Календар медицини

Став відзначатися медичною громадськістю за ініціативою Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) з 2002 р.

Мета цього дня – залучення широкої громадської уваги до проблем, пов’язаних з поширеністю імунних захворювань, а також зі збереженням і зміцненням імунітету загалом.

Василь Тимофійович Покровський (1838-1877), терапевт, доктор медицини (1864), екстраординарний (1867), ординарний (1868) професор, завідувач кафедри спеціальної патології і терапії з госпітальною клінікою Університету Св. Володимира (1866-1877). Учень С.П. Боткіна та І.М. Сеченова.

Закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію з відзнакою та золотою медаллю (1861). Працював ординатором клініки внутрішніх хвороб професора С.П. Боткіна, під керівництвом якого в 1864 р. захистив докторську дисертацію “Об отравлении окисью углерода. Материалы для физиологии угара”.

У вересні 1866 р. відомий анатом і фізіолог професор О.П. Вальтер запро­понував його кандидатуру на вакантну посаду керівника кафедри спеціальної патології і терапії з госпітальною клінікою медичного факультету Університету Св. Володимира. У квітні 1867 р. його було затверджено на посаду екстраординарного професора Університету Св. Во­лодимира та завідувача госпітальною терапевтичною клінікою. Одночасно він був призначений ординатором Київського військового госпіталю, на базі якого була розташована клініка.

Пропонував перейти від теоретичного до наочного викладання. У 1867 р. його рекомендації було внесено у відповідні рішення факультету, в яких йшлося про відміну виключно теоретичного викладання спеціальної патології, терапії, хірургії, офтальмології та про необхідність супроводу лекцій клінічними демонстраціями.

Був провідником передових ідей вітчизняної фізіології та клінічної медицини в Україні. Займався питаннями діагностики захворювань нирок, запропонував метод бімануальної пальпації нирок.

Один з перших вів викладання курсу нервових хвороб. Засновник і завідувач неврологічного відділення при Київському військовому шпиталі. Під час проведення активної боротьби з епідеміями тифу перший відмітив, що поворотний тиф є самостійним захворюванням, а не різновидом черевного та висипного тифу.

У 1877 р. очолив боротьбу з тифозною епідемією в Києві та захворів висипним тифом, помер на 39 році життя.

З метою поширення інформації про дану патологію 6 березня у всьому світі відзначається Всесвітній день боротьби з глаукомою. Його започаткували у 2008 році за ініціативи Всесвітньої асоціації товариств глаукоми (WGA) та Всесвітньої асоціації пацієнтів з глаукомою (WGPA). Фахівці попереджають, тільки раннє виявлення і правильне лікування захворювання дає змогу зберегти зір. Для цього необхідний регулярний профілактичний огляд у офтальмолога. Лікарі радять проходити обстеження особам у віці 35-40 років не рідше ніж 1 раз на 5 років, а тим, чий вік старший за 50, – кожні 2-3 роки.

Глаукома – це одне з найбільш інвалідизуючих офтальмологічних захворювань, при якому діагностують постійне або періодичне підвищення внутрішньоочного тиску (ВОТ). Дана патологія характеризується також атрофією зорового нерву та зміною полів зору. Нерідко глаукома призводить до часткової або повної втрати його втрати.

Кількість хворих на глаукому у світі сягає 65 млн. А серед 28 млн незрячих майже кожен п’ятий втратив зір через цю патологію. За даними статистики, глаукому діагностують у 1-2% людей старших за 40 років, але близько 25% випадків захворювання залишаються невиявленими. Якщо патологію діагностували у віці 40-45 років, то при відсутності лікування до 60-65 років людина може повністю осліпнути.

До підвищення ВОТ призводить накопичення внутрішньоочної рідини внаслідок надмірної її продукції чи порушення виведення внаслідок змін дренажної системи ока. Чому стаються ці зміни достеменно не відомо.

В групі ризику знаходяться особи:

• у родичів яких було діагностовано глаукому;
• старші 40 років, у яких ВОТ знаходиться у верхній межі норми, або з підвищеним ВОТ незалежно від віку;
• з високим ступенем короткозорості після 40-50 років або далекозорості (особливо жінки після 50 років);
• в анамнезі яких травми або запальні захворювання очей;
• старші за 60-70 років;
• хворі на діабет, ендокринні, нервові та кардіоваскулярні захворювання;
• які проходять тривалий курс лікування гормональними препаратами;
• зі зниженим (щодо вікової норми) артеріальним тиском.

Симптомами глаукоми можуть бути:

• біль, різь, відчуття важкості та почервоніння очей;
• звуження поля зору, затуманення, поява «сітки» перед очима;
• при погляді на яскраве світло з’являються «райдужні кола»;
• погіршення зору у вечірній та нічний час доби;
• відчуття підвищеного зволоження очей;
• незначні болі навколо очей.

У фондах ННМБУ можна ознайомитись з літературою за цією темою:

1. Кощинець О. Б., Капечук В. В., Крицун Н. Ю. Особливості чинників ризику прогресування первинної глаукоми та їх вплив на розвиток пізніх стадій захворювання // Клінічна та профілактична медицина. – 2019. – № 3/4. – С. 41-46.
2. Фурсова А. Ж. и др. Антиангиогенная терапия диабетического макулярного отека у пациентов с первичной открытоугольной глаукомой // Вестник офтальмологии. – 2020. – Т. 136, № 6 ч.2. – С. 185-194.
3. Назирова З. Р., Туракулова Д. М., Бузруков С. Б. Хирургическое лечение врожденной глаукомы у детей с применением дренажа «Глаутекс» // Вестник офтальмологии. – 2020. – Т. 136, № 6 ч.2. – С. 202-206.
4. Новицький І. Я., Левицька О. В. Порівняння ефективності непроникаючої глибокої склеректомії в комбінації з ендотрабекулоектомією та трабекулоектомії // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 2. – С. 27-31.
5. Ісаєв О. А., Сердюк В. М. Зв’язок первинної відкритокутової глаукоми з поліморфізмом rs2070744 (T-786C) гена ендотеліальної NO-синтази (NOOS3) в українській популяції // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 3. – С. 3-9.
6. «Глаукома». Стандарти медичної допомоги // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 4. – С.75-81.
7. Лопадчак Р. М., Новицький І. Я., Федус Я. З. Наш досвід лазерної іридотомії у пацієнтів із хронічною закритокутовою глаукомою // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 6. – С. 10-13.
8. Dusmukhamedova A. M., Tuchibaeva D. M., Khadzhimetov A. A. Assessing factors of endothelialv vascular dysfunction in patients with primary open-angle glaucoma // Офтальмол. журнал. – 2022. – № 6. – Р. 14-18.
9. Левицька О. В., Новицький І. Я. Вплив дозованої ендотрабекулоектомії з непроникною глибокою склеректомією на рівень внутрішньоочного тиску та показники відтоку вологи передньої камери // Запорізьк. мед. журнал. – 2022. – Т. 24, № 3. – С. 328-331.

100 років від дня народження оториноларинголога, доктора медичних наук, професора Івана Авксентійовича Куриліна (1918-1984)

Лікар-оториноларинголог, доктор медичних наук (1961), професор (1962), заслужений діяч науки УРСР (1983), лауреат Державної премії УРСР (1979), завідувач кафедри оториноларингології (1963-1984), декан педіатричного факультету (1962-1966) Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Закінчив Алма-Атинський медичний інститут (1941). У роки війни (1941-1945) служив командиром санітарної роти, старшим лікарем Піхотного полку Сталінградського та Донського фронтів, потім працював ординатором хірургічного госпіталю 7-ї Гвардейської армії, двічі був поранений. Після демобілізації навчався в клінічній ординатурі на кафедрі оториноларингології Київського інституту удосконалення лікарів під керівництвом професора О.С. Коломійченка (1947-1949 ). З 1950 р. працював у Київському медичному інституті імені О.О. Богомольця.

У 1961 р. захистив докторську дисертацію “Современные методы диагностики и хирургического лечения склеромы с применением стреп­томицина”.

Вивчав новоутворення ЛОР-органів, зокрема питання ранньої діагностики пухлинних процесів; склерому, отити, тонзилярні патології в дітей; питання реконструктивно-відновлювальної хірургії верхніх дихальних шляхів; історію оториноларингології. Вперше застосував полімерні матеріали (тефлон, лавсан) для корекції дефектів кісткового та хрящового скелета носа, гортані та трахеї. Розробив набір інструментів для видалення скле­ромних інфільтратів з будь-якого відділу дихальних шляхів без попереднього розтину гортані та трахеї.

Наукові праці: “Отиты и антриты у детей грудного возраста” (1969); “Хронический тонзиллит у детей, больных туберкулезом” (1971); “Папилломатоз гортани” (1972); “Носовые кровотечения” (1976).

Цей день відзначається з 2006 року кожного другого четверга березня з ініціативи Всесвітнього нефрологічного суспільства і Міжнародної федерації ниркового фонду.
Мета події – підвищення обізнаності населення про важливість наших нирок, як про дивовижний орган, який відіграє ключову роль у збереженні життя і здоров`я, а також розповсюдження інформації про те, що хвороби нирок зустрічаються часто, мають руйнівні наслідки, але піддаються лікуванню при ранній діагностиці.

На сьогоднішній день в усьому світі зростає кількість хворих з термінальною нирковою недостатністю. Приблизно 1,8 мільйонів людей одержують замісну ниркову терапію.
Дослідження показують, що в усьому світі приблизно кожен десятий дорослий має одну з форм уражень нирок. Люди з хронічними хворобами нирок знаходяться в групі ризику.
Функція нирок цих людей може також прогресивно погіршуватися аж до того моменту, коли виникає потреба в “заміні” нирки, яка полягає в проведенні діалізу для очищення крові або пересадці нирки від донора.

Борис Микитович Маньківський (1883-1962) вений-невролог, академік АМН СРСР (1944), доктор медичних наук (1935), професор (1935), заслужений діяч науки УРСР (1943), завідувач кафедри нервових хвороб Київського медичного інституту (1922-1961), одночасно – завідувач кафедри нервових хвороб Інституту удосконалення лікарів (1922-1941), науковий керівник Психоневрологічного інституту (1927-1948).

Один з організаторів Інституту геронтології АМН СРСР (1958).

Народився в м. Козельці на Чернігівщині в родині лікаря, закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира (1910). Учень М.М. Латиського. Навчався в Лейпцигу, Сорбоні, проходив стажування у клініці Салпетрієр в Парижі.

Досліджував інфекційну патологію нервової системи, проблеми нейроревматизму, нейрогеронтології та геріатрії, судинних захворювань головного мозку. Першим у світовій літературі описав клініку краніофарингіом, пароксизмальний параліч і вперше запропонував патогенетичне лікування його як явища діенцефальної патології.

Одним з перших впровадив рентгенологічний і капіляроскопічний методи в неврологію, обґрунтував застосування антибіотиків, гормонів і сульфамідів.

У період “українського відродження”, а також пізніше публікував праці українською мовою, був членом редколегії 1-го та 2-го видань Великої Медичної Енциклопедії (Москва), наукових журналів (“Журнал невропатологии и психиатрии им. С.С. Корсакова”, “Врачебное дело”, “Современная психоневрология”).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються праці Б. М. Маньківського, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Література про Б. М. Маньківського: