Календар медицини

Корейша Леонід Олександрович (1896–1973) – нейрохірург, фізіолог, доктор медичних наук (1940), професор (1940), заслужений діяч науки РРФСР (1962).

Освіта та професійна діяльність

Навчався у Варшавському університеті (1914–1915), закінчив Московський університет (1919), де й працював у 1922–1925 роках.

Від 1925 року працював у 2-му Московському медичному інституті; водночас — старший науковий співробітник, завідувач патофізіологічного відділу Медико-біологічного інституту.

• У 1926–1927 роках перебував у науковому відрядженні в Німеччині, де вивчав фізіологію нервово-м’язової діяльності.
• У 1932 році брав участь в організації Інституту нейрохірургії АМН СРСР у Москві. У 1933–1939 роках очолював у ньому хірургічний і фізіологічний сектори, а в 1946–1973 роках — клінічне відділення.
• У 1939–1941 роках — завідувач кафедри загальної хірургії 1-го Київського медичного інституту; водночас у 1940–1941 роках — керівник нейрохірургічної клініки Київського психоневрологічного інституту.

У 1941–1942 роках — завідувач кафедри хірургічних хвороб із військово-польовою хірургією Томського медичного інституту (РФ).

У 1943–1946 роках — професор кафедри факультетської хірургії 1-го Московського медичного інституту.

Наукова діяльність

Вивчав центральну та периферичну регуляцію серцево-судинної діяльності, вплив черепно-мозкової травми на внутрішні органи, кірково-підкіркові взаємозв’язки, взаємодію півкуль великого мозку та мозочка, патогенез травматичного шоку, а також питання хірургічного лікування гліом, запальних захворювань мозку та його оболонок.

Удосконалив і запровадив у нейрохірургічну практику метод перфорації кінцевої пластинки 3-го шлуночка при закритій водянці мозку.

Наукові праці

«К патологии шейного симпатического нерва» (1924);
«Современное состояние хирургии головного мозга» (1957);
«Электрическая активность мозжечка человека в норме и патологии» (1959);
«Динамика экзофтальма при опухолях задней черепной ямки» (1961);
«О принципах лечения внутримозговых опухолей» (1964).

Іськів Богдан Григорович (1936-2021) — лікар-отоларинголог, доктор медичних наук (1988), професор (1991).

Освіта та професійна діяльність

Закінчив Львівський медичний інститут (1960). Працював лікарем.

Від 1969 року працював у Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ):

• від 1991 року — завідувач кафедри отоларингології;
• від 2003 року — професор кафедри отоларингології.

Напрями наукових досліджень

Вивчав:

• імунологічний стан організму;
• зміни тканин середнього вуха при хронічних гнійних отитах;
• проблеми лікування хронічних ринітів;
• застосування тимпаномастоїдопластики;
• слухополіпшувальну мікрохірургію при хронічних середніх отитах;
• історію отоларингології.

Наукові праці

«Динамика приживления лоскутов, применяемых для тимпанопластики» (1968);
«Методика лечения больных хроническими ринитами с помощью автономного криодеструктора» (1981);
«Меатотимпанопластика у хворих на хронічний гнійний середній отит» (1997);
«Експериментальна та клінічна холестеатома» (2004);
«Історія дитячої оториноларингології» (2009).

Морозов Павло Іванович (1846-1927) – хірург, доктор медицини (1875).

Освіта та професійна діяльність

Закінчив Харківський університет (1872), де залишився працювати помічником прозектора на кафедрі анатомії.

У 1876–1886 роках — доцент, професор кафедри оперативної хірургії з топографічною анатомією.

Під час російсько-турецької війни 1877 року був військовим лікарем.

Працював в Університеті св. Володимира в Києві (медичний факультет згодом був реорганізований у Київський медичний інститут):

• у 1886–1910 та 1917–1922 роках — завідувач кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії;
• у 1906–1910 роках — проректор;
• у 1919 році — декан медичного факультету.

Внесок у розвиток медичної освіти

Був співзасновником медичного відділення при Вищих жіночих курсах (1907), на базі якого згодом був створений Київський жіночий медичний інститут.

У 1916–1920 роках — директор Київського жіночого медичного інституту.

Наукова діяльність

Наукові дослідження були присвячені питанням оперативної та військово-польової хірургії, топографічної анатомії.

Наукові праці

«О вліяніи способа растягиванія (Distactions method) на тазобедренный и коленный суставы» (1875);
«Современное состояніе вопроса о плавленіи пуль въ огнестрельныхъ ранахъ»;
«Курсъ военно-полевой хирургіи» (1883);
«О значеніи ожоговъ при выстрелахъ въ упоръ съ сосудисто-медицинской точки зрѣнія» (1886);
«Война, ее орудія и жертвы» (1892);
«Основы оперативной хирургии и топографической анатомии» (1926).

Микола Борисович Ситковський (1916-2003) – дитячий хірург, доктор медичних наук (1963), професор (1969), заслужений діяч науки УРСР.

Освіта та військова служба

Закінчив лікувальний факультет 2-го Київського медичного інституту (1941).

У роки Другої світової війни служив на посадах:

• командира приймально-сортувального взводу 35-ї танкової дивізії (1941);
• командира хірургічного взводу 34-ї десантної мотострілецької бригади (1941–1942);
• викладача хірургії фронтової школи санітарних інструкторів № 7 (1942);
• ординатора спеціалізованого польового евакогоспіталю (1942–1944);
• старшого ординатора хірургічного відділення Вищого клінічного госпіталю Війська Польського (1944–1945).

Мав військове звання підполковника медичної служби.

Професійна та педагогічна діяльність

Працював на посадах:

• асистента кафедри хірургії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту (1949);
• старшого викладача хірургії Київського військового медичного училища (1949–1958);
• асистента кафедри хірургії та ортопедії дитячого віку Київського медичного інституту (1958–1963);
• доцента цієї кафедри (1963–1969);
• завідувача кафедри хірургії та ортопедії дитячого віку (1969–1992).

У 1968–1976 роках був першим деканом факультету підвищення кваліфікації викладачів Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця.

У 1969–1995 роках — головний дитячий хірург МОЗ України.

Наукова діяльність

Основними напрямами наукової діяльності Миколи Борисовича Ситковського були:

• дитяча проктологія;
• гнійно-септичні захворювання у дітей;
• хірургія травного тракту.

Розробив нові біодеструктивні полімери медичного призначення та технологію їхнього виробництва.

Дмитро Федорович Скрипниченко (1921–1994) — хірург, доктор медичних наук (1956), професор, заслужений діяч науки УРСР.

Освіта та військова служба

• Закінчив Військово-медичну академію в м. Ленінград (1943).
• Попри те, що був залишений ад’юнктом кафедри військово-польової хірургії, добровільно пішов у діючу армію.
• Був хірургом партизанського з’єднання С. А. Ковпака та П. П. Вершигори. Служив помічником начальника та хірургом евакогоспіталю № 164 1-го Білоруського фронту.

Професійна діяльність

Після демобілізації працював на посадах:

• асистента кафедри госпітальної хірургії Сталінського (Донецького) медичного інституту (1945–1951);
• асистента (1951–1956), доцента (1956) кафедри загальної хірургії 1-го Московського медичного інституту імені І. М. Сеченова;
• завідувача кафедри факультетської хірургії Кишинівського медичного інституту (1956–1960);
• завідувача кафедри хірургії стоматологічного факультету Київського медичного інституту (1960–1964);
• завідувача кафедри хірургії № 1 Київського державного інституту удосконалення лікарів імені П. Л. Шупика (1964–1989);
• професора кафедри хірургії № 1 Київського державного інституту удосконалення лікарів імені П. Л. Шупика (1989–1993).

Наукова діяльність

Основними напрямами наукової діяльності Дмитра Федоровича Скрипниченка були:

• проблеми торакальної хірургії;
• загальна хірургія;
• невідкладна хірургія;
• організація невідкладної хірургічної допомоги;
• хірургічне лікування хвороб судин;
• хірургічне лікування захворювань ендокринних органів.

Циганок Георгій Васильович (1936) – генерал-майор медичної служби, професор, заслужений лікар УРСР, один із визначних організаторів військової медицини України.

Освіта та професійна діяльність

Народився 23 серпня 1936 року. Закінчив Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця у 1959 році.

Після закінчення інституту розпочав військово-медичну службу. У 1959–1961 роках працював начальником медичного пункту зенітно-ракетного полку в м. Совєтська Гавань, у 1961–1964 роках — начальником медичного пункту окремого полярного батальйону зв’язку в м. Охотську. У 1964 році був призначений начальником медичної служби зенітно-ракетного полку Уральського військового округу.

У 1970–1972 роках навчався на командно-медичному відділенні факультету удосконалення лікарів Військово-медичної академії імені С. М. Кірова.

У 1972–1975 роках — начальник медичної служби 14-ї гвардійської мотострілецької дивізії Групи радянських військ у Німеччині. У 1975–1976 роках керував інтернатурою медичного складу Групи військ, після чого очолив медичну службу 6-ї гвардійської танкової армії Київського військового округу.

Служба в Афганістані

У листопаді 1980 року Георгія Васильовича Циганка призначили начальником медичної служби 40-ї армії в Афганістані.

Одним із важливих напрямів його діяльності стала організація медичної допомоги та евакуації поранених у складних гірсько-пустельних умовах. Для цього використовувалися бойові вертольоти, на борту яких можна було проводити медичні та реанімаційні заходи. Також було обладнано літак АН-26 операційно-реанімаційним блоком, що сприяло розвитку системи аеромедичної евакуації.

Значну увагу приділяв профілактиці інфекційних захворювань та вдосконаленню роботи військових медичних закладів.

Досвід медичного забезпечення військ в Афганістані було узагальнено в наукових працях «Опыт хирургической помощи в горно-пустынной местности» та «Опыт терапевтической помощи в горно-пустынной местности», опублікованих у 1982 році.

Педагогічна діяльність та участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС

У 1983–1986 роках Георгій Васильович Циганок очолював кафедру військово-медичної підготовки Київського інституту удосконалення лікарів.

Брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Від 28 квітня 1986 року організовував медичне забезпечення населення, евакуйованого із 30-кілометрової зони. У травні 1986 року було проведено медичне обстеження близько 40 тисяч осіб.

У 1986–1989 роках — заступник начальника військово-медичної служби Київського військового округу, у 1989–1991 роках — начальник військово-медичної служби Київського військового округу.

Розвиток військової медицини незалежної України

У період становлення Збройних Сил незалежної України Георгій Васильович Циганок брав участь у формуванні системи військово-медичного забезпечення.

14 лютого 1992 року було створено Управління медичного забезпечення штабу Тилу Збройних Сил України, начальником якого призначили Г. В. Циганка. Він брав участь у формуванні організаційної структури військово-медичної служби незалежної України та розробленні концепції її подальшого розвитку.

6 травня 1993 року Георгію Васильовичу Циганку першому в Україні було присвоєно військове звання генерал-майора медичної служби.

Наукова діяльність

Основним напрямом наукової діяльності Георгія Васильовича Циганка була організація медичного забезпечення військ та надання медичної допомоги в екстремальних ситуаціях.

Є автором наукових праць, зокрема «Організація медичного забезпечення в екстремальних ситуаціях» (1988).

У 1987 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений лікар Української РСР».

За багаторічну військово-медичну службу та професійну діяльність нагороджений орденами та медалями.

Георгій Васильович Циганок і сьогодні є живим свідком та учасником важливих етапів розвитку військової медицини, а його професійний шлях є вагомою сторінкою історії військово-медичної служби України.