Календар медицини

Соколова Лариса Іванівна (1956) – невропатолог, доктор медичних наук (1998), професор.

Освіта

• 1973–1976 — навчалася у Харківському медичному інституті.
• 1976–1979 — завершила навчання в Київському медичному інституті.

Професійна діяльність

• Від 1984 — працювала на кафедрі нервових хвороб Київського медичного інституту (нині — Національний медичний університет імені О. О. Богомольця).
• 1984–1995 — асистент кафедри нервових хвороб.
• 1995–2005 — доцент кафедри.
• 2005–2007 — професор кафедри.
• Від 2007 — завідувач кафедри нервових хвороб.

Основні напрями наукової діяльності

• діагностика та лікування розсіяного склерозу;
• демієлінізуючі захворювання нервової системи;
• вірусні ураження нервової системи;
• якість життя хворих із демієлінізуючими та судинними захворюваннями нервової системи;
• імунологічні механізми розвитку розсіяного склерозу;
• роль герпесвірусної інфекції у прогресуванні демієлінізуючих процесів;
• наслідки ішемічного інсульту та реабілітація хворих.

Основні наукові праці

• Диагностические возможности исследования зрительных и соматосенсорных потенциалов, вызванных при рассеянном склерозе (1983);
• Ліпопероксидація у хворих на розсіяний склероз (1997);
• Дифференцированное лечение больных рассеянным склерозом (1998);
• Состояние нейроспецифического иммунитета у больных рассеянным склерозом (1998);
• Демієлінізуючі захворювання нервової системи (2001);
• Применение антигормонотоксических препаратов в лечении рассеянного склероза (2004);
• Показники цитотоксичності у хворих на розсіяний енцефаломієліт з герпесвірусною персистенцією (2004);
• Взаємозв’язок ступеня функціональних порушень, рівня залежності у повсякденній активності та якості життя хворих через 3 місяці після перенесеного ішемічного інсульту (2010).

Науковий внесок

Лариса Іванівна Соколова є відомою українською фахівчинею в галузі неврології. Її наукові дослідження присвячені проблемам діагностики, патогенезу та лікування розсіяного склерозу, демієлінізуючих і судинних захворювань нервової системи. Вона встановила взаємозв’язок між активацією демієлінізуючого процесу, прогресуванням неврологічного дефіциту та реактивацією герпесвірусної інфекції у хворих на розсіяний склероз. Наукові праці дослідниці сприяли вдосконаленню підходів до діагностики, лікування та оцінки якості життя пацієнтів із неврологічними захворюваннями.

Бернштейн Олександр Борисович (1876 – 1934) – терапевт, доктор медичних наук, професор.

Професійна діяльність

• 1921–1934 — організатор і перший завідувач кафедри терапії 1-го Київського інституту вдосконалення лікарів.
• 1922–1938 — директор 1-го Київського інституту вдосконалення лікарів.
• 1935 — 1-му Київському інституту вдосконалення лікарів присвоєно ім’я Олександра Борисовича Бернштейна.

Основний напрям наукової діяльності

серцево-судинна патологія.

Основні наукові праці

О производящих причинах специфических болезней (1871*);

До клініки вісцерального сифілісу (1930).

Науковий внесок

Олександр Борисович Бернштейн належить до числа організаторів післядипломної медичної освіти в Україні. Він заснував кафедру терапії та очолював 1-й Київський інститут удосконалення лікарів, зробивши вагомий внесок у підготовку лікарських кадрів. Основні наукові дослідження були присвячені проблемам серцево-судинної патології та питанням внутрішньої медицини.

Шамрай Євген Федорович – біохімік, доктор біологічних наук (1952), професор (1954), заслужений діяч науки УРСР.

Освіта

1933–1938 — навчався на біохімічному відділенні біологічного факультету Київського університету.

Професійна діяльність

• 1938–1941 — асистент кафедри біохімії Київського медичного інституту.
• 1941–1946 — лаборант 339-го медико-санітарного батальйону; секретар Бородянського підпільного райкому КП(б)У; комісар партизанського загону.
• 1943–1946 — секретар Броварського райкому КП(б)У та голова Баришівського районного виконавчого комітету.
• 1946–1948 — асистент кафедри біохімії Київського медичного інституту.
• 1948–1954 — завідувач кафедри біохімії Станіславського медичного інституту.
• 1954–1976 — завідувач кафедри біохімії Київського медичного інституту.
• 1954–1957 — декан лікувального факультету Київського медичного інституту.
• 1955–1956 — виконувач обов’язків ректора Київського медичного інституту.
• Від 1959 (за сумісництвом) — керівник лабораторії з пошуку та вивчення нових протизаплідних засобів Українського науково-дослідного інституту охорони материнства та дитинства.

Основні напрями наукової діяльності

• біохімія вітамінів;
• хімічна та функціональна взаємодія вітамінних і коферментних препаратів;
• клінічна біохімія;
• біохімічні основи фармакології;
• розроблення нових протизаплідних засобів.

Основні наукові праці

• К проблеме взаимодействия витаминов С и Р. Галаскорбин, его химические, бактериологические и терапевтические свойства (1962);
• Практикум з органічної та біологічної хімії (1967);
• Клиническая биохимия (1970).

Науковий внесок

Євген Федорович Шамрай зробив вагомий внесок у розвиток української біохімії та медичної освіти. Його наукові дослідження були присвячені вивченню хімічної та функціональної взаємодії вітамінів і коферментів, що сприяло розвитку клінічної біохімії та фармакології. Значну увагу приділяв підготовці медичних кадрів, розвитку біохімічної науки та впровадженню результатів досліджень у практичну медицину. Під його керівництвом здійснювалися дослідження зі створення нових протизаплідних засобів, а навчальні видання з органічної та біологічної хімії тривалий час використовувалися у підготовці студентів медичних закладів вищої освіти.

Воробйов Володимир Петрович (1876–1937) – анатом, доктор медичних наук (1908), професор (1916), академік АН УРСР (1934), заслужений професор СРСР (1924). Основоположник української наукової школи анатомів.

Освіта

1903 — закінчив медичний факультет Харківського університету.

Професійна діяльність

Від 1903 — працював у Харківському університеті (згодом — Харківський медичний інститут).

1904–1913 — викладав анатомію в навчальних закладах Харкова.

1917–1937 (з перервою) — завідувач кафедри нормальної анатомії Харківського медичного інституту.

1920–1921 — засновник і завідувач кафедри анатомії Медичної академії в Софії (Болгарія).

Один із засновників і науковий керівник Українського інституту експериментальної медицини (м. Харків).

Організатор Музею становлення людини при кафедрі анатомії Харківського медичного інституту — єдиного на той час у світі музею такого профілю.

Основні напрями наукової діяльності

• функціональна анатомія;
• анатомія нервової системи;
• морфологія людини;
• стереоморфологія;
• макромікроскопічні методи дослідження;
• морфогенез;
• методи анатомічного бальзамування;
• методика викладання анатомії.

Основні наукові досягнення

Відкрив закономірності структурної організації нервової системи.

Розвинув учення про цілісність організму.

Дослідив вплив функціональної діяльності організму та праці на процеси морфогенезу.

Розробив макромікроскопічний метод дослідження тканин людини.

Склав карту вегетативних нервових вузлів і сплетінь внутрішніх органів.

Запропонував метод вшитих електродів для дослідження периферичної нервової системи в умовах хронічного експерименту.

Створив оригінальний метод бальзамування.

Заснував наукові напрями функціональної анатомії та стереоморфології.

Організував Музей становлення людини при Харківському медичному інституті.

Основні наукові праці

• К топографии нервных стволов и узлов сердца человека (1917);
• О негативной окраске нервной системы (1917);
• О нервах сердца у человека (1923);
• Methodik der Untersuchungen von Nervenelementen des makro- und makromikroskopischen Gebiets (1925);
• Анатомія людини: Підручник і атлас: У 3 т. Т. 1. Апарат опори та руху (1934);
• Краткий учебник анатомии: У 2 т. (1935–1936);
• Короткий підручник анатомії людини: У 2 т. (1936–1938);
• Новое в методике преподавания анатомии (1937);
• Избранные труды (1958).

Науковий внесок

Володимир Петрович Воробйов є одним із найвидатніших українських анатомів XX століття та засновником української наукової школи анатомів. Його фундаментальні дослідження нервової системи, функціональної анатомії та морфології людини суттєво вплинули на розвиток медичної науки. Він розробив нові методи анатомічних досліджень, започаткував функціональну анатомію і стереоморфологію, створив оригінальну методику бальзамування та зробив значний внесок у вдосконалення викладання анатомії. Його підручники й атласи стали класичними виданнями для кількох поколінь лікарів і студентів медичних закладів.

72-а Всесвітня асамблея охорони здоров’я (2019 р.) визнала безпеку пацієнтів як одну з пріоритетних задач і головних принципів надання медичної допомоги. Кожен вид, форма і умови її надання супроводжуються певними ризиками. Навіть за умови правильного надання медичної допомоги не можна виключити ймовірність несприятливих реакцій. А от серед найбільш поширених помилок відмічають неправильну діагностику, призначення чи використання лікарських засобів та медичних виробів. Крім того, значної шкоди пацієнтам можуть заподіяти лікарняні інфекції, ускладнення після хірургічних операцій. Потенційно небезпечними практиками є ін’єкції та переливання крові (існує ризик передачі ВІЛ-інфекції, гепатиту В та С) тощо. За оцінками ВООЗ, щороку в лікарнях трапляється понад 134 млн потенційно небезпечних для життя і здоров’я людей випадків, що обумовлює близько 2,6 млн смертей. Водночас 80 % таких випадків можна запобігти.

Якість та безпека — ключові аспекти, що визначають рівень охорони здоров’я країни. На разі українські лікарі можуть мінімізувати ризики, базуючи свої рекомендації на сучасних міжнародних настановах. Це убезпечує від надмірного призначення ліків сумнівної ефективності чи застарілих способів лікування.

Фармацевтична галузь є стратегічною. Вона не лише впливає на розвиток національної економіки, а й на соціальні і навіть політичні аспекти життя суспільства. На разі у фармації України працює близько 300 тисяч людей, тобто лише 0,15 % від загальної кількості зайнятих. Але вони створюють близько 1 % ВВП країни, забезпечуючи 24 млрд грн доданої вартості.

До фармацевтичних працівників відноситься широкий перелік спеціальностей. Передовсім це провізори і фармацевти, які виконують свої фахові обов’язки в аптеках, оптових складах, на виробництві та дистриб’юції лікарських засобів. До цієї професії належать працівники національної та територіальних Держлікслужб, лабораторій з контролю якості лікарських засобів, реєстрації ліків, фармацевтичні представники вітчизняних і зарубіжних фірм, науковці і освітяни, співробітники фахових фармацевтичних видань.

На знак визнання внеску працівників фармацевтичної галузі в охорону здоров’я населення Указом Президента України № 1128/99 від 07.09.1999 р. встановлено День фармацевтичного працівника. Професійне свято відзначається щорічно в третю суботу вересня.