Календар медицини

Здоров’я кожного з нас залежить від здоров’я планети, зокрема від довкілля, в якому ми зростаємо і живемо. Ми хочемо побудувати світ, в якому сучасні та майбутні покоління можуть отримувати насолоду від чистого навколишнього середовища, від довгого і здорового життя – без шкідливих для здоров’я хімічних речовин, з чистим повітрям та здоровою їжею, стійкою економікою і суспільством.

День охорони навколишнього середовища проголошений Генеральною асамблеєю ООН 5 червня 1972 року й відзначається в понад 100 країнах світу з метою формування екологічної свідомості, культури, освіти, цілісного екологічного світогляду та є іще одним нагадуванням людству про його роль в охороні довкілля.

У фонді ННМБУ представлені наукові, науково-популярні, довідкові видання, монографії, де розглянуто питання демографії і урбанізації, екологічні процеси змін навколишнього середовища, економічні наслідки забруднення та його вплив на стан біосфери і здоров′я людей, питання раціонального природокористування і охорони навколишнього середовища, умови подальшого співіснування системи «Суспільство-природа» і взаємодій різних систем всесвіту.

Завжди раді бачити Вас серед читачів нашої бібліотеки.

Верхоглядова Тетяна Петрівна
(1925 – 2006) — доктор медичних наук (1970), професор (1977), завідувачка лабораторії культивування тканин Інституту нейрохірургії імені А.П. Ромоданова (з 1983).

Тетяна Петрівна народилася в м. Києві. Медичну освіту здобула в Київському медичному інституті (1953). У 1953–1956 рр. навчалася в аспірантурі та працювала в Київському науково-дослідному інституті нейрохірургії (нині — Інститут нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова НАМН України).

Професійний шлях:

• молодший науковий співробітник (1956–1961),
• старший науковий співробітник (1962–1975),
• керівник відділу нейропатоморфології (1976–1983),
• провідний науковий співробітник (з 1992).

У 1958 році захистила кандидатську дисертацію на тему: «Патоморфология эпендимом», а в 1970 році — докторську дисертацію:
«Макрогліальні пухлини головного мозку (патоморфологія, гістохімія, культура тканин)».
З 1977 року — професор.

У 1962 році організувала лабораторію культивування тканин, якою керувала до 1992 року.

Авторка 156 наукових публікацій, серед яких — 5 монографій (у співавторстві) та 5 винаходів (у співавторстві).

Основні напрями наукової діяльності:

• нейроонкологія (структурно-біологічні властивості пухлин головного мозку),
• культивування пухлин нервової системи,
• дослідження черепно-мозкової травми.

Під її науковим керівництвом та за консультативної участі захищено 5 докторських і 18 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Верхоглядової Т. П.:

1. Патоморфология эпендимом (1957). Шифр зберігання 616.8 В-363
2. Макроглиальные опухоли головного мозга. Патоморфология, гистология, культура ткани (1970). Шифр зберігання 1970 В-363

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Верхоглядової Т. П., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Нейрохирургическое лечение психических заболеваний (1997). Шифр зберігання Б-76844
2. Саркомы головного мозга (1877). Шифр зберігання Б-24490

Котляренко Борис Миколайович (1900–1969)
- інфекціоніст, доцент, кандидат медичних наук, полковник медичної служби.

Борис Миколайович народився в місті Ряжськ (нині — Рязанська область, Російська Федерація). У 1925 році закінчив медичний факультет Ленінградського інституту медичних знань.

Професійна діяльність:

• лікар на будівництві Волховської ГЕС та ординатор інфекційної лікарні м. Ленінграда (1925–1931, 1933–1936);
• головний лікар китобійної флотилії «Слава» (1932–1933);
• начальник медичної служби військового шпиталю м. Луга, Ленінградська область (1936–1938);
• асистент кафедри інфекційних хвороб Ленінградського інституту вдосконалення лікарів (1938–1941);
• епідеміолог фронту в роки Другої світової війни (1941–1946);
• головний інфекціоніст Ленінградського обласного відділу охорони здоров’я (1946–1947);
• головний лікар протитуляремійної станції Ленінградської області (1947–1950).

З 1950 року працював у Львівському медичному інституті:

• доцент кафедри інфекційних хвороб (1950);
• завідувач кафедри інфекційних хвороб (1951–1969);
• головний лікар інфекційної клініки Львівського медінституту;
• головний інфекціоніст Львівського обласного відділу охорони здоров’я.

Наукова діяльність:
У 1943 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «К генезу кожных реакций». У 1951 році отримав вчене звання доцента.

Автор 76 наукових праць.
Під його керівництвом захищено 3 докторські та 23 кандидатські дисертації.

Основні напрями наукових досліджень:

розробка та впровадження ефективних методів діагностики й лікування:
дизентерії, кашлюку, дифтерії, ящура, туляремії, правця, гнійних менінгітів, енцефалітів, черевного та висипного тифу.

У фонді ННМБУ зберігаються праці, підготовлені одноосібно або у співавторстві Котляренко Б. М.:

Инфекционные болезни (Сборник статей под ред. Котляренко Б. Н. ) (1959). Шифр зберігання: 616.9 И-74

Руднєв Іван Михайлович (1910–1970) видатний український педіатр, науковець, засновник педіатричної кардіоревматології та алергології в Україні

Кар’єрний шлях

• Починав як лікар-педіатр і викладач у Дніпропетровську
• Працював на Львівщині
• Очолив кафедру госпітальної педіатрії у Київському медичному інституті (КМІ)
• Об’єднав три потужні педіатричні школи: Дніпропетровську, Львівську, Київську

Наукова діяльність

• Кандидатська дисертація (1941) – новаторське лікування гнійних плевритів у дітей стрептоцидом
• Докторська дисертація (1962) – «Функціональний стан судин при ревматизмі у дітей»
• Один із засновників дитячої кардіоревматології в СРСР
• Першим в Україні застосував глюкокортикоїди для лікування алергічних та автоімунних хвороб у дітей

Наукова школа

Засновник школи дитячої кардіології та алергології

Розроблено:

• Новий метод гіпосенсибілізації при бронхіальній астмі
• Алгоритми диференціальної діагностики вроджених та набутих уражень серця

Підготував: 5 докторів наук, 19 кандидатів наук

Освітня діяльність

• Активно реформував підготовку педіатрів у субординатурі та інтернатурі
• Автор методичних матеріалів з клінічної роботи студентів
• Ініціював видання підручника «Дитячі хвороби»

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Руднєва І. М.:

Функциональное состояние сосудов при ревматизме у детей (1962). Шифр зберігання: 616.002.77 Р-833

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Руднєва І. М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Бронхіальна астма у дітей (Поради батькам) (1972). Шифр зберігання: А-107
2. Диагностика и лечение ревматизма у детей (1964). Шифр зберігання: 616.002.77 Р-833
3. Краткое пособие для субординаторов и врачей-интернов по методике работы в детских учреждениях (Под ред. проф. И. И. Руднева) (1969). Шифр зберігання: 1969 К786
4. Методические указания по организации борьбы с ревматизмом у детей (Материалы по обмену опытом) (1951). Шифр зберігання: 616.002.77 Р-833
5. Практическая кардиология детского возраста (1969). Шифр зберігання: 1969 Р833и
6. Применение глюкортикоидов у детей (1969). Шифр зберігання: 1969 Р 833и
7. Ревматизм у дітей і боротьба з ним (1958). Шифр зберігання: 616.002.77 Р-833
8. Як запобігти ревматизму і ревматичним захворюванням серця у дітей (1961). Шифр зберігання: 616.002.77 Р-83

А також у фонді є видання про Руднєва І. М.

Жизнь, отданная детям: к столетию со дня рождения проф. Руднева Ивана Михайловича (2010). Шифр зберігання: Б-90297

Рудневы медики и биологи (2002). Шифр зберігання: Б-83801

Яновський Феофіл Гаврилович (1860-1928) терапевт, академік Всеукраїнської академії наук, доктора медицини, професор

Походження

• Походив із старовинного дворянського роду Гоголів-Яновських.
• Далекий родич Миколи Гоголя.

Освіта

• Закінчив Київську гімназію на Подолі із золотою медаллю.
• Володів німецькою, французькою, англійською мовами.
• Найкращий випускник медичного факультету Київського університету.
• Формування як лікаря
  Ординатор у Карла Трітшеля, що мав великий вплив на нього.
• Стажування в клініках і лабораторіях Берліна та Парижа.
• Заснував першу в Києві бактеріологічну лабораторію для діагностики туберкульозу (Олександрівська лікарня).

Наукова та викладацька діяльність
Професор:

• Одеського університету (1904)
• Київського університету (1905–1921)
• Київського медичного інституту (1921–1928)
• Засновник київської терапевтичної школи.

Автор понад 60 наукових праць (інфекції, туберкульоз, легені, нирки, ШКТ).

• Редактор першого видання Великої медичної енциклопедії.
• Ініціатор створення санаторіїв проти туберкульозу.
• Перший лікар — академік Всеукраїнської академії наук.

Лікував видатних діячів: Леся Українка, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Михайло Старицький, Володимир Короленко.

Не відмовив жодному пацієнту за 45 років практики. Часто не брав грошей, допомагав бідним матеріально.

У фонді ННМБУ зберігаються праці, підготовлені одноосібно або у співавторстві Яновського Ф.Г.:

1. Современное положение диагностики рака желудка (1926). Шифр зберігання: 616.3 Т-669
2. Диагностика заболеваний почек в связи с их патологией (1927). Шифр зберігання: 616.6 Я-646
3. Язва желудка (1928). Шифр зберігання: 616.3 Я-401
4. Эмфизема легких. Частная патология и терапия внутренних болезней. Т.3, вип.1, розділ 18. (1927). Шифр зберігання: 616(02) Ч-253
5. Туберкулез легких (патология, клиника и лечение) (1931). Шифр зберігання: 616.2 Я-646

У травні 2005 р., в ході Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, міністри охорони здоров’я світу одностайно прийняли заяву про прихильність і підтримку добровільного донорства крові. У резолюції WHA58.13 вони постановили щорічно проводити Всесвітній день донора крові 14 червня. Цього дня у 1868 р. народився австрійський лікар К. Ландштейнер, який відкрив групи крові людини.

Цього року Всесвітній день донора крові знову проводиться у всьому світі та буде координуватися Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Міжнародною федерацією товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Міжнародним товариством з переливання крові та Міжнародною федерацією організацій донорів крові.

Регулярне донорство омолоджує організм та покращує роботу імунної системи, печінки, підшлункової залози й інших органів травлення. А головне, замислюючись над важливістю донорства, варто пам’ятати – один донор рятує життя трьом людям. Щомиті в усьому світі в людей будь-якого віку та походження виникає потреба в переливанні крові за життєвими показаннями.

Законом передбачено присвоєння донору статусу “Почесного донора України”, якщо він безоплатно здасть кров у кількості 40 разових максимальних доз. Такі особи отримують посвідчення, їм вручається відповідний нагрудний знак.

Посвідчення “Почесний донор України” мають майже 100 тис. донорів, звання “Заслужений донор України” – 60 осіб. А Володимиру Костянтиновичу Ніколаєву, який здав кров та плазму крові більше 500 разів, присвоєно звання “Герой України”.