Календар медицини

Пилипчук Микола Степанович (1926-1996) – фтизіатр, доктор медичних наук, професор, відомий учений у галузі фтизіатрії та пульмонології.

Основні віхи життя та діяльності

• 1926 — народився.
• 1952 — закінчив Київський медичний інститут.
  Працював у Київському медичному інституті на посадах:
  асистента;
  доцента;
  завідувача кафедри фтизіатрії.
• У 1960–1996 роках — завідувач кафедри фтизіатрії.
• З 1983 року кафедра діяла як кафедра фтизіатрії з курсом пульмонології.
• У 1963 році здобув ступінь доктора медичних наук.
• У 1964 році отримав звання професора.
• У 1965–1970 роках — проректор з лікувальної роботи Київського медичного інституту.
• 1996 — помер.

Наукова діяльність

Наукові праці Миколи Пилипчука були присвячені актуальним проблемам діагностики та лікування туберкульозу й захворювань органів дихання.

Основні напрями наукових досліджень:

• розробка методів діагностики захворювань легень;
• підвищення ефективності антибактеріальної терапії;
• удосконалення хірургічних методів лікування туберкульозу легень;
• дослідження функціонального стану органів дихання після операцій на легенях;
• вивчення сурфактантної системи легень;
• дослідження мукоциліарного апарату та аерогематичного бар’єра.

Наукові досягнення

Микола Степанович Пилипчук: розробив методику внутрішньовенного введення протитуберкульозних препаратів;

• поглибив вчення про відновлення життєво важливих функцій організму після операцій на легенях;
• створив новий напрям у вивченні та застосуванні аерозольтерапії;
• запропонував методи неспецифічної терапії туберкульозу;
• розробив способи усунення побічних реакцій на антимікобактеріальні препарати.

Значення діяльності

Микола Степанович Пилипчук зробив вагомий внесок у:

• розвиток української фтизіатрії та пульмонології;
• удосконалення лікування туберкульозу;
• розвиток хірургічної пульмонології;
• підготовку медичних кадрів;
• впровадження нових методів терапії захворювань органів дихання.

Його наукові розробки сприяли підвищенню ефективності лікування хворих на туберкульоз та розвитку сучасних підходів у пульмонології.

Троїцький Іван Віссаріонович (1856-1923) педіатр, доктор медицини, професор, один із засновників вітчизняної педіатричної школи та організатор системи дитячої медичної допомоги.

Основні віхи життя та діяльності

• 1856 — народився.
• 1878 — закінчив медичний факультет Університету святого Володимира.
• 1883 — здобув ступінь доктора медицини.
• У 1885–1890 роках працював ординатором «Києво-кирилівських богоугодних закладів» та лікарем Подільського денного притулку.
• З 1886 року — приват-доцент Університету святого Володимира, де читав курс лекцій з педіатрії та проводив практичні заняття для студентів без оплати праці.
• 1891 — заснував у Києві благодійне Товариство надання допомоги хворим дітям.
• У 1896–1903 роках керував облаштуванням і був директором літніх дитячих санаторіїв у Києві.
• У 1902–1919 роках — професор, завідувач кафедри педіатрії Харківського університету.
• У 1919–1923 роках — керівник організованої ним кафедри педіатрії Катеринославського університету.

Ініціював будівництво в Харкові першої дитячої університетської клініки, створення лабораторій та діагностичних кабінетів.

Запровадив навчання студентів не лише в амбулаторних умовах, а й безпосередньо біля ліжка хворого.

За його ініціативи створено:

• товариства дитячих лікарів у Києві (1900) та Харкові (1912);
• відділ Союзу боротьби з дитячою смертністю в Харкові (1906).

Організував у Києві та Харкові кабінети безкоштовної видачі знезараженого коров’ячого молока «Крапля молока», які працювали за принципом:

«Імущим — за гроші, бідним — безкоштовно».

• 1923 — помер.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Івана Троїцького були присвячені актуальним проблемам дитячої медицини та профілактики захворювань.

Основні напрями наукової роботи:
фармакологія;
антенатальна профілактика;
гігієна дітей;
етіологія дитячих інфекційних захворювань;
патогенез дитячих інфекцій.
Значення діяльності

Іван Віссаріонович Троїцький зробив вагомий внесок у:

• розвиток педіатрії в Україні;
• організацію дитячої медичної допомоги;
• створення системи профілактики дитячих захворювань;
• розвиток клінічного навчання студентів-медиків;
• боротьбу з дитячою смертністю.

Його діяльність поєднувала наукову, педагогічну та благодійну роботу, спрямовану на покращення здоров’я дітей та розвиток дитячої медицини.

Володимир Дмитрович Орлов (1856-1915) – гігієніст, доктор медицини, заслужений ординарний професор, один із провідних фахівців у галузі гігієни та громадської медицини кінця ХІХ — початку ХХ століття.

Основні віхи життя та діяльності

• 1856 — народився.
• 1878 — закінчив медичний факультет Казанського університету.
• З 1878 року — понадштатний асистент гігієнічного кабінету Казанського університету.
• 1886 — здобув ступінь доктора медицини.
• У 1894–1895 роках удосконалював знання з гігієни в Харківському університеті під керівництвом професора О. І. Якобі.
• У квітні 1895 року призначений понадштатним лаборантом гігієнічного кабінету Казанського університету.
• У жовтні 1895 року став приват-доцентом кафедри гігієни Казанського університету.
• У 1893–1914 роках — завідувач кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики Університету святого Володимира.
• 1894 — організував лабораторні заняття для студентів.
• 1903 — запровадив доцентський курс з епідеміології, медичної статистики та суспільної медицини.
• Неодноразово проходив стажування з хімії та бактеріології у закордонних університетах.
• Мав звання заслуженого ординарного професора.
• 1915 — помер.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Володимира Орлова охоплювали широкий спектр питань громадської гігієни та санітарії.

Ранні наукові праці:

• дослідження нічліжних притулків міста Казані;
• вивчення проблеми так званого «голодного хліба».

Київський період діяльності:

• проблеми гігієни води;
• питання водопостачання;
• санітарно-епідеміологічні аспекти громадського здоров’я.

Значення діяльності

Володимир Дмитрович Орлов зробив вагомий внесок у розвиток:

• університетської медичної освіти;
• гігієнічної науки;
• епідеміології;
• медичної статистики;
• громадської медицини в Україні та тогочасній Російській імперії.

Його діяльність сприяла впровадженню практичної підготовки студентів-медиків і розвитку наукових підходів до питань санітарії та охорони здоров’я населення.

100 років від дня народження інфекціоніста, епідеміолога, доктора медичних наук, професора Галини Григорівни Соколовської (1921-1979)

Інфекціоніст, епідеміолог, доктор медичних наук (1972), професор. Закінчила Київський медичний інститут (1944). У 1975-1979 – професор кафедри епідеміології Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Основні напрями наукових досліджень: вивчення особливостей епідеміології, механізму передачі зараження при інфекціях, що спричиняються збудниками умовно патогенної природи, удосконалення організації імунопрофілактики.

80 років від дня народження педіатра, інфекціоніста, доктора медичних наук, професора Людмили Іванівни Чернишової (1941)

Педіатр, інфекціоніст, доктор медичних наук (1989), професор (1993). Медичну освіту здобула у Львівському (1958-1963) та Київському (1963-1964) медичних інститутах. Працювала на кафедрі педіатрії Київського медичного інституту на посадах асистента (1970-1989) і доцента (1989-1992); завідувач (1992-2016) і професор (з 2016) кафедри дитячих інфекційних хвороб (з 2000 – кафедра дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології) Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика; головний дитячий імунолог МОЗ України. Заслужений лікар України.

Основні напрями наукової діяльності: мікробна колонізація слизових оболонок і формування імунітету в дітей, герпетичні інфекцій та токсоплазмоз, ВІЛ-інфекція в дітей, опортуністичні інфекції, кишкові інфекції, інфекційний синдром при первинних і вторинних імунодефіцитах.

95 років від дня народження хірурга, ортопеда-травматолога, доктора медичних наук, професора Олега Володимировича Дольницького (1926-2013)

Хірург, ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1968), професор (1976). Закінчив Чернівецький медичний інститут (1952). Працював в Українському НДІ ортопедії (1952-1957). Від 1958 – у Національному медичному університеті: від 1976 – професор кафедри хірургії дитячого віку. Заснував (1964) і відтоді очолював клініку дитячої ортопедії і травматології в одній з дитячих лікарень Києва. Фахівець у галузі дитячої хірургії.

Основні напрями наукових досліджень: мікрохірургія дитячого віку; реконструктивна хірургія вроджених вад розвитку грудної клітки, опорно-рухового апарату при травмах, хірургія кисті в дітей. Вперше застосував мікрохірургічну операцію на плечовому сплетенні в новонароджених при пологових паралічах руки.

Наукові праці: “Послеожоговые деформации у детей и их хирургическое лечение” (1971); “Травматические деформации кисти у детей” (1977); “Врожденные деформации грудной клетки у детей” (1978); “Атлас хирургической патологии у детей” (1981); “Лечение родового паралича верхних конечностей” (1985); “Атлас микрохирургических операций на периферических нервах” (1991); “Дитяча травматологія” (2006).