Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
27 січня 1945 року війська 1-го українського фронту, неподалік польського Освенциму, звільнили вʼязнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау. Саме тому, 27 січня обрано Міжнародним днем Голокосту, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни, який проголошено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року. Співавторами цього документу виступили 100 держав світу, в тому числі і Україна.
Голокост — загальнолюдська трагедія. Наш моральний обов’язок – не допустити цього НІКОЛИ знову. Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту має нагадати всім тиранам і агресорам сьогоднішнього світу про небезпечність і наслідки їхніх дій. На жаль, і в наші дні, в деяких країнах світу панують диктатори-тирани, яких історія нічому не навчила. Це і Північна Корея, і Росія…
До Міжнародного дня Голокосту у виставковій залі ННМБ України експонується книжкова виставка до роковин Голокосту. Експозиція, як наголос про те, що всі люди цього світу – мають право бути вільними та рівними, незалежно від їхньої етнічної приналежності, кольору шкіри, мови чи віросповідання.
На виставці експонується грунтовне дослідження історика Тімоті Снайдера «Чорна земля», що вже встигло стати світовим бестселером, пропонує новий погляд на великий злочин XX століття й водночас розкриває ризики, з якими ми стикаємося в XXI столітті. На основі нових джерел зі Східної Європи і забутих свідчень вцілілих, «Чорна земля» визначає Голокост як подію, яка є ближчою і зрозумілішою ніж здається на перший погляд — і від того ще страшнішою.
Переосмислюючи уроки Голокосту, автор «Чорної землі» підсумовує: ми не зрозуміли сучасність і поставили під загрозу майбутнє. На початку нового століття доводиться оглядатися на початок минулого: боротьба за ресурси, продовольча криза супроводжуються ідеологічними викликами світового порядку. Тож Голокост – це не лише історія, але й застереження.
Також представлено видання у 2-х двох томах «Ми хотіли жити… Свідчення і документи» Бориса Забарка про «Меморіал Голокосту «Бабин Яр». У книзі зібрані документальні свідчення та спогади колишніх в’язнів нацистських концтаборів і гетто, людей, які пережили небачену в історії Катастрофу. Ці спогади — не тільки частинки пам’яті народу, вони мають наукове і виховне значення, як пам’ять історії.
Демонструється книга лауреата Нобелівської премії, письменника Елі Візеля «Ніч. Світанок. День». Байдужість Бога до людських страждань і смерті, зневіра людей та водночас їхні сподівання на гуманне до себе ставлення — наскрізна тема творів Елі Візеля. Він написав: «Тиша Біркенау — це інша тиша, не схожа на жодну. В ній крики, придушений шепіт молитви тисяч людських істот, приречених зникнути в темряві безіменності, це безкрайній попіл і прах. Мертва тиша в хорі смерті. Вічне мовчання під небесами, що згасають». Книги Елі Візеля стали свідченнями про одну з найстрашніших трагедій XX століття — Голокост.
Експонується книга Володимира Музиченка «Володимир Єврейський» розповідає про історію і трагічну загибель першої на Волині і однієї з найдревніших і найчисельніших в Україні – єврейської громади міста Володимира-Волинського. На основі великої кількості зібраних і досліджених матеріалів та ілюстрацій автор розповідає про особливості соціальних, економічних і культурних умов розвитку громади. У книзі зібрано свідчення очевидців найбільшої за всю історію міста трагедії – загибелі близько 22000 євреїв міста. Окремі розділи присвячені героям-українцям – Праведникам Народів Світу, котрі рятували приречених на смерть євреїв, а також долі врятованих і темі збереження пам’яті про єврейську громаду міста та інші роботи зарубіжних та українських авторів.
Сьогодні український народ бореться проти геноциду і знищення України як держави з Російською Федерацією, її ненавистю, расизмом та упередженостю. Цей день – ще одна нагода для міжнародної спільноти переосмислити поняття колективної безпеки та колективної відповідальності перед людством сучасного глобалізованого світу. Всі країни і народи мають право на безпеку та розвиток. Пам’ятаймо ж про це, згадуючи мільйони жертв Голокосту та вшановуючи їхню пам’ять.
120 років від дня народження фізіолога, доктора біологічних наук, професора, академіка АН УРСР Євгена Борисовича Бабського (1902-1973)
Фізіолог, доктор біологічних наук (1939, без захисту дисертації), професор (1932), академік АН УРСР (1948). Навчався в Кримському університеті (1919–22), закінчив Московський університет (1925). Працював асистентом, доцентом кафедри фізіології 2-го Московського університету (1929-1930); завідувачем кафедри Московського педагогічного інституту (1930–49), водночас – завідувачем лабораторії нейрофізіології Всесоюзного інституту експериментальної медицини (1933-1937), завідувачем лабораторії фізіології Інституту біології й медичної хімії (1945-1949); завідувачем відділу Інституту клінічної фізіології й Інституту біохімії АН УРСР (1949-1950); завідувачем лабораторії фізіології Центрального НДІ протезування (1950-1953); від 1958 – завідувачем лабораторії клінічної фізіології Інституту нормальної та патологічної фізіології АМН СРСР. Голова Комітету з нової медичної техніки МОЗ СРСР (1962-1967).
Наукові дослідження були присвячені утворенню та функціонуванню хімічних агентів у центральній нервовій системі, периферичних нервах, скелетних м’язах. Вивчав історію фізіології. З’ясовував вплив АТФ на діяльність центральної нервової системи. Під його керівництвом проводилися розроблення, виробництво та застосування в клінічній практиці різних видів радіозондів, необхідних для дослідження функції травного тракту. В останні роки життя працював у галузі експериментальної кардіології. Розробив і вдосконалив низку методів дослідження серцевої діяльності, шлунково-кишкового тракту тощо.
Наукові праці: “Основоположник ионной теории возбуждения Василий Юрьевич Чаговец” (1956); “Электрическая стимуляция сердца” (1961); “Динамокардиография” (1963); “Физиология, медицина и технический прогресс” (1965); “Физиология человека” (1966); “Избранные труды” (1977).
160 років від дня народження лікаря, громадського діяча, ординатора кафедри сифілідології і дерматології Університету св. Володимира Євгена Федоровича Гарнич-Гарницького (1862-1936)
Лікар, громадський діяч, ординатор кафедри сифілідології і дерматології Університету св. Володимира. Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1890). Сприяв розвитку спорту в Києві, багато уваги приділяв фізичному вихованню населення; засновник спортивного клубу “Російський сокіл”, Вільнопожежного товариства, клубу автомобілістів; започаткував розвиток важкої атлетики в Україні; засновник Київського атлетичного гуртка (1895); член Всеросійської спілки важкоатлетів (1912); керував підготовкою Івана Піддубного; обирався начальником гавані, віце-командиром київського яхт-клубу; один з організаторів 1-ї Російської олімпіади (1913). Після громадянської війни емігрував за кордон; мешкав у Королівстві сербів, хорватів, словенців; працював на посаді лікаря зі шкірних та венеричних хвороб у амбулаторії Російського товариства Червоного Хреста (1928-1936).
110 років від дня народження ортопеда-травматолога, доктора медичних наук, професора Антона Хрисанфовича Озерова (1912-1976)
Ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1962), професор (1965). Закінчив медичний факультет Львівського університету (1940). Під час другої світової війни – лікар-хірург у госпіталях Червоної армії; 1946-1948 – лікар-лаборант кафедри отоларингології Київського інституту удосконалення лікарів; працював на посадах старшого наукового співробітника, керівника клінічного відділення Київського НДІ травматології та ортопедії. 1965-1976 – завідувач кафедри ортопедії і травматології Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.
Наукові праці були присвячені проблемам деформуючого артрозу, вродженій дисплазії кульшового суглоба, регенерації кісткової тканини, металоостеосинтезу, оперативному лікуванню епіметафізарних переломів; запропонував низку реконструктивних оперативних втручань під час пошкоджень і захворювань великих суглобів; обґрунтував роль пошкоджень менісків у патогенезі деформуючого остеоартрозу колінного суглоба; розробив оригінальну модель деформуючого остеоартрозу, що надала можливість виконувати експериментальні дослідження, виявити найбільш ефективні патогенетичні методики та запропонувати їх у клінічну практику.
80 років від дня народження фізіолога, доктора медичних наук, професора, академіка НАМНУ Василя Максимовича Мороза (1942)
Фізіолог, доктор медичних наук (1984), професор (1986), академік НАМН України (2010), заслужений діяч науки і техніки України (1993). Герой України (2003). Закінчив Вінницький медичний інститут (1967), де й працює від 1968 (нині університет): заступник декана лікувального факультету (1982-1984), декан педіатричного факультету (1984-1986), проректор з навчальної роботи (1986-1988), ректор (від 1988), водночас – завідувач (1991-2015), професор (від 2015) кафедри нормальної фізіології.
Вивчає реакції кори мозку на звукові стимули; роль структур головного мозку в реалізації поведінкової реакції цілісного організму, зокрема центральні механізми програмування та контролю довільних рухів; проблеми інтегративної медичної антропології, а також курортології (вплив радонових ванн курорту Хмільник). Брав участь у розробленні комп’ютерної функціональної моделі організму людини “СКІФ”.
Наукові праці: “Руководство по информатике” (1993); “Структурні основи адаптації до впливу природних радіоактивних вод” (1997); “Латеральний гіпоталамус і префронтальна кора в організації довільних рухів” (1998); “Теория и практика интегративной антропологии” (1998); “Інтегративна функція мозочка, базальних гангліїв і моторної кори в програмуванні та регуляції рухів” (2010); “Фізіологія” (2015).
80 років від дня народження терапевта, доктора медичних наук, професора Віталія Казимировича Казимирка (1942)
Терапевт, доктор медичних наук (1994), професор (2006). Закінчив Вінницький медичний інститут (1967). Працював лікарем. Від 1978 – у Луганському медичному інституті: 1984-1994 – доцент кафедри внутрішніх хвороб № 1; від 1995 – у Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ): від 2005 – професор кафедри терапії та ревматології.
Наукові дослідження були присвячені лікуванню внутрішніх хвороб, ревматології, гематології.
Наукові праці: “Функциональное состояние нейтрофитоцитов крови у больных сахарным диабетом” (1995); “Свободнорадикальное окисление и антиоксидантная терапия” (2004); “Первичный (возрастзависимый, инволюционный) остеоартроз” (2006); “Патология дистального отдела кишечника: механизмы развития, лечение” (2008); “Практичні навички в ревматології” (2008).