Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Юрій Богданович Чайковський (1951) – український морфолог, доктор медичних наук (1989), професор (1993), член-кореспондент Національної академії медичних наук України (2003), заслужений діяч науки і техніки України (2001), відомий учений у галузі гістології, ембріології, нейроморфології та експериментальної медицини.
Народився у 1951 році. У 1974 році закінчив Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. Після завершення навчання присвятив себе науково-педагогічній діяльності. У 1977–1981 роках працював асистентом кафедри нормальної анатомії Київського медичного інституту. З 1981 до 1992 року обіймав посади асистента, старшого викладача та доцента кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії Київського інституту удосконалення лікарів.
З 1992 року очолює кафедру гістології та ембріології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Водночас здійснював активну організаційну діяльність: у 1994–2000 роках був проректором з міжнародних зв’язків, а з 2014 року – проректором з наукової роботи університету.
Основні напрями наукових досліджень Юрія Богдановича пов’язані з вивченням будови та реактивних властивостей травної і нервової систем, експериментальним моделюванням патологічних процесів, дослідженням структурних механізмів патогенезу та саногенезу. Значне місце у його науковій діяльності займають також питання методики викладання гістології, цитології та ембріології, а також історії медицини.
Вагомим науковим досягненням ученого стало доведення можливості збереження життєздатності клітин периферійної нейроглії в умовах кріоконсервації при температурі рідкого азоту. Він одним із перших показав, що інгібітори протеолітичних ферментів, інгібітори лейкотрієнів та інші протизапальні препарати здатні стимулювати регенерацію нервових стовбурів.
Юрій Чайковський запропонував і експериментально обґрунтував нові методи мікрохірургічної ауто- та алонейропластики, засновані на цілеспрямованому впливі на реактивні зміни тканин у зоні пошкодження. Ці методики забезпечують активізацію відновних процесів і сприяють ефективнішій регенерації нервової тканини.
Наукова, педагогічна та організаційна діяльність Юрія Богдановича Чайковського зробила вагомий внесок у розвиток української морфології, нейробіології та медичної освіти. Його наукові праці та педагогічний досвід стали важливою складовою підготовки сучасних медичних кадрів і розвитку фундаментальної медичної науки в Україні.
Едуард Олександрович Стаховський (1956) – український уролог і онколог, доктор медичних наук (1993), професор, заслужений діяч науки і техніки України, відомий фахівець у галузі онкоурології, реконструктивної та пластичної хірургії сечовидільної системи.
Народився у 1956 році. У 1979 році закінчив Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця. Після завершення навчання присвятив свою професійну діяльність урології та хірургії захворювань сечовидільної системи.
Упродовж 1982–2008 років працював у Київському науково-дослідному інституті захворювань нирок та сечовивідних шляхів (урології), де пройшов шлях від лікаря-уролога до завідувача відділення пластичної та відновної хірургії, яке очолював у 1996–2008 роках.
З 2008 року очолює відділення онкоурології Інституту раку Міністерства охорони здоров’я України, де займається впровадженням сучасних методів діагностики та лікування онкологічних захворювань органів сечостатевої системи.
Основні напрями наукової діяльності Едуарда Олександровича пов’язані з удосконаленням методів лікування раку сечового міхура та раку нирки, розвитком реконструктивної й пластичної урології, а також розробленням нових підходів до відновлення функцій сечовивідних шляхів після складних оперативних втручань.
Значну увагу вчений приділяє впровадженню органозберігальних технологій, удосконаленню методів реконструктивної хірургії та підвищенню ефективності лікування пацієнтів з онкоурологічною патологією. Його наукові розробки сприяли розвитку сучасної української онкоурології та впровадженню інноваційних хірургічних методик у клінічну практику.
Наукова, лікувальна та педагогічна діяльність Едуарда Олександровича Стаховського зробила вагомий внесок у розвиток вітчизняної урології та онкології. Його праці й практичний досвід стали важливим підґрунтям для вдосконалення методів лікування онкологічних захворювань сечостатевої системи та підготовки висококваліфікованих медичних фахівців.
Синьо-жовтий прапор для українців − це символ свободи і боротьби за незалежність.
Під синьо-жовтим прапором відбулися три проголошення Української державності: 1917, 1941 та 1990 року та три сучасні революції: “Революція на Граніті”, “Помаранчева Революція” та “Революція Гідності”. Сьогодні під синьо-жовтим прапором ми захищаємо нашу Батьківщину від рашиської навали.
Колірна символіка нашого прапору позначає не лише поле і небо. Приміром, в релігії золотий колір символізує вищі духовні сили, а синій – свободу. З психологічної точки зору жовтий колір символізує радість, а синій колір символізує спокій.
Величезна кількість людей у різних куточках світу прикріпили наш прапор до своїх облікових записів у соціальних мережах, а уряди багатьох країн прикрасили офіційні будівлі синім і жовтим кольорами.
Наш синьо-жовтий прапор невдовзі стане світовим символом перемоги над рашизмом.
БОРІТЕСЯ – ПОБОРЕТЕ!
Наш народ укорінений у свою землю. Неперервність тисячолітньої долі України фіксують літописи, географічні, етнічні, лінгвістичні карти. Наші пращури завжди жили на цій землі і не покидали за будь-яких найтяжчих випробувань, боронили її впродовж віків.
«Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» – вкотре ці слова викарбовуються червоно-кривавими літерами на нашій землі. Триває боротьба за Незалежність нашої держави, за неподільну суверенну Україну, за рух до тих ідеалів, що їх виборювало не одне покоління українців.
«Ми – люди незламної волі,
Ми знаєм бажання свої
Ми прагнемо кращої долі
І миру на власній землі!»
Федір Тишко, д-р мед. н., професор кафедри оториноларингології НМУ ім. О. О. Богомольця.
Бажаємо Світлої віри усім у Перемогу та нездоланність нашого народу!
Все буде Україна!
Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.
Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).
Освіта та рання діяльність
- 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
- Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
- 1852–1856 — службовець у суді.
Професійна кар’єра
- З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
- З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.
Наукова та громадська діяльність
Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.
Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.
Основні напрями досліджень:
- мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
- клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
- археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
- соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.
Внесок
- Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
- Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
- Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.
