Календар медицини

Панченко Дмитро Іванович
(1906 — 1995) — невропатолог, професор, науковий консультант, Заслужений діяч науки УРСР.

Народився в с. Новгородці (нині Кіровоградська область) в селянській родині. Медичну освіту здобув у Військово-медичній академії (ВМА) в Ленінграді (1932).

У 1932–1934 рр. працював військовим лікарем, у 1934–1938 рр. навчався в ад’юнктурі, з 1938 року — викладач ВМА. Під час німецько-радянської війни — консультант і головний невропатолог Північно-Кавказького та 4-го Українського фронтів.

У 1946–1951 рр. — завідувач кафедри нервових хвороб та директор (1950–1951) Львівського державного медичного інституту. У 1951–1978 рр. — завідувач кафедри нервових хвороб, професор Київського інституту удосконалення лікарів.

У 1938 році захистив кандидатську дисертацію «Неврологический анализ клинических и патогистологических явлений при спонтанной гангрене», у 1941 році — докторську дисертацію «Влияние пониженного барометрического давления на некоторые функции нервной системы человека». Професор з 1947 року.

Головний невропатолог МОЗ УРСР (1952–1964). З 1960 року — відповідальний редактор журналу «Врачебное дело», редактор відділу «Неврологія» Великої медичної енциклопедії. Виконував обов’язки голови Українського товариства невропатологів і психіатрів (з 1967).

Автор близько 300 наукових публікацій, зокрема 3 монографій. Основні напрями наукової діяльності: судинні захворювання нервової системи, регенерація нервів, облітеруючий ендартеріїт, спонтанна гангрена, питання адаптації організму. Запропонував клінічні тести для визначення недостатності судин дистальних відділів кінцівок, описав синдром поєднаного ураження судин головного мозку, серця та нижніх кінцівок.

Автор і організатор «Біогрону» — системи оздоровчого штучного клімату для лікування гіпертонічної хвороби та реабілітації після менінгоенцефалітів, полінейропатій, нейросудинних уражень.

Науковий консультант і керівник 14 докторських та 70 кандидатських дисертацій.

Биховський Григорій Борисович (1861-1936) хірург-онколог, професор, організатор медичної допомоги та онкологічної служби в Києві.

Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира в Києві (1889). Працював асистентом хірургічної клініки професора Ф. Борнгаупта. У 1893–1898 роках — засновник і керівник хірургічної лікарні. Упродовж 25 років був ініціатором і головним лікарем Київської безкоштовної лікарні І. та М. Зайцевих.

У 1920–1921 роках працював хірургом і завідувачем хірургічного відділення Центральної робітничої лікарні м. Києва. Був одним із засновників Київського інституту удосконалення лікарів, де в 1922–1931 роках очолював хірургічну клініку, а в 1932–1936 роках — кафедру онкології.

У 1932 році організував при Київському рентґенологічному інституті онкологічний диспансер, який з 1934 року функціонував як онкологічна клініка. Значною була його роль у становленні спеціалізованої онкологічної допомоги та розвитку ранньої діагностики злоякісних новоутворень.

Активно займався громадською та благодійною діяльністю. Очолював медичну раду товариства «Допомога»(засн. 1922), метою якого було надання трудової, медичної та соціальної допомоги найбіднішим верствам населення, зокрема єврейській громаді. Був одним із засновників і керівників Київського міського товариства «Меддопомога» (1927), що забезпечувало стаціонарну, диспансерну й амбулаторну допомогу, безкоштовне харчування дітей і видачу медикаментів, а також підтримувало лікарні та відновлення медичних закладів.
Обіймав посади голови Київського єврейського доброчинного товариства, Товариства допомоги бідним хворим, хірургічної секції Єдиного наукового медичного товариства в Києві, заступника голови Київського хірургічного товариства (з 1930 року).

Наукові дослідження Г. Б. Биховського були присвячені проблемам ранньої діагностики та хірургічного лікування злоякісних пухлин, знеболювання в хірургії та ролі психічних чинників у лікувальному процесі.

Богомолець Олег Олександрович
(1911 — 1991) — патофізіолог, професор, член-кореспондент АН УРСР, Заслужений діяч науки УРСР.

Народився в м. Одеса. Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті (1934). Працював асистентом відділення експериментальної хірургії Інституту експериментальної біології і патології та старшим науковим співробітником Інституту клінічної фізіології АН УРСР (з 1940 р.).

У 1937 році захистив кандидатську дисертацію, у 1944 році — докторську дисертацію.

Під час німецько-радянської війни (1941–1943) працював в евакуаційному шпиталі № 1741, згодом — директором Башкирської республіканської станції переливання крові.

Після війни обіймав посади старшого наукового співробітника (1942–1943), завідувача фізико-хімічної лабораторії (1943–1946) та директора (1946–1953) Інституту експериментальної біології та патології МОЗ УРСР. У 1944–1946 рр. одночасно був професором кафедри загальної хірургії Київського медичного інституту.

У 1953–1980 рр. — завідувач лабораторії патофізіології Українського науково-дослідного санітарно-хімічного інституту. З 1980 року — старший науковий співробітник-консультант Інституту фізіології імені О. О. Богомольця АН УРСР. Професор з 1945 року.

Заслужений діяч науки УРСР (1969), член-кореспондент АН УРСР (1964), лауреат премії імені О. О. Богомольця АН УРСР (1971).

Автор близько 60 наукових публікацій. Основні напрями наукової діяльності: алергія, імунітет, реактивність організму, переливання крові, механізм дії антиретикулярної цитотоксичної сироватки, терапія променевих уражень, токсикологія та детоксикація, пошкодження організму при кумулятивних вибухах, реанімація за допомогою апарата штучного кровообігу.

Науковий консультант і керівник 6 докторських та понад 30 кандидатських дисертацій.

Богомолець Олег Олександрович
(1911 — 1991) — патофізіолог, професор, член-кореспондент АН УРСР, Заслужений діяч науки УРСР.

Народився в м. Одеса. Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті (1934). Працював асистентом відділення експериментальної хірургії Інституту експериментальної біології і патології та старшим науковим співробітником Інституту клінічної фізіології АН УРСР (з 1940 р.).

У 1937 році захистив кандидатську дисертацію, у 1944 році — докторську дисертацію.

Під час німецько-радянської війни (1941–1943) працював в евакуаційному шпиталі № 1741, згодом — директором Башкирської республіканської станції переливання крові.

Після війни обіймав посади старшого наукового співробітника (1942–1943), завідувача фізико-хімічної лабораторії (1943–1946) та директора (1946–1953) Інституту експериментальної біології та патології МОЗ УРСР. У 1944–1946 рр. одночасно був професором кафедри загальної хірургії Київського медичного інституту.

У 1953–1980 рр. — завідувач лабораторії патофізіології Українського науково-дослідного санітарно-хімічного інституту. З 1980 року — старший науковий співробітник-консультант Інституту фізіології імені О. О. Богомольця АН УРСР. Професор з 1945 року.

Заслужений діяч науки УРСР (1969), член-кореспондент АН УРСР (1964), лауреат премії імені О. О. Богомольця АН УРСР (1971).

Автор близько 60 наукових публікацій. Основні напрями наукової діяльності: алергія, імунітет, реактивність організму, переливання крові, механізм дії антиретикулярної цитотоксичної сироватки, терапія променевих уражень, токсикологія та детоксикація, пошкодження організму при кумулятивних вибухах, реанімація за допомогою апарата штучного кровообігу.

Науковий консультант і керівник 6 докторських та понад 30 кандидатських дисертацій.

Став відзначатися медичною громадськістю за ініціативою Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) з 2002 р.

Мета цього дня – залучення широкої громадської уваги до проблем, пов’язаних з поширеністю імунних захворювань, а також зі збереженням і зміцненням імунітету загалом.

З метою поширення інформації про дану патологію 6 березня у всьому світі відзначається Всесвітній день боротьби з глаукомою. Його започаткували у 2008 році за ініціативи Всесвітньої асоціації товариств глаукоми (WGA) та Всесвітньої асоціації пацієнтів з глаукомою (WGPA). Фахівці попереджають, тільки раннє виявлення і правильне лікування захворювання дає змогу зберегти зір. Для цього необхідний регулярний профілактичний огляд у офтальмолога. Лікарі радять проходити обстеження особам у віці 35-40 років не рідше ніж 1 раз на 5 років, а тим, чий вік старший за 50, – кожні 2-3 роки.

Глаукома – це одне з найбільш інвалідизуючих офтальмологічних захворювань, при якому діагностують постійне або періодичне підвищення внутрішньоочного тиску (ВОТ). Дана патологія характеризується також атрофією зорового нерву та зміною полів зору. Нерідко глаукома призводить до часткової або повної втрати його втрати.

Кількість хворих на глаукому у світі сягає 65 млн. А серед 28 млн незрячих майже кожен п’ятий втратив зір через цю патологію. За даними статистики, глаукому діагностують у 1-2% людей старших за 40 років, але близько 25% випадків захворювання залишаються невиявленими. Якщо патологію діагностували у віці 40-45 років, то при відсутності лікування до 60-65 років людина може повністю осліпнути.

До підвищення ВОТ призводить накопичення внутрішньоочної рідини внаслідок надмірної її продукції чи порушення виведення внаслідок змін дренажної системи ока. Чому стаються ці зміни достеменно не відомо.

В групі ризику знаходяться особи:

• у родичів яких було діагностовано глаукому;
• старші 40 років, у яких ВОТ знаходиться у верхній межі норми, або з підвищеним ВОТ незалежно від віку;
• з високим ступенем короткозорості після 40-50 років або далекозорості (особливо жінки після 50 років);
• в анамнезі яких травми або запальні захворювання очей;
• старші за 60-70 років;
• хворі на діабет, ендокринні, нервові та кардіоваскулярні захворювання;
• які проходять тривалий курс лікування гормональними препаратами;
• зі зниженим (щодо вікової норми) артеріальним тиском.

Симптомами глаукоми можуть бути:

• біль, різь, відчуття важкості та почервоніння очей;
• звуження поля зору, затуманення, поява «сітки» перед очима;
• при погляді на яскраве світло з’являються «райдужні кола»;
• погіршення зору у вечірній та нічний час доби;
• відчуття підвищеного зволоження очей;
• незначні болі навколо очей.

У фондах ННМБУ можна ознайомитись з літературою за цією темою:

1. Кощинець О. Б., Капечук В. В., Крицун Н. Ю. Особливості чинників ризику прогресування первинної глаукоми та їх вплив на розвиток пізніх стадій захворювання // Клінічна та профілактична медицина. – 2019. – № 3/4. – С. 41-46.
2. Фурсова А. Ж. и др. Антиангиогенная терапия диабетического макулярного отека у пациентов с первичной открытоугольной глаукомой // Вестник офтальмологии. – 2020. – Т. 136, № 6 ч.2. – С. 185-194.
3. Назирова З. Р., Туракулова Д. М., Бузруков С. Б. Хирургическое лечение врожденной глаукомы у детей с применением дренажа «Глаутекс» // Вестник офтальмологии. – 2020. – Т. 136, № 6 ч.2. – С. 202-206.
4. Новицький І. Я., Левицька О. В. Порівняння ефективності непроникаючої глибокої склеректомії в комбінації з ендотрабекулоектомією та трабекулоектомії // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 2. – С. 27-31.
5. Ісаєв О. А., Сердюк В. М. Зв’язок первинної відкритокутової глаукоми з поліморфізмом rs2070744 (T-786C) гена ендотеліальної NO-синтази (NOOS3) в українській популяції // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 3. – С. 3-9.
6. «Глаукома». Стандарти медичної допомоги // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 4. – С.75-81.
7. Лопадчак Р. М., Новицький І. Я., Федус Я. З. Наш досвід лазерної іридотомії у пацієнтів із хронічною закритокутовою глаукомою // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 6. – С. 10-13.
8. Dusmukhamedova A. M., Tuchibaeva D. M., Khadzhimetov A. A. Assessing factors of endothelialv vascular dysfunction in patients with primary open-angle glaucoma // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 6. – Р. 14-18.
9. Левицька О. В., Новицький І. Я. Вплив дозованої ендотрабекулоектомії з непроникною глибокою склеректомією на рівень внутрішньоочного тиску та показники відтоку вологи передньої камери // Запорізьк. мед. журнал. – 2022. – Т. 24, № 3. – С. 328-331.