Календар медицини

Товстуха Євген Степанович (1934) український науковець, лікар-фітотерапевт, письменник. Закінчив Київський медичний інститут (1959). Понад 50 років працює лікарем. Академік Української міжнародної академії оригінальних ідей. Член Національної спілки письменників України.

Опублікував 15 фундаментальних праць з української народної медицини та фітотерапії. За його участю та сценаріями створено кілька десятків хроніко-докуметальних фільмів, теле- та радіопередач, що повертають українській народній медицині, фітотерапії та фітоетнології світовий престиж глибинної науки та високої культури тисячоліть. У 1990 під егідою НДІ фармакології і токсикології вперше у світовій практиці (офіційно) був створений “Фітоцентр” — амбулаторна установа для надання лікувальної та профілактичної допомоги засобами фітотерапії.

У фонді ННМБУ зберігаються праці Товстуха Є. С., підготовлені одноосібно:

1. Золоті рецепти української народної медицини. (2010). Шифр зберігання: В-7619
2. Лікувальна магія українців. (1996). Шифр зберігання: Б-75401
3. Новітня фітотерапія (2003). Шифр зберігання: Б-82128
4. Ужиткова культура етносу і здоров’я. (2004). Шифр зберігання: Б-88341
5. Українська народна медицина: 1000 унікальних авторських рецептів. (1994). Шифр зберігання: Б-73263
6. Фітоетнологія українців. (2002). Шифр зберігання: Б-81248
7. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. (1992). Шифр зберігання: Б-71581
8. Фітотерапія. (2000). Шифр зберігання: Б-79211

Грандо Олександр Абрамович (1919-2004) фахівець у галузі соціальної медицини й організації охорони здоров’я, історії медицини, доктор медичних наук (1968), професор (1970), заслужений діяч науки і техніки України (1994). Учасник 2-ї світової війни. Бойові нагороди.

Закінчив Київський медичний інститут (1941). Працював у Казанському університеті (РФ, 1945-1947); Київському інституті удосконалення лікарів (1948-1959); НДІ загальної та комунальної гігієни (Київ, 1959-1961); Київському медичному інституті (1961-1990): завідувач кафедри соціальної гігієни і організації охорони здоров’я (від 1972). Заснував (1982) і відтоді очолював Центральний (нині Національний) музей медицини України. Засновник (1994) і головний редактор журналу “Агапіт”. Голова (1970-і рр.), почесний голова (1980-і рр.) Українського, почесний член Російського та Болгарського наукових товариств істориків медицини.

Вивчав розвиток медико-санітарної справи в ХІХ ст., земської медицини в Україні, проблеми лікарської етики, медичної деонтології, організації охорони здоров’я.

Наукові праці: “Развитие гигиены в Украинской ССР” (1975); “Участковый врач” (1975); “Врачебная этика и медицинская деонтология” (1982, 1988, 1994); “Медицина в зеркале истории: О Музее медицины УССР” (1990); “Врачебная этика” (1994); “Очима художників. Медицина в українському образотворчому мистецтві” (1994); “Путешествие в прошлое медицины” (1995); “Визначні імена в історії української медицини” (1997); “Сховище медичної історії України (До 25-ліття Центрального музею медицини України)” (1998); “Визначні імена у світовій медицині” (2001).

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати О. А. Грандо:

1. Сергей Николаевич Игумнов – выдающийся деятель общественной медицины (1952). Шифр зберігання: 61(09) Г 77
2. Развитие гигиены и санитарной деятельности в Украинской ССР (1967). Шифр зберігання: 613 Г 77

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці О. А. Грандо, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Визначні імена в історії української медицини (1997). Шифр зберігання: А-2974
2. Подорож у минуле медицини (1995). Шифр зберігання: Б-74846
3. Історія гігієни та санітарії на Україні (1964). Шифр зберігання: 016:61 Г 77
4. Очима художників : медицина в українському образотворчому мистецтві (1994). Шифр зберігання: В-4193
5. Визначні імена у світовій медицині (2001). Шифр зберігання: В-5705
6. Центральний музей медицини України (1996). Шифр зберігання: В-4458
7. Врачебная этика (1994). Шифр зберігання: Б-73516
8. Врачебная этика и медицинская деонтология (1988). Шифр зберігання: Б-59163

Томашевський Сергій Петрович (1854-1916) дерматовенеролог, доктор медицини (1883), професор, керівник кафедри сифілідології Університету св. Володимира (1897-1916), один з організаторів і керівник медичного відділу Вищих жіночих курсів у Києві (1906-1916).

В цей день проводять заходи, мета яких – інформувати населення щодо потреб в йоді та наслідків дефіциту цього мікроелементу для здоров’я людини.

Йод – необхідний елемент для нормального росту й розвитку тварин і людей. Якщо в організмі людини він у дефіциті, то щитоподібна залоза не виробляє в достатній кількості гормони тироксин та трийодтиронін, які беруть участь у розвитку та регуляції нервової, серцево-судинної, опорно-рухової та репродуктивної систем, а також травного тракту.

Добова потреба в йоді, залежить від віку і стану людини. Так для дітей віком 0-6 років вона складає 90 мкг; 6-12 років – 120 мкг; для жінок – 150-300 мкг (при вагітності, годуванні груддю – 250 мкг на день); для чоловіків – до 300 мкг.

Симптоми нестачі йоду в організмі проявляються:

• відчуттям постійної втоми, слабкості, депресії;
• збільшенням щитоподібної залози (зоб);
• затримкою росту та інтелектуального розвитку у дітей;
• зниженням розумової активності, погіршенням пам’яті, слуху у дорослих;
• порушенням обмінних процесів;
• загрозою переривання вагітності;
• неонатальним гіпотиреозом;
• раком щитоподібної залози;
• підвищенням рівня холестерину;
• порушенням роботи кишечнику;
• сухістю шкіри, втратою її еластичності, випадінням волосся;
• відчуттям холоду;
• різким зниженням чи підвищенням маси тіла;
• набряками.

До йододефіцитних захворювань відносяться: йододефіцитний гіпотиреоз, дифузний нетоксичний зоб, вузловий і багатовузловий еутиреоїдний зоб, функціональна автономія щитоподібної залози. На сьогоднішній день приблизно третина населення планети відчуває впливи дефіциту йоду. Близько 38 млн українців відчувають дефіцит йоду різного ступеню, а 382 тис. дітей щороку народжуються із ризиком розладів унаслідок йододефіциту. Ця проблема актуальна для всіх без винятку регіонів нашої країни. Дослідження показало, що більшість українців споживає лише 40–80 мкг йоду на добу.

Леонтович Олександр Васильович (1869-1943) фізіолог, нейро­гістолог, доктор медицини (1900), біологічних наук (1937), професор (1913), академік АН УРСР (1929), заслужений діяч науки УРСР (1939).

Олександр Васильович закінчив Університет св. Володимира в Києві (1893), де й працював від 1895: помічником прозектора гістологічної лабораторії, від 1899 – прозектором кафедри фізіології, від 1900 – приват-доцентом. Водночас у 1899–1913 викладав фізіологію тварин у Київському політехнічному інституті.

У 1906 перебував у науковому відрядженні за кордоном, зокрема у Відні. У 1913-1937 – професор, завідувач кафедри фізіології сільськогосподарських тварин Московської сільськогосподарської академії, у 1930-1935 – Московського зоотехнічного інституту; водночас від 1936 – завідувач відділу нормальної фізіології Інституту клінічної фізіології АН УРСР (Київ). Член Президії АН УРСР (1939-1943).

Вивчав фізіологію та гістологію вегетативної нервової сис­теми, питання фізіологічної дегенерації та регенерації елементів нервової тканини, що відбуваються протягом життя організму (назвав це явище постійною нервовою ре­ституцією), проблеми передчасного старіння організму людини.

Встановив подвій­ну іннервацію шкіри людини цереброспінальними та симпатичними нервовими волокнами; запропонував теорію нейрона як апарата змінного струму, метод фар­бування та фіксації нервових структур метиленовою синню, за допомогою якого виявив автономне периферичне нервове сплетіння (сплетіння Леонтовича). Дослідив гістологічну структуру й іннервацію вим’я в корів, став одним із засновників сучасної теорії нейрогумо­ральної регуляції молокоутворення.

Наукові праці: “Новые данные об иннервации кожи человека” (1900); “Эле­ментарное пособие к применению ме­тодов Gauss’a и Pearson’a при оценке ошибок в статистике и биологии” (1909-1911); “Неврон як апарат змінного струму” (1932); “Вариационная статистика” (1935); “Анатомия и физиология сельскохозяйствен­ных животных” (1937); “Физиология домашних животных” (1938); “Сучасна методика зажиттєвого фарбування нервів метиленовою синькою і іншими фарбниками” (1939).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Леонтовича О. В., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Новые данные об иннервации кожи человека (1900 рік ) Шифр зберігання: 615.5. Л – 477
2. Элементарное пособие к применению методов Gauss’a и Pearson’a при оценке ошибок в статистике и биологии.( 1909 рiк). Шифр зберігання: 57. Л – 477.
3. Анатомия и физиология сельскохозяйственных животных. ( 1946 рiк). Шифр зберігання: 619. Г- 49
4. Анатомія і фізіологія сільськогосподарських тварин. Підручник для районних колгоспних шкіл . ( 1941 рік). Шифр зберігання: 619. Л – 477
5. Закон Weber – Fechner’s при раздражении кожи человека индукционными токами (1907 рік). Шифр зберігання: 612. Л – 477
6. Сучасна методика зажиттєвого фарбування нервів метиленовою синькою і іншими фарбниками (1939 рік). Шифр зберігання: 611.018. Л -477
7. Синцеллий, как доминирующая клеточная структура животного организма (1912 рік) Шифр зберігання: 611.018. Л – 477

Це важка форма епілепсії, яка проявляється ще в дитячому віці. У хворих із синдромом Леннокса – Гасто (СЛГ) наявні різноманітні напади та затримка нейропсихічного розвитку.

Синдром може не мати чіткої причини або виникати на тлі інших захворювань (мозкові аномалії, генетичні обмінні захворювання, патологія під час вагітності тощо).
Основний симптом СЛГ – часті напади, що викликаються неконтрольованими спалахами аномальної електричної активності в головному мозку. Якщо захворювання проявляється м’яким типом нападів, воно може певний час залишатись недіагнозтованим.

Під час нападів у хворих може спостерігатися втрата свідомості на кілька секунд, різні види судом (пароксизми), короткочасна втрата тонусу м’язів. Для локальних пароксизмів характерно локальне м’язове посмикування, раптове підгинання колін, кивки головою і випадання предметів з рук. Під час пароксизму також можуть виникати: прискорене серцебиття, ціаноз (синіє обличчя, кінцівки), сльозо- та слюнотеча, зупинка дихання тощо. Приступи важко піддаються лікуванню протисудомними ліками.

У більшості людей із СЛГ також спостерігаються проблеми у навчанні, поведінкові порушення або й виражена розумова відсталість.