Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Олександр Митрофанович Пучківський (1881–1942) – видатний український оториноларинголог, доктор медицини (1913), один із засновників вітчизняної школи оториноларингології, педагог, організатор медичної науки та охорони здоров’я.
Народився у 1881 році. У 1905 році закінчив Військово-медичну академію. Після завершення навчання працював у вушному відділенні Московського військового госпіталю. Упродовж 1907–1911 років очолював ЛОР-відділення військових госпіталів у Харкові та Владикавказі. З 1911 року продовжив наукову й педагогічну діяльність у Військово-медичній академії в Санкт-Петербурзі.
Під час Першої світової війни, у 1914–1918 роках, служив лікарем тилового та головного евакуаційних пунктів на Румунському фронті. У 1918 році був призначений головним лікарем Одеського військового госпіталю та асистентом Жіночих медичних курсів.
Вагомий внесок учений зробив у розвиток медичної освіти в Україні. У 1920 році він організував кафедру оториноларингології в Одеському медичному інституті та очолював її до 1921 року. Згодом став організатором і першим завідувачем кафедри хвороб вуха, горла та носа Київського медичного інституту, яку очолював упродовж 1921–1937 років. Також був головою Всесоюзного та Всеукраїнського комітетів з вивчення та боротьби зі склеромою верхніх дихальних шляхів.
Наукові дослідження Олександра Митрофановича були присвячені вивченню склероми та туберкульозу верхніх дихальних шляхів, удосконаленню методів хірургічного лікування ЛОР-захворювань, а також питанням історії оториноларингології. Він став одним із перших українських учених-медиків, які впроваджували національну медичну термінологію та навчання рідною мовою.
Особливе місце в його діяльності займає розвиток української медичної освіти. Олександр Пучківський першим розпочав викладання оториноларингології українською мовою та створив перший українськомовний навчальний посібник з оториноларингології.
У 1937 році вчений став жертвою політичних репресій: був заарештований за сфабрикованою справою так званої «Спілки визволення України». У 1942 році його було розстріляно. Лише у 1957 році Олександра Митрофановича Пучківського посмертно реабілітували.
Наукова, педагогічна та громадська діяльність Олександра Пучківського відіграла важливу роль у становленні української оториноларингології та медичної освіти, а його ім’я посідає чільне місце в історії вітчизняної медицини.
Надія Михайлівна Білько (1951) – українська радіобіологиня, доктор медичних наук (1998), професор, заслужений працівник освіти України (2014), академік Української академії наук (2014), відома фахівчиня у галузі радіобіології, гематології та клітинної біології.
Народилася у 1951 році. У 1974 році закінчила Мінський медичний інститут. Наукову діяльність розпочала в Київському науково-дослідному інституті гематології та переливання крові МОЗ України, де працювала молодшим науковим співробітником (1976–1986), а згодом старшим науковим співробітником (1986–1989).
Від 1990 року працює провідним науковим співробітником Наукового центру радіаційної медицини Академії медичних наук України в Києві. Водночас здійснює активну науково-педагогічну діяльність у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», де обіймала посади завідувача кафедри лабораторної діагностики біологічних систем, професора кафедри біології та керівника Центру молекулярних і клітинних досліджень.
Основні напрями наукових досліджень Надії Михайлівни охоплюють фундаментальні проблеми гематології, радіобіології та клітинної біології. Вона є засновницею служби культури тканин, у якій за допомогою сучасних методів культивування кровотворних клітин, їх функціонального та цитологічного аналізу вивчаються механізми кровотворення в нормі та при патологіях гемопоетичної системи, зокрема лейкеміях і анеміях.
Особливе місце у науковій діяльності вченої займають дослідження впливу іонізуючого випромінювання на систему кровотворення. Вона вивчає механізми репопуляції стовбурових кровотворних клітин, процеси відновлення гемопоезу після опромінення високими та малими дозами радіації, а також віддалені наслідки радіаційного впливу в умовах, подібних до аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
Серед найважливіших наукових праць Надії Михайлівни Білько:
«Изучение клеток-предшественников в нативном и деконсервированном костном мозге методом агаровых диффузионных камер» (1989);
«Функціональний стан клітин-попередників у дітей, що зазнали впливу іонізуючої радіації» (1993);
«Кровотворна система дітей» (1996);
«Эритроидные клетки-предшественники в культуре ткани у лиц, подвергшихся воздействию ионизирующей радиации» (1997);
«Гранулоцитомоноцитарные клетки-предшественники у больных острым лимфобластным лейкозом детей в культуре ткани in vivo» (1997).
Наукова та педагогічна діяльність Надії Михайлівни Білько зробила вагомий внесок у розвиток української радіобіології, гематології та молекулярної біології. Її дослідження сприяли поглибленню знань про механізми кровотворення та наслідки впливу радіації на організм людини, а також підготовці нового покоління науковців і фахівців у галузі біомедичних наук.
Алла Петрівна Волоха (1961) – українська педіатриня, імунологиня та інфекціоністка, доктор медичних наук (2009), професор, відома фахівчиня у галузі дитячої імунології та інфекційних хвороб.
Народилася у 1961 році. У 1983 році закінчила Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. Свою науково-педагогічну діяльність пов’язала з післядипломною медичною освітою та підготовкою лікарів-педіатрів.
Упродовж 1992–1993 років працювала асистентом кафедри педіатрії № 1. У 1993–1996 роках обіймала посаду асистента кафедри дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології, а з 1996 року – доцента цієї кафедри. Згодом стала професором кафедри дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології Національної медичної академії післядипломної освіти. Також виконувала обов’язки декана педіатричного факультету академії.
Основні напрями наукової діяльності Алли Петрівни пов’язані з вивченням імунної системи дітей, профілактикою та лікуванням первинних імунодефіцитів, дослідженням ВІЛ-інфекції у дитячому віці та особливостей перебігу імунодефіцит-асоційованих інфекцій у дітей.
Вагоме місце у її наукових дослідженнях займають питання ранньої діагностики імунодефіцитних станів, удосконалення методів лікування та профілактики інфекційних захворювань у дітей із порушеннями імунної системи. Практична та наукова діяльність ученої сприяла розвитку дитячої імунології та впровадженню сучасних підходів до ведення пацієнтів із первинними імунодефіцитами.
Наукова, лікувальна та педагогічна діяльність Алли Петрівни Волохи зробила вагомий внесок у розвиток української педіатрії, клінічної імунології та дитячої інфектології, а також у підготовку висококваліфікованих медичних кадрів.
28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України – першу Конституцію незалежної української держави.
Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня. Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту – про державні символи в України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні.
Прийняття конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.
Прийняття конституції було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.
Дана конституція діє і сьогодні. Відповідно до Конституції день прийняття Основного Закону є державним святом – Днем Конституції України.
Юрій Богданович Чайковський (1951) – український морфолог, доктор медичних наук (1989), професор (1993), член-кореспондент Національної академії медичних наук України (2003), заслужений діяч науки і техніки України (2001), відомий учений у галузі гістології, ембріології, нейроморфології та експериментальної медицини.
Народився у 1951 році. У 1974 році закінчив Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. Після завершення навчання присвятив себе науково-педагогічній діяльності. У 1977–1981 роках працював асистентом кафедри нормальної анатомії Київського медичного інституту. З 1981 до 1992 року обіймав посади асистента, старшого викладача та доцента кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії Київського інституту удосконалення лікарів.
З 1992 року очолює кафедру гістології та ембріології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Водночас здійснював активну організаційну діяльність: у 1994–2000 роках був проректором з міжнародних зв’язків, а з 2014 року – проректором з наукової роботи університету.
Основні напрями наукових досліджень Юрія Богдановича пов’язані з вивченням будови та реактивних властивостей травної і нервової систем, експериментальним моделюванням патологічних процесів, дослідженням структурних механізмів патогенезу та саногенезу. Значне місце у його науковій діяльності займають також питання методики викладання гістології, цитології та ембріології, а також історії медицини.
Вагомим науковим досягненням ученого стало доведення можливості збереження життєздатності клітин периферійної нейроглії в умовах кріоконсервації при температурі рідкого азоту. Він одним із перших показав, що інгібітори протеолітичних ферментів, інгібітори лейкотрієнів та інші протизапальні препарати здатні стимулювати регенерацію нервових стовбурів.
Юрій Чайковський запропонував і експериментально обґрунтував нові методи мікрохірургічної ауто- та алонейропластики, засновані на цілеспрямованому впливі на реактивні зміни тканин у зоні пошкодження. Ці методики забезпечують активізацію відновних процесів і сприяють ефективнішій регенерації нервової тканини.
Наукова, педагогічна та організаційна діяльність Юрія Богдановича Чайковського зробила вагомий внесок у розвиток української морфології, нейробіології та медичної освіти. Його наукові праці та педагогічний досвід стали важливою складовою підготовки сучасних медичних кадрів і розвитку фундаментальної медичної науки в Україні.
Едуард Олександрович Стаховський (1956) – український уролог і онколог, доктор медичних наук (1993), професор, заслужений діяч науки і техніки України, відомий фахівець у галузі онкоурології, реконструктивної та пластичної хірургії сечовидільної системи.
Народився у 1956 році. У 1979 році закінчив Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. Після завершення навчання присвятив свою професійну діяльність урології та хірургії захворювань сечовидільної системи.
Упродовж 1982–2008 років працював у Київському науково-дослідному інституті захворювань нирок та сечовивідних шляхів (урології), де пройшов шлях від лікаря-уролога до завідувача відділення пластичної та відновної хірургії, яке очолював у 1996–2008 роках.
З 2008 року очолює відділення онкоурології Інституту раку Міністерства охорони здоров’я України, де займається впровадженням сучасних методів діагностики та лікування онкологічних захворювань органів сечостатевої системи.
Основні напрями наукової діяльності Едуарда Олександровича пов’язані з удосконаленням методів лікування раку сечового міхура та раку нирки, розвитком реконструктивної й пластичної урології, а також розробленням нових підходів до відновлення функцій сечовивідних шляхів після складних оперативних втручань.
Значну увагу вчений приділяє впровадженню органозберігальних технологій, удосконаленню методів реконструктивної хірургії та підвищенню ефективності лікування пацієнтів з онкоурологічною патологією. Його наукові розробки сприяли розвитку сучасної української онкоурології та впровадженню інноваційних хірургічних методик у клінічну практику.
Наукова, лікувальна та педагогічна діяльність Едуарда Олександровича Стаховського зробила вагомий внесок у розвиток вітчизняної урології та онкології. Його праці й практичний досвід стали важливим підґрунтям для вдосконалення методів лікування онкологічних захворювань сечостатевої системи та підготовки висококваліфікованих медичних фахівців.