Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Анкін Микола Львович (1966) – ортопед-травматолог, доктор медичних наук, професор.
Освіта та професійний шлях
У 1989 році Микола Львович закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця, після чого пройшов інтернатуру за спеціальністю «травматологія та ортопедія».
Професійну діяльність розпочав лікарем ортопедом-травматологом Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. У подальшому працював заступником директора клініки політравми, завідував ортопедо-травматологічним центром Київської обласної клінічної лікарні, а з 2005 року очолював цю лікарню.
Наукова діяльність
У 1992 році здобув ступінь кандидата медичних наук, а у 2005 році захистив докторську дисертацію на тему «Традиційний та малоінвазивний остеосинтез в травматології». У роботі було обґрунтовано та розроблено підходи до малоінвазивного остеосинтезу, спрямовані, зокрема, на збереження кровопостачання в зоні перелому.
У 2013 році Миколі Львовичу присвоєно вчене звання професора.
Його наукові інтереси охоплюють хірургію пошкоджень тазу та кульшової западини, лікування політравми, складних переломів, перипротезних ускладнень, остеомієліту, а також первинне та ревізійне ендопротезування кульшового і колінного суглобів.
Педагогічна діяльність
Багато років Микола Львович поєднує практичну медицину з педагогічною та науковою діяльністю. З 2007 року він очолював кафедру ортопедії і травматології №2 НУОЗ України імені П.Л. Шупика. Після реорганізації кафедр у 2022 році очолив об’єднану кафедру ортопедії і травматології.
Науковий доробок
Микола Львович є автором понад 200 наукових праць, серед яких публікації у міжнародних наукових виданнях. Також у його доробку — монографії та наукові винаходи у сфері травматології та ортопедії.
Сьогодні
У 2026 році Микола Анкін продовжує поєднувати клінічну, наукову та педагогічну діяльність. У червні 2026 року його призначено виконувачем обов’язків директора Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.

70 років від дня народження дитячого невролога, кандидата медичних наук Володимира Юрійовича Мартинюка (1951)
Дитячий невролог, кандидат медичних наук (1983). Закінчив Тернопільський медичний інститут (1974). У 1975-1978 працював головним дитячим неврологом Управління охорони здоров’я Рівненського облвиконкому; 1988-1996 – в Київському інституті удосконалення лікарів; від 1996 – директор Українського медичного центру реабілітації дітей з органічними ураженнями нервової системи; водночас у 2003-2012 – завідувач кафедри дитячої неврології та медико-соціальної реабілітації Національної медичної академії післядипломної освіти (обидва – Київ). Від 1992 – головний позаштатний дитячий невролог МОЗ України.
Розробив функціонально-системний підхід у реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи; запропонував концепцію вдосконалення неврологічної допомоги та профілактики інвалідності дітей; увів у практику методи діагностики, лікування, профілактики, медичної реабілітації та соціальної адаптації дітей з органічним ураженням нервової системи.
Наукові праці: “Класифікація уражень нервової системи у дітей та підлітків” (2001); “Нейропротектори, ноотропи, нейрометаболіти в інтенсивній терапії уражень нервової системи” (2005); “Мінімальна мозкова дисфункція” (2011); “Основи соціальної педіатрії” (2016).
Професійне свято медичних працівників у сфері урології у світі щорічно відзначають 2 жовтня. Вже в часи Гіпократа (VI-V вік до н.е.) існували “каменесіки” – люди, які вміли видаляти камені з сечового міхура через розріз промежини. Засновником урології як окремої медичної дисципліни історики вважають Франциско Діаса. Його монографія, надрукована в Мадриді в 1588 р., цілком присвячена причинам виникнення, клінічним проявам, діагностиці та лікуванню урологічних захворювань, техніці урологічних операцій, опису урологічного інструментарію.

65 років від дня народження уролога, члена-кореспондента НАМН України, доктора медичних наук, професора Володимира Миколайовича Лісового (1956)
Уролог, член-кореспондент НАМН України (2010), доктор медичних наук (2000), професор (1997), заслужений лікар України (1998), ректор Харківського національного медичного університету (2005), керівник Обласного клінічного центру урології і нефрології ім. В.І. Шаповала (2001), завідувач кафедри урології, нефрології та андрології Харківського національного медичного університету (1996), почесний громадянин міста Харкова (2012).
Один з провідних вчених у галузі урології. Коло його наукових інтересів охоплює питання оптимізації діагностики та лікування онкоурологічної й андрологічної патології, специфічних і неспецифічних захворювань сечостатевих органів, термінальної ниркової недостатності з застосуванням хронічного гемодіалізу, перитонеального діалізу, трансплантації нирки, полісистемних і поліструктурних пошкоджень органів таза. Започаткував нові напрями розвитку реконструктивної урології (створення штучного сечового міхура в жінок зі статевих органів); радіологічної діагностики урологічних і нефрологічних захворювань (запропоновані новітні урорадіологічні технології діагностики функціонального стану нирок); андрології (розроблена низка методів хірургічного малоінвазивного лікування чоловічого безпліддя); хірургічної нефрології (органозберігаючих хірургічних втручань на нирках).
Наукові праці: “Возможности лучевой диагностики в выборе хирургической тактики при двусторонней калькулезной обструкции верхних мочевыводящих путей” (1999); “The treatment of metastatic Prostate Cancer in terminally ill patients” (2000); “Improvement of urinary obstructive symptoms after selective cryolysis of anterior lobe of the pituitary gland in men with metastatic prostate cancer” (2001); “Сучасні схеми хіміотерапії гормонально-резистентного раку передміхурової залози” (2002); “Шляхи запобігання висхідному пієлонефриту при формуванні ортотопічного сечового міхура” (2003); “Урофлоуметрия при патологии нижних мочевых путей” (2004); “Застосування власної піхви для ортотопічної неоцистопластики” (2005); “Хвороби нирок та вагітність” (2006); “Ультрасонография в онкоурологии” (2009).
115 років від дня народження гігієніста, доктора медичних наук, професора Івана Дмитровича Хороша (1906-1985)
Гігієніст, доктор медичних наук (1965), професор (1966). Закінчив Харківський психоневрологічний інститут (1935). У 1961-1972 – завідувач кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця; з 1979 – професор-консультант цієї ж кафедри.
Основний напрям наукової діяльності: організація й історія радянської охорони здоров’я.
