Календар медицини

Леонтович Олександр Васильович (1869-1943) фізіолог, нейро­гістолог, доктор медицини (1900), біологічних наук (1937), професор (1913), академік АН УРСР (1929), заслужений діяч науки УРСР (1939).

Олександр Васильович закінчив Університет св. Володимира в Києві (1893), де й працював від 1895: помічником прозектора гістологічної лабораторії, від 1899 – прозектором кафедри фізіології, від 1900 – приват-доцентом. Водночас у 1899–1913 викладав фізіологію тварин у Київському політехнічному інституті.

У 1906 перебував у науковому відрядженні за кордоном, зокрема у Відні. У 1913-1937 – професор, завідувач кафедри фізіології сільськогосподарських тварин Московської сільськогосподарської академії, у 1930-1935 – Московського зоотехнічного інституту; водночас від 1936 – завідувач відділу нормальної фізіології Інституту клінічної фізіології АН УРСР (Київ). Член Президії АН УРСР (1939-1943).

Вивчав фізіологію та гістологію вегетативної нервової сис­теми, питання фізіологічної дегенерації та регенерації елементів нервової тканини, що відбуваються протягом життя організму (назвав це явище постійною нервовою ре­ституцією), проблеми передчасного старіння організму людини.

Встановив подвій­ну іннервацію шкіри людини цереброспінальними та симпатичними нервовими волокнами; запропонував теорію нейрона як апарата змінного струму, метод фар­бування та фіксації нервових структур метиленовою синню, за допомогою якого виявив автономне периферичне нервове сплетіння (сплетіння Леонтовича). Дослідив гістологічну структуру й іннервацію вим’я в корів, став одним із засновників сучасної теорії нейрогумо­ральної регуляції молокоутворення.

Наукові праці: “Новые данные об иннервации кожи человека” (1900); “Эле­ментарное пособие к применению ме­тодов Gauss’a и Pearson’a при оценке ошибок в статистике и биологии” (1909-1911); “Неврон як апарат змінного струму” (1932); “Вариационная статистика” (1935); “Анатомия и физиология сельскохозяйствен­ных животных” (1937); “Физиология домашних животных” (1938); “Сучасна методика зажиттєвого фарбування нервів метиленовою синькою і іншими фарбниками” (1939).

У фонді ННМБУ зберігаються праці Леонтовича О. В., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Новые данные об иннервации кожи человека (1900 рік ) Шифр зберігання: 615.5. Л – 477
2. Элементарное пособие к применению методов Gauss’a и Pearson’a при оценке ошибок в статистике и биологии.( 1909 рiк). Шифр зберігання: 57. Л – 477.
3. Анатомия и физиология сельскохозяйственных животных. ( 1946 рiк). Шифр зберігання: 619. Г- 49
4. Анатомія і фізіологія сільськогосподарських тварин. Підручник для районних колгоспних шкіл . ( 1941 рік). Шифр зберігання: 619. Л – 477
5. Закон Weber – Fechner’s при раздражении кожи человека индукционными токами (1907 рік). Шифр зберігання: 612. Л – 477
6. Сучасна методика зажиттєвого фарбування нервів метиленовою синькою і іншими фарбниками (1939 рік). Шифр зберігання: 611.018. Л -477
7. Синцеллий, как доминирующая клеточная структура животного организма (1912 рік) Шифр зберігання: 611.018. Л – 477

Дупленко Костянтин Федорович (1899-1990) гігієніст, історик медицини, доктор медичних наук (1964), професор (1965), заслужений діяч науки УРСР (1972).

Костянтин Федорович закінчив Катеринославський університет (1923), Дніпропетровський медичний інститут (1929), де працював у 1931-1932. У 1932-1934 – у Харківському, 1935-1938 – Київському медичних інститутах; у 1938-1969 (з перервою під час 2-ї світової війни) – завідувач кафедри соціальної гігієни й організації охорони здоров’я Київського інституту удосконалення лікарів; у 1941-1943 – у складі спеціальних груп з евакуації в тил обладнання НДІ, з відновлення системи охорони здоров’я на звільненій території Народного комісаріату охорони здоров’я УРСР; у 1943-1944 – завідувач кафедри організації охорони здоров’я Українського інституту удосконалення лікарів (Харків); за сумісництвом у 1949-1977 – очолював відділення історії медицини Українського НДІ клінічної медицини (нині Інститут кардіології АМНУ); у 1974-1977 – консультант НДІ гігієни та управління охороною здоров’я (нині Український інститут громадського здоров’я; обидва – Київ).

Організатор і перший голова Наукового товариства істориків медицини України.

Наукові дослідження були присвячені теорії соціальної гігієни й організації охорони здоров’я, історії медицини й охорони здоров’я в Україні.

Наукові праці: “Н.Д. Стражеско – выдающийся представитель советской медицинской науки” (1952); “Очерки истории медицинской науки и здравоохранения на Украине” (1954); “Матеріали до історії розвитку охорони здоров’я на Україні” (1957); “Очерки истории терапии на Украине” (1960); “История высшего медицинского образования и научных школ на Украине” (1965); “М.Д. Стражеско” (1973); “Здравоохранение и медицинская наука в Украинской ССР” (1987).

У 2013 р. фахівцями ННМБУ підготовлено біобібліографічний покажчик Дупленко Костянтин Федорович. Організатор охорони здоров’я та історик медицини. Шифр зберігання: Я19:61(092) Д 839.

У фонді ННМБУ зберігається доповідь К. Ф. Дупленка, яка узагальнює друковані праці на здобуття вченого ступеня доктора медичних наук

Развитие здравоохранения и медицинской науки на Украине за годы социалистического строительства”” (1964). Шифр зберігання: 610.2 Д 838.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці К. Ф. Дупленка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Здобутки охорони здоров’я України в сім’ї броатніх народів (1972). Шифр зберігання: Б-6294.
2. История высшего медицинского образования и научных медицинских школ Украины (1962). Шифр зберігання: 61(07) И 907.
3. Матеріали до історії розвитку охорони здоров’я на Україні (1957). Шифр зберігання: 61(09) М 341.
   М. Д. Стражеско (1973). Шифр зберігання: А-382.

Шуринок Андрій Романович: хірург, доктор медичних наук (1955), професор (1958), завідувач кафедри хірургії й ортопедії дитячого віку (1953-1968), професор-консультант (до 1969) Київського медичного інституту.

Наукові праці були присвячені хірургії харчового каналу в дітей, гнійно-септичним захворюванням, уродженим вадам розвитку.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат:

Методика исследования болевых признаков у детей при хронических аппендицитах и ее анатомо-физиологическое обоснование (1955). Шифр зберігання: 616.3 Ш-967а

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Шуринок А. Р., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Применение новоиманина в медицинской практике. (Инструктивно-методическое письмо) (1969). Шифр зберігання: 1969 П-764
2. Стафилококковые заболевания в детском возрасте и борьба с ними. Сборник статей. (1963). Шифр зберігання: 616.05 С-784

95 років від дня народження організатора охорони здоров’я Анатолія Миколайовича Зелінського (1924)

Організатор охорони здоров’я, кандидат медичних наук (1965), працював на посаді першого заступника Міністра охорони здоров’я України (1970-1987), завідувач кафедри соціальної гігієни і організації охорони здоров’я по підвищенню кваліфікації керівних кадрів охорони здоров’я Київського медичного інституту (1987-1993).

Птуха Михайло Васильович (1884-1961) статистик і демограф, економіст, організатор науки, засновник Інституту демографії АН УРСР, дійсний член АН УРСР (1920), член-кореспондент AH CPCP (1943), заслужений діяч науки (1944), дійсний член Міжнародного статистичного інституту.

Заснував (1918) і до 1938 року очолював Інститут демографії (з 1934 – Інститут демографії і санітарної статистики) АН УРСР.

Розробив схему вивчення демографічних процесів і запропонував методику її реалізації. Його висновки у вивченні шлюбності та смертності населення здобули світове визнання.

У фонді ННМБУ зберігаються праці М. В. Птухи, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Очерки по истории статистики ХVІІ – ХVІІІ веков (1945). Шифр зберігання: 31 П 879.
2. Смертність у росії й на Україні (1928). Шифр зберігання: 610.6 П 879.
3. Очерки по статистике населения (1960). Шифр зберігання: П 879 Колекція Криштопи.

Сьогодні українською розмовляють понад 45 млн людей у всьому світі, і носіїв її дедалі більшає. Молодь активно популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні.

Сучасна українська мова налічує близько 256 тисяч слів і включена до списку мов, які успішно розвиваються. Вона вважається однією з найкрасивіших та визнана другою за мелодійністю після італійської.

Українська мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Цю назву почали вживати з XVI ст. Видання «Енеїди» Івана Котляревського ознаменувало початок формування української літературної мови.

Упродовж століть мова зазнавала утисків з боку держав, до яких входили українські землі. Але чи не найбільше заборон було у росії. Починаючи від наказу Петра І (1720) про заборону друкувати книги на Україні і вилучати церковні тексти, написані українською, до постанови ЦК ВКП (б) про припинення українізації (1932), закриття українських шкіл на Кубані (1933), масове знищення українських діячів культури, історичних пам’яток тощо.

Слід зазначити, що, крім Європи, українська поширена і у західній півкулі, а в окрузі Кук, штат Іллінойс, США вона має напівофіційний статус.

Наприкінці хотілося б пригадати слова Івана Огієнка: «Мова – то серце народу».