Календар медицини

За оцінками ВООЗ, паліативного догляду протягом останнього року свого життя потребують близько 60 млн людей у світі. Як правило його потребують пацієнти зі СНІД, онкологічними захворюваннями та туберкульозом, особливо у термінальній стадії. В останні роки через військові конфлікти та епідемію коронавірусу кількість таких пацієнтів значно збільшилася. Паліативна допомога – це комплексний підхід, спрямований на оптимізацію якості життя як хворого, так і його близьких. Вона включає не тільки медичну (раннє виявлення, ретельна оцінка та лікування болю та інших фізичних симптомів), а й духовну, емоційну та психологічну підтримку.

Догляд за хворими, які вмирають, не змінювалась багато століть. Але у 1667 р. Сесілі Сондерс запропонувала новий підхід. Доктор Сондерс керувала хоспісом Св. Крістофера в Англії. Саме їй належить ідея щодо зміни відношення до хоспісів – це не дім для смерті, а будинок для життя. Її ідей поширились по всьому світу.

Сьогодні паліативна допомога розглядатися як комплекс заходів, що може бути наданий лише у спеціалізованій лікарні – хоспісі. Така послуга повинна надаватись й у будь-яких медичних закладах, а також у пацієнта вдома.

Світовий Альянс паліативної допомоги запропонував відзначати Всесвітній день хоспісної та паліативної допомоги задля підвищенні поінформованості світової громадськості щодо проблем паліативної допомоги та хоспісів, а також розуміння медичних, соціальних, практичних і духовних потреб не тільки людей, які мають невиліковні захворювання, а й членів їх родин.

Лявинець Антоній Степанович (1934) лікар, громадський діяч, доктор медичних наук (1982), професор (1989). Закінчив Ужгородський університет (1957). Від 1964 працював у Київському медичному інституті: 1989-1991 – професор кафедри акушерства і гінекології. У 1992 виїхав до Угорщини. 1992–2004 – директор клініки хворих з паралічем дихання в Бу­­дапешті.

Наукові дослідження присвячені безпеці плоду при акушерських операціях і знеболюванні пологів, реанімації й інтенсивній терапії при гіпоксичних станах плода та новонародженого. Розробив метод лікування гіпоксії плода та новонародженого (відомий як метод Бакше­­єва-Лявинця). У 1986 після аварії на ЧАЕС ініціював створення товариства захисників людського зародка, плода та новонародженого “Братство Колиска”, у 1992 організував у Будапешті міжнародний фонд “Колиска-Бел­че”, в якому проходили реабілітацію діти з родин, постраждалих унаслідок аварії на ЧАЕС. Ініціатор створення та голова (2003-2014) Вседержавного товариства русинської інтелігенції Угорщини ім. А. Годинки, журналу “Русинський світ” і часопису “Русинський альманах”.

Наукові праці: “К вопросу о влиянии андаксина на здоровых людей” (1962); “Актуальные вопросы патогенеза и лечения асфиксии” (1965); “Асфиксия новорожденных” (1969); “Экскреция катехоламинов у детей, родившихся в состоянии асфиксии” (1973); “К вопросу об эмбриотоксическом тератогенном влиянии ингаляционных анестетиков во время первой половины беременности” (1978); “Гипоксические состояния в акушерской практике” (1978).

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати:

1. Вопросы патогенеза асфиксии новорожденных и современные методы их оживления (1968). Шифр зберігання: 1968 Л 97.
2. Современные методы лечения гипоксии плода и асфиксии новорожденного (1982). Шифр зберігання: Р-27386.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Лявинець А. С., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Гипоксические состояния в акушерской практике (1978). Шифр зберігання: Б-25849.
2. Реанимация при массивных акушерских кровопотерях (1977). Шифр зберігання: Б-23294.

Цицурін Федір Степанович (1814-1895) лікар-терапевт. Доктор медицини (1841). Перший професор-терапевт, ординарний професор (1844), організатор і перший директор терапевтичної клініки з семіотикою (1844-57) Київського університету. Один з організаторів вищої медичної освіти у Києві, один із засновників медичного факультету, медичної бібліотеки, декан (1847-50) Київського університету.

Федір Степанович закінчив медичний факультет Харківського університету (1835); працював лікарем у Харківській губернії (1835-1839). Навчався в Дерптському університеті, де отримав диплом доктора (1841). Ординарний професор Університету св. Володимира (1844-1857). Президент Варшавської медико-хірургічної академії (1857-1861); директор Медичного департаменту Військового міністерства (1862-1867); почесний лейб-медик Імператорського двору (1865); управляючий придворною медичною частиною (1867-1882).

Був засновником першої кафедри терапії Університету св. Володимира (1844) та заклав традиції її викладання на медичному факультеті, а відповідно, і наріжний камінь у фундамент київської школи терапевтів.

У фонді ННМБУ зберігаються праці Цицуріна Ф. С., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Медицинский отчет о холерной эпидемии в Киеве 1847 года (1848). Шифр зберігання: 616.9 К 147
2. Путешествие за границу с ученою целью (1857). Шифр зберігання: 61/09/ Ц-979

У травні 2005 р., в ході Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, міністри охорони здоров’я світу одностайно прийняли заяву про прихильність і підтримку добровільного донорства крові. У резолюції WHA58.13 вони постановили щорічно проводити Всесвітній день донора крові 14 червня. Цього дня у 1868 р. народився австрійський лікар К. Ландштейнер, який відкрив групи крові людини.

Цього року Всесвітній день донора крові знову проводиться у всьому світі та буде координуватися Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Міжнародною федерацією товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Міжнародним товариством з переливання крові та Міжнародною федерацією організацій донорів крові.

Регулярне донорство омолоджує організм та покращує роботу імунної системи, печінки, підшлункової залози й інших органів травлення. А головне, замислюючись над важливістю донорства, варто пам’ятати – один донор рятує життя трьом людям. Щомиті в усьому світі в людей будь-якого віку та походження виникає потреба в переливанні крові за життєвими показаннями.

Законом передбачено присвоєння донору статусу “Почесного донора України”, якщо він безоплатно здасть кров у кількості 40 разових максимальних доз. Такі особи отримують посвідчення, їм вручається відповідний нагрудний знак.

Посвідчення “Почесний донор України” мають майже 100 тис. донорів, звання “Заслужений донор України” – 60 осіб. А Володимиру Костянтиновичу Ніколаєву, який здав кров та плазму крові більше 500 разів, присвоєно звання “Герой України”.

Маланчук Владислав Олександрович (1949) стоматолог, доктор медичних наук (1994), професор (2001), член-кореспондент НАМН України (2003), заслужений діяч науки і техніки України (2004). Навчався в Кримському медичному інституті (Сімферополь, 1966-1967), закінчив Одеський медичний інститут (1971). Працював лікарем. У 1976-1978 та від 1981 – у Національному медичному університеті (Київ): від 1995 – завідувач кафедри хірургічної стоматології і щелепно-лицевої хірургії; водночас у 2002-2005 – завідувач відділу з питань охорони здо­­ров’я, фізичної культури, сім’ї, молоді та туризму управління з гуманітарної політики Головного управління внутрішньої політики Адміністрації Президента України. Головний хірург-стоматолог МОЗ України (2002-2007). Засновник і президент Української асоціації черепно-щелепно-лицевих хірургів (від 1996).

Наукові дослідження присвячені травматології, реконструктивно-відновній і пластичній хірургії, дентальній імплантації, онкології щелепно-лицевої та черепно-щелепно-лицевої ділянки. Відкрив гетерогенність фібробластів кісткового мозку людини, проекцію скронево-нижньощелепного суглоба на райдужну оболонку ока. За його участі в Україні започатковано дентальну імплантацію, черепно-лицеві операції при травмах обличчя та черепа, екстра- чи інтракраніально розташованих доброякісних пухлинах; мікрохірургічні операції на обличчі; біологічний і біомеханічний підхід і комп’ютерне планування в реконструктивно-відновній хірургії обличчя.

Наукові праці: “Методы восстановления ветви нижней челюсти и височно-нижнечелюстного сустава” (1997); “Челюстно-лицевая хирургия и хирургическая стоматология в Украине” (1998); “Озоно-кислородная терапия в стоматологии и челюстно-лицевой хирургии” (2004); “Концепция немедленной (иммедиантной) имплантации и ее клиническое применение” (2006); “Доброякісні пухлини та пухлиноподібні ураження щелепно-лицевої ділянки та шиї” (2008); “Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія” (2011); “Травматичні пошкодження орбіти і сльозовивідних шляхів” (2014); “Мои воссозданные лица: размышления и воспоминания хирурга” (2015).

У фонді ННМБУ зберігається автореферат:
Реконструктивно-восстановительные операции на нижней челюсти (1994). Шифр зберігання: Р-41149

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Маланчука В. О., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Доброкачественные опухоли и опухолеподобные поражения челюстно-лицевой области и шеи. (2008). Шифр зберігання: В-7245
2. Мои воссозданые лица: размышления и воспоминания хирурга. (2015). Шифр зберігання: В-9163
3. Непосредственная дентальная имплантация. (2008). Шифр зберігання: Б-88022
4. Озоно-кислородная терапия в стоматологии и челюстно-лицевой хирургии. (2004). Шифр зберігання: Б-84027
5. Травматичні пошкодження орбіти і сльозовідвідних шляхів. (2014). Шифр зберігання: В-9088

Бірюкович Петро Вікторович (1909-1985) психіатр-психоневролог, доктор медичних наук (1961), професор (1966). Учасник 2-ї світової війни.

Закінчив Харківській медичний інститут (1936). Працював науковим спеціалістом Українського психоневрологічного інституту (Харків, 1940-1941); від 1946 – в Інституті фізіології АН УРСР, завідувач відділу психіатрії і патології вищої нервової діяльності (1951-1978). За сумісництвом у 1951-1954 – асистент кафедри вищої нервової діяльності в Київському інституті вдосконалення лікарів.

Наукові дослідження в галузі психіатрії та патології вищої нервової діяльності: патофізіологія дефекту в деяких психічних захворюваннях, патофізіологія афективних станів, ендокринні порушення при ендогенних психозах, вплив антидепресивних фармакологічних речовин на церебральні та соматичні процеси в психічно хворих, патогенний вплив розумового перенапруження та перевтоми. Досліджував патофізіологічні механізми депресивних станів, шизофренії, епілепсії. Був головою Української республіканської комісії “Основні психічні захворювання”.

Наукові праці: “Патофізіологічна характеристика хворих на маніакально-депресивний психоз і шляхи профілактики його приступів” (1958); “О патологии высшей нервной деятельности маниакального состояния” (1967); “Эндокринные нарушения при эндогенных психозах” (1969); “Проблеми патофізіології психозів” (1969); “К патофизиологии дефекта при некоторых психических заболеваниях” (1970); “Циркулярная депрессия (патологическая характеристика)” (1979).

У фонді ННМБУ зберігається автореферат:
Патофизиологическая характеристика больных маниакально-депрессивным психозом в приступе и ремиссии и пути профилактики приступов этого психоза (1960). Шифр зберігання: 616.89 Б-649

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Бірюковича П. В., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Патофізіологічна характеристика хворих на маніакально-депресивний психоз і шляхи профілактики його приступів (1958). Шифр зберігання: 616.89 Б-649
2. Циркуляторная депрессия: Патофизиологическая характеристика (1979). Шифр зберігання: Б-29542
3. Эндокринные нарушения при эндогенных психозах (1971). Шифр зберігання: Б-545