Календар медицини

115 років від дня народження патологоанатома, доктора медичних наук, професора Михайла Валентиновича Войно-Ясенецького (1907-1993)

Патологоанатом, доктор медичних наук (1945), професор (1945). Закінчив Ташкентський медичний інститут (1931). Працював лікарем; завідувачем кафедри патологічної анатомії Львівського медичного інституту (1945-1952); завідувачем лабораторії інфекційної патології (1952-1964), завідувачем відділу патологічної анатомії (1964-1983) Інституту експериментальної медицини АМН СРСР (Ленінград).

Досліджував морфо- та патогенез тропічної малярії; інфекційні процеси, викликані вірусами та близькими до них мікроорганізмами, грибами, бактеріями; дію на організм токсичних продуктів, вироблених мікробами, за різних станів організму, зокрема після видалення наднирників. Розробив методи патоморфологічного дослідження інфекційних захворювань.

Наукові праці: “Патологическая анатомия и некоторые вопросы патогенеза малярии” (1950); “Источники ошибок при морфологических исследованиях” (1970); “Биология и патология инфекционных процессов” (1981).

200 років від дня народження терапевта та гігієніста, доктора медицини, професора Фрідріха Фрідріховича Мерінга (1822-1887)

Терапевт і гігієніст, доктор медицини (1845), професор. Закінчив медичний факультет Лейпцизького університету (1845). 1845-1849 працював на посаді лікаря в лікарні графа Сперанського; з 1849 – прозектор 1-го сухопутного військового госпіталю в Санкт-Петербурзі; за порадою М.І. Пирогова взяв участь у конкурсі на заміщення посади керівника кафедри спеціальної патології і терапії Університету св. Володимира; 1851-1853 працював у с. Качанівці Чернігівської губернії на посаді приватного лікаря відомого мецената науки та мистецтв Г.С. Тарновського; 1853-1857 – ад’юнкт-професор кафедри державного лікароведення (судової медицини) Університету св. Володимира4 1857-1864 – завідувач кафедри спецальної патології та терапії; 1865-1886 – завідувач кафедри факультетської терапії; 1858 удосконалювався в Німеччині, Бельгії, Франції, Англії; 1856 під час Російсько-турецької війни перебував у Південній армії, де вивчав тифозну епідемію, пізніше брав участь у боротьбі з епідеміями тифу в Києві; 1878 присвоєне звання заслуженого професора Університету св. Володимира.

Багато зробив для організації в Україні Клінічного товариства студентів-медиків; мав широку популярність як лікар-практик; пріоритет першої зажиттєвої діагностики тромбозу вінцевих судин (1883) у Російській імперії належить йому.

165 років від дня народження гігієніста, епідеміолога, доктора медицини, професора, академіка АН УРСР Овксентія Васильовича Корчак–Чепурківського (1857-1947)

Гігієніст, епідеміолог, доктор медицини (1898), професор (1918), академік АН УРСР (1921; 1928-1934 – секретар Президії). Навчався в Університеті св. Володимира в Києві (від 1877), звідки був відрахований за участь у студентських заворушеннях. Закінчив Харківський університет (1883). Працював земським санітарним лікарем у Полтавській і Херсонській губерніях. 1891-1897 очолював санітарне бюро Бессарабського губернського земства в Кишине­­ві, де запровадив медичну звітність. Згодом – завідувач санітарного відділу Київської міської управи, 1907 був звільнений з посади через “неблагонадійність”. Водночас від 1903 – в Ки­­ївському медичному інституті: засновник і завідувач кафедри загальної і соціальної гігієни (1918-1923), організатор і декан медичного факультету (1921-1922); від 1921 – засновник і завідувач кафедри народного здоров’я та соціальної медицини (згодом санітарії та гігієни) АН УСРР, реорганізованої 1934 в Інститут демографії та санітарної статистики АН УРСР, де 1934-1938 керував санітарно-статистичним відділом; був консультантом Інституту клінічної фізіології АН УРСР (1938-1941; усі – Київ). Очолював санітарний департамент Міністерства народного здоров’я й опікування Української Держави (1918), а також Міністерство (1919). Співорганізатор Всеукраїнської спілки лікарів (1917).

Брав участь у виданні першого на Наддніпрянщині українського науково-медичного часопису “Українські медичні вісті”, в діяльності медичної секції ВУАН, Російського товариства лікарів у пам’ять М. Пирогова; займався санітарно-просвітницькою роботою в Київському товаристві народної грамотності, читав лек­­ції про інфекційні хвороби, влаш­­тував протихолерну виставку. Започаткував часопис “Вісті Всеукраїнської академії наук” (1928). Засновник соціальної медицини в Україні, обстоював необхідність її викладання, 1906 першим в Україні почав читати курс із соціальної гігієни і громадської медицини в Ки­­ївському комерційному інституті. Досліджував стан здоров’я та демографічні характеристики населення України та Росії, основи організації санітарної справи, проблеми використання ста­­тистичних методів під час вивчення стану здоров’я населення, різні аспекти медичного обслуговування населення, зокрема фінансування та забезпечення лікарськими препаратами. Вивчав також епідеміоло­­гію дифтерії, сформулював закон періодичності її епідемій, положення про антагонізм між епідеміями дифтерії та інших дитячих інфекцій.

Наукові праці: “Эпидемические вопросы в сис­­теме исследования санитарного состояния населения России” (1886); “Дифтерит в Херсонском уезде” (1891); “Материалы для истории земской медицины в Бессарабской губернии” (1893); “О пригодности метрических дан­­ных о смертности для целей изучения эпидемий сельского населения России” (1896); “Отношение между губернским и уездным земствами в деле организации земской медицины” (1900); “Проект обязательных постановлений по постройке жилых помещений в г. Киеве” (1903-1904); “Войны и эпи­­де­­мии” (1904); “Наши общественно-санитарные нужды настоящего времени” (1905); “Їжа та здоров’я людини” (1927); “Основні етапи будування та розвитку вищої медичної школи в Києві за перше десятиліття існування радянської влади на Україні” (1928).

Став відзначатися медичною громадськістю за ініціативою Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) з 2002 р.

Мета цього дня – залучення широкої громадської уваги до проблем, пов’язаних з поширеністю імунних захворювань, а також зі збереженням і зміцненням імунітету загалом.

75 років від дня народження акушера-гінеколога, академіка НАМН України, доктора медичних наук, професора Валерія Миколайовича Запорожана (1947)

Акушер-гінеколог, академік Національної академії медичних наук України (2000), доктор медичних наук (1983), професор (1986). Заслужений винахідник України (1986), віце-президент НАМН України (2011-2016), ректор Одеського національного медичного університету (з 1994), почесний доктор 19 зарубіжних університетів та академій.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення цитогенетичних, молекулярних та імунних механізмів онкогенезу, проблеми репродуктивного здоров’я, підвищення ефективності допоміжних репродуктивних технологій; ведення вагітності та пологів високого ризику, зокрема ВІЛ-інфекції; розробка та вдосконалення мінімально інвазивних органозберігаючих і реконструктивно-пластичних методів лікування, зокрема з використанням ендоскопічних та інтраскопічних технологій, кріохірургії, лазерної й ультразвукової енергії; розробка та вдосконалення методів регенеративної та генетичної медицини. В.М. Запорожаном створені одна з перших у країні генетична лабораторія та НДІ молекулярно-генетичної та клітинної медицини, що розширило можливості методів діагностики та лікування соціально-значущих захворювань. Розробив і впровадив у клінічну практику технології лікування за допомогою ендоскопічних, кріохірургічних і лазерних методів. У 1978 очолив перший в Україні Центр з лікування передпухлинних станів у гінекології, у 1989 заснував перші в країні центри сімейного здоров’я та ендоскопічної та лазерної хірургії. Є засновником і президентом Української асоціації ендоскопічної, малоінвазивної та лазерної хірургії, президентом асоціації акушерів-гінекологів України, віце-президентом Всесвітньої асоціації лікарів-ендоскопістів, членом президії Європейської асоціації акушерів-гінекологів.

Наукові праці: “Видеоэндоскопические операции в хирургии и гинекологии” (1999); “Акушерство і гінекологія” (2000, 2005, 2013-2014); “Гінекологічна патологія” (2002); “Вич-инфекция и СПИД” (2003, 2004); “Стволовые клетки” (2004); “Акушерська патологія” (2005); “Біоетика” (2005); “Оперативна гінекологія” (2007); “Генетична медицина” (2008); “Ендоскопічна хірургія” (2011); “Уроджені вади розвитку” (2012); “Фактори і механізми саногенезу” (2014); “Воєнно-польова хірургія” (2016).

170 років від дня народження педіатра, мікробіолога, доктора медицини Василя Єгоровича Чернова (1852-1912)

Педіатр, мікробіолог, доктор медицини (1883). Закінчив Медико-хірургічну академію (Санкт-Петербург, 1874). Брав участь у російсько-турецькій війні. 1845 Військово-медичною академією визнаний приват-доцентом з дитячих хвороб. З 1886 працював у Москві на посаді головного лікаря дитячої лікарні св. Ольги; 1889 при Університеті св. Володимира була організована перша в Україні кафедра дитячих захворювань, першим керівником якої був призначений В.Є. Чернов. Організував і очолив першу клініку дитячих хвороб Університету св. Володимира (1891), перший директор Київського бактеріологічного інституту (з 1898), створив умови для формування Київської школи педіатрів.

Наукові дослідження були присвячені вивченню всмоктування жирів, перитифлітів і паратифлітів, іншим питанням теорії та практики педіатрії.