Календар медицини

Володимир Дмитрович Орлов (1856-1915) – гігієніст, доктор медицини, заслужений ординарний професор, один із провідних фахівців у галузі гігієни та громадської медицини кінця ХІХ — початку ХХ століття.

Основні віхи життя та діяльності

• 1856 — народився.
• 1878 — закінчив медичний факультет Казанського університету.
• З 1878 року — понадштатний асистент гігієнічного кабінету Казанського університету.
• 1886 — здобув ступінь доктора медицини.
• У 1894–1895 роках удосконалював знання з гігієни в Харківському університеті під керівництвом професора О. І. Якобі.
• У квітні 1895 року призначений понадштатним лаборантом гігієнічного кабінету Казанського університету.
• У жовтні 1895 року став приват-доцентом кафедри гігієни Казанського університету.
• У 1893–1914 роках — завідувач кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики Університету святого Володимира.
• 1894 — організував лабораторні заняття для студентів.
• 1903 — запровадив доцентський курс з епідеміології, медичної статистики та суспільної медицини.
• Неодноразово проходив стажування з хімії та бактеріології у закордонних університетах.
• Мав звання заслуженого ординарного професора.
• 1915 — помер.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Володимира Орлова охоплювали широкий спектр питань громадської гігієни та санітарії.

Ранні наукові праці:

• дослідження нічліжних притулків міста Казані;
• вивчення проблеми так званого «голодного хліба».

Київський період діяльності:

• проблеми гігієни води;
• питання водопостачання;
• санітарно-епідеміологічні аспекти громадського здоров’я.

Значення діяльності

Володимир Дмитрович Орлов зробив вагомий внесок у розвиток:

• університетської медичної освіти;
• гігієнічної науки;
• епідеміології;
• медичної статистики;
• громадської медицини в Україні та тогочасній Російській імперії.

Його діяльність сприяла впровадженню практичної підготовки студентів-медиків і розвитку наукових підходів до питань санітарії та охорони здоров’я населення.

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.

Віра Григорівна Балабан (1892-1976) педіатр, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри дитячих хвороб, перший завідувач кафедри факультетської педіатрії, професор-консультант кафедри Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Віра Григорівна здійснювала наукові дослідження в галузі токсико-септичних захворювань новонароджених і дітей раннього віку, діагностики та лікування кишкових токсикозів різного походження, ревматизму.

Наукові праці: “Коли-диспепсия” (1958); “Стан вивчення кишкових захворювань у дітей раннього віку на сучасному етапі” (1965).

70 років від дня народження хірурга, члена-кореспондента НАМН України, доктора медичних наук, професора Леоніда Якимовича Ковальчука (1947–2014)
Провідний учений у галузі хірургії, член-кореспондент Національної академії медичних наук України (2003), доктор медичних наук (1988), професор (1991), Заслужений діяч науки і техніки України (1996), ректор Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського (1997-2014).
Основна наукова діяльність булла пов’язана з вивченням фундаментальних проблем виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки. Ним розроблено оригінальні, патофізіологічно обгрунтовані органозберігаючі методи хірургічного лікування виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки. Розробив методи підвищення безпеки й ефективності хірургічного лікування патології магістральних артерій та екстракраніальних судин, зокрема метод попередження тромбозу сегмента реконструкції артеріальної системи, приділяв велику увагу новітнім технологіям у хірургічній практиці. Йому належить низка розробок малоінвазивних методів хірургічного лікування патології жовчних шляхів.
На посаді ректора Л.Я. Ковальчук проявив новаторський підхід в організації всіх видів діяльності. Його зусиллями відкрито нові факультети: фармацевтичний, стоматологічний, іноземних студентів, навчально-науковий інститут медсестринства; на базі теоретичних кафедр створено ще 4 навчально-наукових інститути: морфології; медико-біологічних проблем; фармакології, гігієни та медичної біохімії імені М.П. Скакуна; моделювання та аналізу патологічних процесів.
Наукові праці: “Вибір методів хірургічного лікування гастродуоденальних виразок” (1997); “Лапароскопічна хірургія жовчних шляхів” (1997); “Органний кровообіг при передракових станах стравоходу та шлунка” (2001); “Атлас оперативних втручань на органах шлунково-кишкового тракту і передній черевній стінці” (2004); “Клінічна флебологія” (2008); “Венозні тромбози” (2010).

Богомолець Ольга Вадимівна (1966) українська дерматовенерологиня, доктор медичних наук (2003), професор (2007).

У 1989 році закінчила Київський медичний інститут. У 1991–1995 роках працювала старшим науковим співробітником лабораторії радіаційної патології Міністерства охорони здоров’я України. Проходила спеціалізацію у Сполучених Штатах Америки: з екологічної дерматології в Пенсільванському університеті та з гістопатології шкіри в університеті Томаса Джефферсона.

У 1995–2000 роках очолювала відділення гістопатології шкіри Київського обласного шкірно-венерологічного диспансеру. У 2000–2002 роках працювала лікарем-дерматовенерологом Київського міського шкірно-венерологічного диспансеру.

З 2003 року — головний лікар та лікар-дерматовенеролог приватного підприємства «Клініка лазерної медицини доктора Богомолець», яке з 2004 року функціонує як «Інститут дерматокосметології доктора Богомолець».

З 2007 року — професор кафедри шкірних та венеричних хвороб з курсом проблем СНІДу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.

З 2014 року — народний депутат України.

Ольга Вадимівна є членом Американської академії дерматології, Нью-Йоркської академії наук та Європейської академії дерматології і венерології. У 1992 році стала лауреаткою Премії імені Василя Стуса.

Основні напрями її наукових досліджень:

• епідеміологія захворювань шкіри;
• діагностика та лікування вад розвитку шкіри;
• діагностика і лікування пухлин шкіри;
• психодерматологія;
• питання медичної етики.

Наукова та практична діяльність Ольги Вадимівни Богомолець спрямована на розвиток сучасної дерматології, впровадження нових методів діагностики та лікування захворювань шкіри.

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.