Клімат та здоров’я людини” (1927); “Гематоенцефалічний бар’єр при отруєнні СО” (1938); “Фітотоксична реакція як метод визначення тваринних гормонів в досліджуваному середовищі” (1939); “Препарат для тканинної терапії – “сикоплацентин” проф. Н.П. Харченка” (1949).

27 січня 1945 року війська 1-го українського фронту, неподалік польського Освенциму, звільнили вʼязнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау. Саме тому, 27 січня обрано Міжнародним днем Голокосту, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни, який проголошено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року. Співавторами цього документу виступили 100 держав світу, в тому числі і Україна.

Голокост — загальнолюдська трагедія. Наш моральний обов’язок – не допустити цього НІКОЛИ знову. Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту має нагадати всім тиранам і агресорам сьогоднішнього світу про небезпечність і наслідки їхніх дій. На жаль, і в наші дні, в деяких країнах світу панують диктатори-тирани, яких історія нічому не навчила. Це і Північна Корея, і Росія…

До Міжнародного дня Голокосту у виставковій залі ННМБ України експонується книжкова виставка до роковин Голокосту. Експозиція, як наголос про те, що всі люди цього світу – мають право бути вільними та рівними, незалежно від їхньої етнічної приналежності, кольору шкіри, мови чи віросповідання.

На виставці експонується грунтовне дослідження історика Тімоті Снайдера «Чорна земля», що вже встигло стати світовим бестселером, пропонує новий погляд на великий злочин XX століття й водночас розкриває ризики, з якими ми стикаємося в XXI столітті. На основі нових джерел зі Східної Європи і забутих свідчень вцілілих, «Чорна земля» визначає Голокост як подію, яка є ближчою і зрозумілішою ніж здається на перший погляд — і від того ще страшнішою.

Переосмислюючи уроки Голокосту, автор «Чорної землі» підсумовує: ми не зрозуміли сучасність і поставили під загрозу майбутнє. На початку нового століття доводиться оглядатися на початок минулого: боротьба за ресурси, продовольча криза супроводжуються ідеологічними викликами світового порядку. Тож Голокост – це не лише історія, але й застереження.

Також представлено видання у 2-х двох томах «Ми хотіли жити… Свідчення і документи» Бориса Забарка про «Меморіал Голокосту «Бабин Яр». У книзі зібрані документальні свідчення та спогади колишніх в’язнів нацистських концтаборів і гетто, людей, які пережили небачену в історії Катастрофу. Ці спогади — не тільки частинки пам’яті народу, вони мають наукове і виховне значення, як пам’ять історії.

Демонструється книга лауреата Нобелівської премії, письменника Елі Візеля «Ніч. Світанок. День». Байдужість Бога до людських страждань і смерті, зневіра людей та водночас їхні сподівання на гуманне до себе ставлення — наскрізна тема творів Елі Візеля. Він написав: «Тиша Біркенау — це інша тиша, не схожа на жодну. В ній крики, придушений шепіт молитви тисяч людських істот, приречених зникнути в темряві безіменності, це безкрайній попіл і прах. Мертва тиша в хорі смерті. Вічне мовчання під небесами, що згасають». Книги Елі Візеля стали свідченнями про одну з найстрашніших трагедій XX століття — Голокост.

Експонується книга Володимира Музиченка «Володимир Єврейський» розповідає про історію і трагічну загибель першої на Волині і однієї з найдревніших і найчисельніших в Україні – єврейської громади міста Володимира-Волинського. На основі великої кількості зібраних і досліджених матеріалів та ілюстрацій автор розповідає про особливості соціальних, економічних і культурних умов розвитку громади. У книзі зібрано свідчення очевидців найбільшої за всю історію міста трагедії – загибелі близько 22000 євреїв міста. Окремі розділи присвячені героям-українцям – Праведникам Народів Світу, котрі рятували приречених на смерть євреїв, а також долі врятованих і темі збереження пам’яті про єврейську громаду міста та інші роботи зарубіжних та українських авторів.

Сьогодні український народ бореться проти геноциду і знищення України як держави з Російською Федерацією, її ненавистю, расизмом та упередженостю. Цей день – ще одна нагода для міжнародної спільноти переосмислити поняття колективної безпеки та колективної відповідальності перед людством сучасного глобалізованого світу. Всі країни і народи мають право на безпеку та розвиток. Пам’ятаймо ж про це, згадуючи мільйони жертв Голокосту та вшановуючи їхню пам’ять.

1 з 5

Баранник Петро Іванович (1895-1988) гігієніст, доктор медичних наук (1946), професор (1946), заслужений діяч науки УРСР (1965). Закінчив Харківський медичний інститут (1927). Працював епідеміологом, санітарним лікарем в Умані (1928-1931); від 1931 – у Київському медичному інституті: асистент, доцент, завідувач кафедри загальної гігієни (1941-1968), професор-консультант (до 1978), одночасно в 1948-1957 – декан санітарно-гігієнічного факультету, 1937-1941 – директор 1-го Київського медичного інституту.

Наукові дослідження в галузі гігієни.

Наукові праці: “Посібник для молодшого медичного персоналу” (1941); “Загрязнение и самоочищение Днепра в районе Киев-Триполье” (1949); “Курс лекцій з загальної гігієни” (1961); “Гигиена” (1963).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Баранника П.І., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Посібник для молодшого медичного персоналу : [для мед. персоналу лікарень] (1941). Шифр зберігання: 610.25 П-617
2. Вопросы общей и частной гигиены. Сборник статей (1963). Шифр зберігання: 613 В-748
3. Гігієна. Підручник для студентів лікувального, педіатричного, стоматологічного факультетів медичних інститутів (1963). Шифр зберігання: 613(02) Г-463
4. Курс лекцій з загальної гігієни. Посібник для студентів санітарно-гігієнічних факультетів медичних інститутів (1961). Шифр зберігання: 613(02) Б-241

Косткевич Олександр Іполитович (Микитович) (1865-1921) терапевт, доктор медицини (1897), професор (1915). За­кінчив Університет св. Володимира в Києві (1889). Працював у Кирилівській лі­карні; від 1894 – у лікарні для чорноробів (брав участь у її організації; обидві – Київ): 1896-1906 – головний лікар, від 1907 – консультант з внутрішніх хвороб. У 1899-1900 від­ві­дав клініки в Берліні та Гайдель­берзі. Від 1915 читав курс лекцій в Олександрівській лікарні (Київ), 1920-1921 – лікарні для чорноро­бів. Від 1920 – викладач Київського інституту народного господарства, професор кафедри діагно­стики внутрішніх хвороб медичного інституту та консультант лікарської служби Південно-Західної залізниці.