Календар медицини

Паустовська Вілена Василівна (1925 – 2001) гігієніст, токсиколог, доктор медичних наук, професор. Представниця української школи гігієни праці та токсикології другої половини ХХ століття, дослідниця токсико-гігієнічних аспектів впливу хімічних речовин на організм людини та організаторка наукових досліджень у галузі промислової токсикології.

Народилася у місті Києві.
Медичну освіту з відзнакою здобула на санітарно-гігієнічному факультеті Київського медичного інституту, який закінчила у 1948 р.

У 1948–1951 рр. навчалася в аспірантурі кафедри гігієни праці Київського медичного інституту.

З 1962 до 1986 р. працювала у Київському науково-дослідному інституті гігієни праці та професійних захворювань (тепер — Інститут медицини праці НАМН України), де сформувала власну наукову школу з токсикології промислових речовин.

Наукова діяльність

У 1954 р. захистила кандидатську дисертацію на тему
«Основные вопросы гигиены труда в производстве минеральной шерсти».
У 1978 р. — докторську дисертацію
«Гигиена труда и токсикология аминов полиметиленового ряда и нитробензоатов аминов — ингибиторов атмосферной коррозии металлов».

Мала звання професора.
Авторка близько 300 наукових праць, присвячених питанням гігієни праці, промислової токсикології та профілактики професійних захворювань.

Основні напрями наукових досліджень

• Токсико-гігієнічна оцінка нових інгібіторів корозії металів, визначення їхньої безпечності для працівників.
• Дослідження стану здоров’я осіб, які мають професійний контакт із амінами та похідними нітробензоатів.
• Встановлення залежності між хімічною структурою сполук та їхньою токсичністю.
• Вивчення механізмів дії корозійних інгібіторів на організм, зокрема на печінку, нервову систему та органи дихання.
• Обґрунтування гігієнічних нормативів і заходів профілактики при роботі з промисловими токсикантами.

Наукове значення
Вілена Василівна Паустовська зробила значний внесок у розвиток вітчизняної промислової токсикології. Її дослідження лягли в основу розроблення санітарно-гігієнічних норм і регламентів використання хімічних речовин у виробництві, сприяли зниженню професійної захворюваності та вдосконаленню системи охорони праці в Україні.

14 листопада у день народження Фредеріка Бантінга, відкривача інсуліну, відзначається Всесвітній день діабету. Його було запроваджено ВООЗ у 1991 р. за ініціативи Міжнародної діабетичної федерації.

Цукровий діабет — це порушення обміну речовин внаслідок абсолютної чи відносної недостатності інсуліну. На тепер хвороба набула масштабів глобальної епідемії, адже за даними ВООЗ, її виявлено у 347 млн людей у світі. Прогнозують, що до 2030 р. їхня кількість може зрости ще на 183 млн. Наслідками цукрового діабету можуть бути ампутації кінцівок, втрата зору, ниркова недостатність і серцево-судинних захворювання.

За офіційними даними в Україні на цукровий діабет страждають 1,3 млн людей, проте, на думку лікарів-ендокринологів, таких хворих щонайменше вдвічі більше. Проблема полягає у тому, що більшість людей про свій діагноз дізнаються лише тоді, коли розвиваються серйозні ускладнення.

Розрізняють два типи цукрового діабету. Більш поширений ІІ тип, який зустрічається в 90% випадків. До розвитку цукрового діабету ІІ типу призводять: спадкові (генетичні) чинники, ожиріння, малорухливий спосіб життя, незбалансоване харчування. Поза тим, цукровий діабет може бути зумовлений метаболічними причинами, вагітністю, артеріальною гіпертензією, похилим віком, певною расовою належністю.

Однією з непрямих ознак цукрового діабету вважається хронічна втома, яка є результатом того, що м’язи і мозок не отримують достатньої кількості глюкози.

Симптоми захворювання:

• Постійне відчуття спраги.
• Прискорене сечовиділення.
• Відчуття голоду.
• Швидка зміна маси тіла.
• Свербіж, пов’язаній із сухістю шкірних покривів і порушенням кровообігу.
• Повільне загоєння ран.
• Часті грибкові інфекції.
• Втрата гостроти зору.
• Оніміння, печіння в кистях і стопах, набряклість, які можна пояснити пошкодженням нервових закінчень при цукровому діабеті.

Куколєв Яків Васильович (1900 – 1973) акушер-гінеколог, доктор медичних наук, професор. Представник радянської школи акушерства та гінекології, фахівець у галузі фізіології жіночої репродуктивної системи, розробник методів лікування ускладнень вагітності та патологій післяпологового періоду.

Медичну освіту здобув на медичному факультеті Саратовського університету (1925).

Після закінчення навчання працював:

• 1926–1928 рр. — завідувач сільських медичних дільниць у Саратовській області;
• 1928–1930 рр. — навчався в аспірантурі Московського інституту охорони материнства та дитинства.

Подальша науково-педагогічна діяльність:

• 1930–1932 — асистент Свердловського інституту охорони материнства та дитинства;
• 1932–1935 — асистент кафедри акушерства і гінекології Пермського медичного інституту;
• 1935–1936 — асистент 1-го Ленінградського медичного інституту;
• 1937–1944 — асистент, потім доцент кафедри акушерства і гінекології Військово-медичної академії (Ленінград).
  Під час Другої світової війни — головний гінеколог 3-го та 4-го Українських фронтів (1944–1945).

Після війни:

• 1945–1949 — доцент кафедри акушерства і гінекології Львівського медичного інституту;
• 1949–1951 — завідувач тієї ж кафедри;
• 1951–1959 — завідувач кафедри акушерства і гінекології Дніпропетровського медичного інституту;
• 1959–1971 — завідувач кафедри акушерства і гінекології Одеського медичного інституту.

Наукова діяльність

У 1938 р. захистив кандидатську дисертацію «Лечение трещин сосков кварцевой лампой».
У 1959 р. — докторську дисертацію «О возбудимости тканей в женском организме в связи с изменениями в половом аппарате».
Звання професора присвоєно у 1949 р.

Автор понад 70 наукових праць, серед яких 2 монографії.
Науковий керівник 5 кандидатських дисертацій.

Основні напрями наукових досліджень

• Патогенез і лікування набряків вагітних.
• Профілактика та лікування тріщин сосків у матерів.
• Вивчення впливу вагітності на збудливість нервово-м’язового апарату в експерименті та клініці.
• Лікування маткових кровотеч.
• Розробка методів застосування синтетичних матеріалів у пластичній хірургії в гінекології.

Наукове значення

Яків Васильович Куколєв зробив суттєвий внесок у розвиток клінічної гінекології та акушерства, зокрема в дослідження нейрофізіологічних механізмів функціонування жіночої репродуктивної системи. Його роботи мали прикладне значення для зменшення ускладнень вагітності та удосконалення методів лікування післяпологових травм.

На сьогодні від хронічного обструктивного захворювання легень страждає понад 210 млн людей в світі. За оцінками ВООЗ, до 2030 року ХОЗЛ посяде третє місце у структурі причин смертності після ішемічної хвороби серця та травм внаслідок дорожньо-транспортних пригод. З метою поширення знань серед населення про його причини і наслідки 17 листопада оголошено Всесвітнім днем боротьби з хронічним обструктивним захворюванням легень.

ХОЗЛ – патологія, при якій у дихальних шляхах виникає стійке порушення руху повітряного потоку. Поширеними симптомами є:

• свистяче дихання;
• задишка або відчуття нестачі повітря не тільки при фізичних навантаженнях, але й у стані спокою;
• хронічний кашель, який супроводжується виділенням мокротиння;
• зовнішньою ознакою може бути ціанотичний (синюшний) колір нігтів, шкіри пальців та носа.

Чинники ризику розвитку ХОЗЛ:

• куріння;
• генетично зумовлені чинники;
• екологічне забруднення навколишнього середовища;
• гіперреактивність бронхів;
• вроджені вади легень;
• часті серйозні інфекційні захворювання легень;
• зловживання алкоголем;
• низький рівень життя.

Особливостями ХОЗЛ є тривалий безсимптомний перебіг і відтермінування клінічних проявів. Недуга негативно впливає на серцево-судинну, нервову і кістково-м’язову системи, тобто уражає не лише легені. Це прогресуюче захворювання суттєво впливає на якість життя людей. Сповільнити ХОЗЛ можна лише за допомогою правильного лікування та фізичної реабілітації.

Подолинський Сергій Андрійович (1850 – 1889) лікар, вчений-енциклопедист, громадський діяч, філософ-просвітитель, засновник української соціальної етногігієни.
Один із перших українських науковців, який поєднав природничі, медичні та соціально-економічні підходи до вивчення здоров’я людини і суспільства.

Народився у селі Ярославка Звенигородського повіту Київської губернії (нині — Черкаська область) у родині камер-герa імператорського двору, поета Андрія Івановича Подолинського.
Попри те, що батько зневажливо ставився до української культури, Сергій Подолинський свідомо обрав шлях українського інтелігента й громадського діяча.

У 1867–1871 рр. навчався на природничому факультеті Університету св. Володимира (Київ).
У 1871 р. отримав дозвіл на виїзд до Швейцарії для продовження медичної освіти в Цюріхському університеті.
Після кількох років навчання й наукової роботи у Західній Європі у 1876 р. захистив у Бреславі (тепер — Вроцлав, Польща) докторську дисертацію з теми розщеплення білків ферментами підшлункової залози.

Професійна та науково-громадська діяльність

Наприкінці 1875 р. повернувся в Україну й оселився в маєтку батька, де заснував школу-лікарню, у якій сам лікував селян і навчав дітей.
Працюючи серед сільського населення, Подолинський досліджував соціальні, культурні та гігієнічні умови життя українського селянства, що стало основою його соціально-гігієнічних праць.
Його монографія «Життя і здоров’я людей на Україні» (Женева, 1878) стала першою в українській літературі науковою працею з особистої та громадської гігієни.
У ній він описав санітарно-гігієнічний стан населення України, умови праці та побуту селян.
Іван Франко зазначав, що така праця «могла б повеличатися кожна європейська державна література».

Науковий доробок

Подолинський розвивав природничо-наукові засади соціальної філософії та медицини.
У праці «Праця людини та збереження енергії» (1880), опублікованій у Росії, Італії, Німеччині та Франції, він:

• уперше поєднав фізичний закон збереження енергії з соціально-економічними процесами;
• розглянув працю як природну й моральну категорію, що сприяє гармонійному розвитку людини та суспільства;
• сформулював ідею синтезу органічних сполук з неорганічних елементів, передбачивши майбутні напрями біохімії.

Медичні праці Подолинського, присвячені ферментативним процесам травлення, отримали високу оцінку серед європейських учених і лікарів-практиків.

Громадська діяльність

Подолинський належав до кола українських демократів і просвітителів, співпрацював із Михайлом Драгомановим, Іваном Франком, Михайлом Павликом.
Був співорганізатором журналу «Громада» (Женева) — першого українського часопису, що публікувався за кордоном українською мовою.

Наукове та історичне значення

Сергій Андрійович Подолинський поєднав медицину, соціологію, філософію та економіку, започаткувавши українську школу соціальної етногігієни.
Його наукові ідеї передували розвитку медичної соціології, гігієни праці, біоенергетики та екологічного мислення.
Його діяльність стала взірцем інтеграції наукового знання з гуманістичними ідеалами служіння народові.

Коваль Галина Юліанівна (1925) рентгенолог, радіолог, доктор медичних наук, професор.
Одна з провідних представниць української школи променевої діагностики, фахівець у галузі рентгеноанатомії та рентгеносеміотики, педагог, організатор наукової школи радіологів України.

Народилася в Одесі.
Медичну освіту з відзнакою здобула на лікувальному факультеті Одеського медичного інституту (1948).

Після завершення навчання проходила спеціалізацію з рентгенології (1948–1949).
У 1949–1950 рр. працювала терапевтом і рентгенологом у поліклініках Чорноморського водздороввідділу м. Одеси.

У 1950–1953 рр. навчалася в аспірантурі за спеціальністю «рентгенологія» — спочатку в Українському інституті курортології (Одеса), а потім на кафедрі рентгенології Київського інституту удосконалення лікарів (КІУЛ).

У 1953–1954 рр. працювала лікарем-рентгенологом Київської обласної клінічної лікарні.

Науково-педагогічна діяльність

Із 1954 р. професійна діяльність Галини Юліанівни Коваль пов’язана з кафедрою рентгенології Київського інституту удосконалення лікарів (з 1989 р. — кафедра променевої діагностики Київської медичної академії післядипломної освіти).

Обіймала посади:

• асистента (1954–1963),
• доцента (1963–1967),
• завідувача кафедри (1967–1994),
• професора (з 1994 р.).
  Звання професора присвоєно у 1968 р.

Наукові ступені

• 1957 р. — захистила кандидатську дисертацію «Влияние физической нагрузки на деятельность сердца у лиц различных возрастных групп».
• 1967 р. — захистила докторську дисертацію «Пахионовы ямки в норме и при внутричерепной гипертензии».

Наукова та громадська діяльність

Голова Київського обласного товариства рентгенологів, член правління Київського міського та Українського товариств рентгенологів і радіологів.
З 1995 р. — Почесний член Асоціації радіологів України.
Науковий консультант і керівник 3 докторських та 14 кандидатських дисертацій.

Науковий доробок

Автор понад 300 наукових праць, серед яких монографії та навчальні посібники, що стали класичними для української рентгенологічної школи:

• «Клиническая рентгеноанатомия» (1975),
• «Рентгенодиагностика заболеваний и повреждений черепа».

Основні напрями наукових досліджень

• Рентгеноанатомія та рентгеносеміотика захворювань опорно-рухової системи.
• Діагностика вроджених вад розвитку та патології черепа.
• Вивчення внутрішньочерепної гіпертензії та її рентгенологічних проявів.
• Удосконалення методів променевого дослідження при травмах і деформаціях кісткової системи.

Наукове значення

Професор Галина Юліанівна Коваль є однією з фундаторок вітчизняної променевої діагностики, яка поєднала фундаментальні знання з анатомії, фізіології та клініки в єдину систему рентгеноанатомічного аналізу.
Її дослідження з рентгеносеміотики опорно-рухового апарату та патології черепа стали основою для розвитку нейрорадіології в Україні.