Календар медицини

Зільберник Костянтин Олександрович
(справжнє ім’я — Кадиш Сендорович)
(1853 – 1920) — земський лікар, хірург.
Народився у місті Ковно (нині — Каунас, Литва).
Медичну освіту здобув на медичному факультеті Харківського університету, який закінчив у 1878 році.

Працював земським лікарем 1-ї дільниці в місті Лебедин.
У 1888 році за підтримки земства проходив восьмимісячне стажування з хірургії в Парижі. Згодом неодноразово відвідував провідні європейські клініки, вивчаючи сучасні хірургічні методики.

Того ж 1888 року ініціював створення хірургічного відділення в Лебединській лікарні. Уже в 1890-х роках там виконували порожнинні операції — на той час це вважалося ознакою високого рівня підготовки лікарні до сучасної хірургії.
У 1903 році з ініціативи К. О. Зільберника в Лебедині було збудовано хірургічний корпус на 30 ліжок із сучасним операційно-перев’язувальним блоком. Лікарня також стала навчальною базою для студентів медичного факультету Харківського університету.

З початком Першої світової війни активно долучився до організації шпиталів Червоного Хреста та Земського союзу.
У 1913 році міська дума Лебедина відзначила його «високоталановиту та гуманну лікарську працю на благо мешканців» і обрала його почесним громадянином міста.

Помер у 1920 році від висипного тифу, заразившись під час відвідування хворих. У день його смерті Лебединський повітовий виконком оголосив загальноміський траур. У похоронній процесії взяло участь усе доросле населення міста та мешканці навколишніх сіл.

У 1920 році Лебединській лікарні та вулиці, на якій вона розташована, було присвоєно ім’я Костянтина Олександровича Зільберника.

Ковтуновський Петро Михайлович (1925 – 2008) — морфолог, доктор медичних наук, професор, учасник Другої світової війни.
Народився в місті Кам’янське (нині — Дніпропетровська область).
Учасник бойових дій під час німецько-радянської війни.

Освіта та професійна діяльність

• 1953 — закінчив Станіславський медичний інститут (тепер — Івано-Франківський національний медичний університет).
• 1953–1956 — викладач у Ворошиловградському медичному училищі (нині — Луганськ).
• 1956–1967 — працював у Дніпропетровському медичному інституті.
• З 1967 року — працював у Полтавському медичному стоматологічному інституті (нині — Українська медична стоматологічна академія).
• Обіймав посади:

завідувача кафедри біології (1979–2001),

проректора з наукової роботи (1975–1984).
Згодом кафедра була реорганізована:

з 1987 р. — кафедра медичної біології і генетики,

з 1990 р. — кафедра медичної біології, паразитології та генетики.

Наукові ступені та звання

• 1962 — кандидат медичних наук
(тема дисертації: «Залози слизової оболонки додаткових пазух носа людини в віковому аспекті (макро- і мікроскопічне дослідження)»).
• 1973 — доктор медичних наук
(тема дисертації: «Ретенційні кісти верхньощелепної порожнини людини»).
• 1975 — присвоєно вчене звання професора.

Наукова діяльність
Основні напрями досліджень:

• морфогенез та регенерація тканин;
• вплив ультрафіолетового опромінення на мітотичну активність клітин слизової оболонки ротової порожнини;
• вивчення клітин статевого хроматину;
• дослідження нових фармакологічних засобів для профілактики атеросклерозу та уповільнення процесів старіння;
• аналіз функціонування системи згортання крові у людей різного віку залежно від сезонних змін.
• Був науковим керівником 7 кандидатських дисертацій.

Кириленко Вадим Арсенійович (1930) — лікар-інфекціоніст, доктор медичних наук, професор, науковець у галузі дитячих інфекційних хвороб.

Народився в місті Жмеринка Вінницької області. У 1950–1956 роках навчався у Вінницькому медичному інституті імені М. І. Пирогова. 1956–1957 — працював лікарем дільничної лікарні села Сутиски. 1957–1959 — навчався в клінічній ординатурі.

Професійна діяльність
Вінницький медичний інститут імені М. І. Пирогова (нині — Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова):

• 1959–1970 — асистент кафедри дитячих інфекційних хвороб.
• 1970–1989 — доцент.
• 1989–2006 — завідувач кафедри.
• З 2006 р. — професор кафедри.
• З 2017 р. — професор кафедри інфекційних хвороб.

Наукова діяльність

• 1965 — захистив кандидатську дисертацію:
«Алергічні внутрішньошкірні проби при інфекційному гепатиті (хворобі Боткіна)».
• 1989 — захистив докторську дисертацію:
«Клініко-епідеміологічні аспекти посттрансфузійного вірусного гепатиту В».
• 1991 — присвоєне вчене звання професора.
  Член-кореспондент Міжнародної академії інтегративної антропології.

Наукові публікації та дослідження

Автор близько 200 наукових праць.

Основні напрями наукової діяльності:

• Інфекційні хвороби у дітей.
• Удосконалення методів діагностики, лікування та профілактики:
• ВІЛ-інфекцій.
• Гострих респіраторних вірусних інфекцій.
• Менінгококової інфекції.
• Сальмонельозу.
• Вірусних гепатитів.

Бертенсон Лев Бернардович (1850 — 1929) терапевт, гігієніст, бальнеолог

Народився в місті Одеса. Закінчив Санкт-Петербурзьку медико-хірургічну академію (1872). Починав професійну діяльність лікарем у клініках Екка та Ейхвальда, а також у:

• Санкт-Петербурзькій Різдвяній міській лікарні,
• Миколаївському військовому шпиталі.

Професійна діяльність

• З 1876 року — викладав у медичних училищах для лікарських помічниць і фельдшериць.
• З 1890 року — член Гірничого вченого комітету.
• З 1898 року — член Медичної ради, а з 1903 року — дорадчий член Військово-медичної ради.
• Один із перших викладачів першої допомоги та професійної гігієни в Гірничому інституті та училищах.
• Лейб-медик, член численних медичних наукових товариств.

Громадська діяльність і досягнення

• Ініціатор створення Всеросійської ліги боротьби з туберкульозом.
• Організатор першого в Російській імперії музею професійної гігієни.
• Мав широку популярність як лікар — серед його пацієнтів були:
• Іван Тургенєв, Лев Толстой, Модест Мусоргський, Микола Лєсков, Дмитро Григорович.
• Очолював медичну групу, яка лікувала Петра Чайковського під час його останньої хвороби.

Наукова діяльність

• Після 1913 року практикував в Одесі, де:
• Досліджував вплив Бузьких, Липецьких, Кавказьких мінеральних вод на організм людини.
• Автор близько 80 наукових публікацій.
• Його праця «Минеральные воды, грязи и морские купания в России и за границей» (перше видання — 1873, 4-те видання — 1901) вважається класичною в галузі бальнеології.

Верещагін Ігор Олександрович (1930 р.) — педіатр, інфекціоніст, доктор медичних наук, професор, науковець і клініцист у галузі дитячих інфекційних хвороб.

Освіта та професійна діяльність

Народився в місті Великий Устюг Вологодської області.

1948–1954 — навчався в Ленінградському педіатричному медичному інституті.

1954–1958 — проходив клінічну ординатуру при кафедрі госпітальної педіатрії того ж інституту.

Професійна кар’єра:

• 1958–1961 — головний педіатр МСЧ-81 МОЗ СРСР (м. Томськ).
• 1961–1964 — старший науковий співробітник відділу дитячих інфекцій Ленінградського НДІ антибіотиків.
• 1964–1965 — завідувач відділення Ленінградської міської дитячої лікарні №2.
• 1965–1999 — завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб Донецького медичного інституту.
• 1999–2004 — професор тієї ж кафедри.

Наукові ступені та звання

• 1958 — кандидат медичних наук
(тема дисертації: «Морфологічні особливості хроматину нейтрофілів новонароджених дітей, дорослих людей (у тому числі й вагітних жінок)»).
• 1971 — доктор медичних наук
(тема дисертації: «Патогенетична терапія в комплексі з мономіцином при дизентерії у дітей (клінічні, бактеріологічні, імунологічні дослідження)»).
• Професор.
• Головний позаштатний інфекціоніст Донецького обласного управління охорони здоров’я.

Наукова діяльність

Автор близько 400 наукових публікацій, серед яких:

• 7 монографій,
• 8 навчальних посібників,
• 1 довідник,
• 1 керівництво,
• 6 винаходів.

Основні напрями досліджень:

• Вивчення статевого хроматину в клітинах крові.
• Генетичні дослідження клітин крові.
• Вивчення дії антибіотиків на дитячий організм в умовах інфекційних захворювань.
• Практична участь у ліквідації спалахів холери, дизентерії, ентероколітів серед грудних дітей в Україні.

Наукове керівництво

Консультант і керівник 3 докторських і 8 кандидатських дисертацій.

Віра Григорівна Балабан (1892-1976) педіатр, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри дитячих хвороб, перший завідувач кафедри факультетської педіатрії, професор-консультант кафедри Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Віра Григорівна здійснювала наукові дослідження в галузі токсико-септичних захворювань новонароджених і дітей раннього віку, діагностики та лікування кишкових токсикозів різного походження, ревматизму.

Наукові праці: “Коли-диспепсия” (1958); “Стан вивчення кишкових захворювань у дітей раннього віку на сучасному етапі” (1965).