Календар медицини

Микола Борисович Ситковський (1916-2003) – дитячий хірург, доктор медичних наук (1963), професор (1969), заслужений діяч науки УРСР.

Освіта та військова служба

Закінчив лікувальний факультет 2-го Київського медичного інституту (1941).

У роки Другої світової війни служив на посадах:

• командира приймально-сортувального взводу 35-ї танкової дивізії (1941);
• командира хірургічного взводу 34-ї десантної мотострілецької бригади (1941–1942);
• викладача хірургії фронтової школи санітарних інструкторів № 7 (1942);
• ординатора спеціалізованого польового евакогоспіталю (1942–1944);
• старшого ординатора хірургічного відділення Вищого клінічного госпіталю Війська Польського (1944–1945).

Мав військове звання підполковника медичної служби.

Професійна та педагогічна діяльність

Працював на посадах:

• асистента кафедри хірургії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту (1949);
• старшого викладача хірургії Київського військового медичного училища (1949–1958);
• асистента кафедри хірургії та ортопедії дитячого віку Київського медичного інституту (1958–1963);
• доцента цієї кафедри (1963–1969);
• завідувача кафедри хірургії та ортопедії дитячого віку (1969–1992).

У 1968–1976 роках був першим деканом факультету підвищення кваліфікації викладачів Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця.

У 1969–1995 роках — головний дитячий хірург МОЗ України.

Наукова діяльність

Основними напрямами наукової діяльності Миколи Борисовича Ситковського були:

• дитяча проктологія;
• гнійно-септичні захворювання у дітей;
• хірургія травного тракту.

Розробив нові біодеструктивні полімери медичного призначення та технологію їхнього виробництва.

Дмитро Федорович Скрипниченко (1921–1994) — хірург, доктор медичних наук (1956), професор, заслужений діяч науки УРСР.

Освіта та військова служба

• Закінчив Військово-медичну академію в м. Ленінград (1943).
• Попри те, що був залишений ад’юнктом кафедри військово-польової хірургії, добровільно пішов у діючу армію.
• Був хірургом партизанського з’єднання С. А. Ковпака та П. П. Вершигори. Служив помічником начальника та хірургом евакогоспіталю № 164 1-го Білоруського фронту.

Професійна діяльність

Після демобілізації працював на посадах:

• асистента кафедри госпітальної хірургії Сталінського (Донецького) медичного інституту (1945–1951);
• асистента (1951–1956), доцента (1956) кафедри загальної хірургії 1-го Московського медичного інституту імені І. М. Сеченова;
• завідувача кафедри факультетської хірургії Кишинівського медичного інституту (1956–1960);
• завідувача кафедри хірургії стоматологічного факультету Київського медичного інституту (1960–1964);
• завідувача кафедри хірургії № 1 Київського державного інституту удосконалення лікарів імені П. Л. Шупика (1964–1989);
• професора кафедри хірургії № 1 Київського державного інституту удосконалення лікарів імені П. Л. Шупика (1989–1993).

Наукова діяльність

Основними напрямами наукової діяльності Дмитра Федоровича Скрипниченка були:

• проблеми торакальної хірургії;
• загальна хірургія;
• невідкладна хірургія;
• організація невідкладної хірургічної допомоги;
• хірургічне лікування хвороб судин;
• хірургічне лікування захворювань ендокринних органів.

Синьо-жовтий прапор для українців − це символ свободи і боротьби за незалежність.

Під синьо-жовтим прапором відбулися три проголошення Української державності: 1917, 1941 та 1990 року та три сучасні революції: “Революція на Граніті”, “Помаранчева Революція” та “Революція Гідності”. Сьогодні під синьо-жовтим прапором ми захищаємо нашу Батьківщину від рашиської навали.

Колірна символіка нашого прапору позначає не лише поле і небо. Приміром, в релігії золотий колір символізує вищі духовні сили, а синій – свободу. З психологічної точки зору жовтий колір символізує радість, а синій колір символізує спокій.

Величезна кількість людей у різних куточках світу прикріпили наш прапор до своїх облікових записів у соціальних мережах, а уряди багатьох країн прикрасили офіційні будівлі синім і жовтим кольорами.

Наш синьо-жовтий прапор невдовзі стане світовим символом перемоги над рашизмом.

Циганок Георгій Васильович (1936) – генерал-майор медичної служби, професор, заслужений лікар УРСР, один із визначних організаторів військової медицини України.

Освіта та професійна діяльність

Народився 23 серпня 1936 року. Закінчив Київський медичний інститут імені О. О. Богомольця у 1959 році.

Після закінчення інституту розпочав військово-медичну службу. У 1959–1961 роках працював начальником медичного пункту зенітно-ракетного полку в м. Совєтська Гавань, у 1961–1964 роках — начальником медичного пункту окремого полярного батальйону зв’язку в м. Охотську. У 1964 році був призначений начальником медичної служби зенітно-ракетного полку Уральського військового округу.

У 1970–1972 роках навчався на командно-медичному відділенні факультету удосконалення лікарів Військово-медичної академії імені С. М. Кірова.

У 1972–1975 роках — начальник медичної служби 14-ї гвардійської мотострілецької дивізії Групи радянських військ у Німеччині. У 1975–1976 роках керував інтернатурою медичного складу Групи військ, після чого очолив медичну службу 6-ї гвардійської танкової армії Київського військового округу.

Служба в Афганістані

У листопаді 1980 року Георгія Васильовича Циганка призначили начальником медичної служби 40-ї армії в Афганістані.

Одним із важливих напрямів його діяльності стала організація медичної допомоги та евакуації поранених у складних гірсько-пустельних умовах. Для цього використовувалися бойові вертольоти, на борту яких можна було проводити медичні та реанімаційні заходи. Також було обладнано літак АН-26 операційно-реанімаційним блоком, що сприяло розвитку системи аеромедичної евакуації.

Значну увагу приділяв профілактиці інфекційних захворювань та вдосконаленню роботи військових медичних закладів.

Досвід медичного забезпечення військ в Афганістані було узагальнено в наукових працях «Опыт хирургической помощи в горно-пустынной местности» та «Опыт терапевтической помощи в горно-пустынной местности», опублікованих у 1982 році.

Педагогічна діяльність та участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС

У 1983–1986 роках Георгій Васильович Циганок очолював кафедру військово-медичної підготовки Київського інституту удосконалення лікарів.

Брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Від 28 квітня 1986 року організовував медичне забезпечення населення, евакуйованого із 30-кілометрової зони. У травні 1986 року було проведено медичне обстеження близько 40 тисяч осіб.

У 1986–1989 роках — заступник начальника військово-медичної служби Київського військового округу, у 1989–1991 роках — начальник військово-медичної служби Київського військового округу.

Розвиток військової медицини незалежної України

У період становлення Збройних Сил незалежної України Георгій Васильович Циганок брав участь у формуванні системи військово-медичного забезпечення.

14 лютого 1992 року було створено Управління медичного забезпечення штабу Тилу Збройних Сил України, начальником якого призначили Г. В. Циганка. Він брав участь у формуванні організаційної структури військово-медичної служби незалежної України та розробленні концепції її подальшого розвитку.

6 травня 1993 року Георгію Васильовичу Циганку першому в Україні було присвоєно військове звання генерал-майора медичної служби.

Наукова діяльність

Основним напрямом наукової діяльності Георгія Васильовича Циганка була організація медичного забезпечення військ та надання медичної допомоги в екстремальних ситуаціях.

Є автором наукових праць, зокрема «Організація медичного забезпечення в екстремальних ситуаціях» (1988).

У 1987 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений лікар Української РСР».

За багаторічну військово-медичну службу та професійну діяльність нагороджений орденами та медалями.

Георгій Васильович Циганок і сьогодні є живим свідком та учасником важливих етапів розвитку військової медицини, а його професійний шлях є вагомою сторінкою історії військово-медичної служби України.

БОРІТЕСЯ – ПОБОРЕТЕ!

Наш народ укорінений у свою землю. Неперервність тисячолітньої долі України фіксують літописи, географічні, етнічні, лінгвістичні карти. Наші пращури завжди жили на цій землі і не покидали за будь-яких найтяжчих випробувань, боронили її впродовж віків.

«Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» – вкотре ці слова викарбовуються червоно-кривавими літерами на нашій землі. Триває боротьба за Незалежність нашої держави, за неподільну суверенну Україну, за рух до тих ідеалів, що їх виборювало не одне покоління українців.

«Ми – люди незламної волі,
Ми знаєм бажання свої
Ми прагнемо кращої долі
І миру на власній землі!»

Федір Тишко, д-р мед. н., професор кафедри оториноларингології НМУ ім. О. О. Богомольця.

Бажаємо Світлої віри усім у Перемогу та нездоланність нашого народу!
Все буде Україна!

Захарія Катерина Андріївна (1926–2012) – лікар, патофізіолог, фахівець у галузі клінічної лабораторної діагностики, доктор медичних наук (1976), професор (1982). Народилася 27 серпня 1926 року в селі Добрівляни, нині Дрогобицького району Львівської області.

Освіта та професійна діяльність

Закінчила Львівський медичний інститут у 1949 році, де відтоді й працювала, з перервою.

У 1964–1982 роках працювала в Київському інституті удосконалення лікарів, у 1980–1982 роках — професор кафедри клінічної лабораторної діагностики.

У 1982–1993 роках — завідувач кафедри клінічної лабораторної діагностики Львівського медичного інституту, у 1993–1999 роках — професор цієї кафедри. Катерина Андріївна Захарія вважається засновницею кафедри клінічної лабораторної діагностики Львівського медичного університету.

У 1983–1999 роках очолювала Науково-практичне товариство лікарів клінічної лабораторної діагностики України.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Катерини Андріївни Захарії були пов’язані з патофізіологією та клінічною лабораторною діагностикою.

Вона вивчала вплив процесів збудження та гальмування на перебіг запальних процесів, роль гамма-аміномасляної кислоти, гормонів та інших фізіологічних і патологічних чинників у виникненні судом, а також вплив лікарських речовин на клініко-біохімічні показники організму.

У 1974 році захистила докторську дисертацію «Материалы о механизмах судорожной готовности», присвячену механізмам виникнення судомної готовності.

Науково-педагогічна та громадська діяльність

Важливим напрямом діяльності Катерини Андріївни була підготовка фахівців із клінічної лабораторної діагностики та розвиток цієї галузі в Україні.

Брала участь у підготовці важливих медичних довідкових видань, зокрема «Українського орфографічного словника медичних термінів» (1993) та «Українсько-латинсько-англійського медичного тлумачного словника» (1995).

Наукова спадщина

Катерина Андріївна Захарія є авторкою та співавторкою численних наукових праць. Національна наукова медична бібліотека України у 2016 році видала біобібліографічний покажчик «Захарія Катерина Андріївна — засновниця кафедри клінічної лабораторної діагностики Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького», у якому зібрано 337 наукових праць, біографічні матеріали, відомості про авторські свідоцтва та раціоналізаторські пропозиції.

Основні наукові праці

«Лабораторные животные, их разведение, кормление и использование в эксперименте» (1962, 1974, 1983, співавтор);
«Предрасположенность организма к эпилептическим припадкам» (1974);
«Руководство по клинической лабораторной диагностике» (1981, 1991, співавтор);
«Лабораторная диагностика ишемической болезни сердца» (1989, 1991, співавтор);
«Лабораторна діагностика захворювань, які передаються статевим шляхом» (2004, співавтор).

Таким чином, Катерина Андріївна Захарія зробила вагомий внесок у розвиток клінічної лабораторної діагностики та патофізіології в Україні, поєднуючи наукову, педагогічну й організаційну діяльність.