Календар медицини

135 років від дня народження акушера-гінеколога, доктора медичних наук, професора Серафими Петрівни Виноградової (1887-1965)

Акушер-гінеколог, доктор медичних наук (1935), професор (1950). Закінчила Різдвяні медичні курси в Санкт-Петербурзі (1904) та Вищі жіночі курси в Києві (1915). Працювала лікарем (1915-1922, 1941-1943). Від 1922 – в Київському інституті удосконалення лікарів: від 1935 – професор; від 1943 – в Київському медичному інституті: від 1944 – завідувач кафедри акушерства та гінекології № 2; від 1946 – в Інституті охорони материнства і дитинства (нині Інститут педіатрії, акушерства та гінекології АМНУ, Київ): науковий керівник 2-ї акушерсько-гінекологічної клініки.

Вперше в Україні впровадила в практику методику дослідження капілярного кровообігу при нормальній і патологічній вагітності та пологах; вперше в СРСР вивчала проблеми лікування патологічних станів у вагітних і новонароджених, пов’язаних з резус-конфліктом матері та плода. Досліджувала фізичні, хімічні та біологічні властивості навколоплідних вод; профілактику, діагностику та лікування післяпологових і післяабортних інфекційних захворювань; переливання крові в акушерстві та гінекології; знеболювання пологів; гіпогалактію.

Наукові праці: “О биологическом значении околоплодных вод” (1928); “Использование ретроплацентарной и плацентарной крови с лечебной целью” (1937); “Переливание крови в акушерстве с клинической и организационной точек зрения” (1937); “Ранні ознаки ускладненої вагітності” (1954).

Рак – це загальний термін, яким позначають групу захворювань, що можуть вражати будь-яку частину тіла. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, вона є однією з головних причин смерті сьогодні. 4 лютого відзначають Всесвітній день боротьби з раком для привернення уваги громадськості до цієї хвороби.

Одна з ознак раку – швидке зростання аномальних клітин, які згодом метастазують у інші органи. Ця патологія є основною причиною смерті в усьому світі. Так, онкологічні захворювання відповідальні за майже 10 млн смертей у 2020 році. Що стосується нашої країни, то на різні форми раку хворіє понад мільйон українців. У тому ж 2020 році від онкологічних захворювань померло близько 70 тис. наших співвітчизників. На жаль темпи поширення даної патології в нас дуже високі. У 2020 році Україна посідали сумне 2 місці в Європі за темпами його поширення. Одна з причин – пізнє виявлення хвороби.

За даними ВООЗ, найчастіше діагностують злоякісні новоутворення молочної залози, легень, а також колоректальний рак, передміхурової залози, шкіри (не меланома), шлунку.

Факторами ризику розвитку захворювання є:

• Погані звички – вживання тютюну, алкоголю;
• Нездорове харчування;
• Відсутність фізичної активності;
• Несприятлива екологічна ситуація.

Вчені вважають, що деякі хронічні інфекції також можуть сприяти розвитку онкологічного захворювання. Канцерогенними інфекціями називають Helicobacter pylori, віруси папіломи людини, гепатиту B і C та Епштейна–Барра.

У досягненні глобальних цілей щодо зниження кількості випадків онкологічних захворювань та передчасної смертності ключовим є лікування раку на ранніх стадіях. На жаль, багато випадків діагностують занадто пізно. Тож терапія стає складніше, а прогноз – непередбачуваним. Разом із тим 30–50 % випадків раку можна запобігти. ВООЗ радить зміцнювати національні системи охорони здоров’я, впроваджуючи розроблені стратегії профілактики. Окрім того, раннє виявлення раку значно зменшує фінансові наслідки – зменшує вартість лікування і зберігають життя людей, які можуть продовжувати працювати.

Сучасні стратегії профілактики передбачають ранню діагностику та скринінг. До стратегії ранньої діагностики входить:

• поширення знань про фактори ризику і симптоми різних форм раку серед населення;
• наголошення на своєчасному зверненні за медичною допомогою при виявленні аномальних симптомів;
• доступ до клінічної оцінки та діагностики.

У поняття «скринінг» входить виявлення осіб, у яких результати аналізів показують високу ймовірність розвитку онкологічного захворювання. Виявлення таких осіб до появи симптомів допомагає своєчасно направити їх на профілактику та лікування.

Всесвітній день боротьби з раком відзначається 4 лютого і спрямований на підвищення обізнаності населення щодо онкологічних захворювань та зменшення соціальної стигматизації. Цей день було обрано на Всесвітньому саміті, присвяченому боротьбі з раком у новому тисячолітті, який проходив у Парижі в 2000 році.

У фондах ННМБУ ви можете знайти літературу за цією темою:

1. Військова екологія : підручник / М. І. Хижняк [та ін.] ; за ред. І. М. Хижняка. – Київ : Чалчинська Н. В., 2020. – 677 с.
2. Довідник з медико-соціальної експертизи і реабілітації : навчальний посібник : у 3 т. / Л. Ю. Науменко [та ін.] ; за ред. Л. Ю. Науменка; Дніпров. держ. мед. ун-т. – Дніпро : Ліра, 2021.
   Т. 3 : Захворювання нервової системи, онкологічні захворювання, патологія органа зору. – 2021. – 453 с. : табл.
3. Онкологічні захворювання: врятує рання діагностика : бібліографічний список / Вінниц. обл. наук. мед. б-ка, Від. наук.-мед. інформації та бібліогр. ; підгот.: Гаєвик О.Є. – Вінниця : [б. в.], 2014.
4. Жук В.І. Ефективність та безпечність інтратекального введення морфіну гідрохлориду для лікування хронічного больового синдрому у хворих на онкологічні захворювання в термінальній стадії / В. І. Жук, Ю. І. Новосад // Лікар. справа = Врачебное дело. – 2017. – N 5/6. – С. 104-108.
5. Журавльова Л.В. Цукровий діабет та онкологічні захворювання [] / Л. В. Журавльова, Н. В. Сокольнікова // Ліки України. – 2021. – № 2. – С. 32-40.

120 років від дня народження терапевта, доктора медичних наук, професора Тимофія Титовича Глухенького (1902-1980)

Терапевт, доктор медичних наук (1935), професор (1938), заслужений діяч науки УРСР (1968). Закінчив медичний факультет Ростовського університету (1925), де відтоді й працював (нині Ростовський медичний інститут): асистент, доцент, професор кафедри терапії; 1938-1941 – завідувач кафедри терапії Іжевського медичного інституту (РФ); 1941-1944 – завідувач кафедри терапії Південно-Осетинського медичного інституту (м. Орджонікідзе, нині Владикавказ); 1944 – ректор, 1944-1945 та 1950-1957 – завідувач кафедри шпитальної терапії, 1946-1950 – завідувач кафедри пропедевтичної терапії Львівського медичного інституту; 1957-1975 – завідувач кафедри терапії, 1975-1980 – професор-консультант Київського медичного інституту.

Наукові дослідження були присвячені питанням серцево-судинної патології, гіпофіз-адреналовій системі за різних патологічних станів, тиреотоксикозу, профілактиці зобу, інфаркту міокарда та його лікуванню, терапевтичній дії курортних факторів.

Наукові праці: “Курорт Варзи-Ятчи и его целебные свойства” (1939); “Курорт Трускавец и его лечебные факторы” (1958); “Зобна хвороба: Клініка, профілактика і лікування” (1958); “Що треба знати про зобну хворобу” (1959); “Сердечно-сосудистая недостаточность при тиреотоксикозах и ее лечение” (1962).

120 років від дня народження педіатра, доктора медичних наук, професора Емми Генріхівни Городецької (1902-1992)

Педіатр, доктор медичних наук (1954), професор (1955). Закінчила Саратовський університет (1924). Працювала лікарем (1930-1937); у Башкирському медичному інституті (м. Уфа, 1939-1944); відтоді – в Київському медичному інституті: завідувач кафедри дитячих хвороб санітарно-гігієнічного та стоматологічного факультетів (1955-1959), водночас – декан педіатричного факультету (1952-1957); у Київському інституті удосконалення лікарів: завідувач кафедри педіатрії № 2 (1959-1973).

Вивчала проблеми лікування ревматизму, захворювань серцево-судинної, дихальної та травної систем у дітей.

Наукові праці: “Клинико-рентгенологическая диагностика патологических состояний в корнях легких у детей” (1953); “Латентные формы ревмокардитов у детей” (1958); “Актуальные вопросы этиопатогенеза и клиника острой пневмонии у детей раннего возраста” (1966); “Лечение гепатохолециститов в стационаре”; “Неспецифическая иммунологическая реактивность при пиелонефрите у детей” (1974).

85 років від дня народження інфекціоніста, академіка НАМНУ, доктора медичних наук, професора Жанни Іванівни Возіанової (1937)

Інфекціоніст, академік НАМН України (2002), доктор медичних наук (1988), професор (1990), заслужений діяч науки і техніки України (2000), заслужений лікар України (2002), завідувач кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України (з 1989).

Одним з головних напрямів її наукової діяльності є вивчення патогенезу, особливостей клінічного перебігу, розробка нових методів діагностики та лікування вірусних гепатитів, зокрема тих, що поєднуються з іншою патологією. Нею вивчені причини та механізми ураження органів черевної порожнини при вірусних гепатитах, що дозволило: обгрунтувати принципи етапного лікування хворих на вірусний гепатит; з’ясувати патогенетичний взаємозв’язок між особливостями перебігу гострих вірусних гепатитів і розвитком хронічних гепатитів. Проведені наукові дослідження механізмів ураження міокарда, центральної нервової системи, нирок та інших органів у різних стадіях перебігу дифтерії та розроблені нові підходи лікування. Зроблений значний внесок у вивчення особливостей перебігу менінгітів різної етіології, гострих респіраторних вірусних інфекцій.

Наукові праці: “Теоретичні принципи комп’ютерної діагностики гострих вірусних гепатитів” (1998); “Некоторые особенности состояния иммунитета больных вирусными гепатитами В + С, употребляющих наркотики” (1999); “Ранняя диагностика дифтерийных полинейропатий” (1999); “Інфекційні та паразитарні хвороби” (2000, 2001, 2003).

160 років від дня народження акушера-гінеколога, доктора медицини, професора Григорія Федоровича Писемського (1862-1937)

Акушер-гінеколог, доктор медицини (1904), професор, заслужений діяч науки УРСР (1935). Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1888). Працював на посадах ординатора Київської акушерсько-гінекологічної клініки під керівництвом професора Г.Є. Рейна (1889-1903), завідувача гінекологічного відділення Київської міської лікарні (1903-1913), ординатора Києво-Кирилівської лікарні (1903-1909). 1905-1913 – приват-доцент кафедри акушерства та гінекології Університету св. Володимира, 1913-1915 – професор кафедри акушерства та гінекології Московського університету, від 1915 – директор Надеждинського пологового помічного закладу в м. Петрограді, 1920-1930 – завідувач кафедри акушерства та гінекології Київського медичного інституту, 1930-1937 – директор акушерсько-гінекологічної клініки Київського інституту удосконалення лікарів, водночас – науковий керівник Київського інституту охорони материнства та дитинства.

Основні напрями наукових досліджень: питання оперативної гінекології, онкології, післяпологових ускладнень, вивчення іннервації матки, організація родопомочі в Україні тощо; одним з перших у країні здійснив ідею масового знеболювання пологів фармакологічними засобами; за його ініціативи в Києві в 1934 був відкритий перший пологовий будинок; організував у Києві першу консультацію для вагітних.