Календар медицини

Своє професійне свято відзначають лікарі-нефрологи.

Нефрологія – це галузь медицини, що вивчає функції та хвороби нирок, діагностику хвороб нирки та їх лікування. Перші кроки в становленні нефрології як науки відбулися ще на початку XIX сторіччя та були пов’язані з ім’ям англійського лікаря Р. Брайта.

В окрему клінічну спеціальність нефрологія виділилася в 60-ті роки ХХ сторіччя. Проте сьогодні нефрологія – один з розділів внутрішньої медицини, що розвиваються швидко та динамічно. Це обумовлено, з одного боку, зростанням кількості пацієнтів, які страждають на хронічні ураження нирок, більш частим і глибоким ураженням нирок в осіб із захворюваннями інших органів і систем, а з іншого – широким впровадженням у нефрологічну практику прижиттєвого морфологічного дослідження, використанням нових методів визначення функціонального стану нирок та візуалізації їхньої структури. Якщо ще 20 років назад нефрологічні захворювання складали 1 % у структурі захворювань внутрішніх органів, то сьогодні майже кожний 10 пацієнт клініки внутрішньої медицини має ознаки ураження нирок.

Олексій Сидорович Коломійченко (1898-1974) дікар-оториноларинголог, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР.

Учасник 2-ї світової вій­ни. Закінчив Київський університет (1924). Працював лікарем. Від 1928 – в Київському інституті удосконален­­ня лікарів (з перервою):

1944-1946 – заступник директора з науково-навчальної ро­боти, водночас 1944-1966 – завідувач кафедри отоларингології;

1943-1944 – в Українському інституті клінічної медицини (нині Інститут кардіології НАМНУ, Київ);

1960-1974 – засновник і директор Київського НДІ отоларингології. Головний отоларинголог МОЗ УРСР (1953-1972).

Наукові дослідження були присвячені отіатрії, онколо­­гії вуха, горла та носа; захворюванням верхніх дихальних шляхів; аудіології; дитячим хворобам, професійній патології органа слуху; методам кібернетики та біохімії в оториноларингології.

Першим в Укра­­їні оцінив перспективність операцій на стремені та вікні пере­­двір’я при отосклерозі; започат­­кував досліди, спрямовані на клінічне застосування ультразвуку та лазерного випромінювання для діа­гностики та лікування оторино­ла­­рингологічних захворювань.

Наукові праці: “Хвороби вуха” (1955); “Ат­­лас тональных аудиометрических исследований” (1962); “Опе­­рация на стремени при отосклерозе” (1962); “Методика преподавания отоларингологии” (1968); “Программированное пособие по аудио­мет­­рии” (1971).

1. Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  Олексія Сидоровича Коломійченка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Атлас тональных аудиометрических (1962)
2. Методика преподавания отоларингологии (1968)
3. Атлас тональных аудиометрических исследований (1962)
4. Невідкладна допомога при пошкоджаннях та захворюваннях вуха, носа й горла (1948)
5. Профессиональные заболевания лорорганов и некоторые вопросы их профилактики и лечения (1968)
6. Расстройства слуха, возникающие при применении антибиотиков (1973)
7. Хвороби вуха (1955)
8. Современные проблемы оториноларинг логии (1970)

Література про нього

1. Злокачественные новообразования верхних дыхательных путей. 35 лет врачебной, научной, педагогической деятельности А.И. Коломийченко / (1959)

1. О. С. КоломӀйченко. Сучасні проблеми оториноларингології  наук. праці присвяч. 95-річчю з дня народження О. С. КоломӀйченка (1993)
2. Олексій Сидорович Коломійченко / Шидловська Т.В. та ін (1990)
3. А. И. Коломийченко. Жизнь на фоне эпохи : к 120-летию со дня рождения Алексея Исидоровича Коломийчнко / под общ. ред. (2018).

Юрій Платонович Шупик (1933-2013) судово-медичний експерт, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України.

Закінчив Київський медичний інститут (1957). Працював судово-медичним експертом у Луганську.

З 1959 – в Київському інституті удосконалення лікарів (тепер Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика): аспірант, асистент, доцент, з 1977 – професор, з 1987 – завідувач кафедри судової медицини. Водночас (з 1960) – судово-медичний експерт, а з 1976 – начальник Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України. Голова президії Українського наукового товариства судових медиків і криміналістів (з 1987).

Проводив судово-експертну роботу під час розслідування наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Брав участь у роботі державних комісій, утворених у зв’язку з низкою авіакатастроф.

Досліджував проблеми організації судово-медичної служби, судово-медичної криміналістики та травматології.

Наукові праці: “Проблеми організації та проведення комплексних експертних досліджень” (1985); “Ідентифікація значення стоматологічного статусу при персоніфікації загиблих в авіакатастрофах (на досвіді авіакатастроф у Норвегії, Греції, Еритреї)” (1998); “До питання про “чернівецьку хворобу” (випадок з практики)” (2000).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферат дисертація  Шупика Ю. П.

1. “К судебномедицинской экспертизе об горевших трупов» (1964).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  Шупика Ю. П., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Судебно-медицинская экспертиза (1980)
2. Материалы для судебно-медицинской экспертизы трупа и одежды, подвергавшихся значительному воздействию пламени (1974).

Анатолій Пилипович Лазар (1933-2007) радіолог, доктор медичних наук, професор.

Закінчив Київський медичний інститут (1957), де й працював від 1960 (нині Національний медичний університет): 1979-1983 – заступник декана 1-го медичного факультету, 1990-2006 – завідувач, 2006-2007 – професор кафедри медичної радіології з курсами рентґенології та радіаційної медицини; водночас від 1989 очолював Київський міжміський науково-практичний радіонуклідний центр. Головний радіолог МОЗ України (1986-2005).

Наукові дослідження були присвячені променевій патології та ра­­діонуклідній діагностиці в урології та нефрології, сумісному впливу на організм іонізуючого випромінювання та радіального приско­рен­­ня, патогенезу порушення водно-сольового обміну при захворюваннях нирок.

Наукові праці: “Рентгенодиагностика” (1969); “Медицинская радиология” (1979, 1980); “О патогенезе нарушения метаболизма кальция при гломерулонефрите” (1982); “Радіаційна медицина” (1993); “Основи радіаційної медицини” (2002); “Основи променевої діагностики” (2005); “Медична радіологія” (2008).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці А. П. Лазаря, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Радіаційна медицина (1993)
2. Основи радіаційної медицини (2006)
3. Основи радіаційної медицини (2002)
4. Основи променевої діагностики (2006)
5. Вибрані лекції з радіонуклідної діагностики та променевої терапії (2006)

Борис Павлович Криштопа (1938-2014) організатор охорони здоров’я, історик медицини, доктор медичних наук (1986), професор (1988), завідувач кафедри управління охороною здоров’я Київського інституту удосконалення лікарів (1986-2003), заступник міністра охорони здоров’я України (1974-78). Науковий напрям – організація і управління системою охорони здоров’я, історія медицини України.

Закінчив Київський медичний інститут (1961). Працював лікарем. 1965-1968 – завідувач Сумського міського, 1968-1972 – обласного відділів охорони здоров’я; 1978-1981 – радник Міністра громадського здоров’я Республіки Афгані­стан; 1982-1986 – проректор з між­народних зв’язків Київського медичного інституту; 1986-2004 – завідувач, від 2004 – професор кафедри управління охороною здо­ров’я Національної медичної академії післядипломної освіти (Київ). Заступник Міністра охорони здоров’я УРСР (1974-1978).

Наукові дослідження були присвячені соціальній гігієні, організації охорони здо­ров’я, історії медицини.

Наукові праці: “Здравоохранение Афганистана” (1984); “Высшее медицинское образование в Украинской ССР” (1985); “Менеджер здравоохранения” (1995); “Медична допомога і ринок: проблеми менеджменту” (1996); “Реформування статусу бюджетних медич­них закладів в умовах ринкових відно­син” (2009).

У 2016 р. сім’я Б. П. Криштопи передала до фонду ННМБУ власну колекцію Бориса Павловича, об’єм якої становить 610 одиниць зберігання. Тематика колекції стосується питань становлення охорони здоров’я та вищої медичної освіти в Україні, історії медицини тощо.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферат дисертація Б. П. Крыштопа “Медико-социальные и научноорганизационные основы развития здравоохранения демократической Республики Афганистан (1984)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  Б. П. Криштопи, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Біографічний словник завідуючих кафедрами Київського державного інституту удосконалення лікарів (1918-1993 р.) (1993)
2. 85 років (1918-2003) Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (2003)
3. Высшее медицинское образование в Украинской ССР (1985)
4. Для тех кто мечтает стать врачом (1976)
5. Здоровье населения и здравоохранение в развивающихся странах (1990)
6. Здравоохранение Афганистана (1984)
7. Фармакотерапия тропических инфекционных и паразитарных болезней (1988)

Туркельтауб Мирон Самуїлович (1898-1981) терапевт, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб медичного факультету Ужгородського університету. Засновник курортології в Закарпатській області, вивчав лікувальні властивості мінеральних вод краю.

Мирон Самуїлович медичну освіту здобув у Харківському медичному інституті (1917–1923).

Працював на посадах ординатора клінічного санаторію “Куяльник” Одеського курортного управління, асистента та доцента кафедр факультетської терапії Одеського медичного інституту та Одеського інституту удосконалення лікарів. Доцент (1931).

Опубліковано понад 40 наукових праць, зокрема 1 монографія з питань курортології та бальнеології. З 1935 р. працював в м. Москві в клініці лікувального харчування та одночасно на посаді доцента кафедри лікувального харчування Центрального інституту удосконалення лікарів; у 1936 надано вчений ступінь.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці М. С. Туркельтауба, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
Лечебное питание при заболеваниях сердечно-сосудистой системы и почек (1963)
Лечение сердечных больных на Сочи-Мацестинском курорте (1940)