Календар медицини

Фтизіатрія – розділ клінічної медицини, що вивчає причини виникнення, закономірності поширення та механізми розвитку туберкульозу, викликані ним патологічні процеси в організмі людини та методи його профілактики, діагностики та лікування. Дата проведення професійного свята лікарів-фтизіатрів вибрана не випадково, саме 24 березня 1882 Роберт Кох зумів виділити бактерію, що викликає туберкульоз.

Тамара Іванівна Бужієвська (1935) педіатр, генетик, вірусолог, доктор медичних наук, професор, засновниця української школи медичної генетики.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медичних наук (1984)
• Професор (1988)

У 1958 році закінчила Київський медичний інститут.

Професійний шлях:

1958–1969 рр. — працювала в Інституті інфекційних хвороб АМН СРСР (Москва)

1969–1989 рр. — наукова діяльність в Інституті молекулярної біології і генетики АН УРСР

Від 1989 р. — засновниця та перша завідувачка кафедри медичної генетики Київської медичної академії післядипломної освіти

Наукова діяльність

Основні напрями досліджень:

• віруси як мутагени
• генетичний моніторинг
• клінічна генетика
• вивчення наслідків екологічних та техногенних факторів, зокрема Чорнобильської катастрофи

Тамара Іванівна заснувала наукову школу медичної генетики в Україні, підготувала численних фахівців у галузі молекулярної та клінічної генетики.

Основні наукові праці

«Аденовірусні захворювання» (1964)

«Вирусиндуцированный мутагенез в клетках млекопитающих» (1984)

«Генетические исследования загрязнения окружающей среды» (1989)

«Генетика эндокринных заболеваний» (1993)

«Основи медичної генетики» (1994)

«Генетичні чи екогенетичні наслідки Чорнобильської аварії? Факти та гіпотези» (1996)

Наукова спадщина Тамари Іванівни Бужієвської зробила значний внесок у розвиток медичної генетики, вірусології та клінічної педіатрії в Україні.

Мішалов Володимир Григорович (1955) хірург, доктор медичних наук (1997), професор (2001). Закінчив Київський медичний інститут (1978). Працював лікарем. У 1982-1998 – у Київському НДІ клінічної та експериментальної хірургії (нині Національний інститут хірургії та трансплантології НАМН України): від 1987 – завідувач відділу серцево-судинної хірургії і тромбоемболії легеневої артерії; від 1998 – завідувач кафедри хірургії № 4, водночас у 2000-2005 – проректор з лікувальної роботи Національного медичного університету (Київ).

Наукові дослідження: хірургічне лікування ішемічної хвороби серця, судин нижніх кінцівок, брахіоцефальних судин, атеросклерозу, тромбоемболії легеневої артерії.

Наукові праці: “Руководство по тромболитической терапии” (1998); “Тромбоемболія гілок легеневих артерій та посттромботична легенева гіпертензія: діагностика, лікування та профілактика” (1999); “Діагностика та хірургічне лікування гнійних ускладнень калькульозного холециститу” (2003); “Хірургічні хвороби” (2004); “Хірургічне лікування атеросклеротичних оклюзійно-стенотичних уражень брахіоцефальних артерій у хворих з супутньою ішемічною хворобою серця” (2005); “Профілактика диспозиції катетера TENCKHOFF у черевній порожнині” (2015).

Своє професійне свято відзначають лікарі-нефрологи.

Нефрологія – це галузь медицини, що вивчає функції та хвороби нирок, діагностику хвороб нирки та їх лікування. Перші кроки в становленні нефрології як науки відбулися ще на початку XIX сторіччя та були пов’язані з ім’ям англійського лікаря Р. Брайта.

В окрему клінічну спеціальність нефрологія виділилася в 60-ті роки ХХ сторіччя. Проте сьогодні нефрологія – один з розділів внутрішньої медицини, що розвиваються швидко та динамічно. Це обумовлено, з одного боку, зростанням кількості пацієнтів, які страждають на хронічні ураження нирок, більш частим і глибоким ураженням нирок в осіб із захворюваннями інших органів і систем, а з іншого – широким впровадженням у нефрологічну практику прижиттєвого морфологічного дослідження, використанням нових методів визначення функціонального стану нирок та візуалізації їхньої структури. Якщо ще 20 років назад нефрологічні захворювання складали 1 % у структурі захворювань внутрішніх органів, то сьогодні майже кожний 10 пацієнт клініки внутрішньої медицини має ознаки ураження нирок.

Олексій Петрович Карапата (1920–1987) терапевт, фахівець з професійної патології, доктор медичних наук, професор, відомий дослідник професійних захворювань.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медичних наук (1963)
• Професор (1967)

Навчався у 2-й Харківський медичний інститут (до 1941), закінчив Київський медичний інститут (1948).

Професійний шлях:

Від 1956 року — завідувач клінічного відділу Криворізького НДІ гігієни праці та професійних захворювань (нині — Український НДІ промислової медицини)

Від 1965 року — завідувач відділу клінічної ревматології Українського інституту клінічної медицини (нині — Інститут кардіології НАМН України)

Від 1970 року — старший науковий співробітник Київського НДІ гігієни праці та професійних захворювань (нині — Інститут медицини праці НАМН України)

Від 1978 року — завідувач кафедри внутрішніх хвороб Полтавського медичного стоматологічного інституту

Від 1980 року — на пенсії

Наукова діяльність

Олексій Петрович досліджував професійні захворювання та патології дихальної системи, зокрема:

• пневмоконіоз
• бронхіт
• вібраційна хвороба
• отоневрит
• гострі професійні отруєння
• сидеросилікоз у працівників залізорудної промисловості

Його роботи сприяли розвитку діагностики та лікування професійних захворювань, а також системи медико-санітарного контролю на промислових підприємствах.

Основні наукові праці

«К распознаванию туберкулеза легких (и его активности) больных сидеросиликозом» (1963)

«Специфическая аллергизация лейкоцитов» (1971)

«Диагностический справочник терапевта» (1976, 1979)

«Профессиональные пылевые болезни легких» (1980)

«Дифференциальная диагностика внутренних болезней» (1984)

Наукова та клінічна діяльність Олексія Петровича Карапати зробила важливий внесок у розвиток професійної медицини та терапії в Україні.

Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму встановлений у резолюції Генеральної Асамблеї ООН № A/RES/62/139, що прийнята 18 грудня 2007 р. Його відзначають щорічно 2 квітня.

У 1938 р. австрійський педіатр і психіатр Ганс Аспергер на одній зі своїх лекцій з дитячої психології почав використовувати термін, уведений швейцарським психіатром Ейгеном Блейлером. Саме Блейлеру належить сучасне поняття термінології аутизму.

Дитячий аутизм є результатом особливої патології, в основі якої лежить недостатність центральної нервової системи (ЦНС). Основні його причини – органічні ураження ЦНС внаслідок патології вагітності та пологів, запальних процесів головного мозку, перенесених черепно-мозкових травм. Згідно зі статистикою, діагноз “аутизм” трапляється досить часто – один випадок на 100-160 дітей. Проте ця цифра дуже приблизна. Частіше на аутизм страждають хлопчики, ніж дівчатка (приблизно у пропорції 4:1).

Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування та соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями. Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років. Захворювання має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, проте своєчасна реабілітація дитини з ранніх років життя дозволяє в багатьох випадках домогтися впевнених результатів у соціальній адаптації, що сприяє більш повноцінному життю.

Приблизно 60 % дітей, хворих на аутизм, котрі своєчасно пройшли лікування у віці 2-4 роки, в подальшому змогли успішно опанувати програму загальноосвітньої школи та досить непогано адаптуватися в суспільстві. Відомо, що 10 % аутичних дітей володіють видатними здібностями. У світовій науці є достатньо тому прикладів. Так, Ейнштейн у дитячому віці тримався відокремлено, не грався з однолітками, до 7 років нав’язливо повторював одні й ті самі речення, в 15 років покинув школу, впродовж усього життя не вмів організувати свій побут і добувати засоби для існування загальноприйнятим шляхом. Ньютон мав труднощі у спілкуванні, хоча добре викладав свої думки на папері. Серед відомих аутистів – Вінсент Ван Гог, Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман, Авраам Лінкольн, Вуді Аллен, Боб Ділан і багато інших. Досягнувши значних успіхів у кар’єрному рості, вони залишалися суспільно та сімейно дезадаптованими у зв’язку з проблемами вербальної комунікації. Сьогодні таким людям можна допомогти незалежно від віку.

У фондах ННМБУ можна ознайомитись з літературою на дану тему:

1. Волошин Т.Б. Клініко-психологічні особливості дітей з розладами аутичного спектру та їх реабілітація за системою інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації : автореферат дис. … канд. мед. наук: 19.00.04 – медична психологія. – Харків, 2018.
   Гальчин К.С. Розлади спектра аутизму в дітей: клініко-психопатологічні особливості перебігу. – Житомир, 2018.
2. Літвінов О.О. Клініко-психопатологічні та соціально-психологічні особливості розладів аутистичного спектра у повнолітніх : автореферат дис. … канд. мед. наук : 14.01.16 – психіатрія. – Київ, 2019.
3. Мирошников О.О. Клініко-нейрофізіологічні та структурні особливості нервової системи у дітей раннього віку з розладами аутистичного спектру: автореферат дис. … канд. мед. наук : 14.01.15 – нервові хвороби. – Харків, 2019.
4. Ткач Х. Обстеження мовленнєвого розвитку у дітей з аутизмом та тяжкими порушеннями мовлення на основі поведінкового підходу : практичний посібник. – Дрогобич, 2020.
5. Партінгтон Дж. Оцінювання базових мовленнєвих і навчальних навичок (ABLLS-R®) : у 2 кн. Пер. з англ. – Київ, 2020
6. Призант Б. Уникальный человек. Иной взгляд на аутизм. Пер. с англ. С. В. Бабанин. – Киев, 2021
7. Рудейчук Д.В. Роль генетичних досліджень у діагностиці аутизму. Синдром Фелан-Макдермід // Укр. наук.-мед. молодіжний журнал. – 2020. – N 2 спецвип. – С. 59-60
8. Марценковський І. Нові виклики для системи психіатричної допомоги дітям і дорослим молодого віку // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 5
9. Можливості та перспективи застосування фармакотерапії у пацієнтів із розладами аутистичного спектра // НейроNEWS. – 2020. – № 5. – С. 42-45
10. Вітомська М.В. Сучасні підходи до ерготерапії дітей з розладами аутистичного спектра // Український журнал медицини, біології та спорту. – 2021. – Т. 6, № 2(30). – С. 7-12.
11. Мальцев Д.В. Оцінка маркерів запалення та нейронального пошкодження у пацієнтів з розладами спектру аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу // Імунологія та алергологія. – 2021. – N 3. – С. 31-39
12. Борохович О.Г. Значення поліморфізму генів першої та другої фази детоксикації у розвитку розладів аутистичного спектра // Укр. наук.-мед. молодіжний журнал. – 2021. – №3, спецвипуск – С. 39.
13. Скрипник Т.О. Розлади аутистичного спектра та епілепсія: подвійна діагностика та терапевтичні стратегії (огляд літератури) // Укр. вісн. психоневрології. – 2021. – Том 29, Вип. 4. – С. 36-44
14. Мальцев Д.В. Нейрорадіологічні ознаки енцефалопатії у дітей з розладами спектра аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу // Український неврологічний журнал. – 2021. – N 3/4. – С. 16-30