Календар медицини

Карабан Олег Михайлович (1940) – доктор медичних наук (1997), професор, завідувач кафедри епідеміології Харківського державного медичного університету (з 1991). Вивчав проблеми впливу факторів зовнішнього середовища на штучний імунітет у дітей, які були раніше щеплені проти кору, правця, дифтерії.
Олег Михайлович народився в м. Охтирка Сумської обл.; медичну освіту здобув у Харківському медичному інституті (1959-1965); працював на посаді головного лікаря санітарно-епідеміологічного відділення Глинської районної лікарні Сумської обл. (1965-1968); навчався в аспірантурі (1968-1971) працював на посадах асистента (1971-1990), доцента (1990-1991),завідувача (1991-2011) кафедри епідеміології Харківського медичного інституту (тепер – Харківський національний медичний університет), завідувача кафедри загальної гігієни та епідеміології Харківської медичної академії післядипломної освіти (з 2012 р.); у 1972 р. захистив кандидатську дисертацію «Состояние иммунобиологической реактивности у животных, иммунизированных живой туляремийной вакциной и получавших антибиотики», а в 1997 р. – докторську дисертацію «Стан імунологічної реактивності у дітей, шеплених проти кору і правця, які перенесли хвороби інфекційного генезу, і напрямки їх імунопрофілатики»; професор (1998); член президії Українського товариства мікробіологів, епідеміологів та паразитологів імені Д. К. Заболотного; консультант ВОО3 з питань боротьби
з віспою.

Автор понад 140 наукових публікацій, зокрема 7 навчально-методичних посібників для лікарів та студентів, 3 патентів на винаходи.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення особливостей виявів епідемічного процесу та опрацювання імунопрофілактики за окремих нозологічних форм, вивчення впливу чинників довкілля на штучний імунітет у дітей, які були щеплені проти кору, дифтерії та правця; обгрунтована епідеміологічна значимість на стан імунітету дітей, які перехворіли на вірусний гепатит, дизентерію, опікові ушкодження та хворих на цукровий діабет; уперше опрацьовані методологічні передумови до імуноепідеміологічного тестування регіонів України та можливості прогнозування зниження або втрату штучного імунітету в дітей; науковий керівник 2 докторських та 2 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Карабана О. М.:

1. Состояние иммунобиологической реактивности у животных, иммунизированных живой туляремийной вакциной и получавших антибиотики (1972). Шифр зберігання: Р-7848
2. Стан штучного імунітету до кору і правцю у дітей під впливом перенесених хвороб та його епідеміологічне значення (1994). Шифр зберігання: Р-41655

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці О. М. Карабана, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Эпидемиологический надзор за дифтерией: методические указания для студентов, субординаторов, врачей-интернов медицинских факультетов (1992). Шифр зберігання: Б-74480
2. Здоров’язберігаючі технології навчання: психогігієнічні аспекти впровадження у молодшому шкільному віці : навчально-методичний посібник для самостійної роботи студентів університетів і слухачів курсів післядипломної освіти (2014). Шифр зберігання: Б-94287
3. Клиническая дерматовенерология (2015). Шифр зберігання: Б-95361

З метою поширення інформації про дану патологію 6 березня у всьому світі відзначається Всесвітній день боротьби з глаукомою. Його започаткували у 2008 році за ініціативи Всесвітньої асоціації товариств глаукоми (WGA) та Всесвітньої асоціації пацієнтів з глаукомою (WGPA). Фахівці попереджають, тільки раннє виявлення і правильне лікування захворювання дає змогу зберегти зір. Для цього необхідний регулярний профілактичний огляд у офтальмолога. Лікарі радять проходити обстеження особам у віці 35-40 років не рідше ніж 1 раз на 5 років, а тим, чий вік старший за 50, – кожні 2-3 роки.

Глаукома – це одне з найбільш інвалідизуючих офтальмологічних захворювань, при якому діагностують постійне або періодичне підвищення внутрішньоочного тиску (ВОТ). Дана патологія характеризується також атрофією зорового нерву та зміною полів зору. Нерідко глаукома призводить до часткової або повної втрати його втрати.

Кількість хворих на глаукому у світі сягає 65 млн. А серед 28 млн незрячих майже кожен п’ятий втратив зір через цю патологію. За даними статистики, глаукому діагностують у 1-2% людей старших за 40 років, але близько 25% випадків захворювання залишаються невиявленими. Якщо патологію діагностували у віці 40-45 років, то при відсутності лікування до 60-65 років людина може повністю осліпнути.

До підвищення ВОТ призводить накопичення внутрішньоочної рідини внаслідок надмірної її продукції чи порушення виведення внаслідок змін дренажної системи ока. Чому стаються ці зміни достеменно не відомо.

В групі ризику знаходяться особи:

• у родичів яких було діагностовано глаукому;
• старші 40 років, у яких ВОТ знаходиться у верхній межі норми, або з підвищеним ВОТ незалежно від віку;
• з високим ступенем короткозорості після 40-50 років або далекозорості (особливо жінки після 50 років);
• в анамнезі яких травми або запальні захворювання очей;
• старші за 60-70 років;
• хворі на діабет, ендокринні, нервові та кардіоваскулярні захворювання;
• які проходять тривалий курс лікування гормональними препаратами;
• зі зниженим (щодо вікової норми) артеріальним тиском.

Симптомами глаукоми можуть бути:

• біль, різь, відчуття важкості та почервоніння очей;
• звуження поля зору, затуманення, поява «сітки» перед очима;
• при погляді на яскраве світло з’являються «райдужні кола»;
• погіршення зору у вечірній та нічний час доби;
• відчуття підвищеного зволоження очей;
• незначні болі навколо очей.

У фондах ННМБУ можна ознайомитись з літературою за цією темою:

1. Кощинець О. Б., Капечук В. В., Крицун Н. Ю. Особливості чинників ризику прогресування первинної глаукоми та їх вплив на розвиток пізніх стадій захворювання // Клінічна та профілактична медицина. – 2019. – № 3/4. – С. 41-46.
2. Фурсова А. Ж. и др. Антиангиогенная терапия диабетического макулярного отека у пациентов с первичной открытоугольной глаукомой // Вестник офтальмологии. – 2020. – Т. 136, № 6 ч.2. – С. 185-194.
3. Назирова З. Р., Туракулова Д. М., Бузруков С. Б. Хирургическое лечение врожденной глаукомы у детей с применением дренажа «Глаутекс» // Вестник офтальмологии. – 2020. – Т. 136, № 6 ч.2. – С. 202-206.
4. Новицький І. Я., Левицька О. В. Порівняння ефективності непроникаючої глибокої склеректомії в комбінації з ендотрабекулоектомією та трабекулоектомії // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 2. – С. 27-31.
5. Ісаєв О. А., Сердюк В. М. Зв’язок первинної відкритокутової глаукоми з поліморфізмом rs2070744 (T-786C) гена ендотеліальної NO-синтази (NOOS3) в українській популяції // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 3. – С. 3-9.
6. «Глаукома». Стандарти медичної допомоги // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 4. – С.75-81.
7. Лопадчак Р. М., Новицький І. Я., Федус Я. З. Наш досвід лазерної іридотомії у пацієнтів із хронічною закритокутовою глаукомою // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 6. – С. 10-13.
8. Dusmukhamedova A. M., Tuchibaeva D. M., Khadzhimetov A. A. Assessing factors of endothelialv vascular dysfunction in patients with primary open-angle glaucoma // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 6. – Р. 14-18.
9. Левицька О. В., Новицький І. Я. Вплив дозованої ендотрабекулоектомії з непроникною глибокою склеректомією на рівень внутрішньоочного тиску та показники відтоку вологи передньої камери // Запорізьк. мед. журнал. – 2022. – Т. 24, № 3. – С. 328-331.

Мочутковський Йосип Йосипович (1845-1903) – уродженець України. Інфекціоніст, епідеміолог, невропатолог. Вчений-новатор. Доктор медицини (1877). Першим у світі встановив та розкрив інфекційну природу і шляхи розповсюдження паразитарних тифів. Шляхом самозараження довів (разом з Г.Мінхом) заразливість крові хворих на висипний та поворотний тиф. Основоположник наукової невропатології в Одесі.

Йосип Йосипович народився в Херсонській губернії; закінчив 2-гу Київську гімназію; медичну освіту здобув на медичному факультеті Університету св. Володимира (м. Київ, 1869); працював (1870-1893) на посадах завідувача інфекційного, а згодом – нервового відділення Одеської міської лікарні; сучасник зазначав: «Состоя с 1880 г. гласным Одесской Городской Думы, О. О. участвовал в той или другой степени в большинстве благих начинаний города»; у 1877 р. захистив докторську дисертацію «Материалы к патологии и терапии возвратного тифа»; з 1893 р. – професор з нервових хвороб Клінічного інституту Великої княгині Олени Павлівни в м. С.- Петербурзі; один із друзів Й. И. Мочутковського доктор Б. С. Грейденберг зазначав (1904): «В среде кружка врачей как больничных, так и частных Мочутковский был «будильником научных стремлений»; організатор та голова (1876-1893) Одеського бальнеологічного товариства; голова Одеського товариства лікарів (1890-1893); засновник та редактор (1892-1895) єдиної на півдні Російської імперії медичної газети – «Южно-русская медицинская газета».

Основні напрями наукової діяльності: питання епідеміології, вивчення нервових хвороб, проблеми бальнеології; у 1876 р. дослідом на самому собі довів, що збудник висипного тифу міститься в крові хворих на цю хворобу; подібний дослід й. й. Мочутковський провів і щодо поворотного тифу; грался потрясающий озноб, и головная боль достигла такой силы, что с трудом дождался конца консультации…»; отримані дані разом із даними Г. М. Мінха показали, що переносниками зазначених інфекційних захворювань можуть бути кровососні комахи; відомий своїми працями з питань бальнеології (про одеські лимани), нервових хвороб та туберкульозу; досліджуючи хворих на сухотку спинного мозку, розрізняв такі періоди перебігу захворювання: преатактичний, дистактичний та власне тактичний; у клініці табесу виділяв: церебральну, цервікальну, цереброспінальну, люмбодорзальну та змішану форми; запропонував метод лікування хворих на сухотку спинного мозку, використовуючи підвішування за допомогою видозміненого ним нашийника Сейєра з метою зменшити стискування спинальних корінців потовщеної твердої мозкової облонки; довів звʼязок аритмій серцевої діяльності з неврастенією та іншими функціональними порушеннями нервової системи; заснував Одеське віллілення товариства взаємодопомоги лікарів.

У 1872 р. за допомогою старшого лікаря Одеської міської лікарні О. О. Авенаріуса організував одне з перших в Російській імперії неврологічне відділення, а в 1873 р. – палату на 5 ліжок для хворих на епілепсію; у 1877 р. за ініціативою Й. Й. Мочутковського був збудований стаціонар для хворих із порушеннями нервової системи – «білий барак».

Основні публікації: «Острый восходящий паралич» (1875), «Паралич движения правой верхней конечности, атрофия ее мышц с замедлениям роста костей» (1875), «Экспериментальное исследование прививаемости тифов» (1876), «Материалы к изучению врачебной стороны одесских лиманов» (1876), «Об эпилепсии» (1876), «Практические наблюдения над действием салицилово-кислого натра и салициловой кислоты» (1877), «О различных типах температурных кривых возвратного тифа» (1878), «Materialen zur Pathologie und Therapie des Rückfastyphus» (1879), «Haблюдения над возвратным тифом» (1880), « влиянии холодной воды на віделение белка мочой» (1881), «О качестве лечебных сортов винограда, произрастающего в окресностях Одессы» (1881), «О причинах эпидемического появления брюшного тифа» (1882-1883), «О возбуждаемости двигательных центров корки мозга при гипнотическом состоянии», «Применение подвешивания больных к лечению некоторых расстройств спинного мозга», «Об истерических формах гипноза» (1888), «О прививаемости сыпного тифа» (1900).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Мочутковського Й. Й., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Клинико-статистическое исследование спинной сухотки (1899). Шифр зберігання: 616.8 М-869
2. Свободные тела брюшины. 1. История болезни и протокол вскрытия. 2. Патолого-анатомическое исследование (1876). Шифр зберігання: 616.00 П-44″

Жученко Сергій Павлович (1940-2007) – хірург, доктор медичних наук (1990), професор кафедри хірургії Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова (з 1992). За період роботи в університеті отримав 22 свідоцтва СРСР та 7 патентів України на винаходи, які були присвячені способам створення біологічної моделі патологічних станів шлунково-кишкового тракту, нових варіантів кишкових швів та реконструктивних операцій.

Сергій Павлович народився в м. Вінниці; медичну освіту здобув у Вінницькому державному медичному інституті імені М. І. Пирогова (1968); з 1971 р. працював у Вінницькому державному медичному інституті імені М. I. Пирогова (нині – Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова), зокрема на посадах професора кафедри загальної хірургії, проректора з навчальної роботи (з 1988 р.); у 1979 р. захистив кандидатську дисертацію «Морфофункциональная характеристика корригирующих операций при субтотальной резекции тонкой кишки в эксперименте», а у 1990 р. – докторську дисертацію «Морфо-функциональные особенности и математическое моделирование новых хирургических конструкций илеоцекального отдела»; професор (1992); основні напрями наукової діяльності: морфофункціональні, експериментальні та математичні дослідження патології органів шлунковокишкового тракту.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій С. П. Жученка:

1. Морфо-функциональная характеристика корригирующих операций при субтотальной резекции тонкой кишки в эксперименте (1979). Шифр зберігання: Р-24827.
2. Морфофункциональные особенности и математическое моделирование новых хирургических конструкций илеоцекального отдела (1990). Шифр зберігання: Р-36500.
3. Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені С. П. Жученком одноосібно або у співавторстві:
   Загальна хірургія (1999). Шифр зберігання: Б-77608.
4. Математическое моделирование процессов перемещения кишечного содержимого (1988). Шифр зберігання: Б-66398.

Кононенко Іларіон Пилипович (1900 – 1972) – невролог, кандидат медичних наук (1946), народний комісар охорони здоров’я УРСР в (1944-46), міністр охорони здоров’я УРСР (1946-47). Директор нервової клініки Львівського медичного інституту (1947-49),директор Харківського медичного інституту (1948-59).

Іларіон Пилипович народився в с. Стехівці Полтавської губернії; працював на посаді машиніста в м. Полтаві; середню освіту здобув у вечірньому університеті; медичну освіту здобув у Харківському психоневрологічному інституті (1930-1935); під час навчання обирався секретарем партійного бюро та головою загально інститутського студентського профкому; очолював міські відділи охорони здоровʼя м. Полтави (1935-1936) та Вінниці (1936-1938); у 1938-1941 рр. – директор Вінницького медичного інституту; у 1941-1942 р. очолював евакошпиталь; у 1942-1943 рр. – директор Івановського медичного інституту; з 1943 по 1947 р. – Народний комісар охорони здоровʼя УРСР; у 1947-1949 рр. – директор Львівського медичного інституту; з 1949 по 1959 р. – доцент кафедри нервових хвороб та директор Харківського медичного інституту; за ініціативи Кононенка в Харківській обласній клінічній лікарні було відкрито клініку дитячої неврології.

у 1946 р. захистив кандидатську дисертацію; неодноразово обирався депутатом Верховної Ради УРСР; член правлінь Харківського наукового медичного товариства й Товариства невропатологів та психіатрів України.

Основні напрями наукової діяльності – створення нових лікувальних препаратів (водні та олійні розчини, настоянки) із використанням продуктів бджільництва; за участю І. П. Кононенка створено із бджолиної отрути препарат «Мелісін», який застосовувся як ефективний засіб лікування багатьох нервових хвороб. Науковий консультант і керівник 17 докторських та 150 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються праці Кононенко І. П., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Высшее медицинское образование на Украине (1946). Шифр зберігання: 61(07) К-647
2. Краткое пособие по электрокардиографии (1963). Шифр зберігання: 616.1 К-647

Гоменюк Іван Прокопович (1920-1993) – акушер-гінеколог, доцент (1967), доктор медичних наук (1972), професор (1974), завідувач кафедри акушерства і гінекології педіатричного факультету (1972-88) Вінницького медичного інституту. Працював над проблемами зниження рівня поширеності перинатальної патології та пізнього гестозу у робітниць промислового виробництва; діагностики та лікування міхурового заносу та хоріон епітеліоми; гіпотрофії плода.

Іван Прокопович народився в с. Гонтівка (нині – Вінницької обл.); медичну освіту здобув у Вінницькому медичному інституті (1951), у якому відтоді й працював, зокрема на посадах завідувача (1972-1988), професора (1988-1993) кафедри акушерства та гінекології педіатричного факультету; у 1957 р. захистив кандидатську дисертацію «К методике прерывания беременности поздних сроков. (Клинико морфологическое исследование)», а в 1971 р. – докторську дисертацію «Некоторые вопросы клиники, диагностики, лечения пузырного заноса и отдаленные результаты. (Клинико-биохимическое и морфолого гистохимическое исследование)»; професор (1974).

Основні напрями наукової діяльності: опрацювання методів зниження рівня поширеності перинатальної патології та пізнього гестозу у робітниць промислового виробництва, розробка діагностики й лікування міхурового занеску та хоріонепітеліоми, дослідження гіпотрофії плода.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати Гоменюка І. П.:

1. К методике прерывания беременности поздних сроков. (Клинико-морфологическое исследование) (1957). Шифр зберігання: 618.3 Г-641
2. Некоторые вопросы клиники, диагностики и лечения пузырного заноса и отдаленные результаты. (Клинико-биохимическое и морфолого-гистохимическое исследование) (1971). Шифр зберігання: Р7035

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці І. П. Гоменюка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

К методике прерывания беременности поздних сроков. (Клинико-морфологическое исследование). Диссертация на соискание ученой степени кандидата мед. наук (1956). Шифр зберігання: 618.3 Г-641