Календар медицини

Зарицький Анатолій Минович (1930 – 2019) епідеміолог, мікробіолог, доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України (1996).
Видатний український учений, представник київської школи епідеміологів, дослідник закономірностей поширення інфекційних хвороб і засновник сучасних концепцій розвитку епідемічного процесу в умовах зміни біосфери та соціальних факторів.

Народився у Києві.
Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті (1954).
У 1954–1957 рр. працював головним санітарним лікарем районної санепідемстанції та завідувачем інфекційного відділення в Хмельницькій області.
З 1957 р. його наукова діяльність пов’язана з Київським науково-дослідним інститутом епідеміології, мікробіології та паразитології (нині — Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського НАМН України), де він пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до завідувача лабораторії кишкових інфекцій із групами вібріозів та медичної паразитології (з 1979 р.).

Наукові ступені та звання

• 1966 р. — захистив кандидатську дисертацію «Эпидемиологическая характеристика брюшного тифа на Украине в современных условиях».
• 1981 р. — захистив докторську дисертацію (тема присвячена сучасним аспектам епідеміології кишкових інфекцій).
• Професор — з 1991 р.

Наукова діяльність
Основні напрями досліджень А. М. Зарицького охоплювали широкий спектр проблем епідеміології, мікробіології та паразитології.
Він здійснив комплексні дослідження щодо:

• епідеміології інфекцій у закритих паразитарних системах;
• ролі інфекційної дози та біологічних властивостей збудників у розвитку епідемічного процесу;
• еволюції епідемічного процесу в сучасних умовах урбанізації та змін екологічного середовища;
• розробив нові принципи визначення патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів, що стали підґрунтям сучасних діагностичних критеріїв у клінічній мікробіології.

Науково-організаційна діяльність

• Голова Ради з регламентації застосування та впровадження дезінфекційних засобів МОЗ України.
• Віце-президент Асоціації дезінфекціоністів України.
• Активний член наукових рад і секцій з питань інфекційної безпеки, дезінфектології та санітарної мікробіології.

Науковий доробок

Автор близько 200 наукових праць, серед яких 4 монографії та 3 підручники.
Його праці присвячені теоретичному обґрунтуванню системного підходу до епідемічного процесу, питанням профілактики кишкових і паразитарних інфекцій, а також розробці методів епідемічного прогнозування.

Творчі інтереси

Окрім наукової діяльності, Анатолій Минович Зарицький відомий як поет і художник — автор кількох поетичних збірок і серій живописних робіт, у яких поєднав гуманістичне світобачення лікаря з філософським осмисленням людського буття.

Відзнаки

Професор (1991).

Заслужений діяч науки і техніки України (1996).

Наукове значення

Професор Анатолій Минович Зарицький — один із провідних теоретиків української епідеміології другої половини XX століття.
Його концепція еволюції епідемічного процесу, нові підходи до класифікації патогенних мікроорганізмів та участь у створенні нормативної бази дезінфекційної справи України стали основою для розвитку сучасної системи епідемічного контролю.

Гречаніна Олена Яківна (1935) генетик, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії медичних наук України (2003), Заслужений діяч науки і техніки України (2006), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997), Почесний громадянин м. Харкова (2007).
Одна з фундаторок української школи клінічної та медичної генетики, ініціаторка створення першого в Україні Інституту клінічної генетики, видатна вчена, педагог і громадська діячка.

Народилася у м. Харкові.
Медичну освіту здобула на лікувальному факультеті Харківського медичного інституту (1959).

У 1962–1965 рр. навчалася в аспірантурі кафедри акушерства та гінекології цього ж інституту.
З 1965 р. — завідувач лабораторії медичної генетики, з 1983 р. — керівниця Міжобласного медико-генетичного центру.

Науково-організаційна діяльність

За ініціативи О. Я. Гречаніної у 1989 р. в Українському інституті удосконалення лікарів (м. Харків) створено кафедру клінічної генетики та ультразвукової діагностики, яку вона очолювала до 2000 р.
З 2000 р. — завідувач кафедри медичної генетики Харківського державного медичного університету.
У 2005 р., також за її ініціативи, у структурі Харківського національного медичного університету відкрито Український інститут клінічної генетики, директором якого стала Гречаніна.

Наукові ступені та звання

• 1966 р. — захистила кандидатську дисертацію «Сравнительная оценка методов диагностики токсоплазмоза в акушерской клинике».
• 1991 р. — захистила докторську дисертацію.
• Професор — з 1992 р.
• Член-кореспондент НАМН України (2003) за спеціальністю «Медична генетика».

Професійна та громадська діяльність

• Заступник голови Українського товариства медичних генетиків.
• Голова Харківської обласної спілки медичної генетики.
• Президент Української та Харківської міської асоціацій фахівців ультразвукової діагностики в перинатології.
• Голова міської асоціації сімей, що мають дітей, хворих на фенілкетонурію.
• Почесний президент Асоціації сімей, які мають дітей із муковісцидозом.
• Голова Наглядової ради Харківського обласного благодійного фонду «Майбутнім поколінням».
• Представник Національного фонду «Україна – дітям».
• Член Американського інституту “Ultrasound in Medicine”.
• Головний редактор журналу “Ультразвукова пренатальна діагностика”, член редакційних рад низки фахових видань.

Науковий доробок

Автор близько 500 наукових публікацій, серед яких 7 монографій і 10 авторських свідоцтв.
Науковий консультант і керівник 3 докторських та 20 кандидатських дисертацій.

Основні напрями наукових досліджень

• Медико-генетичне консультування та пренатальна діагностика вроджених вад розвитку.
• Метаболічні та мітохондріальні спадкові хвороби.
• Первинна профілактика вродженої та спадкової патології.
• Генетика репродуктивних втрат і патології вагітності.
• Розробка методів ультразвукової пренатальної діагностики скелетних аномалій та хромосомних синдромів.

Відзнаки

• Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997).
• Заслужений діяч науки і техніки України (2006).
• Почесний громадянин м. Харкова (2007).
• Академік Української екологічної академії наук (1992).

Наукове значення
Професор Олена Яківна Гречаніна — одна з ключових постатей у становленні української клінічної генетики та перинатальної діагностики.
Вона створила перший в Україні медико-генетичний центр, розвинула систему пренатального скринінгу та профілактики спадкової патології, започаткувала новий етап інтеграції генетики з ультразвуковими технологіями.
Її наукова школа об’єднує провідних генетиків, неонатологів і акушерів країни.

12 грудня 2012 року Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію, в якій закликала країни прискорити прогрес у напрямку загального охоплення медичними послугами. В документі зазначалося, що кожен і всюди повинен мати доступ до якісної та доступної медичної допомоги. 12 грудня 2017 року ООН прийняло резолюцію 72/138, в якій проголосила 12 грудня Міжнародним днем загального медичного забезпечення.

У декларації прав людини важливим пунктом є про право на медичну допомогу, але щонайменше половина людей на Землі не мають доступу до необхідних медичних послуг – профілактики, лікування, реабілітації та паліативного догляду. Проблеми зі здоров’ям, навіть незначні, можуть суттєво впливати на якість життя, рівень щастя та стресу.

Всесвітній день загального медичного забезпечення створений з метою висвітлення реальної ситуації зі здоров’ям населення у цілому світі, та призваний контролювати дії держав щодо його покращення.

Так, за останні два десятиліття індекс охоплення медичними послугами у Західно-Тихоокеанському регіоні свідчить про прогрес у збільшенні доступу до основних медичних послуг (з 49% у 2000 до 80% у 2019 р.) Однак існує нерівність у охопленні та фінансові труднощі у багатьох країнах. Особливо уразливі найменш захищені груп населення, які живуть у важкодоступних регіонах.

Війна, яку розпочала росія, поставила нові виклики перед вітчизняною системою охорони здоров’я. Вона погіршила доступ до медичної допомоги всіх верств населення в усіх регіонах України. Але передовсім важливим є забезпечення медичного доступу для тих, хто боронить нашу країну. В минулому році ННМБ України підготувало науково-допоміжний бібліографічний покажчик «Медичне забезпечення антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил».

ВООЗ підтримує всі заходи щодо забезпечення людейсвоєчасною медичною допомогою. Цього року Всесвітній день загального медичного забезпечення проходить під гаслом: «Побудувати світ, який ми хочемо: здорове майбутнє для всіх».

День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

26 квітня 1986 року сталася Чорнобильська катастрофа. Два теплових вибухи і спричинили руйнування четвертого енергоблока ЧАЕС. Реактор було повністю зруйновано, у атмосферу потрапило 300 млн кюрі радіонуклідів. Наслідки цієї катастрофи відчула на собі перш за все Україна (забруднено понад 145 тис. км2 переселено понад 5 тис. населених пунктів), а також Білорусь, Швеція, Норвегія, Польща, Австрія, Швейцарія, Німеччина, Фінляндія, Велика Британія.

Основна частина робіт по усуненню наслідків аварії виконана в 1986-1987 рр. У них взяли участь близько 240 тис. осіб. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки складає приблизно 600 тис людей.

Довкола четвертого блоку був побудований бетонний «саркофаг», в який помістили всі радіоактивні уламки, знайдені на території АЕС. 30 листопада 1986 р. було завершено його будівництво. Саркофаг був споруджений за 206 днів, завдяки самопожертві ліквідаторів, багато з яких заплатили власним життям і здоров’ям. 14 грудня держкомісія прийняла в експлуатацію комплекс захисних споруд. З того часу в цей день вшановують всіх, хто брав участь у ліквідації аварії. Тих, хто власним життям заплатив за те, щоби світ не загинув у катастрофі!

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.

Сьогодні українською розмовляють понад 45 млн людей у всьому світі, і носіїв її дедалі більшає. Молодь активно популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні.

Сучасна українська мова налічує близько 256 тисяч слів і включена до списку мов, які успішно розвиваються. Вона вважається однією з найкрасивіших та визнана другою за мелодійністю після італійської.

Українська мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Цю назву почали вживати з XVI ст. Видання «Енеїди» Івана Котляревського ознаменувало початок формування української літературної мови.

Упродовж століть мова зазнавала утисків з боку держав, до яких входили українські землі. Але чи не найбільше заборон було у росії. Починаючи від наказу Петра І (1720) про заборону друкувати книги на Україні і вилучати церковні тексти, написані українською, до постанови ЦК ВКП (б) про припинення українізації (1932), закриття українських шкіл на Кубані (1933), масове знищення українських діячів культури, історичних пам’яток тощо.

Слід зазначити, що, крім Європи, українська поширена і у західній півкулі, а в окрузі Кук, штат Іллінойс, США вона має напівофіційний статус.

Наприкінці хотілося б пригадати слова Івана Огієнка: «Мова – то серце народу».