Календар медицини

Дроботун Володимир Якович (1936–1993) – ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1981), професор (1983), фахівець у галузі ортопедії та травматології.

Освіта

У 1960 році закінчив Київський медичний інститут.

Професійна діяльність

• У 1960–1968 роках працював у Київському науково-дослідному інституті ортопедії, з 1964 року — старший науковий співробітник.
• З 1968 року працював в Українському медичному університеті (Київ).
• З 1982 року — професор кафедри ортопедії і травматології.
• З 1990 року — декан факультету підвищення кваліфікації викладачів.

Науковий ступінь і вчене звання

Доктор медичних наук — 1981 рік.
Професор — 1983 рік.
Наукова діяльність

Наукові дослідження Володимира Яковича Дроботуна були присвячені проблемам ортопедії та травматології.

Основні напрями наукових досліджень

• ушкодження опорно-рухового апарату;
• дегенеративно-дистрофічні захворювання суглобів;
• запальні захворювання суглобів;
• лікування переломів;
• лікування несправжніх суглобів і дефектів кісток;
• кісткова пластика в лікуванні деформуючого артрозу колінних суглобів.

Наукові праці

«Отдаленные результаты лечения ложных суставов и дефектов костей голени чрескостным компрессионно-дистракционным остеосинтезом» (1986).
«Костная пластика при хирургии деформирующего артроза коленных суставов» (1990).
«Консервативное лечение переломов диафиза плечевой кости» (1991).

Храпач Василь Васильович (1961) — хірург, доктор медичних наук (2007), професор (2011), фахівець у галузі пластичної та реконструктивної хірургії.

Освіта

У 1986 році закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Професійна діяльність

У 1986–1994 роках працював хірургом у Київській обласній клінічній лікарні, Київських міських клінічних лікарнях №23 та №10.

У 1994–1998 роках — асистент кафедри загальної хірургії №1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

У 1998–2002 роках — асистент кафедри хірургії №4 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

У 2002–2008 роках — доцент кафедри хірургії №4.

З 2008 року — професор кафедри хірургії №4 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

Науковий ступінь і вчене звання

• Доктор медичних наук — 2007 рік.
• Професор — 2011 рік.
• Професійна діяльність

Василь Васильович Храпач — експерт МОЗ України з питань пластичної хірургії.

Основні напрями науково-практичної діяльності

• пластична хірургія;
• реконструктивна хірургія.

Артемчук Анатолій Пилипович (1946) – нарколог, психіатр, психотерапевт, доктор медичних наук (2005), фахівець у галузі наркології та психотерапії.

Освіта

У 1970 році закінчив лікувальний факультет Чернівецького державного медичного інституту.

Професійна діяльність

Працював головним науковим співробітником відділу клінічної та соціальної наркології Інституту неврології, психіатрії та наркології НАМН України.

Генеральний директор ТОВ «Клініка доктора Артемчука».

Науковий ступінь

• Доктор медичних наук — 2005 рік.

Основні напрями науково-практичної діяльності

Науково-практична діяльність Анатолія Пилиповича Артемчука охоплює широкий спектр питань наркології, психіатрії та психотерапії.

Дослідження та профілактика залежностей

• екологічні аспекти адитивних розладів;
• коморбідність;
• епідеміологія, етіологія та патогенез залежностей;
• підлітково-юнацькі форми алкогольної залежності;
• лікування та профілактика алкогольної залежності;
• лікування та профілактика нікотинової залежності;
• лікування та профілактика наркотичної залежності.
• Інші розлади та психотерапевтичні методи
  надлишкова вага;
• ігроманія;
• енурез;
• заїкування;
• застосування методу стрес-психотерапії О. Р. Довженка.

Кречковський Євген Олександрович (1921-1999) – лікар-гігієніст, доктор медичних наук, фахівець у галузі гігієни праці та експериментальної токсикології.

Освіта та професійний шлях

Євген Олександрович Кречковський народився 24 вересня 1921 року в селі Турчинівка, нині Чуднівського району Житомирської області.

Брав участь у Другій світовій війні, був відзначений бойовими нагородами.

У 1959 році закінчив Львівський медичний інститут.

Значна частина професійної діяльності Євгена Олександровича була пов’язана з Київським медичним інститутом. У 1967–1986 роках він очолював центральну науково-дослідну лабораторію інституту.

У 1980 році здобув науковий ступінь доктора медичних наук.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Євгена Кречковського були присвячені питанням гігієни праці та експериментальної токсикології.

Він вивчав умови праці та вплив виробничих факторів на здоров’я працівників підприємств текстильної промисловості та сільського господарства.

Окремий напрям його досліджень був пов’язаний із застосуванням методів експериментальної токсикології та лабораторних досліджень у гігієні.

Науковий доробок

Євген Олександрович Кречковський є автором і співавтором наукових праць з питань гігієни, санітарно-протиепідемічної роботи та експериментальної токсикології.

Серед основних праць:

• «Санітарно-протиепідемічна робота на сільському фельдшерсько-акушерському пункті» — Київ, 1971;
• «Санитарно-гигиеническое обеспечение хирургических отделений больниц» — Київ, 1981;
• «Газохроматографическое определение летучих компонентов разбавителей эпоксидных смол» — 1986;
• «Организация санитарно-противоэпидемической работы на селе» — Київ, 1993.

Усі зазначені праці — у співавторстві.

Крім того, Євген Кречковський був автором розділу у виданні «Руководство к практическим занятиям по гигиене труда» (Київ, 1986).

Професійна спадщина

Професійна діяльність Євгена Олександровича Кречковського була пов’язана з розвитком гігієни праці, санітарно-протиепідемічної роботи та експериментальної токсикології.

Багаторічна робота у центральній науково-дослідній лабораторії Київського медичного інституту поєднувалася з науковими дослідженнями, спрямованими на вивчення впливу виробничих факторів на здоров’я людини та вдосконалення гігієнічних підходів у медицині.

Євген Олександрович Кречковський помер 19 травня 1999 року в Києві.

Крись-Пугач Анатолій Павлович (1936 – 2015) – ортопед-трав­матолог, доктор медичних наук, професор.

Освіта та початок професійної діяльності

Анатолій Павлович Крись-Пугач у 1960 році закінчив Вінницький медичний інститут.

Після завершення навчання працював лікарем, а з 1965 року його професійна діяльність була пов’язана з Інститутом травматології та ортопедії НАМН України в Києві.

У 1968–1970 роках працював ученим секретарем Інституту травматології та ортопедії.

Робота в Інституті травматології та ортопедії

Понад чотири десятиліття професійної діяльності Анатолія Павловича пов’язані з дитячою травматологією та ортопедією.

• У 1980–2007 роках він очолював клініку дитячої травматології та ортопедії Інституту травматології та ортопедії НАМН України.
• З 2007 року працював науковим консультантом клініки.

Упродовж 1980–2005 років Анатолій Павлович Крись-Пугач був головним дитячим ортопедом-травматологом МОЗ України.

Наукова діяльність

У 1978 році Анатолій Павлович здобув науковий ступінь доктора медичних наук, а в 1992 році йому присвоєно вчене звання професора.

Наукова діяльність ученого охоплювала широкий спектр проблем дитячої ортопедії та травматології.

Він досліджував:

• вплив несприятливих чинників довкілля на виникнення та перебіг вроджених і
• набутих захворювань опорно-рухової системи;
• дитячий травматизм;
• пологові ушкодження у новонароджених;
• дегенеративно-дистрофічні ураження суглобів у дітей та підлітків;
• системні й диспластичні захворювання скелета;
• пухлиноподібні захворювання кісток;
• проблеми ендопротезування кульшових суглобів у дітей та підлітків.

Окремий напрям його наукової роботи був пов’язаний із діагностикою та лікуванням складних захворювань і ушкоджень опорно-рухової системи у дітей.

Наукові праці

Анатолій Павлович Крись-Пугач є автором і співавтором наукових праць з ортопедії та травматології.

Серед його праць:

• «Деформирующий коксартроз у детей и подростков» — 1982;
• «Диагностика и лечение дегенеративно-дистрофических поражений суставов» — 1990;
• «To the problem of hip joint endoprosthetics in children and adolescents» — 1999;
• «Ортопедичні прояви різних форм прогресуючої м’язової дистрофії» — 2009;
• «Еозинофільна гранульома кісток (діагностика, клініка, лікування)» — 2010.

Професійна спадщина

Багаторічна діяльність Анатолія Павловича Крись-Пугача була пов’язана з розвитком дитячої ортопедії та травматології в Україні.

Поєднуючи клінічну, наукову та організаційну роботу, він працював над удосконаленням діагностики та лікування захворювань опорно-рухової системи у дітей і підлітків.

Особливе місце у його професійній діяльності посідали питання дитячого травматизму, вроджених та диспластичних захворювань скелета, патології суглобів, а також складних ортопедичних захворювань дитячого віку.

Епштейн Давид Якович (1871-1946) – фтизіатр, доктор медицини, професор.

Освіта та початок професійного шляху

Давид Якович Епштейн народився 25 вересня 1871 року в місті Старокостянтинові Волинської губернії, нині Хмельницької області.

У 1896 році закінчив медичний факультет Віденського університету. Ще під час навчання вивчав проблеми туберкульозу, зокрема методи його хірургічного лікування.

Після повернення з Відня одним із перших в Україні почав застосовувати штучний пневмоторакс для лікування легеневого туберкульозу.

Наукова діяльність

Значна частина наукової роботи Давида Епштейна була присвячена проблемам лікування туберкульозу легень.

• У 1924 році він захистив докторську дисертацію «Лечение легочного туберкулеза путем искусственного пневмоторакса», над якою працював близько 15 років. У 1925 році йому було присуджено ступінь доктора медицини.
• У 1929 році Епштейна призначили доцентом курсу туберкульозу Київського медичного інституту.
• У 1934 році курс туберкульозу було реорганізовано в кафедру туберкульозу, яку очолив Давид Якович Епштейн. Він керував кафедрою до 1946 року. У 1940 році йому присвоєно вчене звання професора.

Клінічними базами кафедри були туберкульозне відділення лікарні імені Жовтневої революції та Перший протитуберкульозний диспансер Києва.

Внесок у розвиток фтизіатрії

Одним із основних напрямів роботи Давида Яковича було вдосконалення методу штучного пневмотораксу при лікуванні туберкульозу легень.

Він також досліджував взаємозв’язок туберкульозу із функціонуванням вегетативної нервової системи та приділяв увагу психологічному стану пацієнтів.

Особливе місце в його науковій спадщині посідає монографія «Душа туберкульозного хворого», у якій автор, зокрема, розглядав психологію людей із туберкульозом, їхню реакцію на захворювання та взаємини з лікарями.

Наукові праці

Давид Якович Епштейн опублікував понад 40 наукових праць з різних питань фтизіатрії.

Серед його основних праць:

• «Душа туберкулезного больного» — Харків, 1927;
• «Туберкулез и вегетативная система» — Київ, 1931;
• «Штучний пневмоторакс» — Харків, 1931;
• «Туберкулез, его предупреждение и лечение» — Київ, 1943;
• «Пам’ятка туберкульозного хворого» — Київ, 1946.

Організаційна діяльність

Давид Якович Епштейн брав активну участь в організації боротьби з туберкульозом в Україні.

Він був засновником першого Наукового фтизіатричного товариства в Києві, очолював комісію з питань туберкульозу Вченої медичної ради Міністерства охорони здоров’я УРСР, був заступником голови Київського фтизіатричного товариства та Товариства фтизіатрів України, а також членом ради Міністерства охорони здоров’я СРСР з питань туберкульозу.

Педагогічна діяльність

Як викладач і завідувач кафедри Давид Епштейн поєднував лікувальну практику з підготовкою лікарів та розвитком фтизіатричної освіти.

Під його керівництвом кафедра туберкульозу Київського медичного інституту стала одним із осередків підготовки фахівців у галузі фтизіатрії. Клінічна робота кафедри була безпосередньо пов’язана з наданням допомоги хворим на туберкульоз.

Останні роки життя

Давид Якович Епштейн продовжував працювати на кафедрі туберкульозу Київського медичного інституту до кінця життя.

Помер 5 липня 1946 року в Києві.

Наукова спадщина

Професор Давид Якович Епштейн належить до фахівців, які стояли біля витоків розвитку фтизіатричної освіти та науки в Києві.

Його діяльність була пов’язана з дослідженням туберкульозу, удосконаленням методів його лікування, розвитком фтизіатричної допомоги та підготовкою лікарів. Особливе місце в його професійній спадщині посідають дослідження штучного пневмотораксу та праці, присвячені медичним і психологічним аспектам туберкульозу.