Календар медицини

Олексій Андрійович Івакін – анатом, ембріолог, доктор медицини, автор перших українських підручників анатомії та біології.

О. А. Івакін народився 20 лютого 1883 р. у Катеринославі. Закінчив природничий відділ фізико-математичного факультету (1914) та медичний факультет (1916) Харківського університету. Учень В. П. Воробйова – видатного вченого-анатома, основоположника української наукової школи анатомів, одного з організаторів Українського інституту експериментальної медицини імені І. І. Мечнікова.

Працював у Катеринославі, Харкові. У 1924–1930 рр. – професор, завідувач кафедри анатомії, а в 1941–1942 рр. – професор гістології Київського медичного інституту. При кафедрі було створено музей для навчальних цілей, але його цінні колекції загинули під час війни.

Наукова діяльність О. А. Івакіна проходила в світлі ідей О. М. Северцова та І. І. Шмальгаузена і була присвячена питанням експериментальної морфології, анатомії, гістології, трансплантації.

Олексій Андрійович брав участь у розробленні української наукової термінології. Автор перших українських підручників з анатомії та біології, природознавства й оригінальних наукових праць з ембріології. У 1936 р. О. А. Івакін видає «Короткий курс анатомії людини з елементами гістології і ембріології». Підручник отримав високу оцінку і був перевиданий наступного року. Професор О. А. Івакін виступив також редактором і співавтором кількох підручників з анатомії українською та російською мовами.

Педагогічна робота О. А. Івакіна відзначалася змістовними лекціями високого наукового рівня, насиченими новим фактичним матеріалом. Читав лекції українською мовою, через що зазнав утисків тоталітарного режиму.

У роки німецької окупації Олексій Андрійович брав участь у відновленні роботи Київського медичного інституту, організував навчальний процес, готував молодих науковців, писав нові праці.

У фонді ННМБУ зберігаються праці О. А. Івакіна, підготовлені одноосібно, у співавторстві або під його редакцією:

1. Анатомия человека. Т. 1. Введение. Аппарат опоры и движения (сома) (1932).
2. Анатомія людини. Т. 1. Вступ. Апарат опору і руху (1934).
3. Анатомія та фізіологія : підручник із природознавства (1927).
4. Короткий підручник анатомії людини. Т. 1. Вступ. Апарат опору і руху (1936).
5. Короткий підручник анатомії людини. Т. 2. Нутрощі, що проводять рідини. Шляхи, що проводять подразнення. Органи чуття (1938).
6. До морфології поперекової мускулатури // Укр. мед. вісті. – 1927. – № 6/7. – С. 58–71.

Омелян Трохимович Михайленко народився 23 лютого 1933р. в с. Солочині Свалявського району Закарпатської області в сім’ї робітників. Після закінчення неповної середньої школи, з 1948 р. по 1951 р. навчався в Береговському медичному училищі. В 1951 р. вступив на медичний факультет Ужгородського державного університету, який закінчив в 1957 р. До 1960 р. Омелян Трохимович працював районним акушером-гінекологом Воловецького району Закарпатської області.

У 1960 р. вступає до аспірантури на кафедру акушерства і гінекології № 1 Київського медичного інституту. У 1963 р. успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Динамика накопления актомиозина матки, его АТФ-азная активность в различные сроки беременности и в родах». Після закінчення аспірантури продовжував працювати на кафедрі спочатку асистентом до 1965 р., в подальшому до 1979 р. доцентом.

У 1974 р. захистив докторську дисертацію на тему «Слабость родовой деятельности: современные вопросы клиники, патогенеза, лечения и профилактики», в 1981 р. йому присвоєно вчене звання професора.

3 1980 р. перейшов на роботу до Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України, де обіймав посаду заступника директора інституту з наукової роботи та наукового керівника акушерсько-гінекологічного відділу інституту. Працював на цій посаді до кінця життя.

О. Т. Михайленком була розроблена експериментальна модель слабкості пологової діяльності, були з’ясовані тонкі механізми нейрогуморальних змін в організмі матері, біоенергетичні і морфологічні порушення скоротливого апарату матки у пологах, патофізіологічні і патоморфологічні зміни в міометрії під час кесаревого розтину.

Професор О. Т. Михайленко, з метою профілактики та лікування слабкості пологової діяльності, розробив і науково обґрунтував комплексний метод допологової підготовки вагітних високого ризику. Завдяки впровадженню цього методу значно зменшилась патологія в пологах та перинатальна смертність.

Напрямок досліджень відображають опубліковані автором чотири монографії: «Слабость родовой деятельности» (1978), «Биохимия родового акта и его регуляция», (1980), «Транспорт кальция и функция гладких мышц» (1981), «Индукция родов и их регуляция» (1988).

Активно вивчав проблему гіпотонічних та коагулопатичних кровотеч в акушерстві. Ним розроблений і впроваджений у практику високоефективний метод зупинки післяпологових гіпотонічних маткових кровотеч. Інший напрямок наукових пошуків О. Т. Михайленка пов’язаний з проблемою перинатальної охорони плода та механізмами затримки його розвитку. Вагомим доробком даного наукового періоду є опубліковані праці: «Тромбогеморагічні ускладнення в акушерстві» (1984), «Затримка розвитку плоду» (1988), «Вагітність і роди при захворюванні гепатобіліарної системи» (1990).

О. Т. Михайленко – автор 600 наукових праць, серед них – 10 монографій, 4 підручники для студентів медичних інститутів та 3 посібники для практичних лікарів. Професором О. Т. Михайленком підготовлено 7 докторів та 35 кандидатів наук.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій О. Т. Михайленка:

1. Динамика накопления актомиозина матки, его АТФ-азная активность в различные сроки беременности и в родах (1963).
2. Слабость родовой деятельности: современные вопросы клиники, патогенеза,
   лечения и профилактики (1974).

У фонді бібліотеки також зберігаються праці О. Т. Михайленка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Биохимия родового акта и его регуляция (1980).
2. Гинекология : пособие по программированному обучению (1979).
3. Диагностика, профилактика и лечение задержки (гипотрофии) плода (1992).
4. Индукция родов и их регуляция (1988).
5. Лекарственные растения в акушерстве и гинекологии (2005).
6. Ситуационные задачи по акушерству (1987).
7. Физиологическое акушерство (1982).

Отамановський Валентин Дмитрович – український історик, бібліограф, краєзнавець, громадський і політичний діяч – народився в селі Яблунівка Смілянської волості Черкаського повіту Київської губернії (нині – Смілянський район Черкаської області). Закінчив 5-ту Київську гімназію із золотою медаллю і вступив на юридичний факультет Київського університету. В 1913 р. перейшов до Київського політехнічного інституту. У КПІ належав до напівлегальної студентської організації «Українська громада», де працював головою термінологічної комісії при гурткові «Натураліст», складаючи українську наукову термінологію.

У серпні 1929 р. Валентина Дмитровича заарештовано у сфальшованій справі Спілки визволення України. Він дістав 5 років таборів суворого режиму та 2 роки заслання до Татарстану. Після звільнення йому було заборонено виїжджати з Казані. Викладав іноземні мови у медичних вишах Казані, Ташкента, Краснодара, Саратова… У цей час ним були опрацьовані багатотомні твори класиків західноєвропейської науки лікування та праці вітчизняних медиків. Він уперше подав переклад опису не відомого в науці методу лікування чуми в своїй праці «Отечественные лекари-новаторы второй половины ХVIII в.». Його роботи з медицини містять багато додатків – цінних документів, більшість яких вперше вводилася до наукового обігу.

З 1958 р. професор В. Д. Отамановський жив і працював у Харкові. Йому заборонялося викладати історію права, тому читав латину в медичному інституті. Помер учений 10 березня 1964 р. Посмертно реабілітований 11 серпня 1989 р.

25 січня 2018 р. Вчена рада Харківського національного медичного університету присвоїла Центру медичного краєзнавства ім’я професора В. Д. Отамановського.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються праці В. Д. Отамановського:

1. Борьба медицины с религией в древней Руси (1965).
2. Отечественные лекари-новаторы второй половины ХVIII в., создавшие более прогрессивное направление в лечении чумы, и роль их как зачинателей рациональной терапии (1958).
3. До історії медицини та аптечної справи у Вінниці й Вінницькому повіті ІІ половини XVIII ст. // Збірник пам’яті Т. Г. Яновського. – Київ, 1930. – С. 322–338.
4. Перші аптеки на Україні // Фармацевтичний журнал. – 1960. – № 2. – С. 60–68.
5. Реформы в речи Посполитой, направленные на создание государственной системы здравоохранения, и их значение для Правобережной Украины // Советское здравоохранение. – 1959. – № 7. – С. 35–41.
6. Розвиток аптечної справи на Україні з середини XVII до початку ХІХ ст. // Фармацевтичний журнал. – 1963. – № 6. – С. 56–67.
7. И. А. Ролле и Ю. Д. Талько-Грынцевич (к истории русско-польских связей) // Советское здравоохранение. – 1962. – № 8. – С. 75–77.

Володимир Адольфович Трігер, відомий лікар-терапевт, народився 27 лютого 1898 р. в м. Одеса.

У 1920 р. закінчив Одеський медичний інститут і призначений асистентом кафедри факультетської терапії.

Упродовж 1941–1944 pp. працював начальником евакогоспіталю, а згодом – головним терапевтом евакогоспіталів Кемеровського облздороввідділу. Протягом 1944–1950 pp. – завідувач кафедри факультетської терапії Одеського медичного інституту.

У 1944 р. захистив докторську дисертацію «Про зміни печінки і жовчовивідних шляхів при гастродуоденітах» під керівництвом професора Л. Б. Бухштаба. У 1946 р. йому присвоєно вчене звання професора.

У 1950 р. наказом Міністра охорони здоров’я УРСР призначений завідувачем кафедри госпітальної терапії Чернівецького медичного інституту (нині – Буковинський державний медичний університет), звідки через рік повернувся в Одесу. З квітня 1952 р. знову очолив кафедру госпітальної терапії Чернівецького медичного інституту. Очолював гастроентерологічний, кардіологічний та ендокринологічний напрямки вітчизняних терапевтичних досліджень у Північній Буковині. Володимир Адольфович очолював бригаду практичних лікарів, проводив велику роботу в місті по вивченню серцево-судинної захворюваності. Кардіологічний напрямок досліджень професора В. А. Трігера пов’язувався з гемодинамічними дослідженнями, вивченням згортальної та протизгортальної систем при широкому спектрі діагнозів – гострому інфаркті міокарда, атеросклерозі, гіпертонічній хворобі.

Автор 50 наукових праць. Підготував 3 докторів та 18 кандидатів наук. Його ім’я внесено до галереї фундаторів наукових шкіл Буковинського державного медичного університету.

Володимир Адольфович Трігер представлений у фондах ННМБУ:

1. До питання про діагностику жовчнокам’яної хвороби // Патологія і фізіологія органів травлення : тези доп. конференції. – Чернівці, 1966. – С. 112–114.
2. Значение лейкопенической реакции при внутренних заболеваниях // Рефераты докладов 32-й научной конференции Черновицкого медицинского института. – Черновцы, 1957. – С. 63–65.
3. Исходы и лечение инфаркта миокарда по данным диспансерного наблюдения в Сталинском районе г. Черновцы за 5 лет // Сборник научных работ Черновицкого медицинского института. – Черновцы, 1958. – Вып. 7. – С. 344–349.
4. К вопросу об оформлении диагноза у больных холецеститом // Сборник научных работ Черновицкого медицинского института. – Черновцы, 1959. – Вып. 10. – С. 19–23.
5. Кислородная терапия больных с недостаточностью кровообращения // Предупреждение и лечение сердечно-сосудистой недостаточности. – Киев, 1957. – Вып. 1. – С. 193–195.
6. Клинические и эксперементальные исследования состояния печени и желчного пузыря при гастродуоденитах // Клиническая медицина. – 1941. – Т. 19, № 6. – С. 105–107.
7. О лейкопенической реакции при внутренних заболеваниях // Сборник научных работ Черновицкого медицинского института. – Черновцы, 1959. – Вып. 9. – С. 224–227.
8. О применении гипотиазида при коронарной недостаточности // 8-й съезд терапевтов УССР : тезисы докладов. – Киев, 1965. – С. 334–335.
9. Синдром грудной жабы у больных бронхиальной астмой // Врачебное дело. – 1961. – № 12. – С. 37–40.
10. Стенокардия при заболеваниях желчных путей // Клиническая медицина. – 1938. – Т. 16, № 10. – С. 1367–1371.
11. Трансаминазная активность и белковые фракции крови при инфаркте миокарда // Врачебное делло. – 1964. – № 1. – С. 13–17.

140 років від дня народження фтизіатра, доктора медицини, професора Антона Івановича Собкевича (1883-1945)

Фтизіатр, доктор медицини (1918), професор (1926), перший завідувач курсу туберкульозу (1924-1929), директор Київського клінічного туберкульозного інституту (1926-29), декан медичного факультету (1929), професор Київського фармацевтичного інституту (1931-35), науковий співробітник Київського НДІ гігієни харчування (1935-1938).

Закінчив медичний факультет Томського університету (1910), де й працював викладачем, здійснював науково-дослідну роботу в клініці та лабораторії. У роки Першої світової війни перебував на Західному фронті, був головним лікарем санітарно-інфекційного лазарету (1914-1918). У 1918 р. повернувся до Томська, працював викладачем в університеті.

У 1921 р. був обраний постійним науковим співробітником УАН, переїхав до Києва та від 1922 р. працював у Київському медичному інституті (доцент, заступник декана, декан медичного факультету), викладав перший в Україні курс туберкульозу (1926-1929). Лекції читав українською мовою. Саме в цей час вийшли його фундаментальні праці: “Наука про харчування та їжу (дієтика)” (1927), “Механізми і апарат нервової системи” (1928), “Туберкульоз” (1928).

Був активним учасником українських лікарських організацій періоду УНР, пізніше – член президії Медичної секції ВУАН (1929) та член термінологічної комісії. З 1938 р. за станом здоров’я не працював, помер 23 грудня 1945 р.

Михайло Михайлович Борисикевич (1848-1899) офтальмолог, професор окулістики, декан медичного факультету університету в Інсбруці, професор, декан університету в Граці.

Народився в с. Білобожниця (тепер — Чортківського району Тернопільської обл. в родині священика; медичну освіту здобув у 1866-1872 рр. на медичному факультеті Biденьського університету.

Був аспірантом у відомих офтальмологів Ф. Альта (1872-1874) та Штельвага (1874-1880); служив військовим лікарем.

Від 1872 р. – професор окулістики, а з 1874 р. – декан медичного факультету університету в Інсбруці.

З 1892 р. – професор університету в Граці; наукові праці, деякі із яких мали пріоритетний характер у світовій науці, присвячені різним аспектам офтальмології, особливо гістології очної сітківки; приїджав на батьківщину, де безкоштовно надавав лікарську допомогу.

В с. Білобожниця встановлено пам’ятник вченому.