Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
85 років від дня народження педіатра, доктора медичних наук, професора Олександри Василівни Тяжкої (1936)
Педіатр, доктор медичних наук (1986), професор. Закінчила Хабаровський медичний інститут (1959). Працювала на посадах асистента, доцента, професора (1989-1992), завідувача (1992-2016), професора (з 2016) кафедри педіатрії лікувального факультету (з 1994 – кафедра педіатрії №1 медичного факультету) Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Головний позаштатний дитячий імунолог МОЗ України (1988-1998), заслужений лікар України.
Основні напрями наукових досліджень: вивчення імунного статусу дітей, хворих на лейкоз і лімфогранульоматоз, проблеми тимомегалії, діатезів та імунної недостатності у дітей.
Проводиться щорічно під егідою ВООЗ.
13 листопада 1745 р. у Франції народився Валентин Гаюї – відомий педагог, який заснував у Парижі та Петербурзі декілька шкіл і підприємств для сліпих. За рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я саме ця дата відзначається як День сліпих.
125 років від дня народження патофізіолога, доктора біологічних і медичних наук, професора, члена-кореспондента АН УРСР, академіка АМН СРСР Миколи Миколайовича Сиротиніна (1896-1977)
Патофізіолог, доктор біологічних і медичних наук, професор, член-кореспондент АН УРСР (1939), академік АМН СРСР (1957), заслужений діяч науки УРСР (1940). Закінчив медичний факультет Саратовського університету (1924). У 1929-1934 – завідувач кафедри патологічної фізіології Казанського медичного інституту; 1934-1653 – завідувач лабораторії порівняльної фізіології Інституту експериментальної біології і патології (Київ); завідувач кафедри патологічної фізіології Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1955-1961). Очолював понад 40 експедицій на Памір та Ельбрус, де завдяки його зусиллям була створена Ельбруська медико-біологічна станція Інституту фізіології імені О.О. Богомольця АН УРСР.
Основні напрями наукових досліджень: вивчення реактивності живих організмів при інфекційних і неінфекційних захворюваннях і патологічних станах; порівняльний еволюційний аналіз явищ інфекції, імунітету й алергії; вивчення кисневого голодування й адаптації до гіпоксії; дослідження впливу на організм людини гіпокінезії за умов тривалого перебування в замкнутому просторі обмеженого об’єму; питання історії та методології медицини.
65 років від дня народження онколога, доктора медичних наук, професора, академіка НАН України Василя Федоровича Чехуна (1956)
Онколог, доктор медичних наук (1994), професор (1997), академік НАН України (2006), заслужений діяч науки і техніки України. Закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту (1980). Від 1980 працює в Інституті проблем онкології НАН України (нині – Інститут експериментальної патології, онкології та радіобіології НАН України) на посадах молодшого наукового співробітника, наукового співробітника (1980-1985), завідувача (з 1996) відділу механізмів протипухлинної терапії, вченого секретаря інституту (1988-1996), директора інституту (з 1996).
Основні напрями наукової діяльності: вивчення механізмів та ефективності дії протипухлинних препаратів, дослідження молекулярних механізмів взаємодії, транспорту та трасформації наночастинок у біологічних системах, що є передумовою створення засобів цільової терапії, розробки нових систем спрямованого транспорту цитотоксичних нанокомпонентів, вивчення механізмів їхньої дії в подоланні лікарської резистентності; вперше розроблена технологія підвищення вибірковості дії цитостатиків шляхом застосування специфічних сорбентів та індукторів активності ферментів мікросомального окислення; доведено, що координаційні сполуки платини, окрім генетичних, запускають низку епігеномних механізмів, що визначають їхній лікувальній і токсичний ефект; обґрунтував механізми формування лікарської резистентності; запропонована векторна система, що впливає на каскад регуляторних процесів сигнальної трансдукції, що дозволяє підвищувати чутливість пухлинних клітин до дії цитостатиків.
135 років від дня народження інфекціоніста, доктора медицини, професора Анатолія Матвійовича Зюкова (1886-1953)
Інфекціоніст, доктор медицини (1927), професор (1928). Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1911). Працював у Київському медичному інституті: завідувач кафедри інфекційних хвороб (1927-1953); водночас у 1930-1935 – науковий керівник Київського інституту туберкульозу й Інституту охорони материнства та дитинства; 1934-1941 – завідувач кафедри інфекційних хвороб Київського інституту удосконалення лікарів. Після визволення Києва та відновлення роботи медичного інституту в 1943 був призначений завідувачем одразу двох кафедр – факультетської терапії та пропедевтичної терапії; кафедру інфекційних хвороб очолив з жовтня 1944. У різні роки був головою навчально-методичного комітету Київського медичного інституту, заступником голови епідеміологічної секції Вченої ради Народного комісаріату охорони здоров’я УРСР, заступником голови Київського філіалу товариства мікробіологів, епідеміологів та інфекціоністів; брав активну участь в організації Інституту інфекційних захворювань, в якому в 1949-1950 завідував 2-м клінічним відділенням, а в 1950-1951 виконував обов’язки заступника директора з наукової частини та був науковим керівником відділів, що досліджували захворювання дихальних шляхів і черевний тиф.
Наукові дослідження були присвячені патогенезу найрозповсюдженіших інфекційних хвороб, методам патогенетичної терапії. Розвинув вчення про алергію й імунітет в інфекційній патології.
Наукові праці: “До питання про значення остуди нирки в етіології нирковиць” (1925); “Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини” (1941); “Главнейшие гельминтозы человека” (1947); “Гельминтозы человека” (1952).
150 років від дня народження офтальмолога, хірурга, доктора медицини, професора Михайла Андрійовича Левитського (1871-1942)
Офтальмолог, хірург, доктор медицини (1910), професор (1912). Закінчив Університет св. Володимира (1895). У 1897-1900 працював у лікарнях Києва, 1901-1906 – земським лікарем у Корнині та Козельці, від 1907 – в Київській губернській земській лікарні. У 1910 розпочав викладацьку діяльність, зокрема в Київському жіночому медичному інституті: від 1912 – професор кафедри очних хвороб; водночас від 1911 – приват-доцент однойменної кафедри Університету св. Володимира; у 1918-1929 – завідувач кафедри офтальмології, одночасно в 1918-1922 – директор Київського клінічного інституту удосконалення лікарів; 1922-1941 – завідувач кафедри очних хвороб, а також 1922-1926 – декан лікувального факультету, 1926-1927 та 1929-1930 – проректор Київського медичного інституту, брав участь у його організації. Співзасновник і член Всеукраїнської спілки лікарів. Голова Київського офтальмологічного товариства (1922), офтальмологічної секції Єдиного науково-медичного товариства (1925). Започаткував викладання офтальмології українською мовою, розробив українську термінологію в цій галузі. Засновник київської школи офтальмології.
Вивчав ефективність хірургічних втручань на оці та його придатках. Удосконалив методики локалізації патологічних змін на дні ока та їхніх проекцій на склері (склав таблицю цього перенесення), пластики на повіках за допомогою вільних шкірних шматків. Розробив техніку вилучення з ока цистицерків. Зробив вагомий внесок у боротьбу з трахомою, що набула в той період значного поширення серед сільського населення України.
Наукові праці: “До питання про реформу вищої медичної освіти” (1925); “Визначення віддалень точок на дні ока за допомогою зорового кута” (1927); “К вопросу о гриппозных заболеваниях глаза” (1930); “Про ушкодження очей бойовими отруйними речовинами” (1932); “Патологічні зміни на дні ока і проекція їх на зовнішню поверхню склери” (1936); “До історії Київської кафедри офтальмології” (1940).