Календар медицини

Протопопов Віктор Павлович (1880 – 1957) – український психіатр, фізіолог вищої нервової діяльності, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР (1934).

Народився в селі Юрки, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія. 1906 – закінчив Військово-медичну академію (Санкт-Петербург) з відзнакою. 1906–1909 – навчався в ад’юнктурі під керівництвом В. М. Бехтерєва. 1909 – захистив докторську дисертацію «О сочетательной двигательной реакции на звуковые раздражения».

Професійна діяльність

• 1909–1921 – понадштатний асистент, лаборант, асистент та завідувач клініки кафедри психіатрії Військово-медичної академії (Петроград).
• 1919–1921 – керівник рефлексологічної лабораторії Інституту мозку.
• 1921–1923 – професор кафедри психіатрії Пермського університету, директор Пермської обласної психіатричної лікарні.
• 1923–1944 – професор і завідувач кафедри психіатрії Харківського медичного інституту, декан психоневрологічного факультету (з 1931).
• 1926–1929 – директор Українського НДІ клінічної психіатрії і соціальної психогігієни.
• 1932–1941 – завідувач психіатричної клініки №1 Клінічного інституту Всеукраїнської психоневрологічної академії.
• 1944–1957 – завідувач відділу психіатрії та патології вищої нервової діяльності Інституту фізіології АН УРСР; завідувач кафедри психіатрії Київського інституту удосконалення лікарів.
• Головний психіатр МОЗ УРСР, голова Вченої ради МОЗ УРСР.
• Редактор журналу «Советская психоневрология», член редколегій низки видань.

Наукова діяльність

Автор понад 160 наукових праць, у тому числі 5 монографій.

Основні напрями:

• психосоматичні процеси,
• вивчення вищої нервової діяльності,
• патофізіологічні основи психіатрії.

Вніс вклад у розвиток рефлексології, розвинув ідею І. Павлова про рефлекс мети, додавши поняття «перепони», що разом формують основу активності волі.

Запропонував:

• методики дослідження рухових рефлексів і умовних реакцій;
• патофізіологічну концепцію в психіатрії;
• гіпотезу таламо-гіпоталамічної природи маніакально-депресивного психозу;
• метод лікування шизофренії сном;
• принципи профілактики нападів МДП та захисного режиму в психіатричних стаціонарах.

Наукове керівництво

Підготував 11 докторів та 25 кандидатів наук.

Значення

Протопопов поєднав ідеї своїх учителів – В. Бехтерєва та І. Павлова – із власними новаторськими дослідженнями, залишивши значний слід у розвитку психіатрії та фізіології вищої нервової діяльності.

Сєрадзкі Влодімеж Ян (1870 – 1941) — польський лікар, науковець, один із провідних судових медиків початку ХХ століття, професор Львівського університету.

Народився у місті Велічка (Польща). Медичну освіту здобув на медичному факультеті Краківського університету, який закінчив у 1894 році. У 1895 році продовжив навчання у Парижі, де ознайомився з новітніми методами судово-медичної експертизи та патології.

Академічна та професійна діяльність

Після завершення навчання працював на кафедрі судової медицини Краківського університету, обіймаючи посади асистента та доцента (1894–1898). У 1898 році очолив кафедру судової медицини Львівського університету, де працював до кінця життя. У 1900 році здобув звання професора. Паралельно у 1915 році тимчасово виконував обов’язки керівника кафедр патологічної анатомії та загальної й експериментальної патології.

У 1911 році був обраний президентом Львівського лікарського товариства.
Наукові інтереси та здобутки.

Сєрадзький належав до провідних представників польської школи судової медицини. Його наукова спадщина включає близько 40 праць, серед яких — одна монографія.

Основні напрями його досліджень:

• судово-медична експертиза раптової дитячої смерті;
• вивчення механізмів танатогенезу при задушенні;
• застосування психопатології у судовій медицині;
• дослідження дії гемолізинів, цитотоксинів, преципітинів;
• проблеми кримінальної антропології;
• історія медицини.

Він також запропонував оригінальну пробу для визначення карбоксигемоглобіну, яка стала цінним інструментом у судово-медичній практиці.

Громадська діяльність

Як президент Львівського лікарського товариства активно сприяв розвитку медичної науки, організації наукових конференцій та зміцненню зв’язків між лікарями різних спеціальностей.

Трагічна загибель

У роки Другої світової війни, після окупації Львова німецькими військами, Сєрадзький опинився серед групи львівських професорів, яких 4 липня 1941 року розстріляли на Вулецьких пагорбах. Його смерть стала частиною трагічної сторінки в історії Львова та науки загалом.

Значення

Влодімеж Ян Сєрадзький залишив по собі вагомий науковий доробок і вважається однією з ключових постатей у розвитку судової медицини в Польщі та Галичині. Його праці поєднували фундаментальні дослідження з практичними розробками, які знайшли застосування у медико-правовій сфері.

Бітчук Денис Дмитрович (1935) — український ортопед-травматолог, доктор медичних наук, професор, один із провідних фахівців у галузі відновлювальної та військово-польової хірургії.

Народився у селі Рожнів, Косівський р-н, Івано-Франківська обл.. У 1959 році закінчив Чернівецький медичний інститут. Перші роки професійної діяльності (1959–1964) працював лікарем-хірургом у Киргизії, де набув цінного практичного досвіду.

У 1964–1967 рр. навчався в аспірантурі Українського НДІ ортопедії та травматології імені проф. М. І. Ситенка. У 1967 році захистив кандидатську дисертацію (за закритою тематикою).

Академічна кар’єра

З 1967 року пов’язав свою діяльність з Харківським медичним інститутом (нині — Харківський національний медичний університет). Працював на кафедрі травматології, ортопедії та військово-польової хірургії:

• асистент (1967–1984),
• доцент (1984–1989),
• завідувач кафедри (1989–2008).
• У 1988 році захистив докторську дисертацію на тему: «Хирургическое лечение многооскольчатых, двойных диафизарных переломов длинных трубчатых костей и их дефектов».

Наукові здобутки

Є автором близько 250 наукових публікацій, зокрема 3 монографій, 2 навчальних посібників, 8 авторських свідоцтв та 6 патентів на винаходи.

Основні напрями його наукових розробок:

• технології консервації та трансплантації кісткової тканини;
• лікування вогнепальних переломів та дефектів кісток;
• операції на сухожилках при лікуванні звичних вивихів плеча;
• спосіб ахілопластики при застарілих пошкодженнях;
• малотравматична технологія лікування внутрішньосуглобових переломів шийки стегнової кістки;
• методики статичного, динамічного та комбінованого внутрішньокістковомозкового металоостеосинтезу блокуючим стержнем при складних діафізарних переломах довгих кісток.

Педагогічна діяльність

Під його науковим керівництвом виконано 1 докторську та 4 кандидатські дисертації. Він був відомим наставником для молодих лікарів і науковців, приділяв значну увагу практичній підготовці студентів.

Значення
Денис Дмитрович Бітчук — представник покоління українських хірургів-науковців, які розвивали вітчизняну школу ортопедії та травматології. Його внесок у впровадження сучасних методів остеосинтезу та реконструктивної хірургії забезпечив новий рівень лікування складних переломів і поєднаних травм.

Сьогодні українською розмовляють понад 45 млн людей у всьому світі, і носіїв її дедалі більшає. Молодь активно популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні.

Сучасна українська мова налічує близько 256 тисяч слів і включена до списку мов, які успішно розвиваються. Вона вважається однією з найкрасивіших та визнана другою за мелодійністю після італійської.

Українська мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Цю назву почали вживати з XVI ст. Видання «Енеїди» Івана Котляревського ознаменувало початок формування української літературної мови.

Упродовж століть мова зазнавала утисків з боку держав, до яких входили українські землі. Але чи не найбільше заборон було у росії. Починаючи від наказу Петра І (1720) про заборону друкувати книги на Україні і вилучати церковні тексти, написані українською, до постанови ЦК ВКП (б) про припинення українізації (1932), закриття українських шкіл на Кубані (1933), масове знищення українських діячів культури, історичних пам’яток тощо.

Слід зазначити, що, крім Європи, українська поширена і у західній півкулі, а в окрузі Кук, штат Іллінойс, США вона має напівофіційний статус.

Наприкінці хотілося б пригадати слова Івана Огієнка: «Мова – то серце народу».

12 грудня 2012 року Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію, в якій закликала країни прискорити прогрес у напрямку загального охоплення медичними послугами. В документі зазначалося, що кожен і всюди повинен мати доступ до якісної та доступної медичної допомоги. 12 грудня 2017 року ООН прийняло резолюцію 72/138, в якій проголосила 12 грудня Міжнародним днем загального медичного забезпечення.

У декларації прав людини важливим пунктом є про право на медичну допомогу, але щонайменше половина людей на Землі не мають доступу до необхідних медичних послуг – профілактики, лікування, реабілітації та паліативного догляду. Проблеми зі здоров’ям, навіть незначні, можуть суттєво впливати на якість життя, рівень щастя та стресу.

Всесвітній день загального медичного забезпечення створений з метою висвітлення реальної ситуації зі здоров’ям населення у цілому світі, та призваний контролювати дії держав щодо його покращення.

Так, за останні два десятиліття індекс охоплення медичними послугами у Західно-Тихоокеанському регіоні свідчить про прогрес у збільшенні доступу до основних медичних послуг (з 49% у 2000 до 80% у 2019 р.) Однак існує нерівність у охопленні та фінансові труднощі у багатьох країнах. Особливо уразливі найменш захищені груп населення, які живуть у важкодоступних регіонах.

Війна, яку розпочала росія, поставила нові виклики перед вітчизняною системою охорони здоров’я. Вона погіршила доступ до медичної допомоги всіх верств населення в усіх регіонах України. Але передовсім важливим є забезпечення медичного доступу для тих, хто боронить нашу країну. В минулому році ННМБ України підготувало науково-допоміжний бібліографічний покажчик «Медичне забезпечення антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил».

ВООЗ підтримує всі заходи щодо забезпечення людейсвоєчасною медичною допомогою. Цього року Всесвітній день загального медичного забезпечення проходить під гаслом: «Побудувати світ, який ми хочемо: здорове майбутнє для всіх».

День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

26 квітня 1986 року сталася Чорнобильська катастрофа. Два теплових вибухи і спричинили руйнування четвертого енергоблока ЧАЕС. Реактор було повністю зруйновано, у атмосферу потрапило 300 млн кюрі радіонуклідів. Наслідки цієї катастрофи відчула на собі перш за все Україна (забруднено понад 145 тис. км2 переселено понад 5 тис. населених пунктів), а також Білорусь, Швеція, Норвегія, Польща, Австрія, Швейцарія, Німеччина, Фінляндія, Велика Британія.

Основна частина робіт по усуненню наслідків аварії виконана в 1986-1987 рр. У них взяли участь близько 240 тис. осіб. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки складає приблизно 600 тис людей.

Довкола четвертого блоку був побудований бетонний «саркофаг», в який помістили всі радіоактивні уламки, знайдені на території АЕС. 30 листопада 1986 р. було завершено його будівництво. Саркофаг був споруджений за 206 днів, завдяки самопожертві ліквідаторів, багато з яких заплатили власним життям і здоров’ям. 14 грудня держкомісія прийняла в експлуатацію комплекс захисних споруд. З того часу в цей день вшановують всіх, хто брав участь у ліквідації аварії. Тих, хто власним життям заплатив за те, щоби світ не загинув у катастрофі!