Календар медицини

Валентин Володимирович Кальниш (1948) доктор біологічних наук (1996), професор, професор кафедри авіаційної, морської медицини та психофізіології Української військово-медичної академії, завідувач лабораторії психофізіології праці ДУ “Інститут медицини праці НАМН України”.

Наукові дослідження пов’язані з декількома напрямами: фізіологією праці, психологією праці, біофізикою, фізіологією збудливих середовищ, біологічною та медичною кібернетикою й інформатикою. Різноманітне сполучення цих дисциплін було основою для його інтелектуальних розробок.

Під керівництвом Валентина Володимировича були створені проекти побудови медичної комп’ютерної мережі для забезпечення обміну інформацією між медичними установами України, галузева комісія з сертифікації програмних продуктів і апаратно-програмних комплексів медичного призначення та визначені правила сертифікації.

Також брав участь у створенні державної системи професійного психофізіологічного відбору осіб, робота яких пов’язана з підвищеною небезпекою. Ним разом з його учнями були здійснені важливі для теорії та практики психофізіології праці методичні розробки в області професійного психофізіологічного відбору.  Цікавими є його розробки в області вивчення соціально-психологічних людських мереж.

Працює над розвитком проблем формування професійної надійності при операторській діяльності, впливу емоційного напруження на працездатність людини, що мають важливе теоретичне та прикладне значення.

З 19 травня 2011 р. Всесвітня організація сімейних лікарів WONCA започаткувала святкування Всесвітнього дня сімейного лікаря.

За визначенням WONCA, сімейний лікар (лікар загальної практики) – фахівець, який надає первинну медико-санітарну допомогу всім членам сім’ї, незалежно від віку, статі, характеру захворювання, з урахуванням психологічних, соціальних, культурних та особистих особливостей пацієнта та родини.
Цей день присвячений ролі сімейного лікаря (лікаря загальної практики) в системах охорони здоров’я всього світу, він дає можливість підкреслити важливий внесок сімейних лікарів у охорону здоров’я населення.

За даними світової статистики, близько 80 % усіх проблем, пов’язаних зі здоров’ям, у розвинутих країнах світу сьогодні вирішуються на етапі загальної лікарської практики. І сьогодні в більшості країн світу система сімейної медицини є основою національної охорони здоров’я, а в університетах активно створюються програми (кафедри) для підготовки сімейних лікарів

В Україні впровадження інституту лікаря загальної практики розпочато в 2011 р. в рамках реформування й удосконалення первинної медико-санітарної допомоги в окремих областях. Сімейні лікарі доказали, що вони можуть проводити ефективну профілактику захворювань та лікувати широке коло захворювань.

Анатолій Іванович Тріщинський (1923-2009) заслужений діяч науки України (1983), доктор медичних наук (1963), професор (1964), завідувач кафедри анестезіології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (1967-1996).

Анатолій Іванович у 1950 закінчив Вінницький медичний інститут. У 1963 захистив док­торську дисертацію “Знеболювання та за­безпечення безпеки операцій на відкритому серці з штучним кровообігом”. Учень профе­сора Г.Д. Дінабург, академіка М.М. Амосова.

Напрям наукових досліджень: лікування гострого та хронічного больового синдрому, клініко-фізіологічні та клініко-фармакологічні аспекти загального та регіонального знебо­лювання, клініко-фізіологічні, діагностичні аспекти й інтенсивна терапія тяжких гнійно-запальних процесів і сепсису. Засновник і фундатор вітчизняної наукової анестезіології й інтенсивної терапії, організатор системи анестезіологічної служби в Україні. Головний анестезіолог МОЗ України (1966). Голова правління Наукового товариства анестезіо­логів України (1964).

Наукові праці: “Операции на сердце с искусственным кро­вообращением” (1962); “Лечебная гипотермия” (1969); “История отечественной анестезиологии” (1976); “Обезболивание в амбулаторной практи­ке” (1978); “Неврологические синдромы при поражениях тройничного нерва” (1983); “Искусственная вентиляция легких” (1983); “Интенсивная терапия и дыхательная реани­мация при астматических состояниях” (1985); “Ферментные процессы и их коррекция при экстремальных состояниях” (1985).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  Тріщинського А.І. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Анестезіологія та інтенсивна терапія (2000)
2. Дифференциальная диагностика, интенсивная терапия и реанимация при острой сердечной недостаточности (1984)
3. Из истории отечественной анестезиологии (1973)
4. Интенсивная терапия и дыхательная реанимация при астматических состояниях (1985)
5. Интенсивная терапия тяжелых форм менингоэнцефалита у детей (1979)
6. Использование спинальной и комбинированной спинальной опиоидной анестезии в хирургической практике (1991)
7. Наркоз в амбулаторных условиях (1978)
8. Неврологические синдромы при поражении тройничного нерва (1983)
9. Руководство по интенсивной терапии (2004)
10. Наркоз в амбулаторных условиях (1978)

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації А.І. Тріщинского “Обезболивание и обеспечение безопасности операций на открытом сердце с искусственным кровообращением” (1963); “Неврологические синдромы, обусловленные поражением тройничного нерва” (1955)

Щорічно 20 травня лікарі всього світу, які спеціалізуються в травматології та ортопедії, відзначають своє професійне свято.

Травматологія – мати всіх хірургічних спеціальностей, один з найдавніших розділів клінічної медицини, історія якого нараховує багато століть. З початку зародження цивілізації та до сьогодні людство страждає від поранень і каліцтв.

У сучасному світі травматизм і смертність внаслідок травми постійно зростають. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, від травм щороку гинуть 2 млн чоловік, а травми різного ступеня тяжкості отримують близько 30 млн людей. Травматизм – це не тільки медична, а й соціальна проблема сучасного суспільства.

Володимир Васильович Селецький (1868-1955) невролог, доктор медицини (1901), професор (1912), завідувач ка­федри нервових хвороб медичного фа­культету Університету Св. Володими­ра (1919-1922), завідувач кафедри фа­культетської неврології Київського ме­дичного інституту (1922-1950). Учень І.О. Сікорського.

Володимир Васильович закінчив гімназію та медичний фа­культет Університету Св. Володимира (1893). У 1901 захистив дисертацію “Опыт системати­ческого и клинического изучения рас­стройств речи при общем прогрессив­ном параличе” й одержав звання при­ват-доцента. У 1912 був обраний професором кафедри нер­вових хвороб Київського жіночого ме­дичного інституту.

У 1919 очолив кафедру нервових хвороб медичного факультету Універ­ситету Св. Володимира. У 1922 ка­федра неврології Київського медичного інституту була розподілена на дві – факультетську та госпітальну. Очолив кафедру факультет­ської неврології. Про­тягом багатьох років очолював Київське товариство невропатологів і психіатрів.

Наукові праці: “Опыт систематического и клинического изучения расстройств речи при общем прогрессивном параличе” (1901); “Цитотоксины и душевные заболевания” (1903); “Опыты с невролизинами” (1908); “Теория и психология галлюци­наций” (1908); “К диагностике поясничных болей” (1940); “К симптоматологии менингитов” (1947).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  Селицького В.В. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. 1. Диссоциация представлений и ее значение (1908)
   2. Неправильность пальцев ног (1909)
   3. Опыт систематического и клинического изучения расстройств речи при прогрессивном параличе (1899)
   4. Психопатология ощущений (1909)

1. Случай галлюциноза (1907)
2. Судебно-психиатрические наблюдения (1904)
3. Цитоксины и душевные заболевания (1903)

Василь Гаврилович Бардова (1948) лікар-гігієніст, доктор медичних наук (1984), професор (1985), член-кореспондент АМНУ (2000), заслужений діяч науки і техніки України (2009).

Закінчив Київський медичний інститут (1972), де і працює (нині Національний медичний університет): доцент (1980-1985), професор (1985-1986), від 1986 – завідувач кафедри пропедевтики гігієни, військової та радіаційної гігієни, одночасно декан медико-профілактичного факультету (1990-1992), проректор (1993-1995, від 1999), від 1996 – директор Наукового лабораторного гігієнічного центру.

Наукові дослідження присвячені гігієнічним аспектам клімату та погоди, сонячного випромінювання; профілактиці хвороб систем кровообігу та дихання, гігієні праці в сільському господарстві, гігієні роботи з мікроелементами та пестицидами, гігієні дітей і підлітків.

Наукові праці: “Гигиена климата” (1990); “Современные проблемы экогигиены” (1993); “Пропедевтика гігієни, військова та радіаційна гігієна” (1999); “Общая гигиена: Пропедевтика гигиены” (2000); “Загальна гігієна: словник-довідник” (2001); “Гигиеническая диагностика радиационного фактора и его коррекция” (2001).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації В.Г. Бардова “Гигиеническое изучение влияния климато-погодных условий на течение гипертонической болезни” (1976)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  Бардова В.Г.  підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Гигиена климата (1990)
2. Загальна гігієна та екологія людини (2022)
3. Керівництво до занять з загально пропедевтичної гігієни (1992)
4. Російсько-українсько-латинський, тлумачний терапевтичний словник (1994)
5. Учбовий посібник до практичних занять з загальної гігієни (1994)