Календар медицини

Чому Міжнародне професійне свято стоматологів, святкують щороку 9 лютого?

Згідно з легендою, Аполлонія — дочка александрійського імператора, увірувала в Христа, що на той час було неприпустимо. Дівчину схопили і піддали жорстоким тортурам і навіть вирвали всі зуби. Тоді Аполлонію вивели на майдан і поставили умову: або вона зречеться своєї релігії, або її спалять живцем. Дівчині розв’язали руки, щоб вона могла стати на коліна і виконати умову катів. Однак коли її звільнили від канатів, Аполлонія кинулася у вогонь і згоріла живцем. Це сталося 9 лютого 249 року.

Відтоді склалося повір’я: якщо болить зуб, зверніться – до Аполлонії з молитвою, і біль вщухне. У 300 році церква канонізувала Аполлонію святою мученицею, та ікона святої Аполлонії (гарної дівчини з щипцями в руках) була майже в кожному храмі.

115 років від дня народження фахівця в галузі молекулярної біології та генетики, доктора біологічних наук, професора, академіка НАНУ Сергія Михайловича Гершензона (1906-1998)

Фахівець у галузі молекулярної біології та генетики, доктор біологічних наук (1942), професор (1946), академік НАН України (1976), Російської АПН (1997). Закiнчив Московський університет (1927). Працював у НДI зоологiї та на кафедрі генетики Московського університету (1930-1935); в Iнститутi генетики АН СРСР (Москва, 1935- 1937). У 1937-1948, 1957-1963 – завідувач відділу генетики, 1948-1957 – старший науковий співробітник Iнституту зоологiї АН УРСР (Київ), водночас у 1937-1941, 1944-1948 – завідувач кафедри дарвінізму і генетики Київського університету; 1963-1968 – заступник директора, завідувач відділу вірусів тварин, 1968-1973 – керівник сектору молекулярної біології і генетики Інституту мікробіології та вірусології АН УРСР (Київ); 1973-1986 – завідувач відділу молекулярної генетики Інституту молекулярної біології і генетики АН УРСР (Київ); 1986-1987 – завідувач відділу молекулярної генетики, 1987-1998 – радник при дирекції Інституту фізіології рослин і генетики НАНУ (Київ).

Вивчав генетику природних популяцiй комах і ссавців у зв’язку з проблемами еволюцiї. Відкрив мутагенну дію екзогенної ДНК, встановив частоту та специфіку цього процесу, вивчив мутагенну роль вірусів і синтетичних полінуклеотидів. Одержав перші експериментальні дані про можливість зворотної передачі генетичної інформації від РНК до ДНК. Вперше у світі експериментально відтворив самозбирання інфекційного вірусу з його окремих компонентів, а також вірусну трансдукцію одного з генів шовковичного шовкопряда, довівши можливість трансдукції в багатоклітинних організмів. У 1948-1957 під час гоніння на класичну біологію зазнав утисків як прихильник класичної генетики.

Наукові праці: “Исследование возможности передачи генетической информации от РНК к ДНК при репродукции вирусов ядерного полиэдроза” (1971); “Мутагенное действие ДНК и вирусов у дрозофилы” (1975); “Основы современной генетики” (1979, 1983); “Мутагенное действие природных и синтетических полинуклеотидов” (1990); “Мутации” (1991).

У вересні 2001 р. в Люксембурзі на черговій зустрічі Міжнародної конфедерації батьків, чиї діти хворі на онкологічні захворювання, було прийнято рішення про проведення Міжнародного дня дитини, хворої на рак. З 2003 р. 15 лютого офіційно вважається Міжнародним днем дитини, що хвора на рак. Основна мета цього дня – покращити інформування суспільства про проблеми дитячих онкологічних хвороб. В Україні відзначається з 2003 р.

70 років від дня народження стоматолога, хірурга, доктора медичних наук, професора Олексія Олександровича Тимофєєва (1951)

Стоматолог, хірург, доктор медичних наук (1988), професор (1990), заслужений діяч науки і техніки України (2002). Закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1973). Від 1983 працює на кафедрі щелепно-лицевої хірургії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика на посадах асистента (1983-1990), завідувача кафедри (від 1990). З 1998 очолює (за сумісництвом) кафедру хірургічної стоматології і щелепно-лицевої хірургії Медичного інституту (нині – Київський медичний університет) Української асоціації народної медицини; керівник Центру щелепно-лицевої і пластичної хірургії; академік УАН; академік АМТН Російської Федерації.

Основні напрями наукової діяльності: пластична й естетична хірургія; травматичні пошкодження тканин щелепно-лицевої ділянки та їх ускладнення; імплантологія; непухлинні захворювання та пухлини слинних залоз, щелеп і м’яких тканин; запальні захворювання щелеп і м’яких тканин.

65 років від дня народження кардіохірурга, доктора медичних наук, професора Іллі Миколайовича Ємця (1956)

Кардіохірург, доктор медичних наук (2002), професор, заслужений лікар України, професор кафедри дитячої кардіології та кардіохірургії Національної
медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Закінчив Київський медичний інститут (1979). Працював лікарем. Від 1983 – в Інституті серцево-судинної хірургії АМНУ: від 1997 – завідувач відділення кардіохірургії немовлят; від 2003 – директор Науково-практичного медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії (обидва – Київ).

Основний напрям наукових досліджень – кардіохірургія новонароджених. Впроваджує в практику сучасні методи хірургічного лікування складних вроджених вад серця в ранньому віці.

Наукові праці: “Отсроченное стягивание грудины после операции артериального переключения при Д-ТМС” (2000); “Анатомия венечных артерий при транспозиции магистральных сосудов” (2000); “Гемодинамическая коррекция транспозиции магистральных сосудов” (2000); “Реконструкция дуги аорты при транспозиции магистральных сосудов” (2000); “Транспозиция магистральных сосудов в сочетании с коарктацией аорты” (2001).

115 років від дня народження невропатолога, доктора медичних наук, професора Дмитра Івановича Панченка (1906-1995)

Невропатолог, доктор медичних наук (1941), професор (1947), заслужений діяч науки УРСР (1951). Закінчив Військово-медичну академію в Ленінграді (1932). У 1946-1951 – завідувач кафедри нервових хвороб і директор Львівського державного медичного інституту; 1951-1978 – завідувач кафедри нервових хвороб, професор Київського інституту удосконалення лікарів. Головний невропатолог МОЗ УРСР (1952-1964).

Напрями наукових досліджень: патоморфологічні зміни в центральній нервовій системі при гангрені, обмороженнях; вплив зміни атмосферного тиску, гіпоксії, гіпоглікемії, втоми на функцію нервової системи; описав синдром поєднаного ураження судин головного мозку, серця та нижніх кінцівок, діагностичні проби при захворюваннях нервової системи (феномен Будди); модифікація нижнього синдрому Барре; автор та організатор “Біотрону” — системи оздоровчого штучного клімату для лікування гіпертонічної хвороби, реабілітації після менінгоенцефалітів, полінейропатій, нейросудинних уражень.