Календар медицини

70 років від дня народження генетика, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента НАМНУ Наталії Григорівни Горовенко (1951)

Генетик, доктор медичних наук (2000), професор (2002), член-кореспондент НАМН України (2003), заслужений діяч науки і техніки України (2003). Закінчила Київський медичний інститут (1975), де й працювала до 1989; відтоді – в Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ): від 2000 – завідувач кафедри медичної генетики. Головний медичний генетик МОЗ України (від 2003).

Наукові дослідження присвячені генетиці вроджених вад розвитку та мультифакторіальних захворювань; молекулярній діагностиці; фармакогеноміці; генетиці, діагностиці та лікуванню алергічних захворювань, хронічного обструктивного бронхіту, муковісцидозу.

Наукові праці: “Стандартизація методів діагностики і лікування хворих різного віку на муковісцидоз” (1999); “Хронические обструктивные заболевания легких” (2001); “Novel mutations in arylsulfatase A gene in three Ukrainian families with metachromatic leucodystrophy” (2003); “Обґрунтування клінічної класифікації кропив’янки” (2003); “Врожденные несращения верхней губы и неба” (2003); “Генетические иследования в области профессиональной патологии” (2005); “Genetic polymorphisms of Glutathione-S-transferase (GST) M1 and bronchial asthma susceptibility in Ukrainian population” (2005); “The contribution of genetic polymorphisms of xenobiotic-metabolizing enzymes in the risk of breast cancer development in women” (2013); “Роль межгенных взаимодействий генов, кодирующих ферменты биотрансформации непрямых антикоагулянтов, и генов системы гемостаза в подборе дозы варфарина” (2014); “Характеристика генетичної структури населення України за поліморфними варіантами генів системи детоксикації ксенобіотиків” (2014); “Identification and characterization of six new mutations in GLB1 gene in Ukrainian patients with GM1 gangliosidosis and Morquio B disease” (2016); “Efficiency of application of different DNA probes in identifying marker chromosomes” (2016); “Молекулярно-генетичні та біохімічні фактори формування фенотипу пацієнтів з хворобою Гоше І типу” (2017).

115 років від дня народження судового медика, доктора медичних наук, професора Василя Пантелеймоновича Ципковського (1906-1976)

Судовий медик, доктор медичних наук (1942), професор (1944). Закінчив 1-й Харківський медичний інститут (1936). Працював на посадах асистента (1936-1939), доцента (1939-1940) кафедри судової медицини 2-го Харківського медичного інституту та за сумісництвом судово-медичного експерта Харківського бюро судово-медичної експертизи (1936-1939); у 1938 був заарештований органами НКВС; надалі працював на посадах завідувача кафедри судової медицини та криміналістики Львівського університету та за сумісництвом Львівського обласного судово-медичного експерта (1940-1941), завідувача кафедри судової медицини та криміналістики Харківського юридичного інституту (1941), завідувача кафедри судової медицини, заступника ректора Іжевського медичного інституту (1941-1944) та за сумісництвом наркома охорони здоров’я Удмуртської АРСР (1942-1944), завідувача кафедри судової медицини Київського інституту удосконалення лікарів (1945), завідувача кафедри судової медицини Львівського медичного інституту (1945-1950) та за сумісництвом завідувача кафедри криміналістики і судової медицини Львівського університету (1945-1947), завідувача кафедри судової медицини Вінницького медичного інституту імені М.І. Пирогова (1950-1972) і за сумісництвом головного судово-медичного експерта Вінницької області (з 1972).

Основні напрями наукової діяльності: криміналістика в судовій медицині, судово-медична експертиза наглої смерті, отруєнь, механічної асфіксії, самоушкоджень, авіаційної та залізничної травм, судово-медична експертиза уражень з різної зброї – дослідження одягу, ушкоджень освітлювальними та запалювальними ракетами, при вибухах мін, пострілах з обрізу, дослідження одягу в судово-медичній експертизі трупа, визначення ступеня тяжкості тілесних ущкоджень, казуїстика судової медицини.

185 років від дня народження хірурга, доктора медицини, екстраординарного професора Миколи Васильовича Скліфосовського (1836-1904)

Хірург, доктор медицини (1863), екстраординарний професор (1870). Закінчив медичний факультет Московського університету (1859). Працював ординатором хірургічного відділення Одеської міської лікарні; у 1866-1868 працював за кордоном у професорів Ланґенбека, Вірхова, Нелатона, Симпсона; повернувшись із-за кордону, очолив хірургічне відділення Одеської міської лікарні; у 1870-1871 за рекомендацією М.І. Пирогова працював на посаді екстраординарного професора Університету Св. Володимира (м. Київ); 1871-1880 – професор Медико-хірургічної академії (м. Санкт-Петербург); від 1880 – ординарний професор факультетської хірургічної клініки (1880-1893) і декан медичного факультету (впродовж 6 років) Московського університету; 1893-1900 – директор Клінічного інституту великої княгині Олени Павлівни в Санкт-Петербурзі.

Один з основоположників черевної (порожнинної) хірургії, антисептики й асептики. Автор оригінальних методик з’єднання кісток. Зробив вагомий внесок у розвиток воєнно-польової хірургії.

Своє професійне свято відзначають лікарі-нефрологи.

Нефрологія – це галузь медицини, що вивчає функції та хвороби нирок, діагностику хвороб нирки та їх лікування. Перші кроки в становленні нефрології як науки відбулися ще на початку XIX сторіччя та були пов’язані з ім’ям англійського лікаря Р. Брайта.

В окрему клінічну спеціальність нефрологія виділилася в 60-ті роки ХХ сторіччя. Проте сьогодні нефрологія – один з розділів внутрішньої медицини, що розвиваються швидко та динамічно. Це обумовлено, з одного боку, зростанням кількості пацієнтів, які страждають на хронічні ураження нирок, більш частим і глибоким ураженням нирок в осіб із захворюваннями інших органів і систем, а з іншого – широким впровадженням у нефрологічну практику прижиттєвого морфологічного дослідження, використанням нових методів визначення функціонального стану нирок та візуалізації їхньої структури. Якщо ще 20 років назад нефрологічні захворювання складали 1 % у структурі захворювань внутрішніх органів, то сьогодні майже кожний 10 пацієнт клініки внутрішньої медицини має ознаки ураження нирок.

95 років від дня народження патологоанатома, доктора медичних наук, професора Михайла Івановича Шамаєва (1926-2013)

Патологоанатом, доктор медичних наук (1983), професор (1992), заслужений діяч науки і техніки України (2001). Закінчив Київський медичний інститут (1949). Головний науковий співробітник, керівник відділу нейропатоморфології Інституту нейрохірургії АМН України (з 1986). Член Української та Європейської асоціацій нейрохірургів.

Основні напрями наукових досліджень: топографічна та мікрохірургічна анатомія нервової системи, судинні, пухлинні та травматичні її ураження, кровопостачання пухлин головного мозку, топографія позамозкових пухлин, ураження життєво-важливих функцій у нейрохірургічних хворих, радіаційна патологія центральної нервової системи (ЦНС), вроджені та набуті ураження ЦНС, вади розвитку ЦНС.

Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму встановлений у резолюції Генеральної Асамблеї ООН № A/RES/62/139, що прийнята 18 грудня 2007 р. Його відзначають щорічно 2 квітня.

У 1938 р. австрійський педіатр і психіатр Ганс Аспергер на одній зі своїх лекцій з дитячої психології почав використовувати термін, уведений швейцарським психіатром Ейгеном Блейлером. Саме Блейлеру належить сучасне поняття термінології аутизму.

Дитячий аутизм є результатом особливої патології, в основі якої лежить недостатність центральної нервової системи (ЦНС). Основні його причини – органічні ураження ЦНС внаслідок патології вагітності та пологів, запальних процесів головного мозку, перенесених черепно-мозкових травм. Згідно зі статистикою, діагноз “аутизм” трапляється досить часто – один випадок на 100-160 дітей. Проте ця цифра дуже приблизна. Частіше на аутизм страждають хлопчики, ніж дівчатка (приблизно у пропорції 4:1).

Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування та соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями. Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років. Захворювання має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, проте своєчасна реабілітація дитини з ранніх років життя дозволяє в багатьох випадках домогтися впевнених результатів у соціальній адаптації, що сприяє більш повноцінному життю.

Приблизно 60 % дітей, хворих на аутизм, котрі своєчасно пройшли лікування у віці 2-4 роки, в подальшому змогли успішно опанувати програму загальноосвітньої школи та досить непогано адаптуватися в суспільстві. Відомо, що 10 % аутичних дітей володіють видатними здібностями. У світовій науці є достатньо тому прикладів. Так, Ейнштейн у дитячому віці тримався відокремлено, не грався з однолітками, до 7 років нав’язливо повторював одні й ті самі речення, в 15 років покинув школу, впродовж усього життя не вмів організувати свій побут і добувати засоби для існування загальноприйнятим шляхом. Ньютон мав труднощі у спілкуванні, хоча добре викладав свої думки на папері. Серед відомих аутистів – Вінсент Ван Гог, Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман, Авраам Лінкольн, Вуді Аллен, Боб Ділан і багато інших. Досягнувши значних успіхів у кар’єрному рості, вони залишалися суспільно та сімейно дезадаптованими у зв’язку з проблемами вербальної комунікації. Сьогодні таким людям можна допомогти незалежно від віку.

У фондах ННМБУ можна ознайомитись з літературою на дану тему:

1. Волошин Т.Б. Клініко-психологічні особливості дітей з розладами аутичного спектру та їх реабілітація за системою інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації : автореферат дис. … канд. мед. наук: 19.00.04 – медична психологія. – Харків, 2018.
   Гальчин К.С. Розлади спектра аутизму в дітей: клініко-психопатологічні особливості перебігу. – Житомир, 2018.
2. Літвінов О.О. Клініко-психопатологічні та соціально-психологічні особливості розладів аутистичного спектра у повнолітніх : автореферат дис. … канд. мед. наук : 14.01.16 – психіатрія. – Київ, 2019.
3. Мирошников О.О. Клініко-нейрофізіологічні та структурні особливості нервової системи у дітей раннього віку з розладами аутистичного спектру: автореферат дис. … канд. мед. наук : 14.01.15 – нервові хвороби. – Харків, 2019.
4. Ткач Х. Обстеження мовленнєвого розвитку у дітей з аутизмом та тяжкими порушеннями мовлення на основі поведінкового підходу : практичний посібник. – Дрогобич, 2020.
5. Партінгтон Дж. Оцінювання базових мовленнєвих і навчальних навичок (ABLLS-R®) : у 2 кн. Пер. з англ. – Київ, 2020
6. Призант Б. Уникальный человек. Иной взгляд на аутизм. Пер. с англ. С. В. Бабанин. – Киев, 2021
7. Рудейчук Д.В. Роль генетичних досліджень у діагностиці аутизму. Синдром Фелан-Макдермід // Укр. наук.-мед. молодіжний журнал. – 2020. – N 2 спецвип. – С. 59-60
8. Марценковський І. Нові виклики для системи психіатричної допомоги дітям і дорослим молодого віку // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 5
9. Можливості та перспективи застосування фармакотерапії у пацієнтів із розладами аутистичного спектра // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 42-45
10. Вітомська М.В. Сучасні підходи до ерготерапії дітей з розладами аутистичного спектра // Український журнал медицини, біології та спорту. – 2021. – Т. 6, № 2(30). – С. 7-12.
11. Мальцев Д.В. Оцінка маркерів запалення та нейронального пошкодження у пацієнтів з розладами спектру аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу // Імунологія та алергологія. – 2021. – N 3. – С. 31-39
12. Борохович О.Г. Значення поліморфізму генів першої та другої фази детоксикації у розвитку розладів аутистичного спектра // Укр. наук.-мед. молодіжний журнал. – 2021. – №3, спецвипуск – С. 39.
13. Скрипник Т.О. Розлади аутистичного спектра та епілепсія: подвійна діагностика та терапевтичні стратегії (огляд літератури) // Укр. вісн. психоневрології. – 2021. – Том 29, Вип. 4. – С. 36-44
14. Мальцев Д.В. Нейрорадіологічні ознаки енцефалопатії у дітей з розладами спектра аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу // Український неврологічний журнал. – 2021. – N 3/4. – С. 16-30