Календар медицини

Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.

Вер
7
Нд
Мінха Григорій Миколайович (1835–1896)
Вер 7 день

Мінха Григорій Миколайович (1835–1896)Григорій Миколайович Мінха (1835(за іншими джерелами 1936) – 1896) патологоанатом, епідеміолог.

Освіта

Початкова освіта – с. Колені, Саратовська губернія.

  • 1856 – закінчив 1-шу гімназію м. Саратова.
  • 1856 – вступив на медичний факультет Казанського університету.
  • 1857–1861 – навчання в Московському університеті (з відзнакою).
  • 1863 – стажування з патологічної анатомії за кордоном (Берлін – Р. Вірхов; Вюрцбург – А. Фостер; Бонн – Г. Ріндфлейш).

Науково-педагогічна діяльність

  • 1867 – прозектор патологічної анатомії у Московській Чорноробочій лікарні.
  • 1870 – захист докторської дисертації «К учению о развитии ложных оболочек на серозных поверхностях».
  • 1873–1876 – прозектор Одеської Старої лікарні (виконав близько 4000 аутопсій).
  • 1876 – обраний екстраординарним професором патологічної анатомії Університету св. Володимира (Київ).
  • 1881 – затверджений ординарним професором.
  • 1876–1894 – завідувач кафедри патологічної анатомії Київського університету.

Громадська діяльність

  • 1882–1886 – голова Товариства київських лікарів.
  • Організував нічні лікарські чергування в Києві (вперше в Російській імперії).
  • Брав участь у створенні інструкцій з боротьби з холерою та іншими інфекціями, планів благоустрою Києва, організації лікарень і притулків.

Наукові здобутки

  • Дослідження механізмів передачі інфекцій комахами (вошами, блохами, клопами).
  • 1874 – провів на собі експеримент із кров’ю хворого на поворотний тиф, довівши роль кровосисних комах у його поширенні.
  • Вивчав чуму, проказу, сибірку, холеру.
  • Показав єдине походження кишкової та легеневої форм сибірки.
  • 1881–1883 – досліджував проказу в Херсонській та Таврійській губерніях, результатом стала праця «Проказа (Lepta arabum) на юге России».
  • Автор книги «Чума» та низки інших праць з патологічної анатомії та інфекційних хвороб.

У фонді ННМБУ зберігається автореферати дисертацій Мінха Г. М.:

Исследования, представленные для получения степени доктора медицины: К учению о развитии ложных оболочек на серозных поверхностях (1870).
Шифр зберігання: 616.000 М-624

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Мінха Г. М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

  1. Патологическая анатомия (1885). Шифр зберігання: 616.091 М-624
  2. Заразительна ли проказа (1891). Шифр зберігання: 616.93 М-624
  3. История проказы в Терской области (1894). Шифр зберігання: 616.93 М-624
  4. Чума в России (Вотлянская эпидемия 1878-79 г.) с планами и чертежами. Посмертное издание (1898). Шифр зберігання: 616.92 М-624
Вер
8
Пн
Всесвітній день фізіотерапевта (спеціаліста з фізичної реабілітації)
Вер 8 день

Всесвітній день фізіотерапевта (спеціаліста з фізичної реабілітації)8 вересня – Всесвітній день фізичного терапевта (фахівця з фізичної реабілітації). Цей день дає можливість фахівцям даної сфери підвищити обізнаність широких мас населення про ключову роль реабілітації в підтримці здоров’я та відновлення незалежності людей, які втратили рухові функції внаслідок травм або хвороб.

Цей день стали відзначати за ініціативою Всесвітньої конфедерації фізичних терапевтів (WCPT) у 1996 році. WCPT – всесвітня організація, що об’єднує майже сімсот тисяч професіоналів з фізичної реабілітації з 125 країн.

Емма Стокс, президентка Всесвітньої конфедерації фізичних терапевтів, зробила 28 лютого 2022 наступну заяву на підтримку України:

“Всесвітня конфедерація засмучена й обурена нападом Росії на Україну. Наші думки разом з нашими колегами з України та з усією світовою Спільнотою Фізіотерапевтів, зачеплених цими подіями. Ми будемо й надалі підтримувати наших колег і друзів з Української асоціації фізичної терапії і реабілітаційних працівників в Україні всіма можливими способами.”

Вер
9
Вт
Генрик Гальбан (1870 – 1933)
Вер 9 день

Генрик Гальбан (1870 – 1933)Генрик Гальбан (1870 – 1933) невропатолог.

Освіта і стажування

  • 1896 – закінчив медичний факультет Ягеллонського університету (Краків).
  • 1897–1899 – удосконалювався в Берліні.
  • 1901 – захистив дисертацію «Ueber juvenile Tabes, nebst Bemerkungen ueber symptomatische Migraene».

Професійна діяльність

  • 1899–1903 – асистент кафедри неврології і психіатрії Віденського університету.
  • 1903–1905 – доцент цієї ж кафедри, водночас науковий працівник кафедри анатомії і фізіології.
  • 1905–1914 – завідувач кафедри неврології і психіатрії Львівського університету.
  • 1914–1918 – директор Віденського військового шпиталю.
  • 1918–1920 – санітарний інспектор польської армії.
  • 1920–1933 – професор, завідувач кафедри неврології і психіатрії Львівського університету.

Академічні посади

  • Декан медичного факультету (1915, 1916, 1921).
  • Продекан (1922).
  • Заступник проректора (1925).
  • Ректор Львівського університету (1933).

Наукова та медична діяльність

Засновник Львівської наукової школи неврології та психіатрії.

Організував:

  • амбулаторію (1905),
  • відділення неврології (1924),
  • клініку неврології (1930).
  • На кафедрі створив гістологічну лабораторію, рентгенкабінет, відділення електро- та гідротерапії.

Дослідження:

  • клінічна невропатологія,
  • правець, спинна сухотка,
  • тремтячий параліч, алкогольна полінейропатія,
  • захворювання екстрапірамідної системи.
  • Один із перших описав морфологічні зміни в мозку при прогресуючому паралічі та застосував гіпертермію для його лікування.

Громадська діяльність

  • 1920 – організував і очолював комісію Сенату університету в справах молоді.
  • 1930 – створив організацію «Здоровне опікування» (турбота про студентів), поширену згодом і за межі Польщі.
  • Організував у Микуличині «Дім здоров’я» для студентів.
  • Заснував у Львові кілька студентських гуртожитків.
  • 1930 – запровадив обов’язкове медичне обстеження для вступників у вищі навчальні заклади.
Вер
10
Ср
Палладін Олександр Володимирович (1885 – 1972)
Вер 10 день

Палладін Олександр Володимирович (1885 – 1972)Олександр Володимирович Палладін (1885 – 1972) біохімік. Заклав основи функціональної біохімії нервової системи.

Освіта і наукове становлення

  • 1908 – закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету.
  • 1909 – стажування у Гейдельберзькому університеті (Німеччина).

Професійна діяльність

  • 1908–1916 – асистент, доцент кафедри фізіології Жіночого педагогічного інституту (Петербург).
  • 1916 – професор фізіології Ново-Олександрійського інституту сільського господарства і лісівництва (Харків).
  • 1921–1931 – завідувач кафедри фізіологічної, згодом біологічної хімії Харківського медичного інституту.
  • 1925 – заснував Український біохімічний інститут у Харкові (з 1931 – Інститут біохімії АН УРСР у Києві).
  • 1934–1954 – завідувач кафедри біохімії Київського університету імені Т. Г. Шевченка.

Організаційна та академічна діяльність

  • Засновник першого в СРСР біохімічного журналу:
  • «Наукові записки Українського біохемічного інституту» (1926),
  • згодом – «Український біохімічний журнал», від 2014 – The Ukrainian Biochemical Journal.
  • 1928 – організував Українське фізіологічне товариство (голова).
  • Голова Українського біохімічного товариства (з 1958).
  • Голова Всесоюзного біохімічного товариства (з 1964).
  • Академік АН УРСР (1929), АН СРСР (1942), АМН СРСР (1944).
  • Віце-президент АН УРСР (1939–1946), президент АН УРСР (1946–1962).
  • Депутат Верховної Ради СРСР, депутат і член Президії Верховної Ради УРСР.

Нагороди і визнання

  • Герой Соціалістичної Праці (1955).
  • Заслужений діяч науки УРСР (1935).

Наукова діяльність

Автор близько 600 наукових публікацій, у т.ч. ~70 монографій, підручників, посібників.

Керівник та консультант 159 докторських і кандидатських дисертацій.

Основні напрями досліджень:

  • біохімія м’язової діяльності та нервової системи;
  • біохімія харчування, роль вітамінів, авітамінози;
  • обмін протеїнів, нуклеїнових кислот, вуглеводів, медіаторів та біологічно активних речовин;
  • біохімічні основи функціонування нервової системи, пам’яті, психічної діяльності, сну, психозів.
  • Синтезував водорозчинний аналог вітаміну К – вікасол, що широко застосовується в клініці.
  • Встановив закономірності біохімічної топографії нервової системи, її філо- й онтогенезу, а також особливості за різних функціональних, екстремальних і патологічних станів.

Основні публікації

  • «Исследования над образованием и выделением креатина у животных» (1916).
  • «Основы питания» (1927).
  • «Химическая природа витаминов» (1941).
  • «Вопросы биохимии нервной системы» (1965).
  • «Белки головного мозга и их обмен» (1972, у співавт.).
  • «Избранные труды» (1975).

У фонді ННМБУ зберігаються праці, підготовлені Палладіним О. В.  одноосібно або у співавторстві:

  1. Избранные труды (1975). Шифр зберігання: В-1263.
  2. Біохімія : підручник (1949). Шифр зберігання: 612.015 П 144.
  3. Вопросы биохимии нервной системы (1965). Шифр зберігання: 612.015 П 144.
  4. Механика жизни. Нервная система и внутренняя секреция (1923). Шифр зберігання: 612.8 П 144.
  5. Научные основы народного питания (1919). Шифр зберігання: 612.3 П 144.
  6. Омоложение (1923). Шифр зберігання: 616.091 П 144.
  7. Основи живлення (1926). Шифр зберігання: 612.3 П 144.
  8. Фізіологічна хімія : підручник (1935). Шифр зберігання: 612.015 П 144.

Також у фонді ННМБУ зберігається література, присвячена життю та діяльності Палладіна О. В.:

  1. Власенко І. М. Олександ Палладін (1982). Шифр зберігання: Б-40776.
  2. Збірник, присвячений 30-літтю наукової діяльності заслуженого діяча науки акад. О. В. Палладіна (1936). Шифр зберігання: 61(08) З-415.
  3. Александр Владимирович Палладин : документы, фотографии (1985). Шифр зберігання: В-3197.
  4. Утєвський А. М. Олександр Володимирович Палладін (1975). Шифр зберігання: Б-16240.
Вер
12
Пт
Мамолат Олександр Самійлович (1910 – 1991)
Вер 12 день

Мамолат Олександр Самійлович (1910 – 1991)Олександр Самійлович Мамолат (1910 – 1991) фтизіатр. Наукові дослідження присвячені епідеміології та статистиці туберкульозу, організації боротьби з туберкульозом на селі.
Народився в с. Калніболот, Кіровоградщина.

Освіта і становлення

  • 1930 – закінчив Уманський медичний технікум.
  • 1930–1933 – фельдшер Ольховатського цукрового заводу (Київщина).
  • 1936 – закінчив Київський медичний інститут (з відзнакою).

Професійна діяльність

  • 1936–1979 – директор Українського інституту туберкульозу (згодом Київський НДІ фтизіатрії та грудної хірургії імені Ф. Г. Яновського).
  • 1940 – старший лікар Київського лижного батальйону (радянсько-фінська війна).
  • 1941 – поранений, в оточенні; учасник партизанського підпілля на Черкащині (організував підпільну типографію, диверсії).
  • 1944–1945 – у складі діючої армії звільняв Румунію, Угорщину, Югославію, Австрію.
  • Після війни – наукова та організаційна робота в інституті.

Академічна кар’єра

  • Кандидатська дисертація – патогенез і морфологія туберкульозу кишківника.
  • 1970 – доктор медичних наук (за сукупністю праць: «Методика та організація лікування хворих на деструктивний туберкульоз легенів»).
  • Професор.
  • Науковий консультант і керівник 5 докторських і 15 кандидатських дисертацій.

Громадська та організаційна діяльність

  • З 1949 – головний фтизіатр МОЗ УРСР.
  • Голова правління Товариства фтизіатрів України.
  • Голова проблемної комісії МОЗ УРСР «Туберкульоз та патологія органів дихання».
  • Заступник голови правління Всесоюзного товариства фтизіатрів.
  • Депутат Київської міської ради, заступник голови комісії з охорони здоров’я.

Науковий внесок

Автор понад 160 наукових праць, з них 3 монографії.

Основні напрями:

  • клініка та лікування туберкульозу легень;
  • епідеміологія та профілактика;
  • організація боротьби з туберкульозом.

Запровадив:

  • пневмотораксні пункти у сільських лікарнях;
  • сільські туберкульозні лікарні, районні та міжрайонні диспансери;
  • посаду районних фтизіатрів;
  • масову вакцинацію й ревакцинацію дітей і молоді;
  • базові стаціонари для вперше виявлених хворих.
  • Інститут, яким керував, став одним із найбільших центрів фтизіатрії, пульмонології та торакальної хірургії в СРСР.

Відзнаки

Заслужений діяч науки УРСР (1975).

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Мамолата О. С.:

Патогенез и морфология туберкулеза кишечника в послепервичном периоде (1956). Шифр зберігання: 616.3 М 225а.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені Мамолатом О. С. одноосібно або у співавторстві:

  1. Методика и организация лечения больных деструктивным туберкулезом легких (1970). Шифр зберігання: Р-134.
  2. Побочные реакции при антибактериальной терапии больных туберкулезом (1975). Шифр зберігання: Б-14880.
  3. Современные вопросы лечения туберкулеза у детей (1959). Шифр зберігання: 616.002.5 С 568.
  4. Туберкулез : учеб. пособие (1971). Шифр зберігання: Б-1539.
Вер
15
Пн
Всесвітній день обізнаності про лімфому
Вер 15 день

Всесвітній день обізнаності про лімфому

Глобальна ініціатива відзначати World Lymphoma Awareness Day (WLAD) була запропонована у 2004 році Коаліцією з лікування лімфоми, що об’єднує пацієнтів із 41 країни. Мета заходів, які проводяться 15 вересня, підвищення обізнаності громадськості щодо симптом різних видів лімфом, необхідності ранньої діагностики та підвищення доступу до лікування.

Лімфома – це різновид злоякісних пухлин клітин імунної системи, що вражають лімфатичну систему – лімфатичні вузли (невеликі закриті скупчення лімфоцитів), селезінку, вилочкову залозу, кістковий мозок. Всі види лімфоми поділяють на два типи: лімфома Ходжкіна та неходжкінські лімфоми (близько 80 видів).

У світі більше одного мільйона людей живе з цим діагнозом. Щодня патологію виявляють у близько тисячі пацієнтів. В Україні на неходжкінські лімфоми і хронічний лімфолейкоз страждають 15 тис. людей. Лише у 6% наших пацієнтів пухлину виявляють на першій стадії. А кожен п’ятий хворий дізнається про свій діагноз, коли лімфома вже на ІІІ або ІV стадії. Разом із тим, лімфома – один із небагатьох видів раку, який успішно піддається лікуванню. Так лімфому Ходжкіна можна вилікувати у 85–95 % пацієнтів, а неходжкінського типу – на ранніх стадіях (в залежності від різновида) лікуються у 70 %. Тож важливим є поширення інформації про лімфоми і своєчасна діагностика захворювання.