Календар медицини

Володимир Дмитрович Орлов (1856-1915) – гігієніст, доктор медицини, заслужений ординарний професор, один із провідних фахівців у галузі гігієни та громадської медицини кінця ХІХ — початку ХХ століття.

Основні віхи життя та діяльності

• 1856 — народився.
• 1878 — закінчив медичний факультет Казанського університету.
• З 1878 року — понадштатний асистент гігієнічного кабінету Казанського університету.
• 1886 — здобув ступінь доктора медицини.
• У 1894–1895 роках удосконалював знання з гігієни в Харківському університеті під керівництвом професора О. І. Якобі.
• У квітні 1895 року призначений понадштатним лаборантом гігієнічного кабінету Казанського університету.
• У жовтні 1895 року став приват-доцентом кафедри гігієни Казанського університету.
• У 1893–1914 роках — завідувач кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики Університету святого Володимира.
• 1894 — організував лабораторні заняття для студентів.
• 1903 — запровадив доцентський курс з епідеміології, медичної статистики та суспільної медицини.
• Неодноразово проходив стажування з хімії та бактеріології у закордонних університетах.
• Мав звання заслуженого ординарного професора.
• 1915 — помер.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Володимира Орлова охоплювали широкий спектр питань громадської гігієни та санітарії.

Ранні наукові праці:

• дослідження нічліжних притулків міста Казані;
• вивчення проблеми так званого «голодного хліба».

Київський період діяльності:

• проблеми гігієни води;
• питання водопостачання;
• санітарно-епідеміологічні аспекти громадського здоров’я.

Значення діяльності

Володимир Дмитрович Орлов зробив вагомий внесок у розвиток:

• університетської медичної освіти;
• гігієнічної науки;
• епідеміології;
• медичної статистики;
• громадської медицини в Україні та тогочасній Російській імперії.

Його діяльність сприяла впровадженню практичної підготовки студентів-медиків і розвитку наукових підходів до питань санітарії та охорони здоров’я населення.

28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України – першу Конституцію незалежної української держави.

Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня. Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту – про державні символи в України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні.

Прийняття конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.

Прийняття конституції було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Дана конституція діє і сьогодні. Відповідно до Конституції день прийняття Основного Закону є державним святом – Днем Конституції України.

Синьо-жовтий прапор для українців − це символ свободи і боротьби за незалежність.

Під синьо-жовтим прапором відбулися три проголошення Української державності: 1917, 1941 та 1990 року та три сучасні революції: “Революція на Граніті”, “Помаранчева Революція” та “Революція Гідності”. Сьогодні під синьо-жовтим прапором ми захищаємо нашу Батьківщину від рашиської навали.

Колірна символіка нашого прапору позначає не лише поле і небо. Приміром, в релігії золотий колір символізує вищі духовні сили, а синій – свободу. З психологічної точки зору жовтий колір символізує радість, а синій колір символізує спокій.

Величезна кількість людей у різних куточках світу прикріпили наш прапор до своїх облікових записів у соціальних мережах, а уряди багатьох країн прикрасили офіційні будівлі синім і жовтим кольорами.

Наш синьо-жовтий прапор невдовзі стане світовим символом перемоги над рашизмом.

БОРІТЕСЯ – ПОБОРЕТЕ!

Наш народ укорінений у свою землю. Неперервність тисячолітньої долі України фіксують літописи, географічні, етнічні, лінгвістичні карти. Наші пращури завжди жили на цій землі і не покидали за будь-яких найтяжчих випробувань, боронили її впродовж віків.

«Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» – вкотре ці слова викарбовуються червоно-кривавими літерами на нашій землі. Триває боротьба за Незалежність нашої держави, за неподільну суверенну Україну, за рух до тих ідеалів, що їх виборювало не одне покоління українців.

«Ми – люди незламної волі,
Ми знаєм бажання свої
Ми прагнемо кращої долі
І миру на власній землі!»

Федір Тишко, д-р мед. н., професор кафедри оториноларингології НМУ ім. О. О. Богомольця.

Бажаємо Світлої віри усім у Перемогу та нездоланність нашого народу!
Все буде Україна!

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.

Відзначається в Україні 14 жовтня у день святої Покрови Пресвятої Богородиці водночас з Днем Українського козацтва. З 2015 року є державним святом і неробочим днем.