Календар медицини

Волосовець Олександр Петрович (1961) – педіатр, доктор медичних наук (1998), професор (2000), член-кореспондент НАМН України (2010), заслужений діяч науки і техніки України (2009).

Освіта та початок професійного шляху

Олександр Петрович Волосовець народився 26 вересня 1961 року у Львові. У 1962 році разом із родиною переїхав до Києва.

• У 1978 році із золотою медаллю закінчив середню школу № 48 у Києві. У 1984 році з відзнакою закінчив педіатричний факультет Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця за спеціальністю «Педіатрія».
• У 1984–1986 роках навчався у клінічній ординатурі на кафедрі дитячих хвороб № 2 Київського медичного інституту.
• Після завершення клінічної ординатури продовжив роботу в Київському медичному інституті, з яким пов’язана значна частина його професійної та науково-педагогічної діяльності.

Участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС

Важливою сторінкою професійного шляху Олександра Петровича стала робота після аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

У 1986 році він брав участь у лікуванні та евакуації дитячого населення із зони відчуження, а також у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Цей досвід у подальшому знайшов відображення в його науковій діяльності, зокрема у дослідженнях впливу несприятливих факторів довкілля на здоров’я дітей.

Наукова та педагогічна діяльність

Професійну діяльність Олександр Петрович поєднував із науковою та педагогічною роботою.

• У 1990 році захистив кандидатську дисертацію, а в 1998 році — докторську дисертацію на тему «Стан серцево-судинної системи у дітей із зон екологічного неблагополуччя».
• У 1998 році йому присвоєно науковий ступінь доктора медичних наук, а в 2000 році — вчене звання професора.
• З 1997 року Олександр Петрович очолює кафедру педіатрії № 2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
• У 1996–1997 роках проходив стажування у Вищій медичній школі Університету Пенсильванії та Дитячій лікарні Філадельфії (США), де вдосконалював знання у сфері дитячої кардіології та ультразвукової діагностики.

Наукові напрями

Наукова діяльність Олександра Петровича Волосовця охоплює низку напрямів педіатрії, зокрема:

• дитячу кардіоревматологію;
• дитячу алергологію;
• екологічну педіатрію;
• ультразвукову діагностику;
• неонатологію;
• організацію та розвиток медичної освіти.

Значну увагу у своїх дослідженнях учений приділяв стану серцево-судинної системи у дітей, які зазнають впливу несприятливих факторів довкілля.

Діяльність у системі охорони здоров’я та медичної освіти

Олександр Петрович Волосовець брав участь у формуванні державної політики у сфері медичної освіти та науки.

Він працював заступником директора Департаменту кадрової політики, освіти та науки МОЗ України, а також начальником відділу освіти та науки цього департаменту.

Упродовж професійної діяльності поєднував викладацьку, наукову, лікувальну та організаційну роботу.

Академічне визнання

У 2009 році Олександру Петровичу Волосовцю присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

13 вересня 2010 року його обрано членом-кореспондентом Національної академії медичних наук України за спеціальністю «Педіатрія».

У 2021 році нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.

Наукові праці

Олександр Петрович Волосовець є автором і співавтором наукових праць, монографій, підручників та навчальних посібників з педіатрії.

Серед його наукових праць:

• «Неотложные состояния в педиатрии» — 1994;
• «Кардіоміопатії у дітей» — 1996;
• «Синдром дизадаптації серцево-судинної системи у дітей, які зазнають негативного впливу екотоксичних факторів довкілля» — 1998;
• «Інфекційний ендокардит» — 1999;
• «Неонатологія» — 2000;
• «Антибиотики в поликлиническом и начальном стационарном этапе лечения бактериальных поражений дыхательной системы у детей» — 2002.

Професійна спадщина

Професійна діяльність Олександра Петровича Волосовця пов’язана з розвитком української педіатрії, дитячої кардіоревматології, екологічної педіатрії та медичної освіти.

Поєднання клінічної роботи, наукових досліджень, викладання та організаційної діяльності стало основою його багаторічного внеску у розвиток педіатричної науки та підготовку медичних кадрів.Закінчив Київський медичний інститут (1984), де відтоді й працює (нині Національний медичний університет): від 1997 – завідувач кафедри педіатрії № 2 з курсами медичної генетики та неонатології. Головний дитячий кардіоревматолог МОЗ України (від 1998). Заступник директора Департаменту кадрової політики освіти та науки МОЗ України, начальник відділу освіти та науки цього Департаменту (від 2005).

Досліджує проблеми дитячої кардіоревматології, екологічної педіатрії, ультразвукової діагностики.

Наукові праці: “Неотложные состояния в педиатрии” (1994); “Кардіоміопатії у дітей” (1996); “Синдром дизадаптації серцево-судинної системи у дітей, які зазнають негативного впливу екотоксичних факторів довкілля” (1998); “Інфекційний ендокардит” (1999); “Неонатологія” (2000); “Антибиотики в поликлиническом и начальном стационарном этапе лечения бактериальных поражений дыхательной системы у детей” (2002).

Верба Андрій В’ячеславович (1966) – український військовий хірург, доктор медичних наук, професор, генерал-майору медичної служби, заслужений лікар України.

Освіта та початок професійного шляху

Андрій В’ячеславович Верба народився 27 вересня 1966 року в місті Жмеринка Вінницької області.

У 1985 році з відзнакою закінчив Вінницьке медичне училище. У 1993 році завершив навчання у Військово-медичній академії імені С. М. Кірова.

Професійний шлях Андрія Верби пов’язаний із військовою медициною та хірургією. Від лікаря-хірурга він поступово пройшов шлях до керівних посад у системі військової медичної служби.

Військова хірургія та організація медичної допомоги

У 2007–2014 роках Андрій В’ячеславович очолював хірургічну службу Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону.

Одним із важливих напрямів його діяльності стала організація медичної допомоги військовослужбовцям. Ще у 2006 році за його участю було організовано перший в Україні багатопрофільний мобільний госпіталь на 100 ліжок.

З початком бойових дій на сході України у 2014 році Андрій Верба безпосередньо працював у зоні бойових дій. Він був провідним хірургом 59-го військового мобільного госпіталю, де надавав допомогу пораненим та організовував хірургічну роботу в польових умовах.

За даними Асоціації хірургів України, до середини листопада 2014 року під його керівництвом у польових умовах було виконано понад 1500 оперативних втручань.

Керівник військової медицини

У грудні 2014 року Андрій В’ячеславович Верба став тимчасовим виконувачем обов’язків директора Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України.

У лютому 2015 року його призначили директором Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України та головним державним санітарним лікарем Міністерства оборони.

У 2015 році Андрію Вербі присвоєно військове звання генерал-майора медичної служби.

Наукова діяльність

Наукова діяльність Андрія В’ячеславовича пов’язана передусім із військовою та невідкладною хірургією.

Основні напрями його професійних і наукових інтересів охоплюють:

• лікування вогнепальних та мінно-вибухових поранень;
• хірургічне лікування поранень органів черевної порожнини;
• ендовідеохірургію у мирний та воєнний час;
• лікування післяопераційних ускладнень;
• організацію лікувально-евакуаційного забезпечення військ;
• розвиток системи медичної допомоги пораненим військовослужбовцям.

Андрій Верба є автором і співавтором наукових праць, монографій, навчальних посібників та патентів.

Педагогічна діяльність

Практичну медицину та наукову роботу Андрій В’ячеславович поєднує з педагогічною діяльністю.

З 2020 року він працює на кафедрі хірургії №1 Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова, бере участь у підготовці молодих лікарів, науковій роботі та професійних медичних заходах.

Його досвід військового хірурга та організатора медичної служби є важливою складовою підготовки фахівців, які працюють у сучасних умовах.

Державні та професійні відзнаки

За вагомий внесок у розвиток української медицини та професійну діяльність Андрій В’ячеславович Верба удостоєний низки державних і професійних нагород.

У 2011 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений лікар України».

Серед його відзнак — орден Богдана Хмельницького III ступеня.

У 2022 році Андрій Верба став лауреатом професійної відзнаки «Орден Святого Пантелеймона».

У 2023 році його нагороджено відзнакою Президента України «Хрест бойових заслуг».

Сьогодні

У 2026 році Андрій В’ячеславович Верба продовжує поєднувати хірургічну, наукову, педагогічну та управлінську діяльність.

Новим етапом його професійного шляху стало призначення керівником Університетської лікарні Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова.

Голігорський Соломон Давидович (1911-1985) лікар-уролог, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки Молдавської РСР.

Освіта та початок професійної діяльності

Соломон Давидович Голігорський народився 27 вересня 1911 року в Одесі.

У 1934 році закінчив Яський університет у Румунії. До 1940 року працював лікарем у Бухаресті.

У роки Другої світової війни працював у Російській Федерації та Середній Азії.

Після завершення війни продовжив професійну та науково-педагогічну діяльність у Кишиневі, де працював упродовж 1945–1966 років.

Наукова та педагогічна діяльність

• У 1961 році Соломону Давидовичу Голігорському присуджено науковий ступінь доктора медичних наук, а в 1964 році він отримав вчене звання професора.
• У 1966 році Голігорський переїхав до Києва та розпочав роботу в Київському медичному інституті.
• У 1966–1968 та 1970–1979 роках він очолював кафедру урології Київського медичного інституту.
• Одночасно працював у Київському науково-дослідному інституті урології та нефрології, де до 1973 року завідував відділом хірургічної нефрології.

Наукові дослідження

Наукові інтереси Соломона Давидовича охоплювали важливі проблеми урології та нефрології.

Він досліджував:

• діагностику урологічних захворювань;
• проблеми лікування пієлонефриту;
• ниркову недостатність;
• питання хірургічної нефрології;
• пластичні операції в урології.

Окремий напрям його роботи був пов’язаний із розвитком реконструктивних методів лікування в урології.

Основні наукові праці

Соломон Давидович Голігорський є автором і співавтором низки фундаментальних праць з урології та нефрології.

Серед них:

• «Очерки урологической диагностики» — Кишинів, 1966, 1971;
• «Острая почечная недостаточность» — Київ, 1969, у співавторстві;
• «Основы детской урологии и нефрологии» — Київ, 1973, у співавторстві;
• «Гидронефротическая трансформация» — Київ, 1975, у співавторстві;
• «Пиелонефрит» — Москва, 1977, у співавторстві;
• «Почечнокаменная болезнь» — Київ, 1978, у співавторстві.

Його наукові праці охоплювали питання діагностики та лікування захворювань нирок і сечовидільної системи та були частиною розвитку урологічної й нефрологічної науки того часу.

Визнання

У 1966 році Соломону Давидовичу Голігорському присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки Молдавської РСР».

Його професійна діяльність була пов’язана не лише з практичною медициною, а й із підготовкою лікарів та розвитком наукової школи урології.

Останні роки життя

У 1980 році Соломон Давидович Голігорський емігрував до Ізраїлю, а згодом переїхав до США.

Помер 11 липня 1985 року у США.

Наукова спадщина

Професор Соломон Давидович Голігорський залишив помітний слід в історії урології та нефрології. Його професійна діяльність була пов’язана з розвитком діагностики урологічних захворювань, лікуванням патології нирок, проблемами ниркової недостатності та вдосконаленням пластичних операцій в урології.

Значна частина його професійного життя була пов’язана з Києвом, де він очолював кафедру урології Київського медичного інституту та відділ хірургічної нефрології Київського НДІ урології та нефрології.

Анкін Микола Львович (1966) – ортопед-травматолог, доктор медичних наук, професор.

Освіта та професійний шлях

У 1989 році Микола Львович закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця, після чого пройшов інтернатуру за спеціальністю «травматологія та ортопедія».

Професійну діяльність розпочав лікарем ортопедом-травматологом Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. У подальшому працював заступником директора клініки політравми, завідував ортопедо-травматологічним центром Київської обласної клінічної лікарні, а з 2005 року очолював цю лікарню.

Наукова діяльність

У 1992 році здобув ступінь кандидата медичних наук, а у 2005 році захистив докторську дисертацію на тему «Традиційний та малоінвазивний остеосинтез в травматології». У роботі було обґрунтовано та розроблено підходи до малоінвазивного остеосинтезу, спрямовані, зокрема, на збереження кровопостачання в зоні перелому.

У 2013 році Миколі Львовичу присвоєно вчене звання професора.

Його наукові інтереси охоплюють хірургію пошкоджень тазу та кульшової западини, лікування політравми, складних переломів, перипротезних ускладнень, остеомієліту, а також первинне та ревізійне ендопротезування кульшового і колінного суглобів.

Педагогічна діяльність

Багато років Микола Львович поєднує практичну медицину з педагогічною та науковою діяльністю. З 2007 року він очолював кафедру ортопедії і травматології №2 НУОЗ України імені П.Л. Шупика. Після реорганізації кафедр у 2022 році очолив об’єднану кафедру ортопедії і травматології.

Науковий доробок

Микола Львович є автором понад 200 наукових праць, серед яких публікації у міжнародних наукових виданнях. Також у його доробку — монографії та наукові винаходи у сфері травматології та ортопедії.

Сьогодні

У 2026 році Микола Анкін продовжує поєднувати клінічну, наукову та педагогічну діяльність. У червні 2026 року його призначено виконувачем обов’язків директора Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.

Петро Семенович Фліс (1951) — український лікар-стоматолог, ортодонт і ортопед, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України. Його професійна діяльність пов’язана з розвитком вітчизняної ортодонтії, удосконаленням методів ортопедичного лікування та створенням нових матеріалів і технологій для стоматології.

Професор Фліс зробив вагомий внесок у розвиток української стоматологічної науки, підготовку лікарів і формування наукової школи ортодонтії.

Освіта та професійний шлях

У 1974 році Петро Семенович закінчив стоматологічний факультет Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця. Після завершення навчання продовжив професійну діяльність у галузі стоматології, поєднуючи клінічну практику з науковими дослідженнями та викладанням.

У 1986 році захистив кандидатську дисертацію, присвячену заміщенню дефектів зубних рядів суцільнолитими мостоподібними протезами. У 1991 році здобув науковий ступінь доктора медичних наук, захистивши дисертацію «Раціональні методи виготовлення суцільнолитих протезів». Того ж року йому присвоєно вчене звання професора.

З 1990 до 2021 року Петро Семенович очолював кафедру ортодонтії та пропедевтики ортопедичної стоматології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Під його керівництвом розвивалися наукові дослідження, удосконалювалися освітні програми та готувалися фахівці для стоматологічної галузі.

У 2003 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

Основні напрями наукової діяльності

Наукова діяльність Петра Фліса охоплює ортодонтію, ортопедичну стоматологію, стоматологічне матеріалознавство та технології виготовлення зубних протезів.

Основними напрямами його досліджень стали:

• Ортодонтичне лікування. Розроблення нових методів корекції зубощелепних аномалій і деформацій у дітей та дорослих.
• Ортопедична стоматологія. Удосконалення методів виготовлення суцільнолитих зубних протезів і технологій відновлення зубних рядів.
• Стоматологічні матеріали. Розроблення вітчизняних фотополімерних матеріалів, сплавів для лиття зубних протезів і керамічних мас.
• Стоматологічне обладнання. Створення вакуумних ливарних апаратів та впровадження технологій промислового лиття зубних протезів.
• Підготовка медичних кадрів. Розвиток стоматологічної освіти, підготовка науковців і формування професійної школи ортодонтів.
• Наукові розробки та практичні досягнення

Одним із важливих напрямів роботи професора Фліса стало створення вітчизняних матеріалів і технологій для стоматологічної практики.

За його участю було розроблено та впроваджено у виробництво керамічну масу «Ультрапалін» для облицювання незнімних зубних протезів, сплави для їх лиття, а також спеціалізоване ливарне обладнання.

Його дослідження були спрямовані на вдосконалення технологій виготовлення ортодонтичних апаратів і зубних протезів, підвищення якості стоматологічних конструкцій та розширення можливостей ортопедичного лікування.

Окреме місце посідають розробки ортодонтичних апаратів для корекції різних видів зубощелепних аномалій. Частина таких конструкцій створювалася та клінічно апробувалася за участю професора Фліса й його колег.

Наукова та педагогічна спадщина

Петро Семенович Фліс є автором численних наукових праць, підручників і навчальних посібників зі стоматології. Його роботи охоплюють питання ортодонтії, дитячого зубного протезування, технологій виготовлення стоматологічних конструкцій та матеріалознавства.

Серед важливих напрямів його освітньої діяльності — створення навчальної літератури для студентів стоматологічних факультетів і впровадження сучасних наукових розробок у підготовку майбутніх лікарів.

Під керівництвом професора Фліса виконувалися дисертаційні дослідження, а його учні продовжували розвивати ортодонтію та ортопедичну стоматологію в Україні й за її межами.

Визнання та професійна діяльність

Професійні досягнення Петра Семеновича Фліса відзначені присвоєнням почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України» у 2003 році.

Він також був президентом і почесним президентом Асоціації ортодонтів України, брав участь у розвитку професійної спільноти та поширенні наукових досягнень у галузі ортодонтії.

Внесок у розвиток української стоматології

Петро Семенович Фліс належить до провідних представників української стоматологічної науки. Його багаторічна робота в університеті, дослідження в галузі ортодонтії та ортопедичної стоматології, розроблення матеріалів і технологій для виготовлення зубних протезів стали важливою частиною розвитку вітчизняної стоматології.

Його наукова, педагогічна та організаційна діяльність сприяла підготовці нового покоління стоматологів і розвитку професійної школи ортодонтії в Україні.