Календар медицини

Семенова Віра Михайлівна (1940-2018) нейрохірург, доктор медичних наук (1993), завідувач лабораторії культивування тканин (1992-2018), головний науковий співробітник Інституту нейрохірургії імені А.П. Ромоданова (з 1992).

Наукові праці були присвячені проліфераційному потенціалу гліальних пухлин мозку в умовах культивування.

Наукові праці: “Некоторые особенности пролиферативной активности макроглиальних опухолей мозга в культуре тканей” (1982); “Взаимодействие эмбриональной нервной ткани с глиальной опухолью при их совместном культивировании и трансплантации в мозг” (1997); “Фотодинамическая терапия опухолей головного мозга: эффект в культуре глиомы (штамм 101.8)” (2000); “Изучение индукции дифференцировки клеток, полученных из эмбрионального и постнатального мозга в условиях культивирования in vitro” (2004); “Нейральные стволовые клетки головного и спинного мозга взрослого организма” (2005).

Азлецький Володимир Олександрович (1880 – ????) курортолог, доцент (1926), доктор медичних наук (1938), завідувач кафедри факультетської терапії (1944-50) і кафедри госпітальної терапії (1944-45) Вінницького медичного інституту. Один з організаторів Вінницького обласного медичного товариства та його голова (1945-46). Напрям наукової діяльності: бальнеологія, діагностика і терапія внутрішніх захворювань.
Володимир Олександрович медичну освіту (з відзнакою) здобув у Військово медичній академі (м. С. Петербург, 1903); служив на посалі військового лікаря (1904-1907), працював на посадах завідувача лікарні на Уралі (1907-1911), лікаря в м. Пятигорську (1911-1914); під час Першої світової війни служив в армії на лікарських посадах; у 1919-1920 рр. – начальник санітарної частини народно-революційної армії; після демобілізації із армії працював на посадах директора сибірського куроргу Усольє (1920-1927) та одночасно на посадах старшого асистента (1921-1926) й доцента (1926-1927) кафедри спеціальної патології в госпітальній терапевтичній клініці Іркутського університету; у подальшому працював на посадах директора курорту Єйськ, директора клініки та заступника директора з наукової роботи Державного центрального бальнеологічного інституту (м. Пʼятигорськ), головного лікаря м. Пʼятигорська (1942-1943), завідувача кафедри госпітальної терапії (1944 1945), завідувача кафедри факультетської терапії (1944-1950) Вінницького медичного інституту, доцент (1926); доктор медичних наук (1938); голова Вінницького обласного медичного товариства (1945-1946); основні напрями наукової діяльності: бальнеологія, опрацювання діагностики та лікування внутрішніх хвороб.

У фонді бібліотеки зберігаються праці Азлецького В. О. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Железноводск. Научно-популярное описание курорта. (1937). Шифр зберігання: А-531
2. Радиоактивные (радоновые) источники Пятигорска, их влияние на организм и лечебное применение. (1938). Шифр зберігання: 615.839 А-355.

Безруков Владислав Вікторович (1940-2023) фізіолог і геронтолог, академік НАМН України (2011), доктор медичних наук (1983), професор (1998), заслужений діяч науки і техніки України (1998), директор Інституту геронтології НАМН України (з 1988), завідувач лабораторії соціальної геронтології (1989-2004), завідувач лабораторії фізіології цього ж інституту (з 1999).

Основні напрями науково-дослідної роботи: фізіологія старіння (вивчення змін у нейрогуморальній регуляції кровообігу, систем антиоксидантного захисту й оксиду азоту, ендотеліальної дисфункції, гіпоталамічних механізмів старіння організму, вікових особливостей гіпоталамічної регуляції вегетативних та ендокринних функцій, ролі гіпоталамічних порушень у розвитку віково-залежної патології, гіпоталамічних впливів на тривалість життя, нових підходів до подовження життя в експерименті, соціальна геронтологія (вивчення феномену довголіття, прискореного старіння населення України, соціально-гігієнічних факторів ризику розвитку віково-залежних захворювань, оцінка стану здоров’я та потреб у різних видах медико-соціальної допомоги людям похилого віку).

Наукові праці: “Aging of the Central Nervous System” (1979); “Кровообращение и старение” (1984); “Services for the Elderly in Former USSR” (1994); “The Aging Cardiovascular System: Physiology and Pathology” (1996); “Здоровье пожилых в Украине” (2002); “Гериатрическая помощь населению Украины: состояние проблемы и концепция развития” (2004); “Фундаментальні механізми дії оксиду азоту на серцево-судинну систему як основи патогенетичного лікування її захворювань” (2004); “Фармако-епідеміологічні дослідження в геріатрїї” (2004); “Longevidad centenaria en Europa” (2005); “Передчасна смертність в Україні: чинники формування і шляхи подолання” (2007); “Комплексная оценка влияния социальных и экологических факторов на состояние здоровья человека” (2008); “Роль эмоциогенных зон гипоталамуса в геронтогенезе” (2008); “Искусственная атмосфера и продление жизни: реалии и перспективы” (2009) та ін.

Міхньов Володимир Анатолійович (1940) патофізіолог і педагог, член-кореспондент НАМН України (2000), доктор медичних наук (1985), професор (1991), заслужений діяч науки і техніки України (2004), професор кафедри патологічної фізіології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України (з 1989), Головний учений секретар НАМН України (з 1996).

Відомий учений у галузі патофізіології. Його наукова діяльність обіймає широке коло наукових інтересів, серед яких найбільш значними є вивчення загальнобіологічних і медичних проблем нервової трофіки та неврогенних дистрофій. Ним створена низка експериментальних моделей і вивчений патогенез нейродистрофічного процесу в різних органах і тканинах при порушенні нервових впливів. Досліджена роль соматичних і автономних нервів у регуляції трофічних процесів. Вперше проведені фундаментальні дослідження з порівняльного вивчення енергетичного обміну в скелетних м’язах і м’язах внутрішніх органів на різних стадіях ембріонального та постембріонального розвитку. Здійснив глибоке вивчення функціональних і метаболічних порушень у тканинах денервованого шлунку після ваготомії, м’язах товстої кишки при порушенні їхньої інервації в дітей з хворобою Гіршпрунга. Як педагог зробив вагомий внесок в удосконалення методології та методики викладання патофізіології у вищій школі.

Наукові праці: “Изучение энергетического обмена в гладких мышцах желудочно-кишечного тракта при нарушении их нервной регуляции в эксперименте” (1984); “Роль нарушения нервной регуляции в патогенезе нейродистрофического процесса в мышцах различного типа” (1994); “Посібник до практичних занять з патологічної фізіології” (2001); “Медична наука та інноваційні технології” (2003); “Герої-освітяни і науковці України” (2005); “Патологическая физиология” (2006).

Став відзначатися медичною громадськістю за ініціативою Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) з 2002 р.

Мета цього дня – залучення широкої громадської уваги до проблем, пов’язаних з поширеністю імунних захворювань, а також зі збереженням і зміцненням імунітету загалом.

Карабан Олег Михайлович (1940) – доктор медичних наук (1997), професор, завідувач кафедри епідеміології Харківського державного медичного університету (з 1991). Вивчав проблеми впливу факторів зовнішнього середовища на штучний імунітет у дітей, які були раніше щеплені проти кору, правця, дифтерії.
Олег Михайлович народився в м. Охтирка Сумської обл.; медичну освіту здобув у Харківському медичному інституті (1959-1965); працював на посаді головного лікаря санітарно-епідеміологічного відділення Глинської районної лікарні Сумської обл. (1965-1968); навчався в аспірантурі (1968-1971) працював на посадах асистента (1971-1990), доцента (1990-1991),завідувача (1991-2011) кафедри епідеміології Харківського медичного інституту (тепер – Харківський національний медичний університет), завідувача кафедри загальної гігієни та епідеміології Харківської медичної академії післядипломної освіти (з 2012 р.); у 1972 р. захистив кандидатську дисертацію «Состояние иммунобиологической реактивности у животных, иммунизированных живой туляремийной вакциной и получавших антибиотики», а в 1997 р. – докторську дисертацію «Стан імунологічної реактивності у дітей, шеплених проти кору і правця, які перенесли хвороби інфекційного генезу, і напрямки їх імунопрофілатики»; професор (1998); член президії Українського товариства мікробіологів, епідеміологів та паразитологів імені Д. К. Заболотного; консультант ВОО3 з питань боротьби
з віспою.

Автор понад 140 наукових публікацій, зокрема 7 навчально-методичних посібників для лікарів та студентів, 3 патентів на винаходи.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення особливостей виявів епідемічного процесу та опрацювання імунопрофілактики за окремих нозологічних форм, вивчення впливу чинників довкілля на штучний імунітет у дітей, які були щеплені проти кору, дифтерії та правця; обгрунтована епідеміологічна значимість на стан імунітету дітей, які перехворіли на вірусний гепатит, дизентерію, опікові ушкодження та хворих на цукровий діабет; уперше опрацьовані методологічні передумови до імуноепідеміологічного тестування регіонів України та можливості прогнозування зниження або втрату штучного імунітету в дітей; науковий керівник 2 докторських та 2 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Карабана О. М.:

1. Состояние иммунобиологической реактивности у животных, иммунизированных живой туляремийной вакциной и получавших антибиотики (1972). Шифр зберігання: Р-7848
2. Стан штучного імунітету до кору і правцю у дітей під впливом перенесених хвороб та його епідеміологічне значення (1994). Шифр зберігання: Р-41655

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці О. М. Карабана, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Эпидемиологический надзор за дифтерией: методические указания для студентов, субординаторов, врачей-интернов медицинских факультетов (1992). Шифр зберігання: Б-74480
2. Здоров’язберігаючі технології навчання: психогігієнічні аспекти впровадження у молодшому шкільному віці : навчально-методичний посібник для самостійної роботи студентів університетів і слухачів курсів післядипломної освіти (2014). Шифр зберігання: Б-94287
3. Клиническая дерматовенерология (2015). Шифр зберігання: Б-95361