Календар медицини

Ельберг Володимир Олександрович (1891 – 1964) терапевт, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки УРСР (1960). Один із провідних представників української клінічної терапії першої половини XX століття, дослідник у галузі кардіології, ревматології та біохімії обміну речовин.

Володимир Олександрович народився у місті Катеринославі (нині — Дніпро).
Медичну освіту здобув у Військово-медичній академії в Санкт-Петербурзі, яку закінчив у 1914 р.

Під час Першої світової війни (1914–1918) служив військовим лікарем на фронті.

Після демобілізації працював у клініках Києва:

• з 1920 р. — ординатор госпітальної терапевтичної клініки;
• 1923–1930 рр. — асистент тієї ж клініки під керівництвом професора В. В. Виноградова.
• У 1928 р. захистив докторську дисертацію «Материалы к вопросу о холестериновом обмене».

Професійна та наукова діяльність

• 1931–1933 рр. — доцент кафедри біохімії Всеукраїнського інституту біопатології.
• 1933–1938 рр. — завідувач тієї ж кафедри.
• 1938–1939 рр. — професор кафедри факультетської терапевтичної клініки Київського медичного інституту.
• 1939–1941 рр. — завідувач кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету того ж інституту; звання професора отримав у 1939 р.

Під час Другої світової війни працював у евакуації:

• 1941–1944 рр. — завідувач кафедри пропедевтичної терапії Киргизького медичного інституту;
• 1944–1945 рр. — завідувач кафедри терапії Київського інституту удосконалення лікарів.

Після війни:

• 1945–1948 рр. — завідувач кафедри факультетської терапії, а також кафедри госпітальної терапії Чернівецького медичного інституту;
• 1951–1959 рр. — завідувач кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту.
  Також обіймав посаду головного терапевта Чернівецької області.

Наукові здобутки
Автор 37 наукових публікацій, присвячених питанням клінічної терапії, біохімії обміну речовин та кардіології.
Його праці поєднували експериментальні біохімічні дослідження з клінічними спостереженнями, що дозволило поглибити уявлення про патогенез серцево-судинних і ревматичних захворювань.

Основні напрями досліджень

• Вивчення функціонального стану печінки при різних патологічних процесах.
• Дослідження клініки, діагностики та патогенезу ревматизму.
• Аналіз мітрального стенозу та розробка принципів його оперативного лікування.
• Вивчення гіпертонічної хвороби, тромбоемболічних ускладнень і тромбозу коронарних судин.
• Розробка методів прижиттєвої діагностики тромбозу коронарних артерій.

Визнання

• Професор (1939).
• Заслужений діяч науки УРСР (1960).
• Один із засновників клініко-експериментального напряму у вітчизняній терапії, який поєднував біохімічні та клінічні підходи до вивчення захворювань серцево-судинної системи.

Його наукові праці стали важливим етапом у розвитку української терапевтичної школи, зокрема у становленні ревматології та клінічної кардіології.

Ромоданов Андрій Петрович (1920 – 1993) нейрохірург, доктор медичних наук, професор, академік НАН України (1992) та АМН України (1993), академік АМН СРСР (1974), Герой Соціалістичної Праці (1980), заслужений діяч науки УРСР (1964), лауреат Державної премії України (1978) та Премії імені М. М. Бурденка (1982).
Один із засновників української школи нейрохірургії, організатор медичної науки і освіти, автор фундаментальних праць із хірургії пухлин, судинних і травматичних уражень головного мозку.

Андрій Петрович Народився у місті Лубни Полтавської області.
Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті, який закінчив у 1942 р.
Учасник Другої світової війни (1942–1945) — пройшов бойовий шлях від Москви до Берліна у складі діючої армії, брав участь у визволенні Праги у складі 3-ї Гвардійської танкової армії.

У 1946–1949 рр. навчався в аспірантурі Київського психоневрологічного інституту, після чого розпочав науково-практичну діяльність у Київському інституті нейрохірургії.

Професійна та наукова діяльність

• 1950–1964 — завідувач дитячого відділення, згодом заступник директора з наукової роботи Київського інституту нейрохірургії.
• 1964–1993 — директор Інституту нейрохірургії.
• 1986–1993 — завідувач кафедри нейрохірургії Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця.

У 1949 р. захистив кандидатську дисертацію «Травматические гранулемы инородных тел в головном мозге».
У 1965 р. — докторську дисертацію «Опухоли головного мозга у детей».
Звання професора отримав у 1964 р.

Організаційна та редакційна діяльність

• Відповідальний редактор розділу «Нейрохірургія» Великої медичної енциклопедії та розділу «Медицина»Української радянської енциклопедії.
• Член редакційних колегій низки фахових журналів.
• Голова Українського товариства нейрохірургів та заступник голови Всесоюзного товариства нейрохірургів.
• Депутат Верховної Ради СРСР X–XI скликань.
• Голова українського відділення товариства «СРСР – Франція».
• Голова Українського республіканського товариства тверезості.

Наукові здобутки

Автор понад 450 наукових праць, серед них 25 монографій і 23 авторські свідоцтва на винаходи.
Під його керівництвом підготовлено 30 докторських і 52 кандидатські дисертації.

Основні напрями наукових досліджень

• Діагностика та хірургічне лікування черепно-мозкової травми, пухлин і судинних захворювань головного мозку, епілепсії.
• Розробка методів лікування травматичних гранульом головного мозку, пухлин головного і спинного мозку у дітей.
• Визначення понять «внутрішньочерепна гіпертензія» як патофізіологічної ситуації та «синдрому внутрішньочерепної гіпертензії» як клінічного прояву.
• Першим в Україні ініціював використання хіміотерапії при злоякісних пухлинах мозку та сформував принципи комбінованого лікування (хірургічного, хіміотерапевтичного, радіологічного, імунологічного).
• Засновник нейрохірургічної реабілітації — створив у структурі Інституту нейрохірургії відділення реабілітації нейрохірургічних хворих і відповідну кафедру в Київському інституті удосконалення лікарів, а згодом — Всесоюзний реабілітаційний центр.

Визнання та спадщина

• Заслужений діяч науки УРСР (1964).
• Герой Соціалістичної Праці (1980).
• Лауреат Державної премії України (1978).
• Лауреат премії імені академіка М. М. Бурденка (1982).
• Його ім’я носить Інститут нейрохірургії НАН України, який став центром розвитку української нейрохірургії.

12 грудня 2012 року Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію, в якій закликала країни прискорити прогрес у напрямку загального охоплення медичними послугами. В документі зазначалося, що кожен і всюди повинен мати доступ до якісної та доступної медичної допомоги. 12 грудня 2017 року ООН прийняло резолюцію 72/138, в якій проголосила 12 грудня Міжнародним днем загального медичного забезпечення.

У декларації прав людини важливим пунктом є про право на медичну допомогу, але щонайменше половина людей на Землі не мають доступу до необхідних медичних послуг – профілактики, лікування, реабілітації та паліативного догляду. Проблеми зі здоров’ям, навіть незначні, можуть суттєво впливати на якість життя, рівень щастя та стресу.

Всесвітній день загального медичного забезпечення створений з метою висвітлення реальної ситуації зі здоров’ям населення у цілому світі, та призваний контролювати дії держав щодо його покращення.

Так, за останні два десятиліття індекс охоплення медичними послугами у Західно-Тихоокеанському регіоні свідчить про прогрес у збільшенні доступу до основних медичних послуг (з 49% у 2000 до 80% у 2019 р.) Однак існує нерівність у охопленні та фінансові труднощі у багатьох країнах. Особливо уразливі найменш захищені груп населення, які живуть у важкодоступних регіонах.

Війна, яку розпочала росія, поставила нові виклики перед вітчизняною системою охорони здоров’я. Вона погіршила доступ до медичної допомоги всіх верств населення в усіх регіонах України. Але передовсім важливим є забезпечення медичного доступу для тих, хто боронить нашу країну. В минулому році ННМБ України підготувало науково-допоміжний бібліографічний покажчик «Медичне забезпечення антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил».

ВООЗ підтримує всі заходи щодо забезпечення людейсвоєчасною медичною допомогою. Цього року Всесвітній день загального медичного забезпечення проходить під гаслом: «Побудувати світ, який ми хочемо: здорове майбутнє для всіх».

День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

26 квітня 1986 року сталася Чорнобильська катастрофа. Два теплових вибухи і спричинили руйнування четвертого енергоблока ЧАЕС. Реактор було повністю зруйновано, у атмосферу потрапило 300 млн кюрі радіонуклідів. Наслідки цієї катастрофи відчула на собі перш за все Україна (забруднено понад 145 тис. км2 переселено понад 5 тис. населених пунктів), а також Білорусь, Швеція, Норвегія, Польща, Австрія, Швейцарія, Німеччина, Фінляндія, Велика Британія.

Основна частина робіт по усуненню наслідків аварії виконана в 1986-1987 рр. У них взяли участь близько 240 тис. осіб. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки складає приблизно 600 тис людей.

Довкола четвертого блоку був побудований бетонний «саркофаг», в який помістили всі радіоактивні уламки, знайдені на території АЕС. 30 листопада 1986 р. було завершено його будівництво. Саркофаг був споруджений за 206 днів, завдяки самопожертві ліквідаторів, багато з яких заплатили власним життям і здоров’ям. 14 грудня держкомісія прийняла в експлуатацію комплекс захисних споруд. З того часу в цей день вшановують всіх, хто брав участь у ліквідації аварії. Тих, хто власним життям заплатив за те, щоби світ не загинув у катастрофі!

Різдво Христове за григоріанським та ново-юліанським календарями.

28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України – першу Конституцію незалежної української держави.

Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня. Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту – про державні символи в України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні.

Прийняття конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.

Прийняття конституції було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Дана конституція діє і сьогодні. Відповідно до Конституції день прийняття Основного Закону є державним святом – Днем Конституції України.