Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.

Щороку 10 жовтня відзначається Всесвітній день психічного здоров’я World Mental Health Day. Його засновано 1992 року Всесвітньою федерацією психічного здоров’я, за підтримки Всесвітньої організації охорони здоров’я. Метою проведення цього дня – є привернення уваги до проблем психічного здоров’я людей у світі, з метою скоротити поширення депресивних розладів, шизофренії, хворіб Альцгеймера, наркотичної залежності, епілепсії та розумової відсталості.
На сьогоднішній день в сучасній медицині гостро стоїть питання збереження здоров′я людини та пошуку чинників, що його обумовлюють. Адже здоров′я громадян – є індикатором благополуччя суспільства, країни в цілому. Зростання числа екстремальних ситуацій, в тому числі бойових дій та пандемії COVID – 19, що різко змінили наше повсякденне життя, диктує необхідність проведення медико–психологічної реабілітації осіб, постраждалих внаслідок негативного впливу емоційно–стресових факторів.
Високоповажні користувачі, у фондах ННМБУ ви знайдете монографії, практичні та навчальні посібники, клінічні настанови, підручники, методичні рекомендації та твори з популярної психіатрії. В літературі підняті питання необхідності поширення здорового способу життя та першочергових заходів, направлених на збереження психічного здоров′я людини.
Пропонуємо вашій увазі роботи, де фахівці знайдуть інформацію з актуальних питань психіатрії у практиці сімейного лікаря, медсестринства в психіатрії, способів досягнення психологічного благополуччя, раннього втручання в психоз, вікових аспектів психічного здоров′я, психіатрії та наркології, психотерапії та психокорекції бойового стресу, тривожності і панічних атак.
Шановні читачі, за допомогою інформації з фондів бібліотеки (покрокових керівництв) ви дізнаєтесь, як зупинити паніку і перестати відчувати тривожність, упоратися з будь якою тривожною ситуацією, котрої ви уникали (водіння авто, польоту, покупки і т. д.), покласти край тривожним або нав′язливим думкам, підвищити свою впевненість і знову почати жити сміливим і авантюрним життям.
Читайте, і будьте здорові!
70 років від дня народження лікаря-кардіолога, доктора медичних наук, професора Віктора Григоровича Лизогуба (1947)
Лікар-кардіолог, доктор медичних наук (1990), професор (1996). Заслужений діяч науки і техніки України (2003). Закінчив Київський медичний інститут (1972). Відтоді працював в Інституті геронтології АМН СРСР (Київ); від 1978 – старший науковий співробітник Київського НДІ медичних проблем фізичної культури; від 1980 – в Національному медичному університеті: від 1995 – завідувач кафедри внутрішньої медицини № 4, водночас 1999-2005 – декан медичного факультету № 3; у 1995-2005 – керівник Міського санологічного центру серцево-судинних захворювань; від 2009 – директор Науково-експертного центру лікарських засобів, створених на основі нанотехнологій, НАНУ (усі – Київ). Головний редактор журналу “Лікарська справа” (2005-2012).
Розробляє методи діагностики та лікування гіпертонічної хвороби й ішемічної хвороби серця. Обґрунтував роль шкіри в генезі коронарного атеросклерозу та перебігу ішемічної хвороби серця.
Наукові праці: “Клинические особенности течения гипертонической болезни у больных с нарушениями реологических свойств крови” (1997); “Зміни ліпідного комплексу ліпопротеїнів у хворих на ішемічну хворобу серця при наявності супутнього хронічного панкреатиту” (2003); “Сучасні стандарти та критерії в галузі реабілітаційної медицини” (2005); “Ишемическая болезнь сердца” (2007); “Значення жорсткості судин у розвитку серцево-судинних захворювань та гіпоксії” (2011).
95 років від дня народження історика медицини, кандидата медичних наук, доцента Івана Митрофановича Макаренка (1922-1992)
Акушер-гінеколог, доктор медичних наук (1936), професор (1937), член-кореспондент АН УРСР (1939), заслужений діяч науки УРСР (1958). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Московський університет (1921). Відтоді працював у Центральному інституті охорони материнства і дитинства (м. Москва); від 1930 – науковий керівник Уральського інституту охорони материнства і дитинства (м. Свердловськ, нині Єкатеринбург, РФ); водночас від 1932 – завідувач кафедри акушерства та гінекології Свердловського медичного інституту; 1938-1958 – завідувач однойменної кафедри Київского медичного інституту. Головний акушер-гінеколог МОЗ УРСР (1949-1958).
Наукові дослідження присвячені питанням боротьби з материнською смертністю, знеболюванню пологів, профілактиці та лікуванню раку жіночих статевих органів, організації акушерської допомоги, застосуванню протизаплідних засобів. Ініціював застосування знеболювання пологів в Україні, масові профілактичні гінекологічні огляди. Розробив методику хордотомії на пізніх стадіях раку матки.
Наукові праці: “Обезболивание родов” (1936); “Хирургическая терапия септических послеродовых заболеваний” (1940); “Акушерские ошибки и материнская смертность” (1947); “Профилактика, клиника и терапия рака матки” (1947); “Онкопрофилакторий при женской консультации” (1948).
130 років від дня народження епідеміолога, академіка АМН СРСР, доктора медицини, професора Льва Васильовича Громашевського (1887-1980)
Лікар-епідеміолог, доктор медицини (1914), доктор соцціальної медицини (1925, без захисту дисертації), професор (1925), академік АМН СРСР (1944), заслужений діяч науки УРСР (1957). Закінчив Новоросійський університет в Одесі (1912). Від 1913 р. працював лікарем. Від 1918 – завідувач Одеської дезінфекційної станції. Один з організаторів (1920) і завідувач (1923-1928) кафедри епідеміології, водночас – ректор (1923-1927) Одеського медичного інституту. У 1923 р. розробив програму викладання епідеміології, обстоював її як самостійну науку. Заснував та очолював кафедру епідеміології Дніпропетровського медичного інституту (1928-1930) та Центрального інституту удосконалення лікарів (м. Москва, 1931-1948); водночас – директор Санітарно-бактеріологічного інституту (м. Дніпропетровськ, 1928-1931), засновник і директор Центрального інституту епідеміології та мікробіології (м. Москва, 1931-1948). Під час 2-ї світової війни – військовий лікар. Засновник і директор (1948-1951) Київського інституту інфекційних хвороб, заступник директора з наук. роботи (1953-1980) Київського інституту епідеміології, мікробіології та паразитології (нині об’єднані в Інститут епідеміології та інфекційних хвороб АМНУ); водночас – завідувач кафедри епідеміології Київського медичного інституту (1948-1962). Голова Республіканського та Київського товариств епідеміологів, мікробіологів та інфекціоністів (1948-1980). Головний редактор “Журнала микробиологии, эпидемиологии и иммунобиологии” (1931-1948). Брав участь в організації ВООЗ (1946).
Один із засновників фундаментальної епідеміології. Обґрунтував теорію епідемічного процесу, сформулював закони епідеміології, розробив вчення про механізм передачі збудників інфекційних хвороб, описав загальні принципи раціональної боротьби з інфекційними хворобами та ліквідації окремих з них, визначив епідеміологію та напрями профілактики грипу, висипного тифу, поліомієліту, дифтерії, кору, вірусних гепатитів, холери тощо.
Наукові праці: “Техника и здравоохранение” (1922); “За пять лет: Отчетный сборник дезинфекционной станции (дезкамеры) Одесского губздравотдела за 1918-1922 гг” (1923); “Опыт массовой гельминтологической работы в Одессе” (1930); “От обороны к нападению” (1931); “Основи сучасної практичної дезінфекції” (1931); “Общая эпидемиология” (1939, 1941, 1942, 1949, 1965); “Частная эпидемиология” (1947); “Принципы классификации инфекционных болезней” (1947); “Механизмы передачи инфекции” (1958); “Общая эпидемиология” (1965); “Современное состояние проблемы эпидемиологии дизентерии и основные меры борьбы с ней” (1974); “Що треба знати про інфекції” (1976).